БА-І (скорочено від , у низці джерел позначається як ) — радянський середній Бронеавтомобіль міжвоєнного періоду та початкового періоду німецько-радянської війни. Під час його створення використовувалося шасі американського вантажного автомобіля «Форд-Тімкен», надалі — його радянського аналога ГАЗ-ААА. БА-І є родоначальником сімейства середніх бронеавтомобілів розробки Іжорського заводу (БА-3, БА-6, БА-10, БА-11). Всього за півтора року виробництва було виготовлено 109 бронемашин, частина з яких обмежено використовувалася частинами Червоної армії протягом німецько-радянської війни.
Історія 18 липня 1929 року Наркомвійськмором була прийнята Система танко-тракторного та автоброньованого озброєння РСЧА. Серед різних зразків озброєння у ній значилося два типи середніх бронеавтомобілів, більш сучасних за БА-27. Незабаром Іжорського заводу та РСЧА на чолі талановитого інженера-самоучки Миколи Диренкова отримали завдання на розробку перспективних броньовиків, при цьому в доволі стислі терміни.
Однією з вимог УММ РСЧА було використання як бази для бронеавтомобіля тривісного шасі з колісною формулою 6х4, що було продиктоване низкою причин. По-перше, практика експлуатації БА-27 довела, що двовісне шасі створює високий тиск на ґрунт, в зв'язку з чим динамічні характеристики автомобіля падають. Тривісне шасі, таким чином, повинне було сприяти покращенню прохідності по перетятій місцевості та поганим дорогам, а також давало можливість посилити бронювання та озброєння. Крім того, керівництво РСЧА через власних співробітників, які перебували у складі радянських торгових представників у Великій Британії та США, отримали інформацію, що війська імовірного противника мають на той час достатньо сучасні середні тривісні броньовані автомобілі. У тому числі, такими були американські T4 Armored Car та британські Lanchester Mk II Armored Car і Crossley 6×4 Medium Armored Car. Правда, усі вони випускалися невеликими партіями, проте сам факт їх існування говорив багато про що.
Спочатку УММ РСЧА пропонувало використовувати шасі американської вантажівки «Морланд» з «рідним» двигуном та трансмісією. Партія з 100 таких машин якраз прибула на початку 1930 року в СРСР, чому немало сприяла комісія І. А. Халепськогою. В кінці ж 1930 року з фірмою «Тімкен» був заключений контракт на поставку комплектуючих для ще 1000 тривісних вантажівок, створених на базі двовісної вантажівки «Форд-АА» шляхом простого додавання до нього третьої осі. До листопада 1931 року всі комплектуючі були доставлені в СРСР, нижньогородський завод «Гудок Жовтня» почав складання з них готових автомобілів. Ці машини і було вирішено використовувати для створення бронеавтомобілів.
На перших порах КБ Іжорського заводу під керівництвом інженера А. Д. Кузьміна підійшли до питання цілком практично — ходова частина «Форд-Тімкен» залишилась без змін, а броньований корпус та башта мали максимально просту форму, за що броньовик отримав сатиричне прізвище «собачий ящик» . До зими 1931 року було збудовано дослідний екземпляр з корпусом із неброньованої сталі товщиною 4-8 мм. Проте, створити башту з розміщеними там тяжким кулеметом калібру 12,7 мм та 20-мм автоматичною гарматою не вдалося, через це за рекомендацією того ж Диренкова було встановлено башту від танка МС-1. Невдовзі автомобіль оглянули військові й залишились невдоволені нею. Відмічалося, що водію тяжко забиратися у автомобіль, він має поганий огляд, а під час руху ще боляче б'ється об сталевий дах бронекабіни. Як результат, було запропоновано допрацювати свою бронемашину, а поки що для виробництва було обрано бронеавтомобіль Д-13 конструкції Диренкова, хоча і він не зовсім вписувався в техзавдання військових і був надмірно складним у виробництві.
До початку 1932 року КБ Іжорського заводу повністю переробило проект броньовика. Було розроблено характерний «ступінчатий» бронекорпус, що став особливістю всіх наступних бронеавтомобілів сімейства. Деяким переробкам було піддано ходову частину, було розроблено башту оригінальної конструкції. Новий зразок бронеавтомобіля, що отримав назву БА-І — «Бронеавтомобіль Іжорського», було виготовлено на початку 1932 року. Після двотижневих випробувань автомобіля на заводі його продемонстрували військовим, які цього разу були більш поблажливими. В доповіді про перспективні зразки бронетанкового озброєння від 6 квітня 1932 року помічник начальника УММ РСЧА Густав Бокіс обмалював ситуацію наступним чином: В серійному виробництві знаходиться середній бронеавтомобіль Д-13 на шасі «Форд-ААА». Виготовлені дослідні зразки цього типу бронеавтомобіля з різноманітною конфігурацією корпусу та різноманітним розміщенням озброєння. На сьогодні наявні дослідні зразки наступних бронеавтомобілів: 1) Д-13 конструкції Диренкова; 2) ФВВ — конструкції АТТБ ЕКУ ОГПУ; 3) БАІ — Іжорського заводу. При цьому останній тип має укорочену базу, в результаті чого має більш компактні розміри корпусу. Це дало можливість збільшити товщину бронювання і довести її до 8 мм без навантаження автомобіля. 5 серпня 1932 року дослідний зразок БА-І, який до того часу вже пройшов 980 км, був доставлений для проведення полігонних випробувань на НДВІБТ полігон в Кубинці, де всю першу половину серпня автомобіль ганяли різними дорогами, збільшивши тим самим його пробіг ще на 200 км. Випробування виявили як сильні, так і слабкі сторони нового броньовика, проте це було по суті не важливо . Справа і тім, що ще до початку випробувань на полігоні УММ РСЧА вже ухвалило рішення про розгортання серійного виробництва БА-І, оскільки решта «кандидатів» до цього часу вже відпала — бронемашина Д-13 виявилася переобтяжена і, головне, надто складна і дорога у виробництві, а бронеавтомобіль ФВВ, створений «тюремним КБ» АТТБ ЕКУ ОГПУ, так і не вийшов із стадії креслень.
Серійне виробництво Спочатку планувалося, що БА-І будуть виготовляти на їх «рідному» Іжорському заводі, проте невдовзі виявилося, що завод не зможе впоратися з цим завданням через свою перевантаженість іншими замовленнями. У пошуках альтернативних виробничих потужностей УММ РСЧА звернуло увагу на Виксунський завод дробильно-розмельного устаткування (ДРУ, місто Викса Горьковської області), який мав достатні потужності для виготовлення легких та середніх бронеавтомобілів. 3 серпня 1932 року рішенням уряду СРСР Виксунський завод ДРУ був виділений для виготовлення броньованих автомобілів. Проте, можливості заводу були переоцінені. Планувалося, що до кінця року завод зможе дати армії 320 броньовиків БА-І, а протягом наступного року — вже 2500 машин різних типів. В реальності через нестачу обладнання, виробничих потужностей та робочих, а також солідної затримки з надходженням креслень завод до кінця 1932 року взагалі не зміг розпочати виготовлення бронеавтомобілів. Під час розробки виробничого плану на 1933 рік «наполеонівську» цифру 2500 машин скоректували до більш скромної 400, з яких 300 одиниць становили БА-І, а решта — 100 одиниць — легкі ФАІ. Але навіть таке число бронеавтомобілів Виксунський завод ДРУ випустити не зміг.
На початку 1933 року представник УММ РСЧА доповідав у наркомат оборони невтішні новини про хід виконання заводом річної програми випуску БА-І: БАІ — здано 28, решта 272 під питанням. Буде, ймовірно, не більше 150—200 штук… Проте до кінця року з великою напруженістю завод виготовив лише 90 бронемашин. Ще 19 БА-І Викса зібрала на початку 1934 року, після чого виробництво даних броньовиків було зупинене. Таким чином, всього було виготовлено 109 екземплярів бронеавтомобіля БА-І..
Опис конструкції
Броньовий корпус та башта Бронекорпус автомобіля мав достатньо складну конфігурацію та збирався та бронелистів товщиною від 4 до 8 мм повністю з допомогою зварювання, що було досить прогресивним рішенням для того часу. Для підвищення міцності на з'єднувальні шви наварювалися додаткові кути з броньованої сталі. Характерною особливістю корпусу БА-І була його «ступінчата» форма — дах корпусу над відділенням управління був вищим, ніж над бойовим відділенням. Таке рішення дозволило суттєво знизити загальну висоту бронеавтомобіля, не створюючи при цьому незручності для водія та кулеметника. Надалі всі радянські середні бронеавтомобілі 1930-х років мали корпус подібної конфігурації (з деякими незначними відмінностями) . Бронекорпус кріпився до рами автомобіля в 10 точках. У передній частині корпусу розміщувалося моторне відділення. Броньовий захист радіатора мав клиноподібну форму для забезпечення кращої кулестійкості. Доступ повітря для охолодження двигуна забезпечували двоє бронедверцят з регулювальним зазором, що відкривалися з місця водія. У бокових бронелистах моторного відділення були два двостулкові люка для доступу до двигуна та його обслуговування. За моторним відділенням розміщувалося відділення управління з місцями водія (зліва) та кулеметника (справа). Для їх посадки та висадки з бронеавтомобіля слугували двоє дверей в бортах бронекабіни, що кріпилися на зовнішніх петлях та відкривалися у бік носа автомобіля. Для спостереження за дорогою водій мав люк в нахиленому лобовому бронелисті кабіни, в бойовій обстановці він закривався бронекришкою з оглядовою щілиною. Справа від люка розміщувалася шарова установка курсового кулемету. Ще дві оглядові щілини були в бокових дверях. Для полегшення посадки та висадки під дверима були змонтовані невеликі підніжки на вигнутих кронштейнах. У даху відділення управління розміщувався великий прямокутний люк, що використовувався для вентиляції та спостереження за авіацією противника. В разі потреби через цей люк міг вестися зенітний вогонь (для цього було необхідно зняти кулемет з шаровою установкою в лобовому листі).
У кормі бронемашини розміщувалося бойове відділення. Сама корма мала форму подвійного тричастинного клину (у вертикальній та горизонтальній площині), у правому верхньому листі розміщувались бронедвері, через які здійснювалась, головним чином, посадка і висадка командира автомобіля. У верхній частині бронедвері та приблизно на аналогічному місці лівого верхнього бронелиста були наявні спостережні лючки, аналогічні на дверях відділення управління.
Над бойовим відділенням на погоні розміщувалася башта з основним озброєнням бронеавтомобіля. Башта мала оригінальну конструкцію, хоча загальна ідея розміщення озброєння була аналогічна баштам бронемашини БА-27і танка МС-1На основі креслень і технічних характеристик.. В передній частині циліндричної башти були наявні дві пласкі лобові панелі, встановлені під кутом до вертикалі та горизонтальної площини, і які утворювали клин. У правому бронелисті в масці на цапфах розміщувалася гармата, в лівому — кулемет в шаровій установці. В башті розміщувався командир бронеавтомобіля, які сидів у петлі з брезентового ременя. Для спостереження за полем бою він міг використовувати три спостережні щілини у стінках башти, що закривалися зсередини броньовими заслонками, а також відкидного сферичного бронековпаку з прорізами, який містився на даху башти. Під дном бойового відділення розміщувалися ящики з інструментами та запчастинами для озброєння. Передні та задні колеса прикривалися штампованими крилами з броньованої сталі. На кормових крилах могли розміщуватися ящики для чи гусеничних ланцюгів «Оверолл». Між моторним відділенням та відділенням управління кріпилися два запасні колеса (по одному з кожного боку). Вони могли вільно обертатися на своїх осях, завдяки чому не давали бронеавтомобілю сісти на дно та полегшували подолання ровів та окопів. Дане рішення було запозичене у бронеавтомобіля Д-13 і надалі «кочувало» з одного середнього бронеавтомобіля до іншого аж до БА-11 .
Озброєння