Йоахим Пайпер (; 30 січня 1915, Берлін — 14 липня 1976, Трав) — німецький офіцер Ваффен-СС, штандартенфюрер СС, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами та нацистський воєнний злочинець, засуджений за різанину американських військовополонених в Мальмеді. Під час Другої світової війни в Європі Пайпер служив особистим ад'ютантом Генріха Гіммлера, керівника СС, і танковим командиром у Ваффен-СС.
Як ад'ютант Гіммлера, Пайпер був свідком того, як СС здійснювали Голокост — геноцид євреїв у Східній Європі; ці факти він приховував і заперечував у післявоєнний період. Як танковий командир, Пайпер служив у 1-й танковій дивізії СС «Лейбштандарте СС Адольф Гітлер» на Східному фронті та на Західному фронті, спочатку як командир батальйону, а потім як командир полку. Пайпер брав участь у Третій битві за Харків і в битві за Арденни; у цих боях його однойменна бойова група — Кампфгрупа Пайпер — стала сумнозвісною через скоєння воєнних злочинів проти цивільних осіб і військовополонених.
На суді у справі про різанину в Мальмеді американський військовий трибунал встановив командну відповідальність Пайпера за різанину в Мальмеді (1944) і засудив його до смертної кари; згодом вирок було замінено на довічне ув'язнення, а потім на 35 років. В Італії Пайпера звинувачували у вчиненні різанини в Бовезі (1943); це розслідування завершилося через брак доказів воєнного злочину, що Пайпер наказав стратити італійських цивільних без суду.
Після звільнення з в'язниці Пайпер працював в автомобільних компаніях Porsche і Volkswagen, а згодом переїхав до Франції, де працював вільним перекладачем. Упродовж усього повоєнного життя Пайпер був активним у мережі колишніх есесівців, зокрема в правій політичній групі HIAG (Товариство взаємодопомоги колишніх членів Ваффен-СС). 1976 року Пайпера вбили у Франції: його будинок підпалили після оприлюднення інформації про те, що він був воєнним злочинцем.
Попри те, що він був лише другорядним бойовим командиром, ідолізація Пайпера шанувальниками Другої світової війни, які романтизують Ваффен-СС у популярній культурі, призвела до формування культу особистості, який розглядає Пайпера як воєнного героя Німеччини. На думку історика Єнса Вестемаєра, Пайпер уособлював нацистську ідеологію як безжальний командир, спраглий слави, який був байдужим до бойових втрат бойової групи «Пайпер» і який заохочував, очікував і толерував воєнні злочини з боку своїх підлеглих.
Ранні роки Йоахим Пайпер народився 30 січня 1915 року в родині 37-річного капітана імператорської армії Вольдемара Пайпера і його дружини Шарлотти в берлінському районі Вільмерсдорф. Він був третьою дитиною в сім'ї, де було ще два сини: Ганс і Хорст. Хоча сім'я в цей момент і проживала в Берліні, батько Йохена не був корінним берлінцем. Він походив із консервативної прусської сім'ї, яку можна віднести до середнього класу, і був родом із сілезького міста Бреслау. Під час Першої світової війни Вольдемар Пайпер брав участь в боях в Африці в складі загонів Леттов-Форбека.
У 1921 році Пайпер вступив у молодшу школу в Берліні, а після її закінчення в старше реальне училище імені Гете. Ще під час навчання в училищі, він на початку 1933 року вступив у Гітлерюгенд, а потім — 16 жовтня 1933 року — був прийнятий в СС претендентом. 23 січня 1934 року, після закінчення випробувального терміну, 19-річний Пайпер став повноправним членом СС. А ось членом НСДАП він так до кінця війни і не став. Високий, стрункий, зі світло-русявим волоссям і правильними рисами обличчя, Йоахим Пайпер був ідеалом арійця, як його розуміли нацисти. А його юнацький ідеалізм, завдяки якому він сприймав всі доктрини СС і Гітлера, разом з хоробрістю і готовністю виконувати накази командирів робили його тією людиною, яких шукав Гіммлер для своїх елітних загонів. Навчання Пайпер фактично закинув — хоча воно і давалася йому вкрай легко — і став все активніше брати участь у різних справах СС. А командування, в свою чергу, активно залучало хлопця до різних публічних заходів. Під час Імперського партійного з'їзду 4-9 вересня 1934 року молодий СС-штаффельманн був прикомандирований до чинів дипломатичного корпусу для супроводу дипломатів. Його поведінка була ідеальною, і в нагороду за хорошу службу 7 вересня 1934 року він отримав звання Штурмманн СС, а 15 жовтня того ж року — Роттенфюрер СС.
Після закінчення училища Пайпер вже вирішив пов'язати свою подальшу службу з воєнізованими підрозділами нацистської партії. 6 січня 1935 року він був офіційно включений до складу частин посилення СС і 1 березня 1935 року одержав звання унтершарфюрера СС. Командування відразу ж звернуло на нього увагу: не тільки ідеальні зовнішні дані і прекрасна фізична форма цьому сприяли. Велику роль зіграв і розум Пайпера та його безумовні таланти, які дали б йому можливість зробити блискучу кар'єру в будь-якій області. Молодого перспективного унтер-офіцера негайно відправили на навчання: спочатку на курси «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» в Ютербог. 1 квітня 1935 року Пайпер успішно склав випускний іспит на звання кандидата в офіцери СС, однак його успіхи не були надто великими, як можна було припускати: вердикт приймальної комісії був «відносно придатний». Після цього було ухвалено рішення про продовження його навчання, і 24 квітня 1935 року він був зарахований на 1-й курс створеного Паулем Хауссером юнкерського училища СС в Брауншвейзі — там готували офіцерські кадри для майбутніх військ СС. В училищі успіхи Пайпера були дещо кращими, ніж на курсах в Ютербозі, і 9 листопада 1935 року він отримав звання штандарт-юнкера СС. З 10 лютого по 30 березня 1936 року, все ще бувши слухачем старшого курсу училища, Пайпер проходив стажування на курсах командирів взводів в Дахау. Під час відрядження в Дахау він отримав чергове звання оберштандарт-юнкера СС.
1 квітня 1936 року, успішно завершивши курс навчання в Брауншвейзі, Йоахим Пайпер був відряджений в Лейбштандарт СС Адольф Гітлер і в кінці місяця — 20 квітня 1936 року — отримав своє перше офіцерське звання унтерштурмфюрера СС. Йому був 21 рік, що цілком вкладалося в загальноприйняті в Німеччині правила не тільки в СС, а й у Вермахті. 1936 року, здавши спортивні нормативи, Пайпер отримав право носити Імперський спортивний значок в бронзі і Спортивний значок СА в бронзі. Крім того, до війни він, як і більшість офіцерів СС, був нагороджений почесним кинджалом СС і перснем «Мертва голова».
18 лютого 1938 року Пайпер очолив взвод 11-го штурму, а 18 лютого 1938 року став ад'ютантом 3-го штурмбанну. У складі Лейбштандарту він взяв участь в «Квіткових війнах» — безкровних операцій, що завершилися приєднанням до Німеччини Австрії та Судетської області. Після них він отримав право на носіння Медалі у пам'ять 13 березня 1938 року і Медалі у пам'ять 1 жовтня 1938 року. Однак дуже скоро — вже 4 липня 1938 року — він був відряджений з Лейбштандарту в особистий штаб рейхсфюрера СС для виконання ад'ютантських обов'язків. Значну роль в цьому зіграв, звичайно ж, його зовнішній вигляд: керівники Третього рейху — і Гіммлер не був тут винятком — завжди дуже любили, щоб їхні ад'ютанти відповідали всім вимогам, що висуваються расистською ідеологією до зовнішнього вигляду «істинного арійця». А Пайпер в цьому відношенні був ідеальною кандидатурою.
30 січня 1939 року Пайпер став оберштурмфюрером СС і в той же день його призначили 2-м ад'ютантом рейхсфюрера СС. На цій посаді він постійно перебував біля Генріха Гіммлера, виконував його особисті доручення, в тому числі зв'язувався з комендантами концентраційних таборів. 1 червня 1939 йому було доручено виконання обов'язків 1-го ад'ютанта рейхсфюрера СС — справа в тому, що колишній 1-й ад'ютант рейхсфюрера СС Карл Вольф отримав нове призначення начальником Головного управління Особистого штабу рейхсфюрера СС і не міг вже повною мірою виконувати свої безпосередні ад'ютантські обов'язки. На цій посаді Пайпер залишався під час Польської кампанії, супроводжуючи Гіммлера під час його поїздки до Польщі.
У 1938 році ад'ютант рейхсфюрера СС познайомився зі співробітницею секретаріату Генріха Гіммлера Зігурд Хінріхсен (вона народилася в 1912 році і була, таким чином, майже на три роки старшою за Йоахима). Між молодими людьми виникла симпатія. Рейхсфюрер всіляко вітав розвиток таких відносин між своїми найближчими співробітниками — тим більше ідеальними в расовому відношенні. 26 вересня 1939 році відбулося їхнє весілля, і фройляйн Хінріхс стала фрау Пайпер. У цьому шлюбі народилося троє дітей: дві доньки — Ельке (народилася 7 липня 1940 року) і Сільке (народилася 7 березня 1944 року) та син Хінріх (народився 14 квітня 1942 року).
Участь Пайпера у Другій світовій Ад'ютантські обов'язки обтяжували Пайпера, і він постійно звертався з рапортами з проханням відправити його в діючу армію. Нарешті Гіммлер дав згоду, і 18 травня 1940 року Пайпер був відряджений в Лейбштандарт на свою стару посаду — командира взводу 11-ї роти. У цих боях Пайпер показав себе хоробрим офіцером і 31 травня 1940 був нагороджений Залізним хрестом 2-го класу, а 1 червня він отримав звання гауптштурмфюрера СС.
Під час боїв у Франції місце командира 11-ї роти тимчасово зайняв Йоахим Пайпер. З цього моменту майже вся його подальша кар'єра була пов'язана суто з високомобільними моторизованими і танковими з'єднаннями. До цього часу кампанія вже стрімко просувалася на захід. Французи підписали перемир'я 22 червня, а через три дні Бок повідомив Дітріху, що бойові дій припинено. В цій кампанії «ЛАГ» втратив 111 вбитими і 390 пораненими.
Під час Французької кампанії Пайпера було перший раз поранено — осколок гранати застряг в потиличній області голови, хоча згодом він отримав ще більше поранень, якщо судити по виписці з його солдатської книжки за січень 1945 року: їх було дев'ять.
Після початку кампанії проти СРСР Пайпер знову почав писати Гіммлерові рапорти про відправку на фронт. Рейхсфюрер деякий час був проти, але потім визнав, що істинний есесівець не повинен займатися службою в тилу, в той час як його товариші перебувають на фронті.
1 серпня 1941 року гауптштурмфюрер СС Пайпер повернувся в «Лейбштандарт», який було перетворено на моторизовану бригаду, і був відправлений у штаб до тих пір, доки йому не буде підібрана відповідна посада. Найбільш важкі бої «Лейбштандарт» проводив на вулицях у Херсоні, який німці захопили 19 серпня. Але тут і його успіхи були достатньо серйозними — в бою 16 серпня вони захопили понад 4 тисячі полонених, а 17 серпня — 4,5 тисячі. 20 серпня «Лейбштандарт» було виведено з боїв і деякий час бійці дивізії отримували поповнення і готувались до нового наступу на Північному Кавказі.
4 жовтня Пайпер став командиром 11-ї роти 3-го батальйону. Його першою великою операцією на радянсько-німецькому фронті, на посаді командира підрозділу, стали бої на річці Міус, яку німці форсували 28 жовтня. Трохи раніше — 16 жовтня — «Лейбштандарт» захопив Таганрог. В ході наступу дивізія зазнала значних втрат. До кінця жовтня чисельність рот (в тому числі і роти Пайпера) скоротилася всього до однієї третини особового складу.
17 листопада есесівці почали штурм Ростова-на-Дону і закріпилися у передмісті. Після чотирьох днів важких боїв 21 листопада 1941 «Лейбштандарт» очистив Ростов від військ противника. Тут було захоплено близько 10 тисяч полонених, 159 гармат, 56 танків і 2 бронепоїзди. Правда, утримати місто німцям на цей раз не вдалося, і всього через вісім днів радянські війська в ході Ростовської наступальної операції повернули місто. Німцям довелося з боями відійти до Міуса, де «Лейбштандарт» вступив у затяжні позиційні бої.