Київська археографічна комісія — наукова установа, створена 31 травня 1843 року для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторі; до 1914 року діяла як Тимчасова комісія. Проводила пошукову діяльність в архівах державних установ, магістратів і монастирів, у приватних архівах на Київщині, Волині й Поділлі, а також, у разі потреби, у Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві та інших містах. На основі зібраних нею матеріалів та документів 1852 року створено Київський центральний архів давніх актівЯсь О. В. Київська археографічна комісія // .
Опис Походження Комісія була заснована з ініціативи Михайла Максимовича, українського історика, письменника та професора ботаніки, з «Високого дозволу» (по Высочайшему соизволению) імператора Миколи I. Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей, який вже був заснований у місті в жовтні 1835 року, у 1845 році був об'єднаний з Київською археографічною комісією. Назва «Київська археографічна комісія» є історіографічним скороченням для відмежування її від Археографічної комісії в Санкт-Петербурзі (1834–1936), за зразком якої вона була створена. Історично вона мала широкий спектр довгих офіційних назв. До 1914 року вона діяла під офіційною повною назвою «Тимчасова комісія для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторі», яку зазвичай скорочували до «Тимчасова комісія».
Дослідження та ідеологія Комісія проводила дослідження в архівах державних установ, магістратських органів та монастирів, у приватних архівах у Київській, Волинській та Подільській губерніях, а за необхідності — у Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві та інших містах. На основі зібраних матеріалів та документів у 1852 році було створено Центральний державний історичний архів України в Києві. Хоча однією з цілей Комісії було просування імперсько-російських ідеологічних тверджень, таких як те, що Правобережна Україна «завжди була російською», а не польською, Комісія ненавмисно стимулювала розвиток української національної самосвідомості. Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш працювали в Комісії, перш ніж їх заарештували та заслали у 1847 році через їхню одночасну діяльність у Товаристві Кирила і Мефодія, одній із знакових організацій, що рухали українське національне відродження. Професор історії Володимир Антонович, який згодом очолив Комісію, був лояльним до Російської імперії, але також виступав за історичний процес, відокремлений від російського, та безперервну тисячолітню українську історію.
Перейменування та злиття Після скасування губерній у 1914 році Тимчасова комісія для розбору давніх актів була підпорядкована Міністерству внутрішніх справ. Однак через Першу світову війну її видавнича діяльність була практично паралізована. У листопаді 1917 року директор В. Іконников звернувся до Володимира Вернадського (голови Комісії з навчальних закладів та установ при Міністерстві народної освіти) з проханням про підпорядкування та реорганізацію під егідою цього міністерства. З цією метою було розроблено проект «Положення про Київську археографічну комісію», який офіційно перейменував Тимчасову комісію на «Київську археографічну комісію» (КАК).
Київська губернська вчена архівна комісія, заснована 28 березня 1914 року, у 1918 році була об’єднана з Київською археографічною комісією. 29 листопада 1918 року відбулося ювілейне засідання Комісії з нагоди 75-річчя її заснування, на якому були проведені вибори (це були останні вибори в історії Комісії) її дійсних членів. Після заснування у 1921 році Всеукраїнської академії наук (ВУАН) з власною Археографічною комісією, КАК та комісія ВУАН були об'єднані на спільному засіданні у квітні 1921 року під назвою «Археографічна комісія Всеукраїнської академії наук». У 1936 році ця комісія була реорганізована у відділ археографії новоствореного Інституту історії України.
Див. також
Археографічна комісія в Санкт-Петербурзі (1834–1936) Київська губернська вчена архівна комісія Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей
Примітки
Посилання
Ігор Гирич про інтелектуалів ХІХ століття.