Німецько-японські відносини (; )
Започатковані 1860 року візитом посла Пруссії (яка передувала утворенню Німецької імперії в 1871 році) до Японії. Японія швидко модернізувалася після Реставрації Мейдзі (революція в Японії (1866—1869 рр.), що відновила владу імператора), часто використовуючи при цьому німецьку модель модернізації, досвід якої японці переймали через інтенсивний культурний та інтелектуальний обмін.
Після 1900-х Японія об'єдналася із Великою Британією, і уже в Першій світовій війні Японія та Німеччина були протиборчими силами. Японія оголосила війну Німеччині в 1914 році і захопила ключові німецькі володіння в Китаї і Тихому океані.
У 1930-х роках обидві країни зайняли агресивну мілітаристську позицію стосовно їх відповідних регіонів. Це, в кінцевому рахунку, сприяло зближенню даних країн, яке згодом переросло у «Вісь» — військовий та політичний союз, до складу якого, окрім згаданих двох, також входила Італія.
Під час Другої світової війни держави, що входили до складу «Осі» потрапили у досить скрутне становище з огляду на досить велику відстань між ними: Японія і Німеччина, здебільшого, провадили війну окремо і, зрештою, здалися.
Після Другої світової війни економіки обох країн швидко відновилися, і знову налагодилася двостороння співпраця між Японією та Німеччиною. Сьогодні економіки Японії та Німеччини посідають відповідно третє та четверте місце у світі. Тісне співробітництво у економічній, культурній, науковій та політичній сфері дає для обох країн значні переваги. Відповідно до останніх опитувань 2012 року, німці досить таки прихильно ставляться до японців, вбачаючи у цій нації швидше партнера, аніж конкурента. Японське ставлення до Німеччини також в більшості є прихильним: 97 % опитаних ставляться до Німеччини позитивно, і лише 3 % — негативно.
Перші контакти та кінець японської ізоляції (до 1871)
Початком стосунків між Німеччиною та Японією можна вважати період сьогунату Токугави (1603—1868), коли німці у складі голландської служби прибули до Японії, щоб працювати у складі голландської Ост-Індської кампанії. Першими задокументованими згадками про встановлення відносин між країнами є свідчення лікарів Енгельберта Кемпфера (1651—1716) та Філіпа Франца Бальтазара Фон Зібольда (1796—1866) відповідно у 1820 та 1860 рр. Обидва лікарі були помічниками директора голландського торговельного поста під час обов'язкової подорожі до Едо. Згодом Зібольд став автором однієї із найбільш цінних книг про Японію XX століття, за що на його честь назвали щорічну німецьку премію для японських науковців — премія імені Філіпа Франца фон Зібольда.
Другий візит фон Зібольда в Японію (1859—1862 рр.) став катастрофою, тому що він намагався впливати на голландську політику стосовно Японії і намагався отримати постійну посаду дипломата в цій країні.
У 1854 Японія зазнала утисків зі сторони США через підписання Канагавського договору, який, хоча і поставив крапку в японському ізоляціонізмі, однак, на думку японців, був «нерівноправним», оскільки, отримуючи такі ж привілеї, як і Японія, США все ж не відповіли взаємністю на японські поступки. У багатьох випадках Японія була змушена вступати до системи екстериторіальності, яка передбачала підпорядкування іноземних громадян законам їх власних консульських судів, а не законам Японії, відкриття портів для здійснення торгівлі, а згодом навіть дозволяла в'їзд християнських місіонерів на територію країни. Згодом після завершення ізоляції Японії, у період Бакумацу, до Японії прибув перший німецький торговець. У 1860 році Фрідріх Альберт цу Ейленбург провадив у Японії експедицію як посол з Пруссії, провідного регіону Німецької Конфедерації того часу. Після чотирьохмісячних переговорів у 1861 році Пруссія та Японія підписали ще один «нерівний» для Японії договір про дружбу та торгівлю.
Незважаючи на те, що ці переговори вважаються одними із численних несправедливих переговорів, які в той час постійно тиснули на Японію, ейленбурзька експедиція та усі довготривалі та короткотривалі наслідки підписання договору про дружбу та торгівлю, сьогодні все ж можна їх з гордістю назвати початком офіційних відносин між Німеччиною та Японією. На честь 150-ї річниці проведення цих переговорів як у Німеччині, так і у Японії, впродовж 2010—2011 була проведена низка заходів, що мали на меті побудову спільного майбутнього через відновлення пам'яті про дорогоцінне спільне минуле.
Японська дипломатична місія у Пруссії
У 1863 після візиту Філіпа фон Ейленбурга у Токіо до прусського двору короля Вільгельма I прибула делегація сьогуна, яку із величезним розмахом зустріли у Берліні. Після підписання договору, Макс фон Брандт став дипломатичним представником в Японії — спершу він представляв Пруссію, після 1866 — Північнонімецьку конфедерацію, і до 1871 — новостворену Німецьку імперію.
У 1868 повалений сьогунат Токугави і була проголошена Японська імперія на чолі із Мейдзі. З поверненням до влади династії Тенно Японія зажадала відкликання «нерівноправних договорів» із західними державами, внаслідок чого розгорнулася громадянська війна. Під час конфлікту німецький торгівець зброєю Генрі Шнелль постачав зброю прибічникам сьогунату. Через рік війна закінчилася поразкою Токугави і переговорами про перегляд «нерівноправних договорів».
Модернізація Японії та освітнього обміну (1871—1885)
З початком епохи Мейдзі (1868—1912) багато німців розпочали працювати в Японії радниками нового уряду — як так звані «найняті іноземці» і зробили значний внесок у модернізацію Японії, особливо в галузі медицини (Леопольд Мюллер, Ервін Бальц), права (Герман Реслер, Альберт Мосс) і військової справи (Яків Меккель). Меккель був запрошений урядом Японії в 1885 році як радник японського генштабу і як учитель у Військовому коледжі армії. Він провів три роки в Японії, працюючи з впливовими людьми, такими як Кацура Таро і Каваками Сороку, чим неабияк посприяв процесу модернізації японської імператорської армії. Меккель залишив після себе лояльну групу японських шанувальників, які після його смерті, поставили в його честь бронзову статую навпроти його військового коледжу у Токіо. В цілому, японська імператорська армія інтенсивно орієнтувала свою організацію уздовж пруссько-німецької лінії під час побудови сучасних військових сил у 1880-х роках. Французька модель, яка прийшла на заміну сьогунату і на використовувалася на початку правління Мейдзі, поступово замінюється прусською моделлю під керівництвом офіцерів, таких як Кацура Таро і Ногі Маресуке.
У 1889 проголошена Конституція Японської імперії, великий вплив на яку справили німецькі правознавці Рудольф фон Гнейст та Лоренц фон Штайн. До речі, перед цим, а саме у 1882, цих правознавців у Відні та Берліні відвідав майбутній прем'єр-міністр Японії Іто Хіробумі. На прохання німецького уряду, Альберт Моссе також зустрівся з Хіробумі та його групою урядових чиновників і вчених, і провів низку лекцій з конституційного права, які допомогли переконати Хіробумі, що монархічна конституція прусського стилю найкраще підходить для Японії. У 1886 році Моссе був запрошений в Японію за контрактом на три роки як «найманий іноземець» до японського уряду, щоб допомогти Хіробумі та Іноє Коваші у розробці Конституції Мейдзі. Пізніше він працював над іншими важливими законопроєктами, міжнародними угодами, контрактами і служив радником у міністерстві внутрішніх справ, допомагаючи прем'єр-міністру Ямагата Арітомо у встановленні законопроєктів і системи місцевого самоврядування. Десятки японських студентів і офіцерів також вирушили до Німеччини наприкінці XIX століття, щоб вивчити німецьку військову систему і отримати військову підготовку в німецьких воєнних навчальних закладах в лавах німецької, а головним чином прусської армії. Наприклад, через знаменитого письменника Морі Огай, який спочатку був військовим лікарем, він зміг вивчити німецьку, яка в той час була основною мовою медичної науки. 1884—1888 рр. — Огай відвідав Німеччину і, виявивши інтерес до європейській літератури розпочав займатися процесом перекладів робіт Гете, Шиллера, і Гауптмана.
Послаблення відносин та Перша світова війна (1885—1920) Наприкінці XIX століття японсько-німецькі відносини дещо «охололи». Після закінчення Першої китайсько-японської війни в квітні 1895 року, був підписаний Симоносекський договір, до якого увійшли кілька територіальних поступок від Китаю до Японії, акцентуючи увагу на Тайвані і східній частині затоки Ляодунського півострова, включаючи Порт-Артур. Тим не менше, Росія, Франція і Німеччина стали побоюватися постійного розширення японської сфери впливу і вирішили, скориставшись скрутним становищем Японії, розширити натомість свої колоніальні володіння. Врешті загострена ситуація результувала у так зване «потрійне втручання» 23 квітня 1895 року, коли три держави «закликав» Японію відмовитися від її територій на Ляодунському півострові. Протягом наступних років, туманні побоювання Вільгельма II про «жовту небезпеку», якою була єдина Азія на чолі з Японією, призвели до подальшого японсько-німецького відчуження. Вільям II також розпорядився зменшити кількість осіб Японської армії задля ефективного вивчення німецької військової системи.
Ще одним випробуванням для німецько-японських відносин стала російсько-японська війна 1904—1905, під час якої Німеччина надавала Росії значну підтримку. Ці обставини змусили МЗС Японії проголосити, що будь-які судна, які доставлятимуть на російські кораблі вугілля у воєнній зоні, будуть потоплені. Після завершення російсько-японської війни, Німеччина наполягла на взаємному обміні військовими офіцерами та студентами, і вже в наступні роки декілька німецьких офіцерів були відправлені на навчання у Японію задля вивчення японської мілітаристики, яка стала ще більш гідною уваги після перемоги над царською армією. Однак, сила і вплив Японії, які щоразу більше зростали, викликали значне занепокоєння та недовіру з боку Німеччини.
Початок Першої світової війни врешті показав, наскільки насправді погіршилися німецько-японські відносини. 7 серпня 1914 року, всього два дні опісля оголошення Великою Британією війни Німеччині, японський уряд отримав офіційний запит від британського уряду про допомогу у знищенні німецьких рейдерів у навколокитайських водах. Японія, прагнучи зменшити присутність європейських колоніальних держав в Південно-Східній Азії, особливо на узбережжі Китаю, 14 серпня 1914 року надіслала Німеччині ультиматум, який залишився без відповіді. Згодом, 23 серпня 1914 року, Японія офіційно оголосила війну Німецькій імперії, і таким чином, увійшла в Першу світову війну як союзник Великої Британії, Франції та Російської імперії, прагнучи відвоювати захоплені Німеччиною Керолайн, Маршалл, і Маріанські острови в Тихому океані.
Єдиною значною битвою між Німеччиною та Японією була облога порту Циндао, який перебував під контролем Німеччини. Німецькі збройні сили протрималися із серпня до листопада 1914, незважаючи на тотальну японсько-британські блокаду та постійні артилерійські обстріли — цей факт сприяв підняттю бойового духу як під час самої облоги, так і згодом після поразки у ній. Після штурму міста японськими військами німці зазнали значних втрат. Німецьких померлих ховали у Циндао, інших же скеровували на лікування до досить-таки престижних лікувальних центрів Японії. У 1919, коли Німецька імперія офіційно підписала Версальський договір, усі військовополонені були звільнені і повернулися до Європи.