Хіро H1H () — серійний летючий човен Імперського флоту Японії 20-30-х років 20 століття. Виготовлявся флотськими арсеналами Хіро, і компанією Aichi.

Історія створення На початку 1920-х років Імперський флот Японії розгорнув будівництво ліцензійних летючих човнів Felixstowe F.5. За умовами ліцензії був передбачений випуск 60 летючих човнів. Але ця кількість не покривала потреб флоту, тому в 1926 році флот звернувся до арсеналу Хіро з замовленням на створення свого летючого човна. Головним інженером проєкту став лейтенант Йошіо Хашіґучі, а сам проєкт базувався досвіді отриманому при виготовленні F.5, а також технологіях закуплених в британського виробника Short Brothers.

Дизайн фюзеляжу нового літака в цілому нагадував F.5, це був суцільнодерев'яний біплан з полотняною обшивкою, але крила були повністю новими, пристосованими до більших швидкостей. Зокрема їх розмах став меншим, а крила підтримувались тільки двома парами міжкрильних стійок. Перши прототип був готовий восени 1927 року, і хоча деякі недоліки довелось виправити в цілому аероплан повністю відповідав очікуванням, зокрема мав гарну стабільність, контрольованість і льотні характеристики. Проєкт був прийнятий на озброєння з назвою Летючий човен Тип 15 (, Ічіґо-шікі Хікотей), або Н1Н в короткій системі позначень. Серійне виробництво літака почалося після завершення виробництва F.5 на тих же складальних лініях арсеналу Хіро (з лютого 1929) і фабриці Aichi (мало початись в 1929 році, але через проблеми з двигунами теж почалось в 1929 році).

Перший побудований прототип оснащувався виготовленими за ліцензією на арсеналі Хіро двигунами Lorraine I (400 к.с). В лютому 1929 року в Хіро було завершено першу серійну модифікацію H1H1 з двигунами Lorraine W-12 (450 к.с), які приводили в рух дволопасний гвинт. Спочатку літак оснащувався звичайними елеронами, але для полегшення керування їх було подовжено за край крила. Також додались два менші кіля на кінці хвостової горизонтальної поверхні, а підкрильні дерев'яні поплавки замінені на металеві.

H1H2 створювався як експериментальний суцільно-металевий варіант на арсеналі Йокосука. Фюзеляж мав бути таким самим як в H1H1, але посилений повздовжніми зовнішніми ребрами жорсткості типу Dornier. Також кіль був тільки один, але зі збільшеною площею. Цей варіант надійшов на озброєння флоту в 1930 році. В процесі виробництва також було створено варіант з двигунами BMW VII (500 к.с.) і чотирилопасними гвинтами. Фюзеляж і підкрильні поплавки були металевими, але крило було дерев'яним з полотняним покриттям. Проте цей варіант виявився заважким і демонстрував гірші характеристики, тому флот відмовився від подальшої розробки проєкту.

Варіант H1H3 виготовлявся на фабриках Aichi і оснащувався двигуном Lorraine V-12 (450 к.с) і чотирилопасним гвинтом. Крила і фюзеляж були ідентичними до фінальних варіантів H1H1, проте через кращі двигуни масу літака вдалось зменшити на 600 кг, що відмінно позначилось на льотних характеристиках. Всі варіанти могли оснащуватись озброєнням з двох 7,7-мм кулеметів у турелях у носовій та середній частині літака, а також до 300 кг бомб.

Модифікації H1H (Летючий човен Тип 15) — перший прототип з двома двигунами Lorraine I (потужність 400 к.с.) H1H1 (Летючий човен Тип 15-1, , Ічіґо-шікі Ічіґо Хікотей) — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine W-12 (потужність 450 к.с.) H1H2 (Летючий човен Тип 15-1 модифікація 1, , Ічіґо-шікі Ічіґо Кай-ічі Хікотей) — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine W-12 (потужність 450 к.с.) або 2 двигунами BMW VII (потужність 500 к.с.) H1H3 (Летючий човен Тип 15-2, , Ічіґо-шікі Ніґо Хікотей) — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine V-12 (потужність 450 к.с.) і чотирилопасними гвинтами. Виготовлявся виключно компанією Aichi в кількості 45 літаків.

Історія використання Летючі човни H1H стали основою парку морської розвідувальної та патрульної авіації у 30-х роках 20-го століття, ставши найкращим японським летючим човном на момент прийняття на озброєння. Вони несли службу в береговій обороні Японії. У бойових діях участі не брали.

Останні екземпляри були списані наприкінці 30-х років, пізніше, ніж Hiro H2H, Kawanishi H3K, Hiro H4H, головним чином через свою надійність та величезну, 14-годинну тривалість польоту, що дозволяла довго патрулювати акваторію. Демонстрацією надійності літака став демонстраційний політ чотирьох H1H по маршруту Йокосука-Тітідзіма-Мауг(Маріанські острови)-Сайпан-Йокосука, подолавши 4700 кілометрів за чотири дні без жодної серйозної поламки.

Тактико-технічні характеристики Дані з Japanese Aircraft 1910—1941 H1H1 H1H2 Екіпаж 6 осіб Довжина 15,11 м 15,91 м Висота 5,19 м 5,47 м Розмах крил 22,97 м 22 м Площа крил -Маса пустого 4020 кг 4450 кг спорядженого 6100 кг 6500 кг Навантаження на крило 52 кг/м² - Двигуни 2 × Lorraine W-12 2 × BMW VII Потужність номінальна 2 × 450 к. с. 2 × 500 к. с. питома 6,78 кг/к. с. 6,5 кг/к. с. Швидкість максимальна 170 км/год 167 км/год крейсерська 155 км/год 155 км/год Час польоту 14 г 30 хв - Час підйому 33 хв. 50 с.на висоту 3000 м. 34 хв. 15 c.на висоту 3000 м. Практична стеля 3000 м -

Озброєння Кулеметне: 1 × 7,7 мм кулемет в хвостовій турелі 1 × 7,7 мм кулемет в верхній турелі Бомбове навантаження: до 300 кг бомб

Див. також

Martin PBM Mariner Ш-2 Short S.26 Savoia-Marchetti S.55

Джерела

Tadeusz Januszewski, Krzysztof Zalewski. Japońskie samoloty marynarki 1912—1945 ISBN 83-86776-50-1

Примітки

Посилання