Османські війни в Європі

Османські війни в Європі — війни, що велись від 1352 року до Першої світової війни поміж зростаючою Османською імперією і християнськими державами Європи.

Історія

Візантійсько-османські війни

Користуючись занепадом Візантійської імперії турки-сельджуки розбили 1071 візантійське військо біля Манцикерта і впродовж десятиліття зайняли Малу Азію. В ході Венеційсько-генуезької війни (1350–1355), у якій союзником Венеції була Візантійська імперія, Генуї — османи. Як наслідок 1354 османи захопили Галліпольський півострів і прилеглу частину узбережжя Мармурового моря, контролюючи протоку Дарданелли. Це стало їхнім першим володінням на європейському континенті. У Візантії йшла війна претендентів на імператорський трон, які втягували у війну османів, які захопили Дідимотіхо (1361), Філіппополь, Адріанополь (1369). Імператор Іоанн V Палеолог визнав себе 1373 васалом султанаJonathan Harris: The End of Byzantium. Yale University Press, 2010. ISBN 978-0-300-11786-8 . Перша облога Константинополя відбулась 1394, але місто мимохідь врятував Тимур, розбивши османів при Ангорі (1402). Візантійцям вдалось повернути частину втрачених володінь і допомогти Мехмеду I стати султаном (1413). Мурад II розпочав 1422 другу облогу Константинополя. Візантія знову визнала себе васалом, сплачуючи данину. Третя облога 4 квітня−23 травня 1453 султана Мехмеда II завершилась захопленням Константинополя. Рештки імперії проіснували на Пелопоннесі до падіння Місри 1460 і у Малій Азії Трабзону 1461.

Болгаро-османські війни В час просування османів велись війни поміж Візантією, Болгарським царством, Сербським царством, що вели до їхнього послаблення, роздріблення на малі володіння. В ході війни у Візантії поміж претендентами на трон залучали османів і болгар. Зокрема воєвода МомчилРОДОПСКИЯТ ЮНАК МОМЧИЛ И ЦАР ИВАН АЛЕКСАНДЪР з Родопів напав на османів, які у відповідь вперше увійшли на терени Болгарії у травні 1345, розбивши Момчила 7 липня біля КсантіJohn Van Antwerp. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. University of Michigan Press, 1994, ISBN 978-0-472-08260-5. стор. 303–305. Вже 1349 османи пробують захопити Софію, знову атакують 1355, здобувши перемогу під Іхтіманом над болгарським військом, але через понесені втрати не йдуть на Софію. Спроба союзу з Візантією не вдалась і османи заволодівають Фракією (1354-1364), а Візантія і Болгарія розпочинають останню міжусобну війну 1364 за чорноморські порти, залучаючи османів. На Болгарію нападає 1365 угорський король Людовик І, захопивши Видин (до 1369). Це зрештою прискорює розпад Болгарії на декілька володінь. Після битви на МариціBattle of the Maritsa River 26 вересня 1371 Мурад I захоплює значну частину Болгарії, укріплені замки в Родопах і 1373 цар Іван Шишман визнає себе васалом султана. Після недовгого миру 1382 османи захопили Софію. Скориставшись цим на Болгарію напали волохи (1384–1386). Після поразки султан вирішив покінчити з Болгарією задля подальшої війни з Сербією. Османи 1388 пішли у наступ, захопивши значну частину земель і Сілістру на Дунаї. Перемир'я тривало до 1393, коли Іван Шишман став шукати підтримки у Сигізмунда I Люксембурга. 17 липня здається столиця Тирново, незабаром падає Нікопол. Османи захоплюють 1395 Добруджанське князівство, 1396 Видинське царство і після перемоги 25 вересня під Нікополем окуповують решки Болгарського царства, яке припиняє існування.

Сербсько-османські війни

Користуючись війною з османи Візантії, Болгарського царства, серби захопили значну частину міст Македонії, розбили у 1330 році Михайла I Шишмана. З Македонії 1371 року вирушили брати Вукашин і Углеша, які мали намір захопити Едірне, та османи їх розбили при Мариці.

Лазар Хребелянович розбив османів до грудня 1381 при Дубравиці, але 15 червня 1389 року його військо було розбите османами на Косовому полі. Після битви Стефан Лазаревич визнав себе османським васалом, беручи участь у битві під Нікополем.

Після розгрому османів Тамерланом у 1402 році була утворена Сербська деспотовина. Деспот присягнув Сигізмунду І Люксембургу, який за це передав Белград. Та Стефан програв в ході війни з племінником, якого підтримували османи, визнавши у 1409 році їхній сюзеренітет. Мурад II 1438 року захопив столицю Смедереве, Нове Брдо 1441. Янош Гуняді до серпня 1444 року звільнив значну частину Сербії, але після падіння Візантії османи знову захопили значну частин Сербії, чий деспот прийняв усі їхні вимоги. Мехмед II Фатіх 20 червня 1459 року остаточно захопив Сербію, дозволивши деспоту Стефану Томашевичу виїхати до Боснії.

Боснійсько-османські війни Боснійське королівство 1388 вперше зазнала нападу османів, які пограбували Герцеговину. 27 серпня під мурами Білеча воєвода Влатко Вукович розбив османів, чий Шахін-паша втік з поля бою. У битві на Косовому полі 1389 брали участь боснійські загони під командуванням воєводи Влатко Вуковича. Король Стефан ДабішаKralj Stefan Tvrtko (1377–1391) успішно відбив 1392 османські напади, але програв Сигізмунду І. Він активно втручався у внутрішні справи Боснії, прогнавши 1408 Твртко II, який 1421 повернув собі трон за допомоги османів, сплачуючи їм данину. Відносний спокій панував до 1461, коли королем став вигнаний з Сербії Стефан Томашевич. Він попросив допомоги проти османів у Пія II, чий легат в листопаді 1461 привіз корону. Це обурило короля Угорщини Матвія Корвіна, але за посередництвом папи вони замирились і Стефан визнав себе васалом Матвія, обіцяючи боротись проти імператора Фрідріха III Габсбурга. Він перестав платити данину османам і Мехмед II особисто захопив Боснію. Після його відходу Матвій Корвін восени 1463 захопив частину Боснії, більшу частину якої відбив 1464 султан. Зрештою згідно миру 1465 вони поділили Боснію. Османи 1482 зайняли всі боснійські землі, утворивши санджаки Боснійський і Герсек (Герцоговина).

Албано-османські війни 18 вересня 1385 на Саврасовому полі біля Люшні османи паші Румелії розбили місцевих князів і князя Зети Балши ІІThe Balsici. Він прогнав з Албанського князівства свого родича по племінниці Карла ТопіяThe Thopia і з 1382 намагався захопити столичне місто Дуррес, через що Карл зрештою звернувся за захистом до османів. Побоюючись османів, Карл Топій визнав 1386 сюзеренітет Венеційської республіки. Його син Георг Топія 1392 продав місто Венеції. Місто витримало 1466 облогу Мехмеда II, але було захоплене 1501 Баязидом II. було приданим вдови Балши II, яка безуспішно намагалась передати його під владу Венеції, але та відмовлялась через неможливість захистити володіння з суходолу. Зрештою 1417 османи захопили князівство. Лезька ліга під проводом Скандербега відбила 1444 значну частину теренів Албанії. Вже 1450 з ліги вийшло декілька учасників, а османи безуспішно облягали травні 1450, червні 1466 столичне місто Круя Скандербега, після смерті якого 1468 османи захопили Албанію. Після укладення 1479 миру Османської імперії з Венецією остання віддала останнє місто Шкодер.

Хорватсько-османські війни

На середину XV ст. османи захопили більшу частину земель, що відділяли від них Хорватію. На 1463 вони здійснювали напади з Боснії, 1482 захопили Герцоговину і вийшли на ріку Неретва. Османи атакували належну Габсбургам Крайну 1478, пройшовши через Хорватію. Через Хорватське Загір'я бей Боснії Хадим Якуп-паша вирушив на Крайну, на зворотній дорозі його чекало військо бана Мирко Деренчина. 9 вересня 1493 відбулась битва при Крбаві регіону Ліка, де загинула значна частина хорватської шляхти. Це дозволило османам майже безкарно нападати на хорватські землі. Османи захопили Осієк і відновили активні наступальні дії під проводом Селіма І (після 1512), захопивши Сребреницьку бановину, Шабацьку бановину, Срем. Хорватія перебувала в унії з Угорським королівством і після битви при Могачі 1526 було обрано бана і Фердинанда Габсбурга 1 січня 1527 на хорватського короля. Османи захопили Яйце (1528), Кліський замок (1537), значну частину Славонії, де Пожега стала центром саджаку. Їхнє просування призупинилось 1550. Між обома імперіями було укладено 1568 мирний договір, який продовжували 1574, 1583 роках.

У Сігетварі 2300 воїнів бана Міклоша Зріньї1911 Encyclopædia Britannica/Zrinyi, Miklós, Count (elder) стримували 100-тисячне військо Сулеймана I з 6 серпня по 8 вересня 1566, затримавши похід на Відень. Для захисту внутрішніх територій 1578 вздовж кордону з Османською імперією створили Військову границю, що складалась з Хорватської Кра́їни та Славонської Кра́їни. Боснійський бейлербей Хасан-паша Предоєвич 1591 захопив декілька фортів цієї лінії, що будувалась, але австрійці вирішили не реагувати. Хасан-паша 1593 взяв в облогу замок Сисак, що контролював дорогу на Загреб, Австрію. 22 червня 1593 австро-хорвато-словенське військо розгромило вдвічі переважаючі сили осман. Паша загинув, значна частина осман втопилась в ріці Купа. Битва стала причиною оголошення Османською імперією війни імперії Габсбургів, що тривала 30 років.

Італо-османська війна 28 липня 1480 року армія з 18 000 османів капудан-паші Гедик Ахмеда висадились з 128 кораблів у Неаполітанському королівстві неподалік Отранто. 11 серпня османи захопили Отранто, закатувавши архієпископа та стративши 14 серпня 800 християн, що відмовились прийняти іслам. Вони не просувались далі, розширюючи плацдарм, а стали посилювати захист міста. Флот османів атакував сусідні міста. Сікст IV закликав до хрестового походу, на що відгукнулись в Угорщині, приславши 1600 воїнів, Неаполі, де зібрали ополчення, Арагоні і Кастилії, надавши 3000 воїнів. Імовірно, через нестачу харчів у жовтні флот з військом відплив до Албанії. На зиму в Отранто залишили 1300 османів, а Гедик Ахмед-паша мав намір повернутись з поповненням. Військо християн 1 травня 1481 взяло в облогу Отранто. Султан Мехмед II помер 3 травня 1481 і Гедик Ахмед-паша узяв участь у міжусобній війні його синів. Після невдалого приступу 23 серпня розпочались перемовини. Османам дозволили покинути місто, але 10 вересня у місті було захоплено кілька сотень османів, яких відправили рабами на галери. Одночасно з Хорватії османи робили набіги до регіону Фріулі.

Угорсько-османські війни