Європейські партії

Європе́йська політи́чна па́ртія, раніше відома як політи́чна па́ртія на європе́йському рі́вніСтаття 10.4 Договору про Європейський Союз 2007 року зазначає, що «політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості», а Регламент 1524/2007 від грудня 2007 року встановлює «правила, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, та правила щодо їхнього фінансування». Однак Регламент 1141/2014, прийнятий у жовтні 2014 року, стосується «статуту та фінансування європейських політичних партій», а його стаття 2 встановлює визначення «європейської політичної партії». та неофіційно як Європартія, — тип визнаного політичною партією, що діє на транснаціональному рівні в Європі та в рамках інституцій Європейського Союзу (ЄС). Вони регулюються та фінансуються Регламентом ЄС 1141/2014 про статут та фінансування європейських політичних партій та європейських політичних фондів, а їхню діяльність контролює Управління з питань європейських політичних партій та європейських політичних фондів (APPF).

Європейські політичні партії, що здебільшого складаються з національних партій-членів та невеликої кількості окремих членів, мають право проводити передвиборчу кампанію під час виборів до Європейського парламенту, для яких вони часто приймають маніфести, в яких викладаються їхні позиції та амбіції. Перед виборами деякі з них призначають свого бажаного кандидата (відомого як «Шпітценкандидат» або провідний кандидат) наступним президентом Європейської комісії. Роботу європейських партій може доповнювати офіційно афілійований ; фонди є незалежними від європейських партій та сприяють громадським дебатам з питань політики та європейської інтеграції.

Аналогами європейських партій у Європейському парламенті є фракції Парламенту. Європейські партії впливають на процес прийняття рішень Європейською радою через координаційні зустрічі з главами держав та урядів, що входять до їх складу. Вони також тісно співпрацюють зі своїми членами в Європейській комісії.

Окрім зареєстрованих європейських політичних партій, багато здійснюють політичну активність на європейському рівні, не відповідаючи критеріям реєстрації або не бажаючи зареєструватися.

Історія

1970-ті Перші європейські політичні партії утворилися протягом 1970-х років, напередодні перших виборів до Європейського парламенту шляхом прямого загального виборчого права (затвердженого у 1976 році, які відбулися вперше у 1979 році). У 1973 році, після розширення Європейських Спільнот за рахунок Данії, Ірландії та Великої Британії, розширений конгрес соціалістів зібрався в Бонні та урочисто відкрив Конфедерацію соціалістичних партій Європейського Співтовариства. У березні 1976 року у Штутгарті партіями з Данії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу та Нідерландів була заснована Федерація ліберальних та демократичних партій Європи. Через кілька місяців, у липні, представники партій з Бельгії, Франції, Німеччини, Ірландії, Італії, Люксембургу та Нідерландів зустрілися в Люксембурзі та заснували Європейську народну партію.

1990-ті

У 1992 році Розділ 41 Маастрихтського договору додав статтю 138a до Римського договору. Стаття 138a (так звана партійна стаття) проголошувала, що «Політичні партії на європейському рівні є важливим фактором інтеграції в рамках Союзу. Вони сприяють формуванню європейської свідомості та вираженню політичної волі громадян Союзу», таким чином офіційно визнавши існування європейських політичних партій.

У 1997 році Амстердамський договір встановив, хто має оплачувати видатки, дозволені партійною статтею (перенумерованою на статтю 191). Це створило механізм, за допомогою якого європейські партії могли отримувати фінансування з бюджету Європейського Союзу, і європейські партії почали використовувати ці кошти. Такі видатки включали й фінансування національних партій — результат, який від початку не планувався.

2000–2003 У червні 2000 року Європейський суд аудиторів дійшов висновку, що фінансування європейських політичних партій не повинно здійснюватися за рахунок асигнувань, виділених для політичних груп у Європейському парламенті, як це було протягом тривалого часу. Це рішення призвело до того, що Ніццький договір 2001 року додав другий абзац до статті 191 Договору про функціонування Європейського Союзу (на той час «Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства»), щоб прямо дозволити фінансування європейських політичних партій із бюджету Європейського Союзу. Новий абзац проголошував, що «Рада, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 251, встановлює положення, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, і, зокрема, правила щодо їх фінансування». Посилання на «Статтю 251» стосується процедури спільного ухвалення рішень, до якої залучені як Європейський парламент, так і Рада як співзаконодавці.

У листопаді 2003 року Європейський парламент та Рада Європейського Союзу ухвалили Регламент 2004/2003 «про положення, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, та правила щодо їх фінансування». Регламент 2004/2003 надав перше офіційне визначення європейських політичних партій і створив основу для їхнього державного фінансування.

Ця основа передбачала, що із загального бюджету для європейських партій 15% розподілятимуться порівну (фіксована сума), а 85% — пропорційно до кількості членів Європейського парламенту від кожної партії (фінансування на основі кількості євродепутатів). Крім того, державне фінансування не могло перевищувати 75% відшкодовуваних витрат європейської партії (так звана «ставка співфінансування»); це означало, що європейські партії повинні були залучити 25% свого бюджету з певних приватних джерел («власні ресурси»), таких як пожертви або членські внески. Регламент 2004/2003 також запровадив зобов'язання щодо прозорості, обмеження на пожертви та заборони на певні витрати, включаючи заборону на пряме чи непряме фінансування національних партій і кандидатів.

2004–2007 Згодом Регламент був деталізований Рішенням Бюро Європейського парламенту від 29 березня 2004 року та змінений Регламентом 1524/2007.

Зокрема, Регламент 1524/2007 роз'яснив рамки фінансування та змінив ставку співфінансування, дозволивши державному фінансуванню із загального бюджету Європейського Союзу сягати 85% відшкодовуваних витрат європейських партій. Ця зміна означала, що від європейських партій вимагалося забезпечити лише 15% приватного співфінансування.

Регламент 1524/2007 також дозволив європейським партіям створювати афілійовані — окремі організації, які роблять внесок в обговорення європейських питань, організовують конференції, проводять дослідження та об'єднують національні політичні фонди-однодумці. Нарешті, переглянутий регламент прямо дозволяє європейським партіям фінансувати кампанії під час виборів до Європейського парламенту.

2014

У жовтні 2014 року Європейський парламент та Рада ухвалили Регламент 1141/2014, який замінив Регламент 2004/2003 і кардинально переглянув правову базу для європейських політичних партій і фондів, зокрема надавши їм європейський правовий статус. Він також заснував Управління у справах європейських політичних партій і європейських політичних фондів (APPF) — самостійний орган, створений з метою реєстрації, контролю та накладення санкцій на європейські партії та фонди.

Регламент 1141/2014 почав застосовуватися з 1 січня 2017 року і охоплював діяльність європейських партій та фондів, починаючи з 2018 фінансового року. Відтоді заявки на отримання державного фінансування подаються до APPF, але рішення щодо фінансування залишаються компетенцією Європейського парламенту.

2018–2019 У травні 2018 року Європейський парламент і Рада ухвалили Регламент 2018/673, який вніс зміни до Регламенту 1141/2014, деталізувавши положення щодо реєстрації політичних партій і фондів, а також прозорості стосовно політичних програм та логотипів партій.

Серед іншого, Регламент 2018/673 запровадив низку змін, зокрема такі:

в межах загальної суми доступного державного фінансування частки фіксованої суми та фінансування на основі кількості євродепутатів були змінені відповідно до 10% і 90% (порівняно з 15% і 85% раніше); та ставку співфінансування європейських партій було знижено до 10% (порівняно з 15% раніше).

У березні 2019 року Європейський парламент і Рада ухвалили Регламент 2019/493, який вніс додаткові зміни до Регламенту 1141/2014. Зміни стосувалися здебільшого використання персональних даних європейськими політичними партіями та фондами. Умови імплементації Регламенту були пізніше оновлені Рішенням Бюро Європейського парламенту від 1 липня 2019 року.

2020-ті У червні 2021 року, відповідно до статті 38 Регламенту 1141/2014, євродепутати Чарльз Ґеренс (АЛДЄ) та (ЄНП) з Комітету з конституційних питань Європейського парламенту (AFCO) представили проєкт звіту щодо імплементації Регламенту. Що стосується фінансування, проєкт звіту закликав Комісію та співзаконодавців прояснити визначення непрямого фінансування від європейських політичних партій і фондів до національних партій-членів, зняти заборону на фінансування референдумних кампаній з європейських питань, дозволити фінансування європейських партій від національних партій країн, що не входять до ЄС (що після Brexit означало, що політичні партії у Великій Британії більше не могли фінансувати європейські партії), розширити категорії приватного фінансування, знизити ставку співфінансування європейських партій та спростити процедури бухгалтерського обліку.

У листопаді 2021 року Європейська комісія запропонувала текст нового регламенту, спрямованого на заміну Регламенту 1141/2014, з використанням процедури перегляду (recast). Документ Комісії пропонує визначення політичної реклами, посилює положення щодо гендерного балансу, уточнює вимоги щодо розміщення логотипа європейської політичної партії її партіями-членами, а також розширює зобов'язання дотримуватися цінностей ЄС на партії-члени. Що стосується фінансування, ця пропозиція зберегла пропозицію Європейського парламенту щодо зниження ставки співфінансування європейських партій (зменшивши її з 10% до 5%, а у роки виборів — до 0%). Також було включено нову категорію «власних ресурсів», що дозволяє європейським партіям залучати приватне фінансування від специфічних видів економічної діяльності, таких як плата за семінари або продаж публікацій; фінансування з цієї нової категорії обмежувалося б 5% бюджету європейських партій. Нарешті, було запропоновано дозволити європейським партіям отримувати внески від національних партій-членів, розташованих у країнах, що не входять до ЄС, але є членами Ради Європи. Комітет AFCO Європейського парламенту розкритикував рішення Європейської комісії обрати метод перегляду (recast), який фактично обмежує обговорення положеннями Регламенту, які Комісія вирішила змінити, та запобігає більш широкому перегляду Регламенту.

У березні 2022 року Рада Європейського Союзу ухвалила політичну угоду (свою власну переговорну позицію). У липні 2022 року комітет AFCO Європейського парламенту ухвалив власну позицію, яка була схвалена на пленарному засіданні у вересні 2022 року. Тріалоги між Європейським парламентом, Радою Європейського Союзу та Європейською комісією відбулися у вересні, жовтні та листопаді 2022 року, а також у березні 2023 року, але не призвели до досягнення угоди.