Гіларі Патнем (; 31 липня 1926 — 13 березня 2016) — американський філософ і науковець, який був центральною фігурою в аналітичній філософії після 1960-х, особливо в областях філософії свідомості, філософії мови, філософії математики, філософії наукиCasati R., «Hillary Putnam» in Enciclopedia Garzanti della Filosofia, ed. Gianni Vattimo. 2004. Garzanti Editori. Milan. ISBN 88-11-50515-1. Він відомий готовністю застосовувати той же рівень прискіпливості до своїх власних філософських позицій, як до думок інших, ретельно аналізуючи кожне положення, доки не виявляться його недолікиKing, P.J. One Hundred Philosophers: The Life and Work of the World's Greatest Thinkers. Barron's 2004, p. 170.. Як наслідок, він набув репутації людини, що часто змінює свою позицію. В останні роки життя Патнем був почесним професором-емеритом Гарвардського університету.
У філософії свідомості Патнем відомий завдяки аргументації проти на основі гіпотези ментального, а також завдяки концепції функціоналізму, впливової теорії щодо проблеми душі і тіла. У філософії мови він, поряд з Саулом Кріпке та іншими, розробив і сформулював оригінальну теорію значення, винаходячи з поняття семантичного екстерналізму на основі знаменитого уявного експерименту, відомого під назвою P. Clark-B. Hale (eds.), «Reading Putnam», Blackwell, Cambridge (Massachusetts)-Oxford 1995..
У філософії математики він зі своїм наставником Віллардом Ван Квайном розробив як аргумент на користь реальності математичних об'єктівColyvan, Mark, «Indispensability Arguments in the Philosophy of Mathematics» , The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2004 Edition), Edward N. Zalta (ed.), пізніше відстоюючи думку, що математика не є чисто логічною, а також і «квазі-емпіричною» наукоюPutnam, H. Philosophy of Mathematics: Selected Readings. Edited with Paul Benacerraf. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1964. 2nd ed., Cambridge: Cambridge University Press, 1983.. В області епістемології він відомий своєю критикою відомого уявного експерименту з «мозком у колбі». Цей уявний експеримент, здавалося б, є вагомим аргументом на користь епістемологічного скептицизму, але Патнем ставить під сумнів його логікуPutnam, H. (1981): «Brains in a vat» in Reason, Truth, and History, Cambridge University Press; reprinted in DeRose and Warfield, editors (1999): Skepticism: A Contemporary Reader, Oxford UP..
У метафізиці він спочатку підтримував метафізичний реалізм, але згодом став одним з його найвідвертіших критиків. Свою початкову позицію він називав «внутрішнім реалізмом»Putnam, H. Realism with a Human Face. Edited by James Conant. Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1990., але пізніше відмовився від неї. Попри ці зміни зору він упродовж всієї своєї кар'єри залишався прихильником наукового реалізму, який грубо можна сформулювати як переконання в те, що наукові теорії є приблизно істинним описом реальності.Putnam, H. 2012. From Quantum Mechanics to Ethics and Back Again. In his (Au.), De Caro, M. and Macarthur D. (Eds.) «Philosophy in an Age of Science». Cambridge, Mass.: Harvard University Press.
У Патнем погоджується з прямим реалізмом, який вважає, що зовнішній світ безпосередньо дається людині чуттєвим досвідом. Раніше він теж вважав, що між розумом людини та світом немає ментальної репрезентації або будь-яких інших посередниківPutnam, H.. The Threefold Cord: Mind, Body, and World. New York: Columbia University Press, 1999.. Однак, до 2012 він відмовився від цього додаткового переконання на користь «транзакціоналізму», думки, що визнає як те, що чуттєвий досвід є відображенням (транзакцією) світу, так і те, що це відображення можна описати функціонально (за умови, що зв'язок між світом та інтенціональними станами можна вважати функцією). Такі транзакції можуть додатково включати в себе кваліаPutnam, H. 2012. How to Be a Sophisticated «Naive Realist». In his (Au.), De Caro, M. and Macarthur D. (Eds.) «Philosophy in an Age of Science». Cambridge, Mass.: Harvard University Press..
У своїй пізнішій роботі Патнем дедалі більше цікавиться американським прагматизмом, єврейською філософією і етикою, таким чином, взаємодіючи з ширшим спектром філософських думок. Він також виявляв інтерес до метафілософії, прагнучи «відновити філософію», звільнивши її від того, що він називає вузькими та роздутими питаннями.
Окрім філософії, Патнем зробив значний внесок у математику та інформатику. Разом з Мартіном Девісом він розробив для задачі здійсненності бульових формулDavis, M. and Putnam, H. «A computing procedure for quantification theory» in Journal of the ACM, 7:201-215, 1960., допоміг продемонструвати нерозв'язність десятої проблеми Гільберта.
Іноді Патнем був політично суперечливою фігурою, що особливо стосується його членства в наприкінці 1960-х і на початку 1970-хTo appear in the «American Philosophers» edition of Literary Biography, ed. Bruccoli, Layman and Clarke.
Особисте життя Патнем народився в Чикаго, штат Іллінойс, в 1926. Його батько, , був дослідником романських мов, журналістом та перекладачем, дописувачем , органу американської компартії, з 1936 до 1946 (коли він розчарувався в комунізмі)Wolfe, Bertram David. «Strange Communists I Have Known», Stein and Day, 1965, p.79.. Як результат прихильності його батька до комунізму, Патнем отримав світське виховання, хоча його мати, Ріва, була єврейкою. Родина жила у Франції до 1934, а коли вони повернулися до США, то оселились у Філадельфії. Патнем вступив до ; там він зустрів Ноама Чомскі, який був на рік молодший від нього. Вони були друзями — і часто інтелектуальними супротивниками — що продовжується й досіRobert F. Barsky, Noam Chomsky: A Life of Dissent, Ch. 2: Undergraduate Years. «A Very Powerful Personality» , MIT Press, 1997. Патнем вивчав математику та філософію в Пенсильванському університеті, отримавши BA (ступінь бакалавра) і ставши членом , одного з найстаріших університетських літературних товариств у США. Він продовжив працю над дипломною роботою з філософії у Гарвардському університеті, а потім у Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі на , де отримав ступінь доктора філософії в 1951 за дисертацію на тему «Значення поняття ймовірності стосовно скінченних послідовностей». Вчитель Патнема Ганс Рейхенбах (в його дисертації — керівник) був провідною фігурою в логічному позитивізмі, провідною школою філософії сьогодні; одною з найбільш принципових позицій Патнема була його відмова від логічного позитивізму, як від напряму, який сам себе знищує.
Після короткого викладання в Північно-Західному університеті, Принстонському університеті і Массачусетському технологічному інституті, він переїхав до Гарварду у 1965 з дружиною Рут Анною Якобс, яка обійняла посаду викладача філософії в коледжі Велслі. Гіларі і Рут Анна одружилися у 1962 році. Рут Анна Якобс походила з родини з німецького міста в Гота, що мала давні наукові традиції (її предок німецький філолог-класик ), народився в Берліні, НімеччинаHortsch, Michael. «Dr. Hans Nathan Kohn — ein Berliner Jüdischer Arzt und Forscher am Vorabend des Nationalsozialismus.» Berlin Medical, Vol. 4:26-28 August 2007, у 1927 в антинацистській політико-активістській сім'ї. Як сам Патнем Рут була атеїсткою (її мати була єврейкою, а батько був християнином). Сім'я Патнемів, повстаючи проти антисемітизму, від якого вони натерпілися в молодості, ухвалила рішення про створення для своїх дітей традиційного єврейського дому. Оскільки вони зовсім не знали ритуалів юдаїзму, то намагалися отримати запрошення від інших євреїв на святкування Седеру. За словами Рут Анни у них не було «найменшого уявлення, як це зробити [самим]». Тому вони почали вивчати єврейські ритуали та іврит, стали проявляти більше інтересу до єврейської культури, ідентифікувати себе євреями та брати активну участь в єврейському житті. 1994 року Гіларі Патнем відсвяткував запізнілу бар-міцву. Його дружина здійснила церемонію бат-міцви через чотири роки.
У Гарварді Гіларі Патнем був популярним викладачем. За сімейною традицією він не цурався політики, у 1960-х і на початку 1970-х років був активним прихильником руху за громадянські права та американської військової інтервенції у В'єтнамі. 1963 року Патнем організував в Массачусетському технологічному інституті один з перших викладацьких та студентських антивоєнних комітетів. Його стурбували звіти про те, що США «захищає» селян Південного В'єтнаму від В'єтконга, отруюючи їхні посіви рису. Після переходу до Гарварду в 1965 році він організував університетські протести й почав викладати курси марксизму. Гіларі став офіційним радником , а в 1968 році членом марксистсько-ленінської (ППП).
У 1965 його обрали членом Американської академії мистецтв та науки. Після 1968 року його політична діяльність була зосереджена на ППП Адміністрація Гарварда оцінила цю діяльність як руйнівну й спробувала засудити Патнема, але двоє інших викладачів розкритикували ці намагання. Патнем сам розірвав відносини з ППП у 1972 році. У 1997, на зустрічі колишніх активістів проекту опору в Бостоні, Патнем описав свою причетність до ППП як помилку. Він сказав, що спочатку перебував під враженням відданості ППП справі розбудови політичного альянсу та готовністю вести агітацію в лавах збройних сил.
У 1976 році Патнема обрали президентом . Наступного року він отримав посаду професора математичної логіки «Вальтера Беверлі Пірсона» на знак визнання його внеску в філософію логіки та в математику. Розірвавши зі своїм радикальним минулим, Патнем ніколи не відмовлявся від переконання, що вчені мають особливу соціальну й етичну відповідальність перед суспільством. Він продовжував бути відвертим та прогресивним в своїх політичних поглядах, що знайшло прояв у статтях «Як не розв'язувати етичні проблеми» (1983) та «Освіта для демократії» (1993).
Патнем є членом-кореспондентом Британської академії. Він залишив викладання в червні 2000, але, станом на 2009, він як і раніше дає семінари майже щорічно у Тель-Авівському університеті. Він почесний професор-емерит Гарвардського університету. Він також є одним з покровителів невеликого гуманітарного вузу . Його доробок включає в себе п'ять томів зібрання творів, сім книг і понад 200 статей. Відновлений інтерес Патнема до юдаїзму надихнув його до публікації останніми роками кількох книг та есе на цю тему. Разом із дружиною він є співавтором кількох книг і есе про розвиток американського прагматизму кінця 19-го століття.
У травні 2014 року Патнем почав вести блог за адресою http://putnamphil.blogspot.com .
Творчість Якщо спробувати виділити в різноманітті дослідницьких інтересів Патнема якусь сполучну тему, то нею, безперечно, буде проблема реалізму. Саме прагнення сформулювати позицію, яка, з одного боку, зберігала б наші реалістичні інтуїції, а з іншого — враховувала б сучасний рівень філософського осмислення ключових проблем людського буття та пізнання, служить головним імпульсом, визначальним напрямом філософських пошуків Патнема. Наскільки важкий цей пошук та наскільки послідовний Патнем у своїй рішучості «провести корабель реалізму» між Сциллою догматизму та Харибдою релятивізму, говорить те різноманіття концепцій, які він висував та відстоював в різні періоди своєї творчості: «науковий реалізм», «внутрішній реалізм», «реалізм з маленької літери», «природний реалізм» тощо.
На початку свого творчого шляху Патнем стояв на позиціях наукового реалізму. «Науковий реалізм» — термін, що увійшов в філософський ужиток у середині XX століття, однак, не будучи пов'язаним з якоюсь строго визначеною та детально розробленою філософською доктриною, він відображає загальне уявлення про науку та наукові теорії, що переважало в західній культурі з кінця XVII століття, і яке, власне, визначається визнанням реального існування сутностей та об'єктів, постульованих наукою. Об'єднання філософів під гаслом наукового реалізму було реакцією на посилення в філософії «інструменталістських» уявлень про науку, які знайшли найбільш яскраве вираження в ідеях представників «історичної школи» (Томаса Куна, Пола Фейєрабенда та інших).