Австралія (на час початку світового конфлікту офіційна назва Австралія) — домініон Британської імперії, перебуваючи формально в її складі, автоматично опинився в стані війни з Центральними державами, через те, що питання зовнішньої політики Австралії залишалися у сфері ведення британського уряду. 5 серпня 1914 року австралійський прем'єр-міністр Джозеф Кук оголосив

Австралійська спільнота щиро підтримала початок «Великої війни», значна чисельність населення країни записалася добровольцями для відправлення на фронт, де билися війська Британської корони. Австралія взяла найактивнішу участь у веденні військових дій на боці Антанти на деяких театрах воєнних дій Першої світової війни.

Перша кампанія, в якій билися австралійські солдати було захоплення Німецької Нової Гвінеї у вересні 1914 року і сусідніх з нею островів в архіпелазі Бісмарка силами Австралійського флотського і армійського експедиційного корпусу. 12 вересня був окупований Рабаул — адміністративний центр німецького протекторату. У листопаді 1914 Королівський ВМФ Австралії взяв участь у морському бою — знищенні німецького рейдера «Емден» легким крейсером «Сідней»Grey 2008, p. 92..

У листопаді 1914 року, знов сформовані Перші Австралійські імперські сили відбули з континенту через Індійський океан до Єгипту, де на початковій фазі їх застосовували для охорони Суецького каналу. На початку 1915 року, значна частка австралійських військ брала участь в амфібійній операції з висадки морського десанту на півострів Галліполі. З австралійських та новозеландських компонентів був утворений АНЗАК, який 25 квітня 1915 висадився на османський берег, й протягом 8-ми місяців разом з британськими, французькими та іншими союзними військами вів запеклі бойові дії за контроль над протоками Босфор та Дарданелли.

Однак, Галліполійська кампанія не увінчалася успіхом, союзники надаремно спробували прорвати оборону османських військ, але цілі так й не досягли. Зазнавши серйозних втрат у живій силі, вони відступили до Єгипту. Понад 8 тисяч австралійців загинули під час цієї операції і ще 18 тисяч були поранені. Це були наймасовіші людські втрати в австралійській армії за усю історію її існування.

Після відступу з Галліпольського півострову австралійські піхотні частини були посилені й спрямовані на Західний фронт до Франції. Тут в 1916 і 1917 вони брали участь у масових штурмах ліній німецької оборони. У боях на Європейському континенті австралійські війська билися на Соммі, у третій Іпрській битві, наступі Нівеля, зокрема у битві біля Арраса, а пізніше протистояли німецькому Весняному наступу. 4 липня 1918 австралійці показали свої найкращі результати за цю війну в ході битви при Ам'єні. З 8 серпня вони взяли участь у серії рішучих наступів під час 100-денного наступу союзних армій, що тривали до капітуляції Німеччини 11 листопада того ж року.

З 1916 року австралійці брали участь в Близькосхідній кампанії, обороняли Суецький канал і звільняли Синайський півострів. У наступні роки австралійські та інші війська союзників почали наступ в Палестину і захопили Газу і Єрусалим. До 1918 вони захопили Ліван і Сирію.

Основна маса австралійських військ билася у складі сухопутних військ, військово-морські сили брали незначну участь в операціях в Атлантиці, у Північному, Адріатичному та Чорному морях, а також на Тихому та Індійському океанах. Військово-повітряний компонент з'явився в лавах ЗС саме за часів світової війни й бився на Західному і Близькосхідному фронтах світової війни.

Участь у бойових діях

Початок війни 5 серпня 1914 року, наступного дня після проголошення війни метрополією, австрійський уряд уособлений прем'єр-міністром Джозефом Куком оголосив про вступ домініону до війни на боці Антанти. Історично обумовлений тісний військово-політичний союз з метрополією і безумовна підтримка заходів англійського уряду були основою зовнішньополітичного курсу Австралійського Союзу. Тому початок війни в Австралії, як і в інших країнах, що перебували під британською короною, населення та правлячі кола зустріли з ентузіазмом. В Австралії почали підготовку військ, щоб відправити їх до Європи, до центру воєнних дій. 6 серпня британський уряд запросив від австралійської влади якомога скорішого направлення свого компоненту до району бойових дій. До 20 серпня більше 10 тисяч чоловіків добровільно записалися в армію, а до кінця року 52 561 австралієць приєднався до Збройних сил країни. Але тільки до кінця жовтня війська Австралійського флотського і армійського експедиційного корпусу були готові до відправлення до Європи.

У вересні 1914 щойно обраний від Лейбористської партії Австралії прем'єр-міністр Ендрю Фішер оголосив:

Першою військовою операцією, проведеною австралійськими військами, стала окупація тихоокеанських островів, що були німецькими колоніями на північному заході острову Нова Гвінея та довколишніх островах. Основні події мали місце на островах Яп (Каролінські острови), Науру й Нова Британія. 12 вересня був окупований Рабаул — адміністративний центр німецького протекторату Німецька Нова Гвінея. Потенційна загроза та основна база дислокації Східно-Азійської крейсерської ескадри Німеччини на Тихому океані була ліквідована. Формально німецькі війська склали зброю 17 вересня.

Загальні військові втрати Австралії були легкі і включали в себе шість загиблих під час бойових дій, а також загадкове зникнення підводного човна AE1 з командою з 35 осіб 14 вересня 1914 року поблизу РабаулаMacDougall 1991, p. 32..

Перші Австралійські імперські сили розпочали формування від початку війни й складалися з 1-ї австралійської дивізії 3-х бригадного складу та 1-ї легкої кінної бригадиGrey 2008, p. 88.MacDougall 1991, p. 31.. Але по ходу збройного конфлікту чисельність австралійських збройних сил зростала. Незабаром була сформована 4-та бригада до 1-ї дивізії та 2-га й 3-тя легкі кінні бригади. А всього Австралія сформувала 5 повноцінних піхотних дивізій (6-та дивізія не встигла завершити комплектування на території Британських островів), дві спішені кінні дивізії та декілька окремих частин інших родів військ.

Попервах процес мобілізації до лав австралійської армії був дуже жорсткий й можливо найприскіпливиший серед усіх армій світу за часів Першої світової війниMacDougall 1991, p. 30.. За офіційними даними близько 30% особового складу були комісовані через медичні проблемиScott 1941, pp. 211–212.. Вік для військовиків встановлювався від 18 до 35 років; зріст — не нижче 168 см, об'єм грудей — не менше за 86 см. Але з часом таки жорсткі критерії добору на фоні війни, що затягнулася, були значно знижені. Варто відмітити, що й рівень втрат серед першої хвилі мобілізації був найвищим, з 32 000 солдатів Перших Австралійських імперських сил до кінця війни вижило тільки 7 000 чоловік.

Галліполійська кампанія 1 листопада 1914 року 1-ша австралійська дивізія відбула конвоєм з 10 транспортних суден з порту Олбані у Західній Австралії під ескортом британських, австралійських та японських бойових кораблів. Через загрозу німецьких рейдерів, що полювали в Індійському океані, перехід конвою декілька разів переносився, й австралійські частини змушені були чекати на Цейлоні. Проте, 9 листопада 1914 року, під час десанту на британський телеграфний пункт на одному з Кокосових островів, німецький рейдер SMS «Емден» був перехоплений австралійським легким крейсером «Сідней» і в морському бою біля островів був знищений.

Після ліквідації загрози конвой вирушив до Африки, і у другій половині листопада австралійські війська прибули до Єгипту, здійснили марш до Каїру, й незабаром розпочали обороняти Суецький канал від турецьких військ, що вступили у війну 29 жовтня 1914 року. Через низку бойову активність, австралійське командування більшу частину присвятило бойовій підготовці військ, сподіваючись, що незабаром їх формування перекинуть до Європейського континенту. Невдовзі усі австралійські та новозеландські підрозділи об'єднали у АНЗАК — Австралійський і новозеландський армійський корпус під командуванням генерал-лейтенанта Вільяма Бердвуда.

АНЗАК перебував в Єгипті до січня 1915 року, готуючись до перекидання у Францію, коли вище британське командування погодилося з пропозиціями Першого лорда Адміралтейства В.Черчілля про висадку морського десанту на турецький півострів Галліполі й визначило основною ударною силою сил вторгнення саме австралійські та новозеландські війська. Пізніше чисельність британських, індійських та французьких військ перевищила сили країн-домініонів. Основною метою цієї операції визначалося відкриття чергового фронту проти Центральних держав, захоплення Дарданелл та Босфору й відповідне поліпшення судноплавства з Російською імперією. Для організації взаємодії з усіх військ вторгнення були створені Середземноморські експедиційні сили на чолі з британським генералом сером Яном Гамільтоном.

25 квітня 1915 року війська Британії, Франції та АНЗАК висадилися на півострові, кожний на окремому плацдармі. Генерал Бріджес командував 1-ю австралійської дивізією. Австралійці і новозеландці дерлися на берег бухти Анзак (відтоді вона отримала таку назву) і штурмували її прямовисні схили. Зустрівши опір турків, що оборонялися, вони окопалися і відбили всі спроби вибити їх звідти, але й самі ж не змогли захопити панівні висоти, попри численні атаки.

У перші дні кампанії австралійці разом з іншими союзниками спробували прорвати турецькі позиції. Проте, кожного разу турки одночасно намагалися вибити війська противника з півострова. Спроби обох сторін закінчилися нічим. Патова ситуація, що встановилася на цьому фронті, трималася до кінця 1915 року.

Після восьми місяців безрезультатних спроб вийти з глухого куту, союзне командування ухвалило рішення евакуювати усі війська з півостровуGrey 2008, p. 98.. Розпочинаючи з 7 грудня австралійці відводили потай війська з лінії зіткнення сторін й одночасно вдавалися до багатоступеневої кампанії до введення противника в оману. Щоб обдурити ворога, союзники припиняли будь-яку активність на передовій й тримали режим повної тиші. Заінтриговані турки вилазили зі своїх окопів та повзли до ворожих позицій, коли австралійці в притул відкривали вогонь. Поступово чисельність союзних військ зменшувалася, й щоб обманути османську армію, війська Антанти пішли на хитрий трюк. Поздовж позицій намертво кріпилися гвинтівки, до спускових гачків яких прив'язувалася мотузка, що була прикріплена до ємності під воду. Коли вода поступово наповнювала ємність, мотузка тягнула за гачок, лунав пострілBean 1924, p. 884.. Під прикриттям таких нехитромудрих пристосувань союзники приховано відвели усі свої війська з турецького плацдарму. 19 і 20 грудня були проведені найчисельніші етапи евакуації, і за іронією долі, союзники евакуювалися без жодної втрати.

Галліполійська кампанія закінчилася безславно для союзних військ. Жодна з визначених цілей не була досягнута, більш того, через відверто погане планування та керівництво операцією, австралійці разом з іншими військами зазнали колосальних втрат. До речі, зазнані втрати були не тільки, й не стільки результатом бойових зіткнень, як-то поганої санітарної обстановки та гігієни на передовій, що призвело до жахливих захворювань та смерті багатьох вояківGrey 2008, pp. 95-98.. Австралійці втратили в цілому 26 111 чоловік, серед яких 8411 військовий був вбитий або помер від ран чи хворобиDennis et al 1995, p. 261.. Під час Галліпольської операції також загинув і перший їх командир — генерал Бріджес. Через кілька тижнів після початку операції він був убитий кулею турецького снайпера. Військові втрати британців становили 120 000 військовиків, французів — 27 000, новозеландців — 7571 чоловіка.