«Ри́мські договори́» () — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 (набув чинності 1 січня 1958 року): Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція.
Договір пропонував поступове зниження митних зборів і створення митного союзу. Він пропонував створити спільний ринок товарів, праці, послуг і капіталу між державами-членами. Він також запропонував створити Спільну сільськогосподарську політику, Спільну транспортну політику та Європейський соціальний фонд і заснував Європейську комісію.
Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше розуміють саме його. У 2009 році Лісабонський договір перейменував його на «Договір про функціонування Європейського Союзу».
Історія
Передумови У 1951 році було підписано Паризьку угоду про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Паризький договір був міжнародним договором, заснованим на міжнародному праві, покликаним допомогти відбудувати економіку європейського континенту, запобігти війні в Європі та забезпечити міцний мир. Договори мали важливе значення для розвитку процесів інтеграції в Західній Європі. Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом) регулювала порівняно вузьку, але дуже важливу енергетичну область міжнародного співробітництва.
Початкова ідея була задумана Жаном Моне, високопоставленим французьким державним службовцем, і про неї оголосив Роберт Шуман, міністр закордонних справ Франції, у своїй декларації від 9 травня 1950 року. Мета полягала в тому, щоб об’єднати франко-західнонімецьке виробництво вугілля та сталі, оскільки ці два види сировини були основою промисловості (включаючи військову промисловість) і потужності двох країн. Запропонований план полягав у тому, що франко-західнонімецьке виробництво вугілля та сталі було передане під спільне Високе керівництво в рамках організації, яка була б відкрита для участі інших європейських країн. Основною політичною метою Європейського об’єднання вугілля та сталі було зміцнення франко-німецької співпраці та усунення можливості війни.
Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди почали переговори щодо договору. Договір про заснування ЄОВС був підписаний у Парижі 18 квітня 1951 року і набув чинності 24 липня 1952 року. Термін дії Договору закінчився 23 липня 2002 року, через 50 років, як і передбачалося. Спільний ринок відкрився 10 лютого 1953 року для вугілля, залізної руди та брухту, а 1 травня 1953 року для сталі.
Частково з метою створення Сполучених Штатів Європи було запропоновано ще дві спільноти, знову ж таки французами. Європейське оборонне співтовариство (EDC) і Європейське політичне співтовариство (EPC). Хоча договір для останнього розроблявся Загальною асамблеєю, парламентською палатою ЄОВС, EDC був відхилений французьким парламентом. Президент Жан Моне, провідний діяч Спільнот, пішов у відставку з Вищої влади на знак протесту та розпочав роботу над створенням альтернативних Спільнот, заснованих на економічній інтеграції, а не на політичній.Raymond F. Mikesell, The Lessons of Benelux and the European Coal and Steel Community for the European Economic Community, The American Economic Review, Vol. 48, No. 2, Papers and Proceedings of the Seventieth Annual Meeting of the American Economic Association (May 1958), pp. 428–441
У результаті енергетичної кризи Загальна асамблея запропонувала розширити повноваження ЄОВС на інші джерела енергії. Однак Моне хотів створити окреме Співтовариство, яке займалося б атомною енергетикою, і Луї Арман був призначений відповідальним за дослідження перспектив використання ядерної енергії в Європі. У доповіді зроблено висновок про необхідність подальшого розвитку атомної енергетики, щоб заповнити дефіцит, що виник через вичерпання вугільних родовищ, і зменшити залежність від виробників нафти. Держави Бенілюксу та Західна Німеччина також були зацікавлені у створенні загального спільного ринку ; однак цьому протистояла Франція через свою протекціоністську політику, і Моне вважав це надто великим і важким завданням. Зрештою, Моне запропонував створити обидві як окремі спільноти, щоб спробувати задовольнити всі інтереси. 1957–1968 Successes and crises – CVCE (Centre for European Studies) За результатами Мессінської конференції 1955 року Поль-Анрі Спаак був призначений головою підготовчого комітету, Комітету Спаака, якому доручено підготувати доповідь про створення спільного європейського ринку. І звіт Спаака, і Римський договір були розроблені П’єром Урі, близьким співробітником Моне.
На відміну від Євратому, створення Європейської економічного товариства мало надзвичайно важливе не тільки енергетичне, але й політично-правове значення. Було створене інтеграційне об'єднання універсального характеру. До складу Товариства ввійшли країни з високим рівнем розвитку, що вплинуло на значні темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. В 1958 році середньомісячний дохід на душу населення становив 980 доларів у Нідерландах, 1170 у Бельгії й 800 доларів у Північній Італії. Сильно відставала лише Південна Італія (360 доларів). За перші 15 років розрив по обсязі ВНП на душу населення між країнами скорочувався: 26% в 1960 році, 13.5% в 1970 році та 15% в 1973 році , що свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників Товариства.
Висувалося завдання створення загального ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, заснованого на митному союзі. У ході побудови загального ринку повинна була бути забезпечена економічна інтеграція держав, створена основа для майбутнього економічного й валютного товариства, створений сам механізм для керування інтеграційними процесами. Договір передбачав поетапне будівництво загального ринку. Товариства наділялися необхідними інститутами й матеріальними засобами.
8 квітня 1965 року було підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС (1 липня 1967 року набув чинності).Були передбачені 4 головних інститути:
1) Рада (складався з офіційних представників урядів держав-членів на рівні міністрів).
2) Комісія (на відміну від Ради, складалася з міжнародних чиновників, правда вони призначалися тільки за умови одностайної ухвали) складалася з незалежних комісарів. Крім того, Комісія виступала в ролі наднаціонального органа.
Договором про створення ЄЕС також передбачена установа:
3) Парламентської асамблеї, чиї повноваження більш розширені в порівнянні з ЄОВС;
4) Суду Європейських Спільнот.
Рух до спільного ринку Звіт СпаакаThe Brussels Report on the General Common Market (abridged, English translation of document commonly called the Spaak Report) – AEI (Archive of European Integration) складена Комітетом Спаака, забезпечила основу для подальшого прогресу та була прийнята на Венеціанській конференції (29 і 30 травня 1956 р.), де було прийнято рішення організувати Міжурядову конференцію. Цей звіт став наріжним каменем Міжурядової конференції зі спільного ринку та Євратому у Валь-Дюшес у 1956 році.
Підсумком конференції стало те, що нові Спільноти розділять Загальну асамблею (нині Парламентську асамблею) з ЄОВС, як і Європейський Суд Справедливости. Однак вони не будуть розділяти Раду ЄОВС або Вищий орган. Два нових Вищі органи влади називатимуться Комісіями через скорочення їхніх повноважень. Франція не бажала погоджуватися на додаткові наднаціональні повноваження; отже, нові комісії мали б лише основні повноваження, а важливі рішення мали б затверджуватися Радою (національних міністрів), яка зараз приймає більшість рішень.Drafting of the Rome Treaties – CVCE (Centre for European Studies) Євроатом сприяв співпраці в ядерній галузі, яка на той час була дуже популярною сферою, і Європейське економічне співтовариство мало створити повний митний союз між членами.A European Atomic Energy Community – CVCE (Centre for European Studies)A European Customs Union – CVCE (Centre for European Studies)
У 1965 році президент Франції Шарль де Голль вирішив відкликати французьких представників з Радою міністрів, що значно підірвало роботу ЄЕС. Це було відомо як «криза порожнього стільця». Щоб вирішити цю проблему, члени погодилися на Люксембурзький компроміс, згідно з яким право вето надавалося членам ЄС щодо рішень. У 1969 році в Гаазі відбулася зустріч країн Європейської Спільноти. На цьому саміті вони колективно наказали збільшити бюджет Європейського парламенту, а також зобов’язалися відійти від національної економічної політики до більшої міжнародної політики. Після цієї угоди було створено два нових європейських структурних інвестиційних фонди: Європейський фонд регіонального розвитку та Європейський соціальний фонд. Вони були зосереджені на перерозподілі інвестиційних коштів на розвиток економік держав-членів.
Підписання
Конференція призвела до підписання 25 березня 1957 року Договору про заснування Європейської економічної спільноти та Договору про Євратом у Palazzo dei Conservatori на Капітолійському пагорбі в Римі під час свята Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У березні 2007 року радіопрограма BBC Today повідомила, що затримки з друком договору означали, що документ, підписаний європейськими лідерами як Римський договір, складався з порожніх сторінок між фронтисписом і сторінкою для підписів.EU landmark document was 'blank pages' ПідписантидляПоль-Анрі СпаакЖан-Шарль Снуа та д'ОпперКонрад АденауерВальтер Гальштейн Західна НімеччинаКрістіан ПіноМоріс ФореАнтоніо СеньїГаетано МартіноДжозеф БехЛамберт ШаусДжозеф ЛунсГанс Лінторст Гоман
Ювілейні вшанування Основні річниці підписання Римського договору відзначаються різними способами.
Пам'ятні монети Пам'ятні монети були викарбувані багатьма європейськими країнами, зокрема до 30-ї та 50-ї річниці (1987 та 2007 відповідно).
Святкування 2007 року в Берліні У 2007 році урочистості завершилися в Берліні прийняттям Берлінської декларації про підготовку Лісабонського договору.
Святкування 2017 року в Римі
У 2017 році Рим став центром численних офіційних і народних свят. За даними кількох джерел новин, вуличні демонстрації були здебільшого на підтримку європейської єдності та інтеграції.
Історична оцінка За словами історика Тоні Джадта, Римський договір не став фундаментальним поворотним моментом в історії європейської інтеграції:
Договір про створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС) Договір про створення Європейське економічне товариство (спільного ринку) регламентував співпрацю в галузі економіки, науки та техніки. У ньому проголошувалося створення спільного ринку країн-учасниць, і планувалися форми зближення, уніфікації економічної політики країн-учасниць. Договір передбачав зниження в три етапи митних бар'єрів між державами-учасницями протягом 12 років (тобто до 1969 р.), а також прийняття єдиного митного тарифу і проведення єдиної торговельної політики відносно третіх країн. Так реалізовувалася ідея «митного роззброєння» (тобто консолідації та зменшення мита), висунута під час конференції в Мессіні.
Учасники «спільного ринку» зобов'язалися домагатися усунення перешкод для переміщення між ними робочої сили, капіталів і послуг. Вони домовилися проводити спільну політику в галузі сільського господарства і транспорту, домагатися зближення економічного законодавства і сприяти стандартизації процедур вироблення та прийняття узгоджених рішень у питаннях проведення економічної політики кожної з країн-учасниць.