Кільце́ — композиційна стилістична фігура, що полягає у повторенні тих самих звуків, слів або словосполучень на початку й у кінці речення, віршу, строфи, абзацу або усього твору. Інші назви: анепіфора або анаепіфора (грец. άνεπιφορά ), просаподосіс (грец. προσαποδο-σιζ — буквально надлишок). Стосовно прозових творів частіше вживається термін обрамлення (не плутати з іншим композиційним прийомом каркасною оповіддю).
Пояснюючи назву фігури "кільце", В. Домбровський, зокрема, писав: «Повторення початкового слова або фрази на кінці того самого речення, вірша, строфи або цілої п'єси, через що дана гадка або ж ряд гадок, що творять логічну цілість, отримує певного роду заокруглення; звідси й назва тієї фігури».
Приклади
Епістрофа Стилістичну фігуру, в якій початкова фраза повторюється у кінці строфи або усього вірша, називають епістрофою ( — крутіння) або строфічним кільцем. Така стилістична фігура характерана для тріолету та рондо. Приклад епістрофи:
Роль епістрофи як композиційного прийому особливо суттєва, коли повтором охоплено всі або більшість строф вірша. Наприклад, вірш Шарля Бодлера «Спокута»:
Повторення надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі. Наприклад, вірш Максима Рильського «Останні троянди»:
Джерела
Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — с. 339 Посилання