Респу́бліка Філіппі́ни (; Firipin kyōwakoku; іспанська: República de Filipinas) — держава на Філіппінах, що існувала в 1943—1945 роках. Створена філіппінськими націоналістами та антиамериканськими політичними силами за підтримки Японської імперії під час Другої світової війни на місці американського протекторату Філіппінської співдружності.
Проголошена року після захоплення японцями Філіппінських островів упродовж 1941—1942 років. Займала площу понад 300 тисяч км². Населення республіки становило близько 18,8 млн осіб. Офіційною мовою була тагальська. Керувалася президентом Хосе П. Лаурелем. Столиця розташовувалася у Манілі, а з середини 1945 року — в Багіо. року республіка приєдналася до Великої Східноазійської конференції.
Від часу заснування перебувала під фактичною окупацією японських військ, що розташовувалися в державі для її захисту від американсько-британських сил. Внаслідок поразки Японії припинила існування року. В історіографії країн, що належали до антигітлерівської коаліції, тенденційно визначається як «маріонеткова держава» Японії.
Неофіційна історіографічна назва — "Друга філіппінська республіка" — алюзія до Першої Республіки Філіппін 1899—1901 років, що була знищена США в ході філіппінсько-американської війни.
Створення Після окупації Філіппін японськими військами в 1942 році японський уряд наголосив про намір надати країні незалежність. Для підготовки нової держави була створена Підготовча комісія з питань незалежності Філіппін, яку очолив Хосе П. Лаурель. Комісія розробила Конституцію 1943 року, яка передбачала республіканську форму правління із сильною виконавчою владою. Документ мав тимчасовий характер і був розрахований на період війни.
25 вересня 1943 року Національна асамблея обрала Лауреля президентом, а 14 жовтня 1943 року була офіційно проголошена Друга Філіппінська Республіка.
Діяльність уряду Попри формальне проголошення незалежності, республіка перебувала під значним контролем Японії. На території країни залишалися японські війська, які контролювали військову сферу, транспорт, паливні ресурси та значну частину економіки.
Уряд Лауреля працював в умовах війни, економічної кризи, нестачі продовольства, інфляції та активного партизанського руху. Серед основних заходів уряду були спроби стабілізувати постачання продовольства, реформувати державне управління, боротися зі спекуляцією та корупцією, підтримувати розвиток освіти, науки, національної мови й економіки. Також розглядалися проєкти створення Центрального банку та проведення земельної реформи.
Відносини з Японією Японська влада неодноразово вимагала від уряду Лауреля оголосити війну Сполученим Штатам і мобілізувати філіппінців до участі у війні. Лаурель тривалий час відмовлявся виконувати ці вимоги, аргументуючи це небажанням втягувати населення у воєнні дії. Лише у вересні 1944 року він оголосив про «стан війни», однак не запровадив загальної мобілізації та не домігся офіційного затвердження цього рішення Національною асамблеєю.
Припинення існування У жовтні 1944 року після висадки військ Збройні сили США під командуванням Дугласа Макартура на острові Лейте розпочалося звільнення Філіппін від японської окупації. У міру просування союзних військ територія, підконтрольна Другій Філіппінській Республіці, стрімко скорочувалася, а її уряд втрачав можливість здійснювати реальне управління країною.
У лютому 1945 року уряд Хосе П. Лауреля разом із японською адміністрацією залишив Манілу та був евакуйований до Багіо, а згодом — до Японії. Після капітуляції Японії в серпні 1945 року Друга Філіппінська Республіка фактично припинила існування. 17 серпня 1945 року Лаурель офіційно розпустив уряд республіки.
Після завершення війни на Філіппінах було відновлено уряд Співдружності Філіппін на чолі з Серхіо Осменья. Сам Лаурель був заарештований американською владою за звинуваченням у співпраці з окупаційною адміністрацією, однак у 1948 році був амністований президентом Мануелем Рохасом і згодом повернувся до активної політичної діяльності.
Бібліографія Pomeroy, William J. The Philippines: Colonialism, Collaboration, and Resistance. — International Publishers Co, 1992.