Ме́лькор (); Морґот Бауґлір () — вигаданий персонаж у легендаріумі . Головний суперник світлих сил у «Сильмариліоні». Також згадується у «Дітях Гуріна» та «Володарі Перснів».
Вала-бунтівник, котрий породив зло і за походженням був наймогутнішим із айнурів. Згодом його почали іменувати «Мо́рґотом» (Morgoth), «Бауґліром» (Bauglir), Темним Володарем, Ворогом тощо. Ім'я Мелькор означало «Той, хто зростає на Силі»; синдарська форма його імення — «Белеґур» (Belegûr), однак її ніколи не вживали, використовуючи натомість зумисне змінену форму «Белеґурт» (Belegurth) — «Страшна Смерть». Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.355-356
Мелькор був найпотужнішим з айнурів, але навернувся на темряву, і став Морґотом, цілковитим антагоністом Арди, від якого походить будь-яке зло у світі Середзем'я. Саурон, один з майяр Вали Ауле, зрадив його і став головним помічником, правою рукою Морґота.
Морґот був головним втіленням зла у «Сильмариліоні». Його вплив затримався в світі навіть після того як він був викинутий зі світу у зовнішню порожнечу.
Ім'я Ім'я «Морґот» — синдарське (одна зі створених мов Толкієна) та означає «Чорний Ворог Світу»; «Бауґлір» також синдарською, що значить «Тиран» або «Гнобитель». Насправді «Морґот Бауґлір» — це епітет: його ім'я в Айнуліндале (міф про створення світу та перший розділ Сильмариліона) це Мелькор, що означає «Той, хто зростає на Силі» мовою Квенья — іншою створеною Толкієном мовою. Це також епітет з того часу як він, як і всі Айнури, мав інакше справжнє ім'я мовою Валарів (в легендаріумі — мова Айнурів до початку Часів), але це ім'я не збереглося. Синдарський відповідник Мелькора був Белеґур, але це ім'я ніколи не використовувалося; натомість було навмисно замінене на подібне Белеґурт, що означає «Страшна Смерть». У ранніх версіях легендаріума Толкіна форма його імені була Мелко, що буквально означає «Сильний». У розширеній версії фільмів з кінотрилогії "Володар перснів" ім'я Morgoth вимовляється як МорґофYouTube.
Мелькора не називали «Морґот» доки він не зруйнував Два Дерева Валінору, вбив Фінве та викрав Сильмарили упродовж Першої Епохи. Темніше ім'я було надане Феанором, сином Фінве; відтоді ельфи називали його цим єдиним іменем. Це ім'я означає «Темний Ворог», хоча це був Чорний Ворог Світу, ім'я якого Феанор промовив вслух.
Подібно до Саурона, він посідав безліч інших найменувань: Владика Темряви, Темна Сила Півночі та Величний Ворог. Едаїн називав його Темний Король та Темна Сила; спокушені Сауроном нуменорці називали його Всегосподарем та Воледателем. Амлах називав його Володарем Брехні.Англомовна стаття про Мелькора Morgoth. The name
Історія
«Айнуліндале» Мелькор був одним з дев'яти айнурів, які прийшли до Арди та іменувалися Валарами. Айнури були нащадками Думки Еру, Єдиного, Ілуватара. Перед створенням Арди айнури співали для Ілуватара, щоразу глибше розуміючи свій спів навзаєм, який ставав дедалі злагодженішим та гармонічнішим. Згодом Ілуватар закликав айнурів створити Величну Музику. Тоді та Музика заповнила всю порожнечу навколо. Саме в той час в серці Мелькора зародилося бажання вплести в неї дещо з власних задумів, відмінних од наспіву Ілуватара; так він прагнув помножити значущість і славу відведеної йому партії. Мелькор був обдарований найбільшими силами та знаннями і почасти володів дарами усього братства. Тому, що йому кортіло втілити власні творіння, і тому, що його дратувала незаповнена Порожнеча, на яку, здавалося, Ілуватар не зважає, він часто самотиною добувався до безодень, шукаючи Незнищенний Пломінь. Мелькорові не вдавалося знайти його, бо Вогонь був із Ілуватаром. Але в часи самотніх шукань у його голові зароїлися думки, не схожі на думки решти братства. Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.4
На відміну від свого побратима Ауле, Мелькор був занадто гордим, щоб визнати що його власні творіння існують лише завдяки волі Еру, а отже «належать» останньому. Насправді Мелькор прагнув досягти рівня Еру, істинного Творця всіх різноманітностей та можливостей.
Упродовж Величної Музики Айнурів, Мелькор пробував змінити Музику та представити те, що він вважав частиною свого власного творіння. Своїми зусиллями він здобув прихильність серед слабших волею айнурів, створюючи протилежність до основної теми Еру. Як не дивно, ці спроби не спотворили Музики, а тільки доповнили першопочаткові наміри: музика Еру набула глибини та надзвичайної краси саме через бентежні зусилля та сум, які надав Мелькор, а також через його чисельні поправки.
З того часу як Велична Музика Айнурів стала зразком для всієї подальшої історії та всього матеріального світу (вона була вперше зіграна перед Часом, і згодом всесвіт був утворений у своєму образі), у всьому залишився слід згубного впливу Мелькора у Середзем'ї; все було «спотворене». Толкін розвиває цю думку у Кільці Морґота, проводячи аналогію між Єдиним Перснем, у який Саурон помістив велику частину своєї сили, та всією Ардою — «Кільцем Морґота» — яке містить залишки Мелькорової сили та буде нею зіпсоване до Перебудови Світу.
«Квента Сильмариліон» Після Великого Створення, багато айнурів прийшли в Еа. Наймогутніші з них звалися валарами, Силами Світу; менш могутні, які були їхніми послідовниками та помічниками, звалися маярами. Вони одразу ж приступили до впорядкування всесвіту та Арди в ньому, відповідно до задумів Еру, які вони найкраще зрозуміли. Мелькор та його послідовники також прийшли, але він був розчарований що його товариші не визнають його як нового лідера королівства, незважаючи на його більші знання та силу, ніж в інших. У люті та соромі, Мелькор взявся до руйнування та знищення всього, що зробили інші.
Кожен з Валарів тяжів до визначеної частини світу, яка стала відображенням його або її сили. Мелькор потягнувся до жахливих крайнощів та насильства — лютого холоду, палючої спеки, землетрусів, земних розколів, цілковитої темряви, вибухового світла тощо. Спершу його сила була настільки величезною, що валари не були в стані його приборкати; він одиноко боровся зі збірною могутністю всіх валарів. Арда, здавалося, ніколи не досягла б сталої форми, поки Вала Тулкас не прийшов до Еа і не встановив рівновагу. Відкинутий Тулкасом Мелькор розмірковував серед темряви у далеких рубежах Арди, доки не настала відповідна мить, коли Тулкас відволікся. Мелькор знову прийшов у Арду та заатакував і знищив Два Світильники, які в той час були єдиним джерелом світла. Арда занурилась у пітьму і острів Альмарен, — перше поселення Валарів на Землі, був знищений серед насильницького падіння світильників. Після падіння Світильників, Валари перемістились до краю Аман, що на Заході. Країна, де вони оселилися, називалась Валінор, який вони сильно укріпили. Мелькор правував над Середзем'ям зі своєї фортеці Утумно на Півночі.
Перше правління Мелькора завершилося після того як Ельфи, старші Діти Ілуватара, прокинулися на берегах Куївінену, і Валари вирішили врятувати їх від злоби Мелькора. Валари вели руйнівну війну проти нього і врешті знищили Утумно. Тулкас завдав остаточної поразки Мелькорові, зв'язавши його винятково викуваним ланцюгом — Анґаїнором і привів його до Валінору, де він був ув'язнений в Залах Мандоса упродовж трьох століть.
Але Манве подарував Мелькорові прощення; втім, валари поки що не могли дозволити, щоби він уникнув їхнього пильного зору, тому примусили бунтівника жити в межах брам Валмара. Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.56 Він вдавав смирення та чесноти, але приховано замишляв шкоду Ельфам, чиїх пробудження він вбачав за причину своєї поразки. Нолдори, найдосвідченіші з трьох ельфійських племен, які прийшли до Валінору, були найбільш піддані його змовам. Тому що Мелькор володів незліченними знаннями, які Нолдори наполегливо шукали і одночасно як він їх навчав, він також пробуджував серед Ельфів непокору та невдоволення. Коли Валарам стало відомо про це, вони надіслали Тулкаса, або той ув'язнив Мелькора, але він вже був втік. З допомогою Унґоліанти — темного духу у формі потворного павука, він знищив Два Дерева Валінору, вбив короля Нолдорів Фінве, та вкрав три Сильмарили — коштовності, зроблені сином Фінве Феанором, які були наповнені світлом Дерев. Феанор слідом за цими подіями назвав його Морґотом — «Чорним Ворогом Світу». Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.71
Морґот відновив свою владу на півночі Середзем'я, цього разу в Анґбанді — меншій фортеці, ніж Утумно, але менш зруйнованій. Він перебудував фортецю, і возніс над нею потрійний вулканічний пік Танґородріма. Сильмарили помістив у залізну корону, яку він ніколи не знімав. Феанор та більшість Нолдорів переслідували Морґота, по дорозі вбиваючи своїх родичів Телері і накликаючи на себе Закон Мандоса. Після прибуття у Белеріанд — найближчий край Середзем'я до Анґбанду, Нолдори створили королівства і оголосили Морґоту війну. Одразу після цього вперше зійшли Сонце та Місяць і Люди прокинулися десь у глибинах Середзем'я. Подальшими основними битвами були Даґор-нуін-Ґіліат (Битва під Зорями, яка велась до першого сходу Місяця), Даґор Аґлареб (Славетна Битва), Даґор Браґоллах (Битва Раптового Полум'я) під час якої довготривала облога Анґбанду була зламана та битва Нірнает Арноедіат (Битва Незліченних Сліз), коли війська Нолдорів та їхній союзників Людей були розбиті і Східняни прислужили Морґоту. Упродовж наступних декількох десятиліть Морґот знищив решту існуючих Ельфійських королівств, зменшуючи їх володіння до острова у Затоці Балор, до якого втікало багато біженців, та невеликого поселення у Гирлах Сіріону під захистом Улмо.
Перед битвою Нірнает Арноедіат людина Берен і діва-ельф Лутіен, дочка Тінґола, увійшли до Анґбанду та повернули Сильмарили з корони Морґота як тільки він заснув від співу Лутіен. Один з Сильмарилів успадкувала Елвінґ — внучка Берена та Лутіен, яка втікши з Доріату, одружилася з Еаренділом біля гирла Сіріону і вирушила з ним до Валінору Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.345, щоб там разом просити у Валарів звільнити Середзем'я від Морґота.
Упродовж Війни Гніву Белеріанд та більшість країв півночі Середзем'я були зруйновані та видозмінені. Зрештою, Морґот був цілковито розбитий, майже всі його війська були повністю знищені. Також майже всі дракони були знищені, а Танґородрім був зруйнований, коли Еаренділ вбив найбільшого з драконів — Анкалаґона Чорного. Кілька драконів, які вижили, були розкидані по землі, а також кілька уцілілих балроґів утекло й заховалось у неприступних печерах при основі землі. Морґот утік у найглибшу свою копальню, вимолюючи перемир'я та прощення, однак його звалили з ніг і пожбурили долілиць. Потому скували Анґаінором — ланцюгом, який він уже колись носив, — а залізну корону переробили на нашийник і закували голову його між колін. Сильмарили видерли з корони і вони світилися попід небом чистим сяйвом. Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.262-263 Валари назавжди викинули Морґота через Двері Ночі поза Стіни Світу в Предвічну Порожнечу. Але брехня, яку Мелькор, могутній і проклятий, Морґот Бауґлір, Сила Страху та Ненависті, посіяв у серцях ельфів і людей виявилася зерном невмирущим та незнищенним. Час од часу вона проростатиме заново і породить плоди навіть в останні дні. Толкін, Джон Рональд Руел. Сильмариліон/Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008. — с.266
«Діти Гуріна»