Літургі́йна пое́зія ( літургійні гімни) — співана лірика, розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади під час богослужінь.
Історія Засновником Західної гімнографії вважається святий Іларій Піктавійський († 366), єпископ Пуатьє, лідер галльських єпископів в період боротьби з аріанством. Він розробив латинську тринітарну термінологію, намагався ввести в церковний ужиток відповідні літургійні гімни. Але зробити це йому не вдалося, тому що вони були дуже складні і навіть витончені, а його галльська паства була ще на дуже примітивному рівніЗахідна гімнографія (перегляд 27.10.2016).
Послідовником Іларія Піктавійського був святий Амвросій Медіоланський († 397), обраний в 374 році на Міланську кафедру після того, як нею майже 20 років володів аріанський єпископ Оксентій. Він провів широку літургійну реформу, запозичує з Антіохії духовну музикув основі якої лежали 4 лада: дорійський, фригійський, лідійський і давньогрецький. Він становить перший антифонарій і вводить антифонний спів псалмів. Добре розуміючи, що сухі повчання (Примусові настанови) ненадовго затримаються в простих умах, він складає дохідливі гімни.
Учень Амвросія Медіоланського, папа Целестин I, відкриваючи Римський собор 430 року проти єресі Несторія, згадував різдвяний гімн Амвросія ():
Літургійні гімни Відмінність літургійної поезії від християнської і від поезії взагалі в тому, що вона розрахована на ритуальне вживання в межах християнської громади під час богослужінь. Спів гімну провадиться за допомогою музичного супроводу.
Літургійна поезія підпорядкована жорстким канонічним нормативам біблійної словесності — гностичні гімни Бардесана, написані у ІІ–ІІІ столітті, согіати Єфрема Сирина, створені в IV столітті, канони Андрія Критського, Йоана Дамаскіна, представників сиропалестинської школи VII–VIII століття. Близько IX століття літургійна поезія (під впливом арабської лірики, добре знаної у середовищі вагантів та трубадурів поступово ушляхетнюється, але пізніше, у XVI столітті католицька церква від більшості творів такого ґатунку відмовилась.Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І. та ін. Літературознавчий словник-довідник — Київ: ВЦ «Академія», 1997. — С 435. — ISBN 978-966-580-244-0.
Відомі гімни Амавросія Медіоланського:
(ранковий гімн):
(вечірній гімн):
Гімн, присвячений мучениці Агнесі вважається поетичним шедевром Амвросія. З ним перегукується гімн цнотливості. Перу Амвросія належить 21 дистих.
Літургійні гімни в Україні Києво-руські переклади гімнів відтворювали стиль, ритміку, інтонацію літургійної поезії грецького зразка, а не ізосилабізм (на відміну від давньослов'янських перекладів). В XI–XII столітті з'являлися твори цього жанру Григорія Печерського. Особливого розквіту літургійна поезія набула в Україні в період бароко. Інтерпретація літургійної поезії наявна у творчості Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Б. Кравціва та інших.
Див. також Літургіка
Примітки
Джерела Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І. та ін. Літературознавчий словник-довідник — Київ: ВЦ «Академія», 1997. — С 435. — ISBN 978-966-580-244-0 Західна гімнографія (перегляд 27.10.2016) А. Пареде. Св. Амвросій Медіоланський і його час. — Бергамо, 1991. — С 233.
Посилання
Богослужбові гімни Літургії Передшеосвячених Дарів (перегляд 27.10.2016)