Армія Великої Японської Імперії (, дай-ніппон тейкоку рікуґунТакож скорочено називались Імперською армією (, тейкоку рікуґун) або Імператорською армією ( коґун) військами.) — сухопутні війська Японської імперії. Існували впродовж 1871—1945 років. Координувалася Генштабом армії і Міністерством армії, які підпорядковувалися Імператору, головнокомандувачу усіх збройних сил держави. Під час війни чи надзвичайних ситуацій армія управлялася найвищою всеяпонською радою, Генеральним штабом Збройних сил Японії.

Історія Передумови для створення Імперської Армії Японії оформилися на початку реставрації Мейдзі 1868 року. В ході громадянської війни 1868—1869 років Імператорський уряд відчув нагальну потребу реформування збройних сил. На той час єдиної державної армії не існувало, а центральна влада покладалася на окремі самурайські ополчення окремих автономних уділів. Для управління ними в серпні 1869 року уряд заснував Міністерство війни Японії. Поряд із координуванням збройних сил країни, воно мусило розробити проєкт їхньої реформи за зразком передових держав Європи та США.

В лютому 1871 року Імператорський уряд, основну частину військової сили якого складали війська Сацума-хану, Тьосю-хану та Тоса-хану, сформував на їх основі гвардію御親兵, ґо-сімпей. Вона підпорядковувалася безпосередньо Імператору і була першим підрозділом Імперської армії Японії нового зразка. Через рік уряд ліквідував Міністерство війни, замість якого заснував два нових — Міністерство армії та Міністерство флоту.

1871 року підрозділи армії Японії були об'єднані у гарнізони.. Вони розміщувалися по всій країні й ними керували окремі штаби., що базувалися у стратегічно важливих містах. У січні 1873 року уряд скасував традиційні самурайські ополчення і проголосив указ про введення загальної військової повинності. Разом з цим була реорганізована система гарнізонів, число яких скоротили до шести, відповідно до кількості військових округів全国六軍管..

В мирний час чисельність японської армії становила 30 тисяч вояків. Її завданням було підтримання правопорядку всередині країни, зокрема придушення повстань самураїв та селян, невдоволених політикою уряду. Проте подальші реформи сухопутних сил Японії були скеровані для протидії зовнішньому ворогу. Зокрема, 1874 року 3 тисячний японський контингент здійснив Тайванський похід, а ряд військових лідерів реставрації Мейдзі наполягали на завоюванні сусідньої Кореї, з метою нав'язати їй дипломатичні відносини.

Бій армії з повсталими самураями (1877)Японський солдат (1894)Японські солдати і офіцери (1900)

1878 року, в ході підготовки до майбутніх воєн, уряд виокремив зі складу Міністерства армії Генеральний штаб армії参謀本部. Він знаходився під безпосереднім керівництвом Імператора Японії і виконував роль мозкового центру сухопутних сил. Згодом подібний генеральний штаб був створений для флоту. Існування двох окремих генеральних штабів спричинило двовладдя у японських збройних силах. В майбутньому воно породило нескінченні суперечки між армією і флотом щодо командної вертикалі, знизивши боєздатність усього японського війська.

В травні 1885 року уряд замінив систему шести гарнізонів 6-ма дивізіями. За три роки до них додали окрему гвардійську дивізію. Ця реорганізація була необхідна для ведення повномасштабної війни, що спалахнула між Японією і Цінським Китаєм у 1894—1895 роках. В ній взяли участь усі сім дивізій, чисельністю 120 тисяч солдат і офіцерів. Для Японії це був перший збройний конфлікт такого масштабу за останні 300 років. Японці вийшли з нього переможцями і, на основі здобутого досвіду, розпочали нову реорганізацію армії. Так, на початок японсько-російської війни 1904—1905 років Імперська армія нараховувала вже 400 тисяч вояків, а наприкінці конфлікту була збільшена ще на 100 тисяч. Японці перемогли Росію, але втратили одну п'яту частину своєї армії.

Бій японської піхоти з цінськими військами (1894)Бій японської кінноти з російськими козаками (1904)

З квітня 1907 року, за зразком Британії, Франції, Росії та США, Японія встановила оборонну воєнну доктрину.. Вона передбачала метод превентивного нападу і санкціонувала застосування японських збройних сил в межах Східної Азії для захисту інтересів держави. Згідно з доктриною, чисельність дивізій Імперської армії Японії в мирний час становила 25 дивізій, а у воєнний — 40. 1918 року доктрина була поповнена додатком про потенційних противників Японії, до яких зараховувалися Росія, США і Китай. 1923 року порядок противників змінили відповідно до ступеня небезпеки: США, Росія і Китай. 1936 року до них додали Британію.

1914 року спалахнула Перша світова війна, в якій Японія виступила проти країн Троїстого союзу. Вона оголосила війну Німецькій імперії, захопила німецькі володіння в Ціндао на Шаньдунському півострові в Китаї, а також окупувала ряд островів на півдні Тихого океану. Після більшовицького перевороту 1917 року, Японія втрутилася в громадянську війну в Росії і відправила до Сибіру 3 дивізії Імперської армії Японії. Японський військовий контингент, збільшений до 100 тисяч чоловік, захопив велику територію від узбережжя Приморського краю до озера Байкал, але втримати її не зміг через опір більшовиків та міжнародний тиск.

Японська армія у Владивостоці (1918)Японська армія в Маньчжурії (1932)Парад в китайській столиці Нанкін (1937)

По закінченню Першої світової війни Японія зосередила свої зусилля на підкоренні Китаю. Локальні конфлікти між японською армією та силами Гоміньдану в 1927—1928 роках, такі як Шаньунський похід або Цзінанський інцидент, а також завоювання японцями Маньчжурії в 1931—1932 роках, переросли у нову японсько-китайську війну 1937—1945 років. З 1941 року на боці Китаю відкрито виступили США, що втягнуло Японію у Другу світову війну. Вона закінчилася розгромом Японської імперії та ліквідацією Імперської армії Японії.

Організація

Центральними установами, які керували Імператорською армією Японії, були Міністерство армії, Генеральний штаб армії та Головна інспекція освіти. Вони називалися трьома армійськими відомствами.. Їх очолювали міністр армії., голова генштабу армії. та головний інспектор освіти. відповідно. Усі три відомства мали однаковий статус і безпосередньо підпорядковувалися Імператору Японії.

Міністерство армії було засновано 1872 року. Відповідно до Конституції Японської імперії його голова, міністр армії, мав право радити Імператору і був зобов'язаний звітувати про діяльність сухопутних сил. Хоча Імператор як суверен мав необмежену владу, він вважався особою священною і недоторканою, тому відповідальність за виконання Імператорських наказів, які зазвичай приймалися колегіально, ніс міністр. Останній займався адміністративними питаннями армії та здійснював контроль над військовими кадрами.

Генеральний штаб, утворений 1878 року, здійснював безпосереднє командування Імперською армією Японії. Його обов'язки не були прописані в Конституції, що стало причиною зростання адміністративного і політичного впливу відомства. Початково армійський Генеральний штаб знаходився на вершині командної вертикалі усіх збройних сил. Проте після заснування Генерального штабу флоту в 1893 році право командувати збройними силами країни під час війни перейшло до Генерального штабу збройних сил Японії. Голова Генерального штабу армії займався розробкою наказів Імператора щодо армії. Ці накази схвалювалися монархом і виконувалися у мирний час міністром армії, а у воєнний — головою армійського генштабу.

Головна інспекція освіти була сформована 1900 року і завідувала загальновійськовою й освітньою підготовкою особового складу Імперської армії.

Повноваження трьох армійських відомств визначалися під час призначення їхніх голів на посади. Однак 1913 року контроль за формуванням армії та питання мобілізації були законодавчо закріплені як прерогатива голови Генерального штабу армії. Відтоді ж зародилася також практика проведення постійних нарад голів трьох армійських відомств. Ці наради стали засобом впливу армії на уряд і Імператора. На них затверджувалася кандидатура наступника міністра армії.

1938 року до трьох відомств додали новостворену Головну інспекцію армійської авіації, яка так само підпорядковувалася Імператору.

Найбільшою одиницею Імперської армії Японії в мирний час була дивізія, сідан.. На 1917 рік їх нараховувалося 21, на початку 1920-х — 17. В ході Другої світової війни їх кількість сягнула максимуму — 51. У воєнний час дивізії об'єднувалися у армії, ґун., які, у свою чергу, об'єднувалися у фронти, хомен-ґун.). Винятками з цього правила були Корейська і Квантунська армія, які дислокувалися в Кореї і Маньчжурії і в мирний час для захисту японських інтересівЗокрема, Квантунська армія нараховувала на 1941 рік 16 дивізій, чисельністю 800 тисяч чоловік. Формально вона охороняла Південноманьчжурську залізницю, проте фактично її штаб керував адміністрацією і військом союзної Японії Маньчжурської держави. Генералітет Квантунської армії часто не узгоджував свої дії із вищим командуванням Японії, що лише загострювало міжнародну і воєнну ситуацію в Східній Азії..

Звання Категорія ЗванняПетлицяВведені з 1938 року замість погон і кольорових петлиць родів військ. Скасовані з 3 вересня 1945 року у зв'язку з капітуляцією Японії.ПогонВведені з 1930 року разом з кольоровими петлицями родів військ.Імператор天皇Генералісимус大元帥Генерали将官Маршал元帥Генерал大将Генерал-лейтенант中将Генерал-майор少将 Офіцери士官Полковник大佐Підполковник中佐Майор少佐Капітан大尉Лейтенант中尉Молодший лейтенант少尉 Унтер-офіцер准士官Прапорщик准尉 Сержанти下士官Старший сержант曹長Сержант軍曹Капрал伍長 Солдати兵Ройовий兵長Рядовий вищого класу上等兵Рядовий 1 класу一等兵Рядовий 2 класу二等兵

Роди військ ПіхотаСимволізує кровКавалеріяСимволізує степАртилеріяСимволізує дим порохуІнженерні військаСимволізує землюТранспортні військаСимволізує мореВійськова поліціяСимволізує безпристрасністьАвіаціяСимволізує небоПрапор піхотних полківПрапор кавалерійських і артилерійських полків

Війни 1874 Саґське повстання Тайванський похід 1876 Повстання Ліги камікадзе Повстання в Акідзукі Повстання в Хаґі 1877 Південно-західна війна 1894–1895 Японсько-цінська війна 1904–1905 Японсько-російська війна 1914–1918 Перша світова війна 1918 Сибірський похід 1931–1932 Маньчжурський похід 1937–1945 Японсько-китайська війна 1939–1945 Друга світова війна 1941–1945 Японсько-китайська війна Війна на Тихому океані Радянсько-японська війна

Вчинення воєнних злочинів Під час проведення своїх військових кампаній імперська армія Японії порушувала закони та звичаї війни, тим самим вчиняла воєнні злочини. Більш детально: «Японські військові злочини».

Персоналії Акаші Мотоджіро — координатор диверсійної діяльності на території Росії в ході російсько-японської війни. Акіяма Йосіфуру — «батько японської кавалерії». Аракі Садао — міністр армії, спеціаліст з Росії та СРСР. Омура Масудзіро — засновник новітніх збройних сил Японії. Ояма Івао — міністр армії, переможець вирішальної сухопутної битви під Мукденом в ході російсько-японської війни. Сайґо Цуґуміті — організатор Тайванського походу. Ямаґата Арітомо — «батько японської армії». Такаянаґі Ясутаро — спеціаліст з Маньчжурії та Росії.

Див. також Військова академія армії Японії Вища військова академія армії Японії Дивізії Імперської армії Японії ВПС Імператорської армії Японії Імперський флот Японії Сухопутні Сили Самооборони Японії Повітряно-десантні війська Японії Кокурюкай Японська імперія Японський націоналізм Експансіонізм Японської імперії 1920-1945 років Японські воєнні злочини Тосейха Кодоха Гунбацу

Примітки

Джерела Документи Армії Великої Японської Імперії // Національна парламентська бібліотека Японії

Література Хіроо Онода - біографія Самурая (аудио) Англійською Drea Edward J. In the Service of the Emperor: Essays on the Imperial Japanese Army, University of Nebraska Press. 1998. Harries Meirion. Soldiers of the Sun: The Rise and Fall of the Imperial Japanese Army, Random House. 1994. Hayashi Saburo. Kogun: The Japanese Army in the Pacific War, The Marine Corps Association. 1959 Японською