Кита́йський сад (; піньїнь: Zhōngguó yuánlín) — це стиль ландшафтного саду, що розвивався на теренах Китаю впродовж трьох тисяч років. Він включає як величезні сади китайських імператорів та членів їхніх родин, створені для насолоди та справляння враження, так і більш приватні сади вчених, поетів, колишніх урядовців, військових та купців, створені для розмірковування та втечі від зовнішнього світу. Сади створюють ідеалізовані міні-ландшафти, спрямовані на висловлення гармонії, яка має існувати між людиною та природою.
Типовий китайський сад оточений стінами та включає один чи більше ставків, кам'яні брили, дерева та квіти, а також низку залів та павільйонів у саду, поєднаних вигнутою стежкою та зиґзаґоподібними галереями. Рухаючись від будівлі до будівлі, відвідувачі можуть побачити серію дбайливо облаштованих пейзажів, що розгортаються перед ними, як пейзажний сувійЗаписи 21 засідання Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО щодо дизайну класичних китайських садів Сучжоу.
Історія
Витоки Найдавніші відомі китайські сади були створені у долині Хуанхе під час правління династії Шан (1600—1046 рр. до н. е.). Ці сади були великими парками, оточеними мурами, де правителі та аристократи полювали на дичину або де вирощували фрукти та овочі.
Ранні описи цього періоду, викарбувані на панцирах черепах, використовують три китайські ієрогліфи для слова «сад» — you, pu та yuan. You — сад правителя, де утримували птахів та тварин, pu — сад рослин. Під час династії Цінь (221—206 р. до н. е.), yuan став єдиним ієрогліфом для всіх садів. Старий ієрогліф для yuan власне є маленькою картинкою саду; він оточений квадратом, що репрезентує стіну, та має символи, що, можливо, позначали план будівлі, маленький квадрат на позначення ставу та символ посадки або гранатові дереваTong Jun, Records of Jiang Gardens, cited in Feng Chanoxiong, The Classical Gardens of Suzhou..
Відомим царським садом пізньої династії Хан був «Тераса, став та парк» Духу (Lingtai, Lingzhao Lingyou), створений Вень-ваном на захід від його столиці, Їньсюй. Парк був описаний у «Ши цзін» («Книга поезії») так:
Володар йде по парку Духу, олені стоять на колінах на траві, годуючи оленят, олені прекрасні та блискучі. Непорочні журавлі мають блискучо-білі чубчики. Володар підходить до ставу Духу, вода повна риби, яка плаває колами." - переклад з тексту у «Jardins de Chine, ou la quête du paradis»
Ще одним раннім садом був «Дюни піску» (Shaqui), створений останнім правителем Шан, Чжоу-сінем (1075—1046 р. до н. е.). Сад складався з земляної тераси (tai), яка слугувала спостережною платформою в центрі великого квадратного парку. Сад описаний в одному з найбільш ранніх класичних творів китайської літератури — «Ши-цзі». Згідно з цим твором, однією з найбільш відомих рис цього парку був «винний басейн та м'ясний ліс» (酒池肉林). На палацових землях був збудований великий басейн, достатньо великий для декількох човнів, викладений полірований морським камінням, який наповнювали вином. Посеред басейну був маленький острів, на якому були висаджені дерева, з яких звисали шампури із запеченим м'ясом. Чжоу-сінь з друзями та коханками плавали у човнах по озеру, пили вино з озера долонями та заїдали м'ясом з дерев. Пізніші китайські історики та філософи наводили цей сад як приклад поганого смаку та декадансу.
Під час періоду весен та осеней у 535 р. до н. е. ваном Сіном династії Чжоу була створена «тераса Шанхуа» з розкішно прикрашеними палацами, а у 505 р. до н. е. було розпочато будівництво ще розкішнішого саду — «тераси Гусу». Вона була розташована на схилі гори та включала ряд терас, поєднаних галереями, та озеро, де плавали човни у вигляді синіх драконів. З найвищої тераси відкривався вид аж до озера Тайху.
Легенда про Острів безсмертних
У ранньому дизайні китайського саду суттєву роль відіграла стародавня легенда. У 4-му ст. до н. е. оповідь з «Канону гір та морів» описувала гору під назвою Пенлай, розташовану на одному з трьох островів на східному кінці затоки Бохайвань, між Китаєм та Кореєю, яка була домівкою Восьми Безсмертних. На цьому острові були палаци з золота та срібла, дорогоцінне каміння на деревах; були відсутні біль, зима, келихи були завжди повні вина, чаші — рису, а спожиті фрукти дарували вічне життя.
У 221 р. до н. е., Цінь Ши Хуан-ді підкорив інші держави-суперники та об'єднав Китай в імперію Цінь, якою правив до смерті у 210 р. до н. е. Він почув легенду про острови та послав гінців знайти їх та принести еліксир безсмертя, однак без успіху. У своєму палаці поруч зі столицею Сяньян він створив сад з великим озером під назвою Озеро Орхідей (Lanchi gong). На острові в озері він відтворив копію гори Пенлай як символ свого пошуку раю. Після його смерті імперія Цінь впала вже 206 р. до н. е.; і столиця, палац і сад були знищені, однак легенда продовжувала надихати творців китайських садів. Багато з них мали острови чи один острів зі штучною «горою», які символізували острів Восьми Безсмертних.
Династія Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.) За часів династії Хань місто Чан'ань стало новою столицею імперії, й імператор Лю Че побудував у ній новий імперський сад, що поєднував риси ботанічного саду та зоопарку з традиційними мисливськими угіддями. Натхненний іншою версією китайських міфів про Острови Безсмертних, викладеною у Ле-цзи, він створив штучне «Озеро Верховної Сутності», з трьома штучними островами по центру, які представляли три острови безсмертних. Цей сад був пізніше зруйнований, але спогади про нього століттями надихали творців китайських парків.
Іншим значущим прикладом саду цього періоду був «Сад генерала Лян Цзі», побудований за правління імператора Лю Бао (125—144 р.н. е.). Коштом багатств, накопичених за двадцять років при дворі імператора (серед іншого, він був братом імператриці), Ленг Хі побудував величезний ландшафтний парк зі штучними горами, ярами та лісами, заповненими рідкісними птахами та прирученими дикими тваринами. Це був один з перших садів, який намагався відтворити ідеалізовану копію дикої природи.
Сади для поетів та вчених (221—618 рр.н. е.)
Після падіння династії Хань у Китаї почався тривалий період політичної нестабільності. Незадовго до того імператор Лю Чжуан познайомив Китай з буддизмом, який досить швидко почав поширюватися. Вже у 495 р.н. е. у місті Лоян, столиці династії Північна Вей, було понад 1 300 буддистських храмів, переважно у резиденціях прихильників. Біля кожного храму був свій маленький сад.
Протягом цього періоду багато колишніх урядовців полишили імператорський двір та планували сади, куди вони могли втекти від зовнішнього світу та сконцентруватися на природі та літературі. Показовим є Сад Золотої Долини (Jingu Yuan), створений Ши Чун, аристократом та колишнім урядовцем, який у 296 р.н. е. завершив сад за 10 км на північний схід від Лояну. На бенкет у своєму саду він запросив 30 відомих поетів та залишив опис цієї події. Наслідком бенкету стала відома збірка віршів «Вірші Золотої Долини» (Jingu Shi), а також початок тривалої традиції писати вірші в садах та про садиChen Congzhou and JIang Qiting (Editors), Yuanzong, Shanghai, 2004, "You Jingyu yuan xu, " ст. 39..
Поет та каліграф Ван Січжи (307—365 р.н. е.) написав своєю чудовою каліграфією есе «Саньюе саньжи Лань-тін шисюй» («Передмова до віршів, [написаних у] Павільйоні орхідей [під час Свята] 3-го дня 3-го місяця»). Це мала бути преамбула до антології «Лань-тін ши» («Вірші Павільйону орхідей»), укладеної після зібрання поетів у сільській садибі «Орхідейний павільйон» із садом та звивистим струмком. Ван Січжи зібрав відомих поетів у своєму саду та посадовив їх вздовж струмка. По струмку він пустив чаші з вином. Якщо чаша зупинялася біла якогось поета, він мав її випити і написати вірш. Після цього «сад плавучої чаші» (liubei tang) з маленькими павільйонами та штучними звивистими струмками став надзвичайно популярною рисою імператорських та приватних садів.
Орхідейний павільйон надихнув імператора Яна (604—617 рр.н.е) з династії Суй створити новий імперський «Сад заходу» біля Ханчжоу. В його саду були звивистий струмок для плавучих чаш з вином та павільйони для написання поезії. Також він використовував парк для театральних вистав, зокрема, пускав струмком маленькі човни з фігурами, які рухались, ілюструючи історію Китаю.
Династія Тан (618—907 рр. н. е.), перша золота доба класичного саду Династія Тан вважається періодом першої золотої доби класичного китайського саду. Імператор Сюань-цзун створив розкішний імператорський сад — Сад величного прозорого озера поблизу міста Сіань, де і жив зі своєю фавориткою — наложницею Ян Гуйфей.
Живопис та поезія досягли небаченого раніше рівня, і столицю Чан'ань заповнили нові, великі й маленькі, сади, натхненні класичними легендами та віршами. Були сади типу shanchi yuan зі штучними горами та ставами, натхненними легендою про Острови безсмертних, та типу shanting yuan з копіями гір та маленькими будиночками для спостереження чи павільйонами. Навіть звичайні будинки мали невеликі сади у дворах, з теракотовими горами та маленькими ставками.
Ці класичні китайські сади або сади вчених (wenren yuan) надихалися живописними і літературними творами та, у свою чергу, надихали класичний китайський живопис та поезію. Значущим прикладом був Сад долини Цзянте поета та художника і державного службовця Ван Вея (701—761 р.н. е.). Він придбав зруйновану віллу поета, розташовану в місці впадання річки в озеро і створив там двадцять невеликих пейзажних сцен, які називались «Сад магнолій», «Переплетені верби», «Альтанка серед бамбука», «Весна золотої пудри» та «Будинок для споглядання поруч з озером». Для кожної сцени він написав вірш та замовив відомому художнику розписати стіни вілли сценами саду. Після звільнення зі служби він проводив час, плаваючи на човні озером, граючи на цитрі та пишучи та декламуючи віршіPatrick Carré, «Le Jardin de Lettré», Musée Albert Kahn, Besançon, Éditions de l'imprimeur, 2004, ст. 97-109..
Під час правління династії Тан набуло значного розвитку вирощування рослин: багато рослин піддавалися інтродукції, одомашненню, пікіруванню та щепленню; підкреслювались естетичні риси рослин, було написано численні книги з їхньої класифікації та культивації. Столиця Чан-ань була космополітичним містом, заповненим дипломатами, купцями, прочанами, монахами та учнями, які розповсюдили описи садів по всій Азії. Економічний добробут династії Тан призвів до зростання кількості садів по всьому Китаю.
Останнім великим садом періоду династії Тан став «Притулок гори безтурботної весни» (Pingquan Shanzhuang), створений на схід від Лояна Лі Дею, гранд-канцлером імперії Тан. Сад був величезний, мав понад 100 павільйонів та споруд, але найбільше був відомий колекцією каменів та рослин екзотичних форм, зібраних із усього Китаю. Камені незвичної форми, відомі як камені вчених, які часто вибирали, щоб зобразити гору чи гірський хребет у пейзажній сцені, поступово стали важливою рисою китайського саду.
Династія Сун (960—1279 рр.)
Династія Сун мала два періоди — північний та південний, і обидва вони відомі будівництвом значущих садів.