Епіметей (англ. Epimetheus) — супутник Сатурна неправильної форми, орбіта якого має середню відстань від планети, подібну до орбіти Януса. Кожні чотири роки Епіметей і Янус обмінюються орбітами, рухаючись навколо Сатурна у складній гравітаційній взаємодії. Поверхня Епіметея вкрита численними кратерами, а сам супутник є уламком більшого тіла, що колись розпалося.

Відкриття Епіметей рухається практично тією самою орбітою, що й супутник Янус. Спочатку астрономи вважали, що на цій орбіті перебуває лише одне тіло, адже здавалося неможливим, щоб два супутники могли ділити майже однакову орбіту й при цьому не зіштовхнутися. Через це виникали труднощі у визначенні їхніх орбітальних характеристик. Спостереження проводилися фотографічним методом і з великими проміжками в часі, тому хоча наявність двох об'єктів була очевидною, узгодити отримані дані з якоюсь однією, сталою орбітою було складно.

15 грудня 1966 року астроном Одюен Дольфюс спостерігав супутник, якому запропонував дати назву «Янус». Через три дні, 18 грудня, Річард Вокер здійснив подібне спостереження, яке нині вважається відкриттям Епіметея. Однак на той час вважали, що на цій орбіті існує лише один супутник, який неофіційно називали «Янусом».

Назву «Епіметей» було офіційно затверджено у 1983 році. Тоді ж Міжнародний астрономічний союз (МАС) схвалив і назву «Янус», хоча вона неофіційно використовувалася ще від 1966 року, відколи Дольфюс запропонував її невдовзі після свого відкриття.

Фізичні характеристики На поверхні Епіметея є кілька кратерів діаметром понад 30 км, а також численні хребти та борозни різного розміру. Велика кількість кратерів свідчить про значний вік цього супутника. Існує припущення, що Янус і Епіметей утворилися внаслідок руйнування спільного материнського тіла, у результаті чого виникли два співорбітальні супутники. Якщо це справді так, то ця подія сталася ще на ранніх етапах формування супутникової системи Сатурна. З огляду на дуже низьку густину та відносно високе альбедо, ймовірно, Епіметей є надзвичайно пористим крижаним тілом.

Південний полюс супутника займає велика пласка западина з центральним підвищенням, що охоплює значну частину південної півкулі. Вважають, що це залишки гігантського ударного кратера.

На поверхні спостерігають два типи рельєфу: темніші, відносно гладкі ділянки та світліші, злегка жовтуваті, розтріскані області. Одне з можливих тлумачень полягає в тому, що темніший матеріал стікає вниз по схилах і містить менше криги, ніж світліший, який більше нагадує «породний шар». Водночас речовина обох типів рельєфу багата на водяний лід.

Див. також Супутники Сатурна Янус (супутник)

Примітки