DKW (Dampf-Kraft-Wagen, укр. — Парова машина) — з 1916 року німецький виробник мотоциклів та автомобілів. Штаб-квартира розташована в Чопау. 29 червня 1932 року відбулося злиття фірм DKW, Audi, Wanderer і Horch в єдиний концерн Auto Union. У 1968 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Йорген Скафте Расмуссен Йорген Скафте Расмуссен народився на одному з данських островів. Його батько був капітаном, і він помер, коли синові було всього кілька років, коли Йоргену було 19, померла і його мати, через рік після її смерті, в 1898 році, він вступив до технікуму Мітвайді в Німеччині, але вчився він погано, і в 1900 році його виключили з навчального закладу. Тоді він надходить в технічний навчальний заклад у місті Цвікау, яке закінчує через два роки на одні «3». 1903 року він знайомиться в поїзді з бізнесменом Карлом Ернстом, і в 1904 вони спільно відкривають фірму Rasmussen und Ernst, правда, незабаром Карл Ернст залишає фірму, яка займається продажем різного устаткування. Незабаром Расмуссен почав сам виготовляти деталі для парових машин, в 1906 році він купує будівлю, в якій знаходився текстильний завод, в місті Чопау. 1909 року фірма була перейменована в Rasmussen & Ernst, Zschopau-Chemnitz, Maschinen- und Armaturenfabrik, Apparatebau Anstalt, ім'я Ернста продовжувало використовуватися, хоча він уже давним-давно покинув фірму.
З початком війни завод Расмуссена перейшов на виробництво детонаторів для снарядів, зупинивши виробництво деталей для паровиків, попит на детонатори був величезний, так що данцеві довелося набрати собі додатковий персонал.
Заснування компанії У 1916 році разом зі своїм однокурсником, теж данцем, Свен Оге Матісеном починають експериментувати з побудовою парових вантажівок системи американця Ролліна Уайта. Субсидувало розробки DampfKraftWagen («Паровика») військове відомство Німеччини, проте після поразки Німеччини проєкт був згорнутий, але Расмуссен запатентував торговельну марку DKW. 1919 року на підприємстві Расмуссена працював інженер Хуго Руппе, що повернувся з війни, який до війни конструював автомобілі відразу в декількох фірмах, в тому числі і у свого батька. Хуго Руппе сконструював крихітний 2-тактний двигун для іграшок, Расмуссен вхопився за ідею, і створює дочірнє підприємство Zschopauer Motorenwerke J.S. Rasmussen, на якому починається виробництво 18 см3 0,25-сильних моторчиків, які рекламувалися як «Des Knaben Wunsch» — «Мрія хлопчика» (тобто розшифровувалась торгова марка DKW).
У 1921 році фірма стала випускати 118 см3 1-сильні мотори, які стали використовуватися як допоміжні мотори на велосипедах, які знову продавали під лейблом DKW, розшифровуючи цього разу, як Das Kleine Wunder («Маленьке диво»).
Початок виробництва автомобілів
Ще в 1919 році Расмуссен побачив електромобіль фірми SB-Automobil-Gesellschaft mbH конструкції Рудольфа Слабі і його кузена Германа Берінгера. Слабі був сином професора Адольфа Слабі, який був одним із засновників «Telefunken». Машина мала несучий кузов, виготовлений з фанери, і важила 180 кг разом з батареями, Расмуссен побачив в машині непоганий потенціал, пропонуючи їх інвалідам-учасникам війни, більше того, ці електрокари стали продаватися в Японії, для чого була заснована компанія The Japan and German Electric Cyclecar Co.
У 1920 Еміль Фішер побудував на базі електрокара два прототипи «Der Kleine Bergsteiger» («Маленький горець») з бензиновим двотактним мотором, об'ємом 500 кубів, машина, вагою 250 кг, розвивала до 60 км/год, однак в серію так і не пішла, сам же Фішер покинув фірму Расмуссена. Однак партнери данця Слабі і Берінгер випустили 266 автомобілів під своєю маркою з бензиновими моторами марки DKW, які переважно поставлялися до Осаки.
У 1921 році Йорген Расмуссен вирушає до США, повернувшись звідти з ідеєю конвеєрного виробництва, він ставить на потік виготовлення скутери моделей «Lomos» і «Golem».
22 грудня 1923 року Расмуссен реорганізує фірму, створивши акціонерне товариство зі своєї компанії — Zschopauer Motorenwerke J.S. Rasmussen AG, що цікаво, він був єдиним акціонером своєї фірми. Незабаром він починає скуповувати різні компанії, типу металургійних заводів в Зобліце і Марієнбергу; сідельну фабрику в Франкенбергу; Slaby-Beringer-Automobil GmbH, що збанкрутувала після землетрусу в Японії (коли були знищені всі автомобілі, що знаходилися на складі), пізніше ця фірма стане виробником кузовів для автомобілів марки DKW, а колишній господар фірми — Рудольф Слабі — конструктором DKW, а поки приймачем фірми служить компанія DEW, що випускає електромобілі; також Йорген скупив купу дрібніших фірм і Audi-Werke AG з Цвікау.
До 1928 року фірма була найбільшим у Німеччині виробником мотоциклів, але Расмуссен бажав також випускати і доступні автомобілі під маркою DKW. Рудольф Слабі конструює 2-тактний 600-кубовий автомобіль з фанерним несучим кузовом, обклеєним дерматином, з металу були виготовлені капот і крила. Мотор розташовувався спереду, ведучими колесами були задні, коробка передач була триступеневою, гальмами були оснащені всі 4 колеса. Ця 15-сильна машина могла розвивати до 80 км/год.
Машина з кузовом фургон вперше була представлена на Лейпцизькій виставці 1928 року, і була добре прийнята. За 1928 і 1929 роки було побудовано близько 2000 автомобілів цієї серії. Кілька таких машин були виставлені на гонках в Нюрбургринзі, не дивлячись на те, що одна машина зійшла з траси, а друга фінішувала останньою — 14, це був успіх, оскільки ця машинка поступилася тільки таким грандам, як Mercedes-Benz SSK, Bugatti T35, Bugatti T37 та Alfa Romeo, які ні в яке порівняння не йдуть з цим малятком. Намагаючись бути на хвилі спортивного успіху, в 1930 році будується 18-сильний спорт-варіант PS 600 Sport.
Ця дешева спортивна машинка, яка могла розвивати 100 км/год, відразу завоювала популярність у молоді.
Припинивши випускати модель Р 15PS, керівництво фірми вирішило запустити замість неї в серію солідніший автомобільчик з 4-ма циліндрами, розташованими V-подібно, і мотором рідинного охолодження, об'ємом 1 л. Машинку назвали Р 4=8, цифра вісім натякала, що 4-циліндровий двотактний мотор проробляє таку ж роботу, як чотиритактний восьмициліндровий. Потужність мотора була досить пристойною для його об'єму, і становила 25 к.с.. Як і у попередника, несучий кузов був виготовлений з фанери і оббитий штучною шкірою, до речі, які були дуже недовговічні, оскільки згнивали в сирому кліматі. Однак навіть не це засмучувало покупців цього автомобільчика, який досить непогано розходився в умовах кризи, а витрата палива, справа в тому, що цей малюк споживав 10 л суміші бензину і масла.
У 1930 році модель зняли з виробництва і замінили зменшеним варіантом, база його була менша на цілий дециметр (і складала 2.7 м), а головне — під капотом стали встановлювати 800-кубовий мотор, потужністю 20 к.с.. Однак модель V800 4=8 20PS не виправдала надій, і при тому, що вживала рівно стільки ж палива, до того ж і мала схильність до перегріву навіть у прохолодну погоду. Тому в 1931 році на це кузов встановили колишній однолітровий мотор, а машина стала називатися V1000 4=8 25PS.
Однак далеко не ця машина стала родзинкою стенда фірми на Берлінському автошоу Internationale Automobil-Ausstellung. Ще в жовтні 1930 року бос фірми дав вказівку побудувати передньопривідний мікролітражний автомобіль, розробки велися на території заводу «Ауді» в Цвікау, через півтора місяця проєкт був готовий. Спочатку машина оснащувалася мотоциклетним 350-кубовим мотором, машина мала незалежну передню підвіску і підрамник з П-подібним профілем, оскільки кузов, як зазвичай, був несучий і фанерний. Однак навесні вже на стенді стояв автомобіль з 600-кубовим 15-сильним мотором. Блок мотора був об'єднаний з коробкою передач і диференціалом. Машина отримала назву Frontwagen, але в серію пішла вона під назвою FA600 15PS.
У лютому 1932 року замість цієї моделі з'явилася машина Typ F2 Meisterklasse 601, яка була дещо більшою і витонченішою попередниці, а також отримала 4-місні кузови. Разом з нею вийшла заміна Typ V1000 4=8 — Typ 432 Sonderklasse, головна відмінність полягала в базі, що збільшилася на 6 см, і поява 4-ступінчастої коробки передач. Силові агрегати обох моделей залишилися незмінними.
DKW у складі компанії Auto Union Однак, не дивлячись на популярність дешевих автомобілів, підприємства Расмуссена були у важких економічному становищі, обтяжені до того ж кредитами, взятими у Саксонського державного банку ще до кризи, тому, щоб вийти зі скрутного становища, Расмуссен починає переговори з Ріхардом Бруном, який був керуючим банком. Під час переговорів було вирішено створити об'єднання фірми DKW, Audi, що вже практично належать банку, і купленої компанії August Horch & Cie. Motorwagenwerke AG, яка стоїть на межі банкрутства, в результаті 29 червня 1932 року підписується угода про створення концерну Auto Union, в ході операції до трійки вже існуючих фірм також приєдналася компанія Wanderer-Werke AG, крім цієї фірми планувалося включення компаній Hanomag і Brennabor, однак з ними не було знайдено компромісу. Главою концерну став Ріхард Брун.
Цікавий факт, що фактично концерн з'явився 29 червня 1932 року, однак юридично все було складено заднім числом, і по паперах значилося, що «Автомобільний Союз» був заснований першого червня 1931 року.
За умовами договору кожна марка залишалася ніби незалежним виробником зі своєю виробничою програмою, але на ділі, наприклад, перший передньопривідний «Ауді» був побудований на підрамнику DKW з мотором Wanderer, а збиралося все це на виробничих потужностях заводів фірми Horch.
Більше півроку тому задньоприводну модель 432 Sonderklasse змінює ще більша 1001 Sonderklasse, мотор залишився 1 л, але потужність була піднята на 1 к.с., і тепер мотор розвивав 26 к.с., задня підвіска стала незалежною.
На початку 1933 року мотори отримали петльову продувку циліндрів системи Адольфа Шнюрле, що підвищило потужність 600-кубових моторів з 15 до 18 к.с.. Разом з тим 600-кубовий мотор став початковим в модельному ряду серії F2. Машина з 600-кубовим мотором стала називатися F2 Reichsklasse 601, а машина з новим 700-кубовим мотором тієї ж системи Шнюрле, що розвивала 20 к.с., стала носити назву Meisterklasse 701. Крім цих моделей планувалося виробляти і 400-кубову версію, проте в ході випробувань з'ясувалося, що вона була занадто слабкою, і цю ідею засунули на дальню полицю.
Наприкінці 1933 року готується до виробництва злегка більша модель з 700-кубовим мотором — F4 Meisterklasse. Від F2 машина відрізняється округлішим дизайном, а також наявністю люка (багажника) в корпусі кузова.
1934 року з компанії через розбіжності йде Йорген Скафте Расмуссен, який залишає бізнес і веде спокійний спосіб життя до самого 1945 року, з приходом радянської армії він біжить до Данії, де відкриє фірму з виробництва мотоциклів марки Disa. А поки концерн «Ауто Юніон» починає будувати свої відомі спортивні боліди, які виступають під назвою концерну, а в «ДКВ» відбувається зміна моделі в задньоприводній лінійці. Машина класичної компоновки отримує патентовану концерном підвіску коліс з «плаваючими» важелями, звідси і нова назва машини — Schwebeklasse («Плаваючий клас»). Крім іншого машина отримує гідравлічний привід гальм. Однолітровий мотор розвиває 26 сил. «Швебеклассе» має посилений кузов, оскільки його попередник страждав від слабкості монокока, розлом кузова на дві частини був не рідкістю у «Зондерклассе 1001».
У грудні 1934 року публіці показується модель, яка замінить собою і F2, і F4 — це F5. Машина зовні не сильно відрізнялася від попередників, але придбала напівметалеву основу несучого кузова, що мало підвищити міцність конструкції. У лютому 1935 року машина була запущена в серію, а F2 і F4 паралельно випускалися до травня місяця того ж року. Так само, як і попередні моделі, F5 мав два варіанти: перший — базовий Reichklasse з 600-кубовим 18-сильним мотором, і дорожчий — Meisterklasse з 700-кубовим 20-сильним мотором, також «Мейстерклассе» відрізнявся центральною системою змащення шасі, чого не було у базової моделі.