Оборонний огляд — процедура оцінки стану та готовності Збройних Сил України та інших військових формувань до виконання завдань у сфері оборони, за результатами якої створюється Стратегічний оборонний бюлетень і вживаються заходи щодо зміцнення обороноздатності держави.

Завдання та організація оборонного огляду Основна мета оборонного огляду - це оцінка можливостей країни щодо реагування на потенційні військові загрози та виклики, як зовнішні так і внутрішні, у випадку їх реалізації, визначення короткострочної та довгострочної стратегії військового планування оборонної сфери в цілому, вирахування актуальних та потенційних матеріальних потреб армії та їх перерозподіл у разі доцільності такого кроку. За результатми огляду мають бути визначені напрямки трансформації ЗСУ.

Для досягнення заданої мети огляд має виконати наступні завдання: Провести огляд можливих загроз та викликів, як внутрішніх так і зовнішніх, на довгосрочну перспективу; Визначити актуальні потреби та скласти план переросподілу наявних ресурсів для їх збалансування; Спланувати реалістичну модель з реформації Збройних Сил та інших військових формувань (ІВФ); Створити план управління Збройними Силами державою у випадку виникнення кризової ситуації; Систематизувати зв'язки військових структур для їх гармонічної співпраці; Визначити цілі реформування війська та окреслити приблизні кроки для вирішення цієї проблеми;

Огляд відбувається згідно плану розробленого Кабінетом Міністрів України, крім цього міністерство займається управлінням і контролем огляду, визначає етапи та часові рамки проведення необхідних заходів. На початку огляду Кабінет Міністрів створює Міжвідомчу комісію, яка повинна: провести збір та аналіз інформації для подальших робіт; визначити оптимальні кроки для вирішення завдань огляду; вирішувати організаційні питання під час проведення огляду та вивчення матеріалів огляду; контролювати експертні комісії; створити аналітичні групи, завдання яких – збір та аналіз інформації, яка має бути підготовлена комісією;

Експертна, Міжвідомча та інші комісії мають тісно співпрацювати як між собою так і з органами виконавчої влади, які задіяні у оборонному огляді. Основний орган, який здійснює щоденну роботу для рішень завдань огляду – організаційно-аналітична група, яка є частиною експертної комісії Міноборони.

Перший Оборонний огляд в Україні На початку свого існування Україна, як молода незалежна держава, дотримувалася позаблокового статусу, що визначав рівні відносини, як з Росією, так і з країнами НАТО. Становлення України, як суверенної та незалежної держави, вимагало від керівництва не поспішати з вибором військового союзника і це рішення на певному етапі себе виправдовувало. У 2005 році керівництво України продовжувало дивитися на позаблоковий статус держави як на тимчасове явище, що властиве країнам що ще не до кінця сформувалися та не вибрали остаточної інтеграційної політики, але процес другої хвилі розширення НАТО поставив Україну в положення, коли подальше відтягування остаточного геополітичного вибору поставило країну у незручне становище. Україна опинилася в ситуації, коли сфери впливу геополітичних лідерів поширилися впритул до її кордонів. І в такому разі, у випадку конфлікту з державами сусідами, Україна не зможе протистояти їм без союзників. Після розпаду СРСР національні Збройні Сили України успадкували модель радянськой військової системи будівництва та розвитку, і вони вимагали змін, для відповідності до сучасних умов. Ці зміни керівництво країни сподівалося здійснити за допомогою сторонньої підтримки та досвіду. 7 червня 2002 року, під час засідання Комісії Україна — НАТО, яке відбулося за участі міністрів оборони сторін в Брюссельській штаб-квартирі Альянсу, було прийнято рішення щодо проведення в Україні Першого Оборонного Огляду. Сторонами був схвалений План дій, за яким огляд мав бути закінчений до квітня 2004 року.

Оборонний огляд був поділений на 2 етапи. Перший мав бути закічений у грудні 2003 року, а другий у квітні 2004. На першому етапі проводилася перевірка поточного стану Збройних Сил, їх забезпеченість ресурсами відповідно до задач та їх відповідність рівню бойової готовності, заданому певними стандартами. Після цього проводилася оцінка вартості підтримки необхідних структур, які б мали змогу виконувати поставлені задачі. До неї входили: вартість утримання особового складу, вартість робіт по модернізації та закупівлі, як військової техніки, так і озброєння, яке б відповідало сучасним стандартам НАТО, а також видатків на соціальні програми. Другий етап передбачав створення середньо- та довгострокових планів, визначення та імплементацію національних цілей військового реформування, розвиток та будівництво Збройних Сил України, для чого розроблялися відповідні національні програми. За основу при розробці програм враховувалися можливі терміни виконання програми та наявне ресурсне забезпечення. Остаточним рішенням та висновком огляду можна вважати Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року. Він був остаточно затверджений 22 червня 2004 року Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року».Перепелиця Г. Оборонна реформа в Україні // Україна і стратегічні пріоритети: Аналітичні оцінки. — 2004. — К., 2004.

Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року було видано за результатами огляду, він став основою для середньострокового оборонного планування та окреслив основні позиції політики України в оборонній сфері на довгострокову перспективу. Бюлетень можна вважати документом, на який опиралися при створенні програми розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки. Оборонний огляд 2004 року став першим подібним досвідом держави і показав як можна будувати оборонну стратегію за принципами прийнятими у державах лідерах оборонної сфери. Його результати та висновки привели до ряду реформ, які почали системну трансформацію Збройних Сил України в 2005–2008 роках.

Тим не менш не всі результати огляду були реалізовані. Реалізації завадила низка об'єктивних обставин, зокрема для планування реформування ЗСУ були спрогнозовані економічні показники держави, що були далекі від реальних, реальні бюджетні видатки були значно нижчі від запланованих. Це призвело до того, що реальні реформи розгорнути повною мірою не вдалося, а деякі були виконані лише частково. В першу чергу не вдалося в повній мірі оснастити армію сучасною зброєю та технікою, не вистачало грошей на оснащення військових, що служили за контрактом, та на вирішення їх соціальних проблем. Крім цього, розробка реалістичної довгострокової стратегії оборонної сфери теж зіштовхнулася з проблемами фінансової нестабільності.

Другий Оборонний огляд в Україні За 4 роки після проведення Першого Оборонного огляду ситуація в країні зазнала кардинальних змін, як в політичному так і економічному плані. Через світову економічну кризу бюджет країни зазнав серйозних змін, політична система в країні змінювалась, відбулися значні зміни як у внутрішній так і у зовнішній політиці держави. Така ситуація вимагала перегляду державної військової політики для збереження актуальності механізмів воєнної безпеки. В 2008 році стало остаточно зрозуміло, що Україна не зможе в середньостроковій перспективі приєднатися до однієї з систем колективної безпеки, а тому має розраховувати виключно на власні сили та вести обережну зовнішню політику.

Організаційні засади та методологія огляду

Ініціатором проведення наступного оборонного огляду стали Міністерство оборони України та Генеральний Штаб. Це рішення було підтримано Радою національної безпеки та оборони, Кабінетом Міністрів України та Президентом України. 27 червня 2008 року відповідне рішення РНБО було введено в дію Указом Президента України № 598.Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року «Про проведення оборонного огляду» від 30.05.2008 № 598/2008. План був розроблений Кабінетом Міністрів України.

За рішенням Кабінету Міністрів огляд мав ділитися на 3 етапи: Організаційно-підготовчий (серпень - листопад 2008 року). Виконавчий (грудень 2008 - травень 2010 року). Заключний (травень - липень 2010 року).

Для безпосереднього опрацювання завдань огляду було виділено 5 підгруп:

робоча підгрупа № 1: Аналізування та прогноз військово-політичної ситуації на період до 2025 року; Визначення можливих сценаріїв застосування військових формувань та ІВФ, форми та способи їх застосування; Оцінка спроможностей виконання поставлених задач; робоча підгрупа № 2: Складання цілей та завдань ЗСУ, можливості щодо їх реорганізації та розвитку; Визначення граничних можливостей Збройних Сил на основі оборонних потреб; Визначення потенційних керівних структур ЗСУ та вимог до них; Оцінка перспективності структури по принципу вартість-ефективність; робоча підгрупа № 3: Створення сценаріїв для планування; Планування засобів та сил; Оцінка можливостей ЗСУ за заданими критеріями; Оцінка необхідних спроможностей структури; робоча підгрупа № 4: Оцінка вартості ресурсів, що необхідні для успішного функціонування війська; Оцінка можливостей оборонно-промислового комплексу України, для покриття потреб армії; робоча підгрупа № 5: Створення конкретного плану та алгоритму побудови перспективної структури ЗСУ, яка б вирішувала покладені на неї задачі;

Основними критеріями огляду були обрані: реалістичність (опора на можливості, як матеріальні так і організаційні), оптимальність (за критерієм вартість-ефективність) та прозорість (платники податків мають розуміти як витрачаються бюджетні кошти). В основу методики проведення та планування огляду був покладений метод, що широко відомий в країнах НАТО, під назвою PPBES. Завдання та цілі оборонної сфери мали визначатися на основі симуляція сценаріїв та викликів, які б могли статися в реальному житті. Для кожної ситуації розраховувалися кількість ресурсів для рішення проблеми, організаційні можливості оборонної сфери та вираховувалися вимоги до структур, які мали бути задіяні у випадку кризового сценарію. Так, під час симуляції різних сценаріїв вираховувалися структури, методи та засоби, які були б найбільш важливі в оборонному плані і над якими треба працювати в першу чергу, а структури які не брали участь у рішенні проблем зазначались як зайві і могли підпадати під скорочення. Щодо розподілу ресурсів, то при кожному сценарію вираховуються кількість ресурсів яка необхідна для рішення проблеми, ця сума порівнюється з прогнозованим матеріальним забезпеченням майбутніх років. Якщо вимоги покриваються на задовільному рівні, то ризик можна вважати прийнятним. Такий методологічний підхід дозволяє якісно виконати завдання огляду у найкоротшу перспективу, хоча він вимагає високого рівня скоординованості та систематизації роботи. Робота вимагала повного злагодження експертних структур та узгодження організаційно-методологічної бази. І така база була розроблена. До неї входили: Указ Президента України від 27.06.08 № 598 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року; “Про проведення оборонного огляду” Перелік основних заходів оборонного огляду в Україні; Організаційно-методичні рекомендації щодо проведення оборонного огляду в Україні; План-проспект Стратегічного оборонного бюлетеня на період до 2025 року; Відомчі документи: відповідні накази щодо створення Експертних комісій з питань проведення оборонного огляду, організаційно-методичні вказівки, перелік заходів оборонного огляду, завдання та відповідні плани робочих груп, підгруп, тощо.

Варто зазначити, що як і в ході Першого Оборонного огляду, у ході планування та організації були залучені експерти з країн-лідерів оборонної сфери. Це дозволило використати досвід та напрацювання країн-партнерів.

Хід та результати другого оборонного огляду