Talbot

Talbot (Тальбо) — з 1903 року франко-англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Париж. У 1919 році компанію купує фірма Darracq. 1935 року англійське відділення компанії купує фірма Rootes Group, а французьке — Тоні Лаго. 1959 року компанію купує фірма Simca, в 1970 році — фірма Chrysler, а в 1979 році — фірма Peugeot. У 1994 році компанія припинила виробництво автомобілів.

Густав Адольф Клеман Густав Адольф Клеман народився в 1855 році в сім'ї бакалійника, коли хлопчикові було 7 років, його мати померла. Батько одружився вдруге, але вже через 2 роки помирає сам, його мачуха вийшла заміж за шкільного вчителя, і ростила його разом з іншими чотирма дітьми, які дісталися їй від колишнього чоловіка і його першої дружини. Коли Густаву Адольфу виповнилося 16, він приєднався до таємного союзу підмайстрів Франції, оскільки з 13 років він був підмайстром коваля. Разом з «союзом» він бродив по Франції і харчувався завдяки приробітку на кузнях, за три роки він зміг накопичити 30 франків, і в 1873 році в Парижі він натикається на рекламу велосипедної фірми «Truffault cycles». Клеман купує два колеса і сам виготовляє раму для велосипеда, на такому транспортному засобі він бере участь у велоперегонах, що проходили в Анже, де він приходить до фінішу 6, потім 18-річний чоловік з повним відчуттям гордості за себе прочитає своє прізвище в газеті.

Велосипеди Clément Після декількох років участі у велоперегонах він зміг зібрати невелику суму грошей, на яку зміг відкрити майстерню з ремонту велосипедів в Бордо, потім він переїжджає в Марсель, де навчився виробництву трубчастих рам для велосипедів, а потім він вирушає до Ліона, де засновує фірму Clément SA cycles, яка починає виробляти велосипеди, в 1878 році він їде підкорювати столицю, де засновує компанію Clément & Cie, яка крім виготовлення велосипедів навчала і їзді на них, також Клеман не кинув участі у велоперегонах. До 1890 року Клеман став одним з лідерів велосипедобудування у Франції, до 1893 року йому належав велодром. Через три роки Клеман, Гаррі Джон Лоусон і Чарльз Генрі Джон Четвінд 20 граф Шрусбері і 5 граф Тальбо купують успішну велосипедну фірму Gladiator Cycle Company, господарем якої був Олександр Даррак.

Автомобілі Clément-Gladiator

Разом панове засновують концерн, в який входять велосипедні марки Clément, Gladiator & Humber France, проте через рік в Англії розвалюється конгломерат, заснований Лоусоном, Лоусона потім звинуватять в шахрайстві, але Клеман і Граф Шрусбері-Тальбо залишаться управляти французькими компаніями, крім Humber France, яку продадуть в інші руки. 1898 року відбувається об'єднання фірм, і тепер існує компанія Clément-Gladiator, яка виготовила свій перший автомобіль з одноциліндровим мотором фірми Aster, продавати ці машини в Англії буде компанія Motor Power Company, за якою стояв Харві дю Кро, саме він буде спонсорувати Герберта Остіна, який з 1906 року почне випускати на щойно збудованому в Лонгбріджі заводі клони автомобілів марки Clément-Gladiator під брендом Austin.

Автомобілі Clément-Talbot Роком раніше, в 1897 році, Клеман влив гроші у фірму Panhard et Levassor. У жовтні 1902 року в Англії граф Шрусбері-Тальбот засновує підприємство Clement Talbot Ltd, яке повинне було продавати автомобільну продукцію фірми Клемана, а той своєю чергою на початку 1903 року засновує нову компанію в Мезьєрі, яку назвав Clément-Bayard, назва складалася з прізвища самого Клемана і шевальє П'єра Террайля де Баярда, який в 1521 році з 1000 солдатами утримував місто Мезьєр, обложене 35000 солдатами Карла П'ятого, після чого ще за життя цей бідний дворянин став легендарною особистістю. 1907 року Клеман змінить своє прізвище на Клеман-Баярд, тому в різних джерелах існує різне написання прізвища.

Поки граф Шрусбері-Тальбот будує свій власний завод в Північному Кенсінгтоні, Клеман поставляє автомобілі в Англію зі свого французького підприємства, але машини, що продавалися в Англії, носили назву Clement-Talbot. Модельний ряд складався з одноциліндрового 6НР, 2-циліндрового 11НР (1.5 л) і 4-циліндрових 14НР (2.4 л) і 20НР (3.05 л).

Автомобілі Talbot (Англія)

У 1904 році нарешті був побудований власний завод, який почав збирати автомобілі самостійно, але при цьому використовуючи французькі вузли французьких же моделей, але машини стали продавати під маркою Talbot. До січня 1905 року модельний ряд складався з моделей: 2-циліндрові — 7/8HP 2V (1 л), 8/9HP 2VB (1.3 л), 9/11HP 2K, 10/12HP 20 (1.9 л); і 4-циліндрові автомобілі — 12/14HP 4V (1.6 л), 16/20HP 4K (3.8 л), 24/30HP 4X (4.4 л) і 35/50HP 4Y (6.3 л). слабші моделі мали карданний привід, а потужніші 4.4-6.3 л — ланцюговий.

На початку 1906 року на фірму приходить працювати колишній працівник Клемана, який крім іншого продавав мотоцикли виробництва останнього у Великій Британії, Чарльз Джеррард береться за проєктування нових моделей для фірми графа Шрусбері-Тальбота, які не повторювали б конструкцію французьких машин, з цього моменту шляхи двох фірм розходяться, хоча граф збереже назву свого підприємства як Clement-Talbot. У першій половині 1906 року з'являються машини, розроблені Джеррардом, — 20/24HP з 3.8 л і 12/16НР 4VB (2.7 л), машини показали себе з хорошого боку на змаганнях з підйому на пагорби і на дорожніх змаганнях, а до кінця року 12/16НР змінюється новою машиною — 15НР, яка крім 3-літрового мотора отримує і збільшені в базі шасі.

Протягом 1907 року автомобілі цієї марки завойовують призові місця в 109 змаганнях з підйому в гору, завдяки цьому марка отримує слоган «Непереможний Тальбот». Однак з початком виробництва своїх моделей фірма не припиняла імпорт французьких моделей, в підсумку модельний ряд фірми складали автомобілі з моторами від 1.2 л (8/10НР) до 8.6 л (50/60НР), причому, якщо всі британські Talbot мали кардани, то моделі 12HP (2.4 л) і 35/45НР 4F (5.4 л) від Clement-Bayard мали і ланцюгову передачу. 1908 року з'являється ще одна власна модель — 25НР з мотором в 4.5 л, яка в 1910 році отримала нові шасі.

У 1911 році на посаду головного конструктора приходить Джордж Браун, який працював до цього на Austin і який проєктував гоночні машини для Персі Ламберта, що виступав за фірму Austin. Браун будує на базі торішньої моделі 25НР спортивну версію для Персі Ламберта і Леслі Гендса, на шасі встановлювалися обтічні кузови, а віддачу мотора вдалося підняти вдвоє. Машини дебютували на трасі в Брукландс в рамках автошоу, під час заїздів вони перекрили рекорди фірми Sunbeam, після чого від газетярів посипалися хвалебні оди на сторону фірми Talbot. У листопаді 1912 року Ламберт вичавлює із стандартного 25НР максимальну швидкість 182,3 км/год на відрізку в півмилі (804 метри), милю він пройшов з меншою швидкістю, розвинувши 179,8 км/год, що стало рекордом, ці рекорди протрималися довгий час і були побиті автомобілями, які мали мотори втричі більші за 4.5 л двигун Talbot 25HP.

15 лютого 1913 року Персі Ламберт на спортивному варіанті автомобіля ставить світовий рекорд швидкості, пройшовши за годину 167 км, розвинути максимальну швидкість по прямій — одна справа, а показати середню швидкість на трасі в перебігу тривалого часу — зовсім інше. Цей результат незабаром був побитий потужнішими машинами, але тим не менше цей показник дозволив фірмі використовувати його в рекламі своєї продукції. На заводських тестах машина показала максимальну швидкість в 193 км/год, але і Брауну, і Ламберту хотілося показати рекордну швидкість, 31 жовтня 1913 року Ламберт вирушає на Брукландс. Перед стартом він пообіцяв своїй нареченій, що він залишить спортивні змагання після того, як поставить черговий рекорд швидкості. Він стримує своє слово сумним чином, це і справді виявився його останній заїзд, оскільки на швидкості майже 180 км/год заднє колесо не витримує і руйнується, машина втрачає управління і здійснює аварію, несучи за собою життя гонщика, через 5 днів Ламберта ховають у труні, яка була зроблена на зразок гоночного боліда. Залишки машини купить один гонщик, який відреставрує її і буде брати участь у змаганнях на ній і через десять років після цих подій.

До цього часу фірма випускала по 50-60 автомобілів на тиждень. З 1910 по 1914 році модельний ряд складали автомобілі: 12НР з 2.4 л двигуном, 15НР — 3.5 л, 25НР з 4.6 л мотором, 35НР з 6.1 л двигуном і 6-циліндрова модель 20/40НР, об'єм якої становив 3.6 л. 1914 року з'являються нові моделі, які стали останніми, розробленими Брауном: 15/20НР з 2.6 л мотором, 20/30НР — 3.5 л і 25/50НР з 4.4 л двигуном, в якій використовувалися напрацювання, отримані завдяки участі в гоночних заїздах. З початком військовий дій в Європі компанія переключилася на виробництво карет швидкої допомоги.

Англійський Talbot у складі компанії Darracq. Автомобілі Talbot-Darracq

У 1916 році Браун залишає компанію, а на його місце приходить молодий швейцарець Жорж Реш. Не дивлячись на свій вік, він встигає попрацювати з Грегуаром в Delaunay-Belleville і з Барбару у фірмі Renault, в 1914 році він переїжджає до Англії, де влаштовується працювати у фірму Daimler. Влаштувавшись у новій для себе фірмі, Реш починає працювати над післявоєнною моделлю А12 з 1.75 л мотором і низкою цікавих дизайнерських знахідок, які були запатентовані, за планами машина повинна була піти в серію відразу після закінчення війни, проте граф Шрусбері-Тальбот втрачає під час війни єдиного спадкоємця — свого сина, він впадає в депресію, у нього розвивається апатія до автомобільного бізнесу, і в 1919 році він продає своє дітище англо-французькій компанії Darracq and Co Ltd. Автомобілі, що випускалися фірмою, тепер називалися Talbot-Darracq, а єдиною моделлю стає модель 60НР з 4.6 л мотором V8, який був клоном французького автомобіля.

Проте виробництво цієї машини тривало недовгий час, тому що Darracq and Co Ltd, що перебувала в чудовому фінансовому становищі, викуповує в 1920 році фірму Sunbeam Motor Car Co, і перша міжнародна автомобільна корпорація тепер мала назву STD Motors Ltd. Ключовою фігурою в новому концерні був головний інженер Sunbeam — Луї Котелен. Котелен вирішує не запускати в серію А12, а приймає дивне рішення — перейменувати продукцію французького заводу Automobiles Darracq SA в Talbot, причому назву автомобіля вимовляли на французький манер — «Тальбо». Щоб не було плутанини з англійськими моделями, вироблені у Франції автомобілі продавалися в Британії під маркою Talbot-Darracq, або просто Darracq, хоча у Франції ця назва пішла вже в небуття.

Якщо фірми Sunbeam і Darracq мали виробничу програму, то британський Talbot не мав нічого, тоді Котелен знаходить вихід — поки йде робота над новими машинами, він скуповує карети швидкої допомоги, які переважно будувалися на шасі моделі 25/50НР, замінює зношені вузли в них, ставить нові кузови і продає їх на британському ринку. Тим часом Реша відправляють на французький завод, де він розробляє модель 8/18НР з 1 л мотором, машина мала малий об'єм, але мала й податкові поблажки, а значить і попит. 1921 року Котелен знову робить рокіровки, він повертає Реша в Лондон, де той береться за проєктування аналогічної машини для британської марки. У жовтні модель 8/18НР продемонстрували і британській публіці, британські та французькі машини відрізнялися тільки ґратами радіатора і емблемою, проте шасі машини підходило більше для прямих французьких доріг, ніж для звивистих і вузьких британських, тому Реш береться за модернізацію автомобіля. Незабаром з'являється 1.1 л модель 10/23НР, машина виявилася дуже крутильною, оскільки максимальна потужність досягалася при 3000 об/хв, що було дуже високим показником для того часу. Щоб досягти такого результату, доводилося ретельно збирати двигун, а перфекціоніст Реш вимагав від працівників і ретельної збірки шасі та інших вузлів, в результаті у машина мала славу дуже якісної і надійної, але при цьому дуже дорогої, за якісну працю доводилося просити практично подвійну ціну для автомобіля такого класу, проте окрім якісної збірки машина комплектувалася 3-ступінчастою коробкою передач, що дозволяла власникові пересуватися зі швидкістю до 80 км/год.