Sunbeam

Sunbeam (Санбім) — з 1888 року англійський виробник велосипедів, мотоциклів, автомобілів, автобусів та тролейбусів. Штаб-квартира розташована в місті Вулвергемптон. У 1920 році компанію купує фірма Darracq, в 1935 році — фірма Rootes Group, а в 1967 році — фірма Chrysler. У 1976 році компанія припинила виробництво автомобілів.

Джон Марстон Альдерман Джон Марстон народився в 1836 році, його батько був мером Ладлоу, графства Шропшир, в 15 років хлопчика віддали навчатися в Jeddo Works в Вулвергемптон, яке покривало металеві вироби спеціальним складом, який після висихання ставав чорного кольору. Цей лак охороняв металеві вироби від природної корозії, а майстер, який займався цим, називався джаппанер, оскільки коріння цієї професії пішли з Азії.

Заснування компанії. Виробництво велосипедів У віці 23 років, будучи вже майстром і вихідцем з не надто бідної сім'ї, він купує дві фірми, які займалися цією ж справою: Daniel Smith Lester's і Fred Walton and Co, а в 1871 році, коли помер його вчитель і господар Jeddo Works — Едвард Перрі, викуповує і його підприємство, яке носило тоді вже назву Edward Perry and Co. Після цього він перейменовує фірму в John Marston Ltd, Марстон був працьовитим, і вимагав того ж від підлеглих, варто було майстру помилитися, він вимагав знімати з себе робочу форму і показував на двері, договір припинявся. У 1887 році Марстон — великий і огрядний чоловік, наймає Вільяма Невілла для того, щоб той побудував для нього особистий велосипед, Невілл сконструював його, і затятий велосипедист тестує його. Існує легенда, що коли вранці майстер віддавав замовнику велосипед, то на нього потрапив промінь сонця, який відбився від рами, за що Марстон назвав свій транспорт Sunbeam («Сонячний промінь»). Поїздивши півроку на велосипеді, Марстон приходить до висновку, що такий товар не соромно було б і просувати в маси. У грудні того ж року з'являються у продажу перші велосипеди марки Sunbeam.

Початок виробництва автомобілів У 1888 році Невілл стає партнером Марстона по бізнесу, а на підприємство приходить працювати підмайстром Томас Картон. У 1890 році Марстон купує фірму Villiers Engineering Co Ltd, яка випускала механічні деталі велосипедів, Чарльз Марстон, син боса, відвідав цього року США, де купив ліцензію на досконалий на той момент педальний привід у Пратта і Уіттні, і після прибуття додому, вибираючи заводи, які могли б виробляти ці деталі, зупинився саме на цій фірмі. А восени 1899 року Томас Картон, який став правою рукою Джона Марстона, збирає перший автомобіль на потужностях нового заводу. Це був п'ятисильний автомобіль з 2-ступінчастою коробкою передач, рама була виконана з дерева, колеса також були дерев'яними, але з наклеєним на обід гумою.

У березні 1900 року Картон будує інший автомобіль, хоча вважають, що це була модифікація торішньої машини, мотор цього разу стояв 4-сильний, але в іншому опис машини збігається з попередньою. Був той же ремінний привід, та ж 2-ступінчаста коробка і дерев'яна рама.

За щасливою нагодою Картону вдалося продати машину і побудувати ще дві такі ж. У 1901 році був побудований 6-сильний автомобіль з 2-циліндровим мотором фірми Forman. Однак старий Марстон вирішив пустити в серію не власні розробки, а ліцензійну продукцію. Це був моторний 4-колісний візок, який розробив Максвелл Маберлі-Сміт, цей візок мав цікаве розташування коліс і пасажирів. Машина мала два бічних колеса, по одному з кожного кінця, вони приводилися в дію через ремені від коробки передач, яка отримувала крутний момент від 2.7-сильного 326-кубового одноциліндрового моторчика De Dion-Bouton, розташованого над переднім колесом, заднє колесо було керованим. Машини продавалися під брендом Sunbeam-Mabley 3HP, скоротивши прізвище творця. За різними джерелами фігурують дані про продаж 130 або 420 примірників.

Через рік виробництво цих возів припинилося і почалося виготовлення повноцінних автомобілів, які на ділі виявилися технічними клонами французьких Berliet, умовив піти на цей крок новий виробничий директор — Томас Пуллінджер, при цьому британці нічого не платили за це французам, оскільки клонування не афішувалось. Рама цих автомобілів також була виготовлена з дерева, яку оббили залізними листами, але 4-циліндровий 2.4 л мотор і 3-ступінчаста коробка передач були французькими. У травні 1903 року проходив марафон Глазго-Лондон, виставлені дві машини прийшли без поломок до фінішу, завдяки чому про марку заговорили, а тим часом Джон Марстон продав фірму, що займалася «джапіруванням», іншій компанії, що спеціалізувалася на цьому, а фірму Villiers Engineering Co Ltd він продав своєму синові Чарльзу, а сам сконцентрувався на виробництві велосипедів і автомобілів, причому останні він вважав небезпечним видом транспорту, і сідати за кермо моторного возу категорично відмовлявся.

У 1904 році з'являється перша британська 6-циліндрова машина — Sunbeam 16HP з 3.6 л двигуном, представлена вперше на Паризькому автосалоні, але цих машин вдалося реалізувати всього два екземпляри, через рік з'являється нова 4-циліндрова модель 12/14НР з 2.7 л мотором, конструкцію якої підгледіли у фірми Peugeot. На початку 1905 року Пуллінджер, який і був автором цих автомобілів, переходить працювати у фірму Humber, а незабаром, у березні того ж року, Марстон разом із Семюелем Бейліссом, Томасом Картоном, Едвардом Дінслі (зятем Марстона) і Герберта Дінасса, який мав бізнес у Лондоні з продажу моторів, засновують фірму Sunbeam Motor Car Company Ltd, в якій Марстон стає головою, а Дінасс — директором з експорту продукції. Головним конструктором стає кресляр Пуллінджера — Ангус Шоу.

У 1906 році Шоу будує автомобіль власної конструкції із власними вузлами, оскільки Berliet вийшла на британський ринок, і тепер безкарно використовувати вузли іншої марки не вийде, машина з індексом 16/20НР мала 3.4 л 4-циліндровий мотор і 4-ступінчасту коробку передач, це була досить надійна машина, і в червні 1906 року Шоу продемонстрував це, взявши з собою 2-х пасажирів і напарника Фреда Істміда. Чоловіки вирішили перетнути відстань від Джон О'Гроутс до Ленд'c Енду без єдиної непередбачуваної зупинки, що вони і зробили, подолавши 2800 км без поломок.

У 1907 році з'являється 6-циліндрова модель 25/30НР з 5.1 л мотором, а через рік Шоу готує ще кілька новинок, це 4-циліндрова 6.3 л модель 35НР, 4.5 л 20НР і 3.4 л 14/18НР, всі машини мали одну особливість — ланцюгову передачу, яка змащувалася в окремому резервуарі, через який вона проходила.

У 1909 році на крісло Шоу сідає бретонець Луї Котелан, якої покинув фірму Hillman після сварки зі старим Хіллманом, що не дозволив розлученому Котелану одружитися зі своєю дочкою. Бретонець відразу береться за будівництво нових машин, первістком стає 54-сильний 3.8-літровий 14/20НР, яка порушила традиції фірми, запозичивши замість ланцюга кардан, мотор мав Т-подібну форму. Ця машина на змаганнях 1909 року в Брукландс ставить рекорд середньої швидкості траси — 91 км/год, через деякий час Котелан, беручи участь у шестиденних шотландських змагання, приходить другим у своєму класі. Після цього Котелан, який хворів гонками, будує спортивну машину Nautilus з 4.2 л мотором для встановлення рекорду швидкості. Ця машина мала кулеподібну форму, кузов був зроблений з дерева, а конус — з латуні. Мотор мав цікаву особливість — чотири клапани на циліндр, які задіювались через гнучкі тяги від низько розташованого розподілвала. Проте спроби встановлення рекорду на трасі Брукландс виявилися неуспішними через нестійку роботу мотора.

У 1910 році Котелан будує, як тоді говорили, найкращу машину у світі — 12/16НР. Це був 2.4-літровий автомобіль з карданним приводом, мотор був оснащений карбюратором Claudel-Hobson і запалюванням від магнето, саме ця машина стала альтернативою Rolls-Royce того часу. Крім цієї машини з'явилася 4-циліндрова модель 25/30НР з 4.7 л мотором, і 18/22НР з 3.6 л 6-циліндровим мотором, потужністю 48 к.с.. Тим часом Котелан працює і над новою «рекордною» машиною, яку назвав Toodles II, у якій був змінений привід клапанів, також інженер вперше використав на цій машині масляний картер, який донині використовується на більшості сучасних автомобілях. На цій машині йому вдалося двадцять два рази піднятися на найвищу сходинку п'єдесталу в різних змаганнях, що проводилися на трасі Брукландс, а також поставити рекорд траси для автомобілів цього класу, показавши середню швидкість в 138.6 км/год. Кузов цієї машини цього разу нагадував вже долото. У жовтні 1911 року приходить заміна 14/20НР — 16/20НР з 4.1 л двигуном, головка якого отримує L-подібну форму, таку ж форму головки отримує і новий 3-літровий мотор моделі 12/16НР. Тоді ж з'являється нова 6-циліндрова модель 25/30НР з 6.1 л мотором, яка через рік отримує стартер, що приводився в дію від стисненого повітря.

У 1912 році фірма починає випускати мотоцикли, які позиціонувалися як мотоцикли для джентльменів. Джон Марстон вперше в житті у віці 76 років особисто тестує перший мотоцикл. Крім мотоциклів фірма починає займатися конструювання та виробництвом авіаційних двигунів, конструктором яких також був Котелан. У цьому ж році проходили змагання Coupe De L'Auto в Дьєппі, де водії моделі 12/16НР зайняли всі три призових місця п'єдесталу. У червні на Гран-прі, що проходили все в тому ж Дьєппі, ці ж машини займають з третього по п'яте місце в загальному заліку. Віктор Рігал, Еміль Метенджер, Густав Кайуа і Даріо Реста до останнього боролися за призові місця, але 7.6 л Peugeot і 14 л Fiat все ж виявилися швидшими 3-літрових Sunbeam, але стало ясно, що ера багатолітрових гоночних автомобілів добігає кінця.

У 1913 році дворічний 25/30НР виставляється на Інді 500 в США, де він приходить четвертим до фінішу, це був теж непоганий результат, в тому ж році Шассань ставить рекорд траси Брукландс, показавши середню швидкість в 189 км/год на 12-циліндровому гоночному автомобілі. У 1914 році Котелан будує 3.3 л гоночні автомобілі, які мали два верхніх розподілвала, по 4 клапани на циліндр, вали, що оберталися в кулькових підшипниках, та інші інновації типу напівсферичної камери згоряння (Hemi). Конструкція цієї машини була запозичена з чемпіонського Peugeot, спроектованого швейцарцем Анрі. Друг Котелана — Даріо Реста був дилером фірми Peugeot в Англії, він привіз спортивну машину і попросив Котелана доглянути за машиною до ранку, поки Реста не підготував місце для неї. Котелан не міг упустити можливості і, розібравши половину мотора, змалював конструкцію, до ранку, коли Реста приїхав за машиною, не було і слідів «розтину», зате вони проявилися, коли Кенелм Лі Гіннес виграв Турист Трофі цього сезону на 94-сильному гоночному Sunbeam.

З початком військових дій фірма починає випускати авіаційні двигуни, які вже були в портфоліо фірми, автомобілі 12/16НР були передані для виробництва фірмі Rover, робітники якої не збирали ці автомобілі настільки ретельно, як «санбімовці», тому ці автомобілі не славилися своєю якістю. Хоча у військових умовах, коли техніка не жила довго, це сходило з рук. Поки в Європі була війна, Котелан перебував у США, де в Інді 500 1916 року виступало його нове творіння — Sunbeam з 6-циліндровим 4.2 л 140-сильним мотором, але Жан Христьян не завойовув призового місця на ній.

У 1918 році помирає Джон Марстон, на наступний день після похорону вмирає один з синів — Роланд, а ще через два дні — і вдова Джона. Це був важкий удар по підприємству, біля керма компанії встав Картон, який сам на той час був серйозно хворий. Котелан відмовився від посади керуючого директора, яку він тоді вже обіймав, і стає головним інженером фірми. У 1919 році поновлюється виробництво легкових автомобілів, це були дві моделі: 16НР — реінкарнація моделі 12/16НР з 3-літровим мотором, інша модель — 24НР, використовувала шасі довоєнного 25/30НР, але як мотор був встановлений новий 6-циліндровий 4.5 л двигун, що розвивав 50 к.с., обидві машини мали 4-ступінчасту коробку передач.

Sunbeam у власності компанії Darracq. Об'єднання STD Motors