Заповідник Конча-Заспа — один із перших природних заповідників республіканського значення, що діяли в Україні в 1920-1930-х роках під час радянської окупації. Перебував у віданні Наркомзему УРСР, а потім у віданні Академії сільськогосподарських наук УРСР. Мав максимальну площу 1431,95 гаБорейко В. Е. История охраны природы Украины (10 век — 1980). — К.: КЭКЦ, 2001. — 544 с..
Передісторія створення заповідника
У 1893 р. київський рибовод І. Н. Фалєєв створює Київський відділ Російського товариства рибництва і рибальства і в цьому ж році отримує дозвіл під охорону Товариства відомого київського нерестовища — озера Конча під Києвом.
Організація заповідника Завдяки клопотанням І. Н. Фалєєва територія Кончі-Заспи, приписана Київському відділу Російського товариства рибальства і рибництва, охоронялася Товариством аж до 1917 р. Після революції Товариство перестало існувати, почалося масове спустошення рибних озер. Щоб запобігти загибелі цінного природного куточка, НКЗ УРСР, за ініціативою І. Н. Фалєєва, у травні 1919 р. націоналізував Кончу-Заспу, а в лютому 1921 р. Наркомзем передав усі угіддя Сільськогосподарському науковому комітету УРСР під Дослідницьку рибну станцію. Були введені деякі обмеження природокористування в Кончі-Заспі. Завдяки О. А. Янаті, І. Н. Фалєєву, а також О. Носову, І. Щеголєву, М. Веселовському було підготовлено рішення НКЗ УССР про віднесення Кончі-Заспи до заповідників. У ньому, зокрема, йшлося: «Враховуючи величезне значення озера „Конча-Глушець“, протоки „Лящівка“, урочища „Заспа“ Хотівської волості Київського повіту, як місця нересту ряду порід риб середньої течії Дніпра, визнати вказані угіддя з прилеглою до них землею (луками) у кількості 150 десятин державним рибним заповідником». Це рішення було затверджене 29 грудня 1921 р. Колегією Наркомзему України.
Діяльність заповідника
Першим директором заповідника став І. Н. Фалєєв, потім йому на зміну прийшов М. В. Шарлемань. Пізніше до заповідника Конча-Заспа було приєднано ділянку соснового лісу Вітяно-Трипільського лісництва, протоки Козача, Лящівка, Осетрова лука, а також мисливський заповідник — острови Козачий, Круглик, урочище Молодецьке. У 1930 р. площа заповідника становила близько 800 га. На території мешкали: борсук, сарна, орлан-білохвіст, балобан, руда чапля, в озерах водилися рибець і стерлядь. У 1927—1928 рр. тут проводилися роботи з розведенню стерляді. «Мудрим царством Шарлеманя» назвав цей заповідник поет Максим Рильський, що відвідав його у 20-х роках і присвятив заповіднику свій віршРильський М. Конча-Заспа / Знак терезів. — К.: Рад. письменник, 1959. — 110 с.. Слід додати, що до 1931 м. Конча-Заспа вважалася рибним заповідником, а з 1931 р. — державним. У 1928 р. заповідник Конча-Заспа видав свої наукові праціШарлемань М. Державний заповідник «Конча-Заспа» // Зб. праць Держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» — Київ, 1928. — Т. 1. — С. 11-23..
На початку 1930-х республіканський заповідник Конча-Заспа став називатися заповідником Дніпровської заплави і був площею в 1000 га. На 1934 р. заповідник Конча-Заспа був площею 1431,95 га. У цьому ж році його хотіли віддати керівництву Наркомату торгівлі. З 1933 по 1934 рр. Конча-Заспа входила до складу Середньодніпровського (Канівського заповідника). Розташовуючись поблизу столиці України, Конча-Заспа стала зазнавати певного розорення через рибальство. У заповіднику почали влаштовувати риболовлю для заможних. Дуже постраждав цей заповідник влітку 1932 р. під час військових маневрів. Солдати без дозволу дирекції поставили намети, зрубали 2 тисячі сосен, нарили канав, косили траву, купали в заповідних озерах коней, прали штани, ловили волоком рибу.
У заповіднику були відзняті перші українські природоохоронні кінофільми «Конча-Заспа» та «Бобер на Україні».
Закриття заповідника У середині літа 1934 р. заповідник Конча-Заспа припинив своє існування. Коли столицю окупованої України перенесли з Харкова в Київ, голова ВУЦВК Г. Петровський став об'їжджати околиці Києва у пошуках місця для урядових дач. Була обрана Конча-Заспа, де незабаром замість рибного заповідника виник спецрадгосп ВУЦВК (3).
Невдалі спроби відновлення заповідника На початку серпня 1934 р. віце-президент Української Академії сільськогосподарських наук М. Варфоломєєв, якій була підпорядкована Конча-Заспа, спробував відстояти заповідник. Звернувся в секретаріат ЦК КП(б)У: «Рішенням Урядової комісії з переїзду в Київ був переданий господарському відділу ВУЦВК'у держзаповідник Конча-Заспа. Ні Урядова комісія, ані господарський відділ ВУЦВК'у не оповістили про це рішення Академію сільськогосподарських наук. Невідомо донині і мета передачі заповідника Конча-Заспа». Варфоломєєв просив секретаріат ЦК КП(б)У скасувати це незаконне рішення і залишити заповідник у веденні сільгоспакадемії. Що зроблено не було.
У 1938 р. знову була спроба відновити заповідник Кончу-Заспу. Президент АН УРСР О. О. Богомолець пише в український уряд: «…наукова робота в заповіднику (Конча-Заспа — автор) припинилася в 1934 р., коли заповідник фактично перестав існувати, оскільки був перетворений на радгосп ВУЦВК»…, і просив передати заповідник Кончу-Заспу у ведення Академії наук. Проте втрутився ректор Київського держуніверситету О. Русько. Він послав в ЦК КП(б)У пропозицію передати Кончу-Заспу для біологічної практики студентів. У результаті Раднарком УРСР відмовив і АН УРСР і КДУ. Остання надія повернути Кончі-Заспі заповідність лопнула через відомчі амбіції. Так загинув один із перших українських заповідників.
Охорона природної території колишнього заповідника 13 листопада 1950 р. територія Кончі-Заспи, що залишилася цілою від забудови, увійшла до мисливського заповідника Конча-Заспа, який проіснував до 1960-х років. У післявоєнний час колишній директор Кончі-Заспи професор М. В. Шарлемань неодноразово піднімав питання про відновлення заповідника Конча-Заспа, але питання не було вирішене. У 1999 р. Київському еколого-культурному центру вдалося добитися відновлення охоронного режиму в частині території колишнього заповідника Конча-Заспа площею близько 1 тис. га шляхом створення там декількох заповідників. Охоронний статус знову отримали частина острова Жуков і острів Козачий. На жаль, найцінніші місця Кончі-Заспи — озер Конча і Заспа на початку 2000-х років були забудовані під дачні селища і втрачені тепер уже назавждиБорейко В. Е. Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (10 век — 2015). — К.: КЭКЦ, 2015. — 240 с..
Література Шарлемань М. Державний заповідник «Конча-Заспа» // Зб. праць Держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» — Київ, 1928. — Т. 1. — С. 11-23. Чорна Л. О. Із втраченого: Заповідник «Конча-Заспа» // Заповідна справа в Україні. — 2004. — Т. 10. — № 1-2. — С. 100—104. «Конча-Заспа», рибний заповідник. — Зб. праць держ. рибн. заповідника «Конча-Заспа» / «Конча-Заспа», рибний заповідник, Україна. Народний комісаріат земельних справ. — Київ, 1928.
Публікації М. В. Шарлеманя Державний Заповідник Конча-Заспа-Лящівка // Укр. Охот и Рыб. — 1926 — № 6 З життя Державного заповідника Конча-Заспа в 1928 р. //Там само — 1920 — № 1 — С. 13-17 З життя Державного заповідника Конча-Заспа в 1929 // Укр. Мисл. та Риб. -1930 — № 9-10 Матеріали до орнітології Державного заповідника Конча-Заспа// Там само -1930 — T.XV — B.2 — C. 151—202 Государственный заповедник Конча-Заспа// Природа й социалистическое хозяйство — 1931 — T.IV- C. 20-23 Заповідник Конча-Заспа — X., «Р. ш.» — 1932 -31 с. Заповідник Конча-Заспа — Харків, ДВОУ, 1933 Нові відомості про птахів Державного заповідника Конча-Заспа // Там само -1933 — № 12 — С. 75-84
Ресурси Інтернету Микола Шарлемань та заповідник Конча-Заспа Околиці Києва. Державний заповідник «Конча-Заспа» Історична довідка з фотографіями
Примітки