Натал́і По́ртман (, справжнє ім'я Нета-Лі Гершлаг, ; , Єрусалим) — американська акторка театру й кіно ізраїльського походження, сценаристка, кінорежисерка, кінопродюсерка, громадська активістка, захисниця прав тварин, феміністка. Володарка премій «Оскар» та БАФТА, а також двох «Золотих глобусів».
Найвідоміші ролі в кар'єрі: Матильда у «Леоні» (1994, дебютна роль), Еліс у «Близькості» (2004, «Золотий глобус»), Ніна Сеєрс у «Чорному лебеді» (2010, «Оскар», «Золотий глобус», БАФТА), Падме Амідала в трилогії приквелів франшизи «Зоряні війни» (1999, 2002, 2005). Надалі акторська кар'єра Портман продовжувала розвиватися ролями у різноманітних кінострічках: Іві Хаммонд у фільмі «V означає Вендетта» знятий за однойменною серією коміксів, Анна Болейн в історичній драмі «Ще одна з роду Болейн», Жаклін Кеннеді у біографічно-драматичному фільмі «Джекі», Джейн Фостер у «Тор» (2011), «Тор: Царство темряви» (2013) та «Тор: Любов і грім» (2022).
Окрім акторської кар'єри, Наталі Портман також стала режисеркою короткометражного романтично-комедійного фільму «Єва» (2008) та біографічної драми «Оповідь про любов та пітьму» (2015), знятої за мотивами однойменного автобіографічного роману Амоса Оза.
Життєпис Наталі Гершлагhttps://web.archive.org/web/20140824040914/http://salempress.com/store/pdfs/jewish_lives.pdf народилася 9 червня 1981 року в Єрусалимі, в сім'ї гінеколога Авнера Гершлага та колишньої домогосподарки Шеллі Стівенс (нині мати — агентка Наталі), родом зі штату Огайо. Предки акторки за материнською лінією — євреї з Російської імперії й Австро-Угорщини, які емігрували до США з села Кавського (Львівська область, Україна) та замінили прізвище Едельштейн на Стівенс, а за батьківською — з Румунії та Польщі. Сценічний псевдонім «Портман» — дошлюбне прізвище бабусі акторки за материнською лінією Берніс Стівенс (до шлюбу Гурвич, 1924—2014). Батьки за материнською лінією були американськими євреями, тоді як батьки за батьківською лінією були євреями, що емігрували до Ізраїлю. Таким чином, Наталі Портман має подвійне громадянство: Ізраїлю та США.
Освіта Коли Наталі було 3 роки, сім'я переїхала з Ізраїлю до США, де батько міг підвищити кваліфікацію. Спершу вони жили у Вашингтоні, де Наталі відвідувала Єврейську денну школу Чарльза Е. Сміта () в Роквіллі, Меріленд, а 1988 року переїхали до Коннектикуту й остаточно влаштувалися в Лонг-Айленді, штат Нью-Йорк, у 1990 році.
Іврит був її рідною мовою. З чотирьох років Наталі займалася танцями і виступала з місцевими трупами. Живучи в Лонг-Айленді, вона відвідувала єврейську денну початкову школу Соломона Шехтера () в містечку Глен Коув, штат Нью-Йорк, і закінчила середню школу Сіоссет (). Розповідаючи про свої ранні роки, акторка описала себе як ту, що «відрізнялась від інших дітей»:«Я була більш амбіційною. Я знала, що мені подобається і чого я хотіла, і я дуже тяжко над цим працювала. Я була серйозною дитиною» — заявляла акторка.
Кінокар'єра
1994—2001: перші ролі 1994 року Портман пройшла кастинг до фільму Люка Бессона «Леон» (), де зіграла свою першу головну роль: підлітка-сироту Матильду, яка дружить з найманим убивцею Леоном (Жан Рено). Невдовзі після цієї ролі акторка взяла псевдонім «Портман», проте на DVD-диску з режисерською версією фільму вона згадується в титрах як Наталі Гершлаг. Її батьки неохоче дозволили їй виконати роль через відверто сексуальний та насильницький характер сценарію, але погодилися після того, як Бессон прибрав сцени оголення та вбивств, які вчиняє Матильда. Попри це, її мати досі була незадоволена деякими сценами з сексуальним підтекстом у фінальному варіанті фільму, які не були прописані в сценарії. Американський кінокритик Гал Гінсон у Washington Post хвалив Портман за передані відчуття трагедії її персонажки, тоді як Петер Райнер із Los Angeles Time, сказав, що вона не була достатньо професійною акторкою, аби передати біль Матильди та критикував Бессона за сексуалізацію її персонажки. Тим не менш, фільм вийшов у прокат 18 листопада 1994 року і став класикою кінематографу. Того ж року Портман з'явилася в короткометражному телевізійному фільмі «Developing» в ролі Ніни, дочки хворої на рак легень Брі (Лоурен Кон).
Розвиток кар'єри 1995 року Портман зіграла у фільмі «Протистояння» з Аль Пачино і Робертом Де Ніро в ролі Лорен Густафсон, прийомної дочки протагоніста. Хоча фільм не здобув ніяких нагород, він був відзначений критикою і став комерційно успішним. Через рік Портман зіграла ролі у трьох фільмах: Марті в мелодрамі «Красиві дівчата», Лору Дендрідж у мюзиклі Вуді Аллена «Всі кажуть, я тебе кохаю» та Теффі Дейл, доньку президента США, в науково-фантастичній комедії Тіма Бертона «Марс атакує!». Того ж року Портман отримала роль у фільмі База Лурманна «Ромео + Джульєтта», однак вона була відкликана з фільму під час репетицій, коли керівники студії дізнались про її надто юний вік для цієї ролі. Режисер заявляв, що «Наталі була чудовою під час зйомок, однак це було надто велике навантаження для її віку». Вона також отримувала пропозицію зіграти роль у фільмі Адріана Лайна «Лоліта», створеному за мотивами однойменного роману за авторством Володимира Набокова, однак акторка відхилила пропозицію через відверто сексуальний характер сценарію.
Наталі Портман виконала головну роль у бродвейській постановці «Щоденник Анни Франк» (1997) за реальним щоденником єврейської дівчинки, який та вела в період нацистської окупації Нідерландів. Під час підготовки до ролі вона двічі відвідувала будинок Анни Франк в Амстердамі та спілкувалась з Міп Гіс, яка зберігала щоденник дівчини; Наталі знайшла багато спільного з історією Анни Франк, згадуючи історію власної родини, пов'язану з Голокостом.
1997 року почала виконувати роль Падме Амідали в трилогії приквелів «Зоряних війн», що стала значною частиною її акторської кар'єри. Коли перший фільм трилогії, «Прихована загроза», вийшов у 1999 році, акторка ще навчалась у середній школі. Зйомки багатьох сцен фільму проходили в Алжирі, що виявилось неабияким випробовуванням для акторки. 1998 року Портман стала співавторкою дослідницької роботи «Ферментативне вироблення водню», яка дала їй можливість брати участь у наукових змаганнях «Intel». Портман пропустила прем'єру фільму «Прихована загроза», щоб підготуватися до випускних іспитів. Після виходу «Прихованої загрози», акторка спочатку відмовилась від головної ролі у фільмі «Де завгодно, тільки не тут», після того, як дізналась про сцену сексу за участі її головної героїні. Тоді режисер Вейн Ванг та акторка Сьюзен Серендон, яка зіграла одну з головних ролей у фільмі, вимагали переписати сценарій, оскільки Портман на той момент було 16 років, і після того, як їй показали перероблений сценарій, вона взяла участь у стрічці. За роль Портман була номінована на премії «Молода акторка» і «Золотий глобус» (найкраща жіноча роль другого плану). Критикиня Мері Елізабет Вільямс назвала акторку «дивовижною» і відзначила, що вона «на відміну від інших акторок її віку, не дуже сентиментальна і не дуже мужня».
1999 року Портман закінчила вищу школу міста Сьоссет штату Нью-Йорк.
Академічна кар'єра 2000 року Портман виконала головну роль у драмі «Там, де серце» — її героїня, вагітна в 17 років Новалі Нейшн, залишається одна в чужому місті без коштів і людей, які можуть їй допомогти, і вирішує почати життя наново. За цю роль Портман була номінована на премії «Молода акторка» і Teen Choice Awards — і виграла премію Young Star Awards. Після закінчення зйомок акторка вступила на психологічний факультет Гарвардського університету, суттєво знизивши участь у фільмах у наступні кілька років. В університеті вона вивчала єврейську літературу та нейронауку, була асистенткою професора Алана Дершовіца. В одному з інтерв'ю вона сказала, що протягом наступних 4 років не зніматиметься ніде, окрім «Зоряних війн», щоб сконцентруватися на навчанні.
У червні-вересні 2000 року брала участь у зйомках фільму «Зоряні війни. Епізод II. Атака клонів», що проходили в Сіднеї і Лондоні. Вийшовши в прокат 16 травня 2002 року, фільм, як і попередній в серії, не здобув широкого визнання у критики, а Портман номінувалась на «Золоту малину» (найгірша жіноча роль другого плану і найгірша екранна пара).
У липні 2001 року Портман зіграла Ніну в спектаклі за п'єсою А. П. Чехова «Чайка» в театрі Делакорт. У постановці Майка Ніколса також були задіяні Меріл Стріп, Кевін Клайн і Філіп Сеймур Гоффман. Того ж року Наталі Портман стала однією з багатьох знаменитостей, що з'явилися в незначних ролях у комедії Бена Стиллера «Зразковий самець». Портман також зіграла невелику роль у воєнній драмі Ентоні Мінгелли «Холодна гора» з Ніколь Кідман і Джудом Лоу.
2004—2007: наступні роботи
2004 року Портман з'явилася у двох незалежних фільмах. Драма Зака Браффа «Країна садів», де вона зіграла патологічну брехуху на ім'я Сем була широко визнана критикою, а Портман — номінована на дві премії MTV Movie Awards і чотири премії Teen Choice Awards. Натан Рабін описав її роль у фільмі, як основний приклад архетипу маніакальної дівчини мрії піксі — стереотипної героїні, яка створена для допомоги головному герою. Роль Еліс у фільмі Майка Ніколса «Близькість», молодої стриптизерки, що приїхала до Лондона зі США, і історія її стосунків із Деном Вульфом (Джуд Лоу), принесла Портман премію «Золотий глобус», а також низку номінацій на інші премії, зокрема «Оскар» і BAFTA. У цьому фільмі вона вперше погодилась на дорослу роль відверто-сексуального характеру після кількох відмов від таких образів у минулому, відзначивши, що це відображає її зрілість. У цьому фільмі вона також вперше зіграла в сценах з оголенням, які пізніше були видалені з фінальної версії стрічки, коли акторка наполягла, що вони були несуттєвими для сюжету. Кінокритик Пітер Треверс відзначив її «запальну акторську гру», додавши, що вона «вкрай глибоко занурилась у надломлену серцевину своєї героїні».
15 травня 2005 року на Каннському кінофестивалі відбулася прем'єра третього приквелу до «Зоряних воєн» — «Зоряні війни. Епізод III. Помста Ситхів». Епізод був прийнятий критикою і публікою набагато тепліше, аніж попередні два. Гра Портман відзначена номінаціями на премії «Сатурн» і Teen Choice Awards. Тоді ж вийшла картина «Вільна зона» від ізраїльського режисера Амоса Гітая, де вона зіграла роль дівчини американсько-єврейського походження. На зйомках фільму в Єрусалимі Портман готувалася до сцени поцілунку. Перехожі помітили, що в кадр потрапляє Стіна плачу, і прогнали акторку та знімальну групу. У кінці року відбулася прем'єра фільму «V означає Вендетта» з Портман у головній ролі, для якої акторці довелося голити голову налисо. Стрічка поставлена за однойменним антиутопічним графічним романом Алана Мура. Дія відбувається у 2038 році, де Велика Британія — тоталітарна держава, якою керують неофашисти, а героїню Портман, Іві Геммонд, заарештовують за антиурядову діяльність. З приводу зачіски акторка сказала: «Різкі необоротні зміни завжди цікаві, і саме це додало мені сміливості». За роль Іві Портман була номінована на премію «Сатурн» за найкращу жіночу роль та Teen Choice Awards.
У кіноальманаху «Париж, я люблю тебе» (2006) Портман зіграла у фрагменті «Faubourg Saint-Denis», знятому Томом Тиквером. Її героїня, дівчина на ім'я Франсін, майбутня акторка, закохується в сліпого Томаса (Мельхіор Беслон). Наприкінці 2006 року вийшла стрічка Мілоша Формана «Примари Гої», де Портман з'явилася в ролі Інес Бельбатуа, музи Франсіско Гої. До цього режисер не бачив жодної роботи Портман, але помітив її схожість з героїнею картини Гої «Молочниця з Бордо» і запросив на зйомки. Вона наполягала на використанні дублерки для сцен з оголенням, які початково не були прописані у сценарії. Фільм отримав переважно негативні відгуки, однак кінокритик Роджер Еберт похвалив Портман за виконання подвійної ролі «з безстрашним переконанням».