Донос (від лат. delatio) — це повідомлення (донесення), яке вважається підлим і ганебнимVocabulaire juridique, Gérard Cornu, Puf, стаття «délation», tlfi, енциклопедія Larousse XX століття.. Він полягає у наданні інформації щодо особи, зазвичай без її відома, з мотивів, що суперечать моралі чи етиці, і тому є суб'єктивно ганебним.
Спрямований проти особи чи групи осіб, донос здійснюється донощиком (індивідом чи групою) заради власної вигоди (збагачення та привласнення чужого майна) або з метою зловмисно зашкодити (через ревнощі, заздрість, ненависть). Функція донощика може створюватися та оплачуватися владою, яка прагне отримати інформацію проти своїх супротивників або ворогів.
Ця форма зради та опортунізму неодноразово зустрічається в історії та у багатьох цивілізаціяхМистецтво війни, Сунь Цзи, 500 р. до н.е., наприклад, через образ римського узурпатора та його шпигунів (таємних агентів)«Велика стратегія Римської імперії», Едвард Люттвак.. З погляду стратегії, він належить до методів корупції. Донос також може проявлятися у формі неправдивого свідчення або наклепуhttp://www.crhq.cnrs.fr/fichiers-attaches-colloques/prog-delation-2008.pdf.
У народній мові існує багатий лексикон для позначення донощика: «стукач», «дятел», «шістка», «щур», «сикофант», «капаш», а в ширшому значенні — «колаборант», «зрадник» або «Юда».
Заохочуваний авторитарними чи диктаторськими режимами або окупаційними силамиDavid Alvarez та Robert A. Graham, Nothing Sacred : Nazi Espionage Against the Vatican, 1939-1945, Лондон / Портленд, Frank Cass, 1997 (XIV+190 с.), він зазвичай є прихованим і анонімним. Його поширенню сприяє влада, яка пропагує та захищає расистські та дискримінаційні теоріїRevue historique des armées, Espionnage et espionnes de la Grande Guerre .
Донос у жодному разі не слід плутати з повідомленням про правопорушення чи злочин, або з діяльністю викривача — безкорисливою та ризикованою активністю, що полягає в інформуванні громадськості, медіа чи посадових осіб про сумнівні або небезпечні практики з боку підприємств чи організацій, які загрожують економіці, здоров'ю або суспільству загалом.
Історія За п'ять століть до нашої ери «Мистецтво війни» (Сунь Цзи) вже згадує це поняття у своєму останньому розділі «Про використання шпигунів» (用間, Yòngjiàn): «Коли всі ці п'ять видів шпигунів працюють одночасно, ніхто не може розкрити таємну систему інформації. Це називається божественною маніпуляцією розумом. Це найцінніша здатність государів.» Сунь Цзи XIII-8Сунь Цзи, Мистецтво війни, XIII-8..
Ознаки добровільних доносів можна знайти у традиційних зрадах політичних діячів Стародавньої ГреціїAux origines de la corruption. Carine Doganis. або Римської імперії з їхніми . В останній, інквізиція (inquisitio) за часів Принципату заохочувала фінансові та кримінальні доноси, залучаючи інформаторів з-поза меж суду. Це призводило до зловживань: такі особи прислужували принцепсу під час великих процесів, зокрема за злочини проти величності (crimen laesae maiestatis)..
Найвідомішим уособленням зрадника залишається Юда ІскаріотБіблія. Лука 22:4-7, Іван 6:71, 12:5., який за 30 срібняків продав римській владі Ісуса з Назарету (Мт. 26:15) — якого християни вважатимуть Месією — а потім, охоплений каяттям через аморальність свого вчинку, наклав на себе руки через повішення.
Драматичні події (війнаДонесення на французького солдата-пораженця під час Першої світової війни., теракт) можуть спонукати переступити межу. Такі ситуації можуть використовуватися для задоволення жадоби помсти особі або ненависті до маргінальних груп.
Доноси широко використовувалися, зокрема через підвищення по службі чи винагороди, у рамках колоніалізму та придушення окупантами рухів за незалежність на колонізованих територіяхSoudan français-Mauritanie, une géopolitique coloniale (1880-1963), Christelle Jus, Collection l'Ouest Saharien №2..
Під час Другої світової війни доноси стали обов'язковими та заохочувалися спецслужбами Третього Рейху. Вони стали урядовою зброєю проти Руху Опору, звинуваченого у тероризмі, у всіх країнах, окупованих НімеччиноюSpies in the Vatican: Espionage & Intrigue from Napoleon to the Holocaust, David Alvarez, Lawrence, University Press of Kansas, 2002 (342 p.).. «Тільки в Нідерландах під час війни переховувалося близько 20 000 євреїв. Приблизно на 8 000 з них донесли», зокрема на Анну Франк та її родину.
У США маккартизм спонукав до доносів на осіб, підозрюваних у комуністичній діяльності.
У СРСР та в країнах, які він окупував після Другої світової війни, доноси були практикою, що процвітала ще з початкової школи. Дітей заохочували доносити на своїх батьків (див. Павлик Морозов), якщо ті висловлювали ідеї, відмінні від тих, які прищеплювала їм пропаганда через шкільну системуЦя практика проілюстрована в книзі Вулиця червоного пролетаря (Rue du prolétaire rouge), де Ніна та Жан Кеаян описують своє дворічне перебування в СРСР у 1970-х роках, через анекдот: після того, як Жан проїхав на червоне світло, на нього доніс у поліцію один з його власних дітей!. Апогею це явище досягло в НДР завдяки Штазі, яка інфікувала все суспільство: ніхто більше не був захищений від зловмисного родича чи сусіда.
Сучасні дискусії щодо доносів
Щоб краще зрозуміти сучасну дискусію щодо заохочення політиками демократичних держав місцевих доносів і оплати таких дій для проникнення в злочинні мережі, слід пам'ятати: хоча донос є аморальним, не кожне повідомлення є доносом, воно може бути моральним і навіть проявом громадянської свідомості« La délation peut-elle être civique ? », погляди філософа Андре Конт-Спонвіля та адвоката Анрі Леклерка, почесного президента Ліги прав людини, на цю тему в журналі L'Express.. Воно може, наприклад, надати владі інформацію про схеми корупції в суспільстві.
У трудовому праві система повідомлень через інтернет про незаконні дії працівників сьогодні засуджується французьким правосуддям..
Доноси у світі Деякі країни толерують або навіть заохочують доноси.
У Бразилії delação premiada (винагороджений донос) — це практика, яка полягає у детальному описі правопорушень, вчинених іншою особою, з наданням низки доказів з метою отримання пом'якшення покарання при засудженні. Проте моральна цінність цієї діяльності не є загальновизнаною серед населення, в тому числі в політичному класі, де дехто критикує її етичний аспект та ризик отримання неправдивих свідчень. У Канаді уряд сприяє розкриттю конфіденційної інформації через спеціальний телефонний номер (зокрема, анонімно), обіцяючи винагороду в разі арешту злочинців. У Квебеку слово «délateur» (донощик) використовується як синонім поліцейського інформатора, і поліція укладає «контракти донощика» з інформаторами, які вирішують співпрацювати з системою правосуддя. У Чилі уряд надає номер телефону для повідомлення про осіб, підозрюваних у скоєнні певних правопорушень, таких як крадіжка, переховування краденого або порушення патенту чи авторського права. У Китаї додаток для смартфонів з 2017 року дозволяє доносити на своїх сусідів, якщо вони вчиняють певні правопорушення. Так, за наводкою сусідів заарештовували споживачів наркотиків або клієнтів повій. У Південній Кореї існують школи, де вчать доносити на своїх співгромадян. Винагороди, які пропонує уряд, варіюються від 30 000 вон за незначні порушення (наприклад, кинутий недопалок) до кількох мільйонів вон за серйозні випадки шахрайства. Влада фіксує 336 видів порушень закону, і деякі корейці стають професійними донощиками, щоб заробляти на життя. Робота донощиків (які використовують методи папараці) зазвичай виконується непомітно, оскільки ця практика має погану репутацію серед населення, навіть попри те, що найуспішніші донощики можуть заробляти сотні тисяч євро (зазвичай 20% від зібраних штрафів). У США доноси розглядаються радше як прояв громадянської позиції, ніж як ганебна зрада. Програма Crime Stoppers дозволяє громадянам анонімно отримувати до 1000 доларів винагороди, якщо їхня інформація призводить до арешту. У Швейцарії повідомлення про правопорушення є інституціоналізованим. Це називається кримінальним донесенням (dénonciation pénale). Див. також
Викривач Маккартизм Паноптикум Морозов Павло Трохимович Сикофант
Примітки