Битва в морі Бі́смарка (2—4 березня 1943 року) — морська битва, яка відбулася в південно-західній частині Тихого океану у морі Бісмарка під час Другої світової війни. У битві літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії атакували японський морський конвой, який перевозив військових в Лае, Нова Гвінея. Були потоплені всі японські транспорти, загинула значна частина військовослужбовців японської армії.

В грудні 1942 року Генеральним штабом Збройних сил Японії було ухвалено рішення відправити конвой, щоб зміцнити свої позиції в Новій Гвінеї. Згідно плану близько 6 900 японських військовослужбовців повинні були перевести морем з Рабаула безпосередньо в Лае. План був ризикований, тому що авіація Союзників в цьому регіоні була дуже активна. Проте іншого виходу в японців не було, бо інакше військам довелося б пересуватись по дуже складній заболоченій місцевості, через джунглі та гори без доріг. 28 лютого 1943 року конвой, який складався з 8-ми військових транспортів, 8-ми есмінців та близько сотні літаків, вирушив з бухти Сімпсон в Рабаулі.

Повідомлення про морський конвой японців американці перехопили та відправили на розшифрування в Мельбурн та Вашингтон. Після розшифрування Союзники вже знали місце призначення конвою та дату прибуття. Союзники розробили нові методи повітряного нападу на кораблі. Японський конвой був виявлений та супроводжувався військово-повітряними силами Союзників до атак 2-го, 3-го і 4-то березня. Всі вісім транспортів та чотири есмінці супроводу були потоплені. З 6 900 військовослужбовців, які перевозилися конвоєм, лише близько 1 200 дісталися до Лае. Ще 1 200 були врятовані есмінцями та підводними човнами і повернулися в Рабаул. Після цієї поразки японці більше не робили спроб зміцнити свої позиції в Лае. Японська армія була вже не взмозі зупинити наступ Союзників в Новій Гвінеї.

Передумови

Наступ Союзників Через шість місяців після нападу японців на Перл-Гарбор в грудні 1941 року, США отримали стратегічну перемогу в битві за Мідвей. Користуючись стратегічною ініціативою Сполучені Штати та їх союзники висадилися в серпні 1942 року на Гуадалканалі в Південних Соломонових островах. Битва за Гуадалканал закінчилася перемогою Союзників та евакуацією японських військ з Гуадалканалу в лютому 1943 року. В той же час американські та австралійські війська зупинили наступ японців на Кокодському тракті в Папуа Новій Гвінеї. Перейшовши у наступ війська Союзників захопили Буна-Гона, знищивши японські війська в цьому районіMurray & Millett 2001, ст. 196Hayashi 1959, ст. 64-66.

Кінцевою метою наступу Союзників в Новій Гвінеї та Соломонових островах було захоплення основної морської бази японців в Рабаулі та створення плацдарму для можливого завоювання Філіппін. Визнаючи загрозу, японці продовжували відправляти сухопутні, морські та повітряні підкріплення в даний регіон для зміни ситуації на свою користьMorison, 1958, ст. 12.

Японські плани Аналізуючи хід битви за Гуадалканал та битви при Буна-Гона в грудні 1942 року, японці зіткнулися з перспективою втрати своїх завоювань в Папуа Новій Гвінеї. Тому, Генеральний штаб Збройних сил Японії вирішив вжити заходів для зміцнення японських позицій в південно-західному тихоокеанському регіоні відправивши 20-ту дивізію генерал-лейтенанта Гейсукі Абе з Кореї на Гуадалканал і 41-у дивізію з Китаю в РабаулTanaka, ст. 48. Генерал-лейтенант Хітосі Імамура, який командував 8-ю японською армією в Рабаулі, наказав генерал-лейтенанту Гатадзо Адаті з 18-ю японською армією забезпечити охорону Мадангу, Веваку і Глостеру в Новій Гвінеї. 29 грудня Адаті наказав 102-му піхотному полку та іншим підрозділам під командуванням генерал-майора Тору Окабе, командиру 51-ї піхотної дивізії вирушити з Рабаулу до Лае та захопити ВауWilloughby, 1966, ст. 188—190. Після прийняття рішення про евакуацію японських військ з Гуадалканалу 4 січня 1943 рокуWilloughby, 1966, ст. 193 японці перевели свої пріоритеті з Соломонових островів на Нову Гвінею та було ухвалено рішення відправити 20-у і 41-у дивізію до Вевака

5 січня 1943 року, конвой, який складався з п'яти есмінців та п'яти військових транспортів відплив з Рабаулу до Лае. Літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії напали на конвой, який прикривали японські винищувачіWatson, 1950, ст.136. Союзники стверджували, що збили 69 японських літаків втративши 10 власних. Есмінці врятували 739 із 1100 японських військовослужбовців. Проте, попри атаку Союзників, конвою вдалося досягти Лае 7 січня. Пізніше військові підрозділи з цього конвою брали участь в битві при ВауWilloughby, 1966, ст.190-193.

Більша частина 20-ї дивізії була висаджена в Веваку з швидкісних морських транспортів до 19 січня 1943 року, а 41-а дивізія до 12 лютогоTanaka, 1980, ст.48. Імамура та віце-адмірал Гун'їті Мікава, командуючий 8-м Імператорським флотом Японії розробили план перекидання японських військ з Рабаулу до Лае 3 березня та перекидання решти 20-ї дивізії в Маданг 10 березняTanaka, 1980, ст.49. Цей план був визнаний ризикованим, тому що авіація Союзників була дуже активною в даному регіоні. Штаб 18-ї армії прогнозував втрату чотирьох з десяти транспортів та близько 30 — 40 літаків і заявив про шанси на успіх операції п'ятдесят на п'ятдесят відсотків. З іншого боку суходільний шлях з Мадангу до Лае був надто складний через болотяну місцевість, джунглі, гори та відсутність дорігDrea, 1992, ст.67. Для захисту конвою було виділено три військово-морські і дві армійські групи винищувачів та тимчасово перекинуті 18 винищувачів з авіаносця ДзуйхоHata, Izawa, Shores, 2011, ст.49-50.

Підготовка Союзників Союзники досить швидко почали виявляти ознаки підготовки нового конвою. Японський гідролітак, який зазвичай використовується для протичовнових патрулів, був виявлений 7 лютого 1943 року. Командуючий ВПС Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерал-лейтенант Джордж Кенні наказав збільшити кількість розвідувальних патрулів навколо Рабаулу. 14 лютого були отримані аерофотознімки, які показували 79 суден в порту, в тому числі 45 торгових суден і шість транспортів. Було зрозуміло, що готується новий конвой, але його мета була невідома. 16 лютого шифрувальники в Мельбурні та Вашингтоні закінчили розшифровку та переклад повідомлення, яке розкривало японські наміри направити конвої до Веваку, Мадангу та Лае. Згодом було розшифроване повідомлення японців про конвой до Лае 5 березня. Ще пізніше стала відома дата 12 березня. 22 лютого літак-розвідник повідомив про 59 торгових суден в гавані РабаулуDrea, 1992, ст.68-69.

Кенні прочитав повідомлення про конвой в ставці Верховного головнокомандуючого силами Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерала Дугласа Макартура 25 лютого. Перспектива додаткових 6900 японських військових в районі Лае порушувала плани Макартура по захопленню даного регіону. Кенні передав кур'єром повідомлення для бригадного генерала Еніса Вайтхеда, заступника командира військово-повітряних сил в Новій ГвінеїKreis, ст.265. Еніс Вайтхед командував всіма ВПС в Новій ГвінеїWatson, 1950, ст.99. В тому числі в його підпорядкування входила оперативна група RAAF, під командуванням Джо Х'юїтаOdgers, 1957, ст.23-24.

Кенні повідомив Вайтхеда про можливу дату конвою та попередив про можливий супровід конвою японською авіацією. Кенні прилетів до Порт-Морсбі 26 лютого, де він зустрівся з Вайтхедом. Два генерала оглянули винищувачі та бомбардувальники та вирішили напасти на конвой японців в протоці Витязя. Кенні повернувся в Брисбен 28 лютогоKenney, 1949, ст.198-201.

Тактика Союзників Оскільки головні промислові об'єкти Японії були за межами дальності польоту навіть найбільших стратегічних бомбардувальників, що діяли з військово-повітряних баз в Австралії та Новій Гвінеї, головним завданням бомбардувальної авіації в південно-західному тихоокеанському регіоні було бомбардування японських ліній постачання, особливо на морських комунікаціях.Rodman, 2005, ст. 14, 24 Результати дій авіації Союзників проти японських конвоїв в січні 1943 року були невтішними. При 416 літако-вильотах були потоплено лише два кораблі і пошкоджено три. Необхідна була зміна тактики. Група капітана Білла Гарінга, офіцера RAAF зі штабу Кенні з великим досвідом роботи в повітряних морських операціях, у тому числі і в Європі, рекомендувала, щоб японські конвої піддавалися одночасній атаці з різних висот та напрямків.McAulay, 1991, ст.19-20

Майор Пол Ган та його люди з депо ремонту 81-ї ескадрильї в Таунсвіллі, Квінсленд модифікували деякі літаки ВПС США Douglas A-20 Havoc. Були додані паливні баки, установлені кулемети на носі літака. В грудні 1942 року теж саме спробували зробити з середнім бомбардувальником В-25, щоб перетворити його на винищувача,Kenney, 1949, ст. 76-77, 144Rodman, 2005, ст. 40-42 але це завдання виявилося складнішим. В результаті ніс літака був важчим, що додавало коливання, викликані стрільбою з кулемета.Kenney, 1949, ст. 161—162

ВПС Союзників виробили нову тактику атаки японських кораблів. Вона полягала в тому, що бомбардувальники підлітали до кораблів противника на малій висоті та піднімалися для атаки лише перед ціллю. Це дозволяло влучати не лише по палубі корабля, але і по його борту.Griffith, 1998, ст. 82; Rodman, 2005, ст. 41, 68; McAulay, 1991, ст. 20

В склад п'ятої армії ВПС входили дві групи важких бомбардувальників. В 43-й групі були на озброєнні близько 55 Boeing B-17 Flying Fortress. Більшість з них побувала в жорстких бойових умовах за попередні шість місяців війни і тому мала проблеми із ремонтом літаків. Нещодавно передислокована 90-а група бомбардувальників мала на озброєнні Consolidated B-24 Liberator, але в неї були ті ж проблеми, що і в 43-й групі. Також були дві групи середніх бомбардувальників: 38-а оснащена бомбардувальниками B-25 Mitchells і 22-а, в якій на озброєнні були Martin B-26 Marauder. До складу ВПС також входила 3-я група атаки, оснащена літаками, що являли собою суміш Douglas A-20 Havoc та B-25 Mitchells.Watson, 1946, ст. 6-8 Цій групі критично бракувало літаків та екіпажів.

Хід битви

Перші атаки

Японський конвой складався з восьми есмінців та восьми військових транспортів і супроводжувався близько 100 винищувачами, які вийшли з бухти Сімпсон в Рабаулі 28 лютого.Morison, ст. 55 Маршрут був спланований таким чином, щоб Союзники вважали ніби кінцевою метою конвою був Маданг, а не Лае. Першу частину маршруту було легко прикривати японською авіацією з військово-повітряних баз, але заключний етап подорожі був особливо небезпечний через загрозу бомбардувань авіацією Союзників.Yoshihara, 1955; Gamble, 2010, ст. 303

Есмінці перевозили 958 військовослужбовців, а транспорти 5954. Командувач 18-ю японською армією — генерал-лейтенант Хатазо Адачі — перебував на есмінці «Токіцукадзе», а командир 51-ї дивізії — генерал-лейтенант Хідемітсу Накано — на борту есмінця «Юкікадзе».Morison, 1950, ст. 55 Начальник конвою — адмірал Масатомі Кімура, командувач 3-ю флотилією есмінців — перебував на своєму флагмані, есмінці «Сіраюкі». Решта п'ять есмінців були: «Арасіо», «Асасіо», «Асагумо», «Сікінамі», «Юранамі». Есмінці супроводжували транспорти: «Айо Мару», «Кембу Мару», «Оігава Мару», «Сінай Мару», «Таймей Мару», «Кіокусей Мару», «Тейо Мару». В кінці колони окремо йшов транспорт «Нодзіма».Gillison, ст. 696; McAulay, 1991, ст. 178—179 Всі кораблі перевозили війська, техніку та боєприпаси, за винятком «Кембу мару», який перевозив 1000 ємностей авіаційного бензину та 650 бочок інших видів палива.McAulay, 1991, ст. 39

Конвой, рухаючись приблизно зі швидкістю 7 миль на годину, не був виявлений протягом декількох днів через тропічний шторм, що почався в Соломоновому морі та морі Бісмарка в період з 27 лютого по 1 березня. Проте, близько 15:00 1 березня екіпаж патрульного B-24 Liberator виявив конвой. На перехоплення одразу були відправлені 8 важких бомбардувальників B-17 Flying, але вони не змогли виявити кораблі конвою.Watson, 1950, ст. 142