Філяріїдо́зи (, у множині — ; , у множині — ; також філяріази, або філяріатози, або філяріози) — група гельмінтозів, які спричинюють філярії (нитчатки) родини Onchocercidae, порядку (іноді називають надродиною) Filariidae, типу Nemathelminthes. Відомо близько 110 видів філярій, але лише 8 з них здатні зумовити інвазії в людей. На сьогодні в клінічному плані філяріїдози поділяють на 3 групи: лімфатичні, які спричинюють Wuchereria bancrofti (вухереріоз), Brugia malayi та Brugia timori (бругіоз малайський та тиморський). Ці філярії проникають до лімфатичної системи, в тому числі, й до лімфатичних вузлів; в хронічних випадках здатні зумовити елефантіаз (слоновість); підшкірні, які спричинюють Loa loa (лоаоз), Mansonella streptocerca (інвазія, яку спричинює Mansonella streptocerca, або стрептоцеркоз) і Onchocerca volvulus (онхоцеркоз або річкова сліпота). Ці філярії уражають гіподерму, жировий шар; серозні, які спричинюють Mansonella perstans і Mansonella ozzardi (серозні мансонельози). Ці філярії уражають серозні порожнини (суглобів, живота, внутрішніх органів). ВООЗ вважає за необхідне виділяти тільки поняття «лімфатичні філяріїдози», об'єднуючи в ньому усі ці гельмінтози.
Історія відкриття
Ці захворювання здавна привертали увагу через виникнення слоновості — гротескних пухлин кінцівок, грудей, статевих органів тощо. Ці деформації були описані та зображені на малюнках з найдавніших часів, хоча інтерпретацію їх слід розглядати з обережністю. Лімфатичні філяріїдози можливо були поширені вздовж Нілу здавна, і, хоча немає жодних письмових згадок, опухлі кінцівки на статуї єгипетського фараона Ментухотепа II, яку було створено близько 2 000 до н. е., дозволяють припустити, що він страждав від слоновості.
Маленькі статуетки та золоті гирі у вигляді людини від культурі Нок в Західній Африці, створені приблизно у 500-ті рр н. е., показують збільшену мошонку, що є частим при філяріїдозній слоновостіNelson, G. 1996. Lymphatic filariasis, p. 294—303. In F. E. G. Cox (ed.), The Wellcome Trust illustrated history of tropical diseases. The Wellcome Trust, London, United Kingdom.. Уперше слонову хворобу описав Тит Лукрецій Кар (90-55 р. до н. е.), який її виявляв у мешканців узбережжя Нілу. Грецькі та римські автори були обізнані з відмінностями різних видів слоновості, тому використовували термін «грецька слоновість», щоб описати проказу, а термін «арабська слоновість», щоб описати лімфатичні філяріїдози. Арабські лікарі, в тому числі й Авіценна, також були обізнані з відмінностями між проказою та лімфатичними філяріїдозамиKiple, K. (ed.). 1993. Cambridge world history of human diseases. Cambridge University Press, Cambridge, United Kingdom..
Перші більш-менш детальні описи наслідків лімфатичних філяріїдозів почали з'являтися в XVI-му столітті. Вони сталі відомі відтоді як «прокляття святого Томаса»Laurence, B. R. 1970. The curse of St Thomas. Med. Hist. 14:352-363, коли під час візиту в Гоа між 1588 і 1592 роками голландський мореплавець Ян Гюйген Ліншотен записав, що нащадки тих, що вбили Святого Томаса, були «усі народжені з однією людською ногою, а другою — як у слона»Burnell, A. C. 1885. The voyage of Jan Hughen van Linschoten to the East Indies. Volume 1. Hakluyt Society, London, United Kingdom.. Після цього збільшилось число згадок про слоновість як в Африці, так і в Азії, включаючи Китай, де шотландський паразитолог Патрік Менсон у 1877 році описав життєвий цикл одного з паразитів, які спричинюють філяріїдози, що було визнано як одне з найбільших відкриттів у паразитологіїChernin, J. 1983. Sir Patrick Manson's studies on the transmission and biology of filariasis. Rev. Infect. Dis. 5:148-166.Eldridge, B. F. 1992. Patrick Manson and the discovery age of vector biology. J. Am. Mosquito Control Assoc. 8:215-220.Grove, D. I. 1990. A history of human helminthology. CAB International, Wallingford, United Kingdom.. Менсон, який працював у той час у Сямені в Китаї, знайшов мікрофілярій в крові собак і людини, припустив, що ці паразити в крові можуть бути передані комахами. Відповідно, він годував комарів на крові свого садівника, який був заражений, і виявив личинкові стадії в комарівManson, P. 1878. On the development of Filaria sanguinis hominis and on the mosquito considered as a nurse. J. Linn. Soc. (Zool.) 14:304-311.. Тим не менш, Менсон вважав, що мікрофілярія втекла з комара у воді, і що люди заразилися через пиття цієї забрудненої води або внаслідок проникнення через шкіру. Фактичний режим передачі не був встановлений, допоки не були проведені дослідження австралійського паразитолога Томаса Бенкрофта та помічника Менсона Джорджа Кармайкла Лоу, які продемонстрували наявність мікрофілярій у ротових утвореннях комарів у 1900 роціKean, B. H., K. E. Mott, and A. J. Russell (ed.). 1978. Tropical medicine and parasitology: classic investigations. Cornell University Press, Ithaca, N.Y.Low, G. C. 1900. A recent observation on Filaria nocturna in Culex, probable mode of infection in man. Br. Med. J. i:1456-1457..
Ще один з яскравих проявів лімфатичних філяріїдозів — це хілурія, тобто біле «молочне» забарвлення сечі через потрапляння туди лімфи, яка має такий колір. Цей симптом був вперше описаний Вільямом Проутом в його книзі «Про природу і лікування шлунку та захворювань нирок» (, 1849 р.)Prout, W. T. 1849. On the nature and treatment of stomach and renal diseases. London, United Kingdom. Личинки мікрофілярій були вперше виявлені у хілурічній рідині французьким хірургом Жаном-Ніколя Демарком у 1863 роціDemarquay, J. N. 1863. Sur une tumeur des bourses contenant un liquide laiteux (galactocèle de Vidal) et renferment des petits entres vermiformes que l'on peut considerée comme des helminthes hematoides a l'état d'embryon. Gaz. Med. Paris 18:665-667. і, незалежно від нього, в сечі Отто Генріхом Вухерером у Бразилії в 1866 роціWucherer, O. E. 1866. Sobre a molestia vulgarmente denominada oppilação ou cançaço. Gaz. Med. Bahia 1:27-29, 39-41, 52-54, 63-64.. У 1872 році шотландський лікар Тімоті Льюїс, який працював тоді в Калькутті, знайшов однакові мікрофілярії як в крові, так і в сечі, і визначив їх значення в розвитку слоновостіLewis, T. R. 1872. On a haematozoon inhabiting human blood, its relation to chyluria and other diseases, p. 241—266. 8th Annual Report of the Sanitary Commission Government of India. Sanitary Commission Government of India, Calcutta.. Дорослий черв'як був описаний Джозефом Бенкрофтом у 1876 роціBancroft, J. 1889. On filaria. Trans. Trans. Intercolonial Med. Congr. Melbourne, p. 49-54.. Його спочатку британський гельмінтолог Томас Спенсер Кобболд назвав Filaria bancrofti на честь БенкрофтаCobbold, T. S. 1877. Discovery of the adult representative of microscopic filariae. Lancet ii:70-71.. Зрештою збудник отримав свою сучасну епонімічну назву за прізвищами двох науковців Отто Вухерера та Жозефа Бенкрофта — Wuchereria bancrofti, який спричинює вухереріоз.
Актуальність Близько 1,1 мільярда людей у 55 країнах світу знаходяться під загрозою виникнення філяріїдозів, зокрема лімфатичних, та потребують широкомасштабного профілактичного лікування, відомого, як хіміотерапія. Більше ніж 80 % цих людей живуть у 10 країнах, в яких рівень захворюваності є найвищим — Бангладеш, Кот-д'Івуар, Демократична Республіка Конго, Індія, Індонезія, М'янма, Нігерія, Непал, Філіппіни та Танзанія. Близько 120 мільйонів людей в світі є інфікованими, до 40 мільйонів спотворено та інвалідізовано внаслідок цих гельмінтозів. Поширені філяріїдози у всьому тропічному поясі — в Африці, Азії, Південній Америці, на островах Тихого океану, та спричинюють захворюваність мільйонів місцевих мешканців та зараження осіб, які подорожують. Через високий рівень мандрівок у сучасному світі цими інвазіями можуть заражатися й громадяни України, які їздять до ендемічних по цих гельмінтозах країн.
Етіологія
Філярійний життєвий цикл, як і всіх нематод, складається з 5 етапів розвитку личинок у хребетному (основному) хазяїні і у переноснику та проміжному хазяїні — членистоногому. Дорослі самиці народжують тисячі личинок першого етапу, або мікрофілярій, які потрапляють в організм комах. Циркуляцію мікрофілярій в крові називають «мікрофіляріємією». Деякі мікрофілярії мають унікальний щоденний циркадний ритм періодичності периферичної циркуляції. У комарів і мух також є циркадний ритм живлення кров'ю тварин. Найбільша концентрація мікрофілярій в крові основного хазяїна зазвичай відбувається у той час, коли комахи активно живлятьсяWammes LJ, Hamid F, Wiria AE, Wibowo H, Sartono E, Maizels RM, et al. Regulatory T cells in human lymphatic filariasis: stronger functional activity in microfilaremics. PLoS Negl Trop Dis. 2012. 6(5): e1655..
Філярії проходять 2 послідовні личинкові зміни в організмі комахи. Третя стадія личинок потім повертається назад до основного хазяїна під час живлення комахи. Ці личинки проходять крізь дерму і потрапляють до регіонарних лімфатичних вузлів та судин. Ще 2 личинкові стадії (мікрофілярії) проходять тривалий розвиток в організмі людини. Протягом наступних 9 місяців личинки розвиваються в дорослих черв'яків (20-100 мм завдовжки). У середньому паразит живе протягом 5 років. Для філярій людина є кінцевим хазяїном.
Епідеміологічні особливості
Джерело інфекції Джерелом інфекції є хребетні, в організмі яких відбувається мікрофіляріємія.
Механізм передачі Потрапляння філярій в організм людини відбувається трансмісивно внаслідок укусу комах (комарі, мухи тощо). Через те, що дорослі особини живуть у замкнутій серцево-судинній системі хребетних зараження здорових може відбуватися виключно при кровосмоктанні, яке здійснюють комахи, з подальшим розвитком у організмі цих проміжних хазяїв. Після потрапляння мікрофілярій у шлунок комахи вони далі мігрують в м'язи, де перетворюються на інвазійних личинок. Струмом гемолімфи вони заносяться в колючий хоботок комахи і при черговому кровосмоктанні личинки через ранку в шкірі потрапляють в організм остаточного хазяїна. Існує пряма кореляція між часом кровосмоктання і піком мікрофіляріємії при багатьох філяріїдозах. Концентрація личинок деяких видів філярій, циркулюючих в крові, може протягом доби в периферичних судинах змінюватися. У зв'язку з цим виділяють три типи інвазії: періодичний — виражений пік чисельності припадає на певний час доби — вдень або вночі; субперіодичний — личинки постійно перебувають у крові, але в якийсь час доби їх концентрація зростає; неперіодичний (постійний) — мікрофілярії виявляють у крові в будь-який час у однаковій кількості.
Сприйнятливий контингент та імунітет У людей з ендемічних районів філяріїдози досить часто перебігають малосимптомно або безсимптомно, допоки не зросте до величезних рівнів антигенне філярійне навантаження, в той час як неімунні іноземці, що приїхали до ендемічних районів, як правило, мають стрімку та сильну імунну відповідь і більш значущі ранні клінічні прояви, навіть і при легкому перебігу.
Імунна відповідь при філяріїдозах формується відповідно до загальних закономірностей імунного процесу. Він більш виражений на паразитування личинок. Імунні реакції, що виникають проти мікрофілярій, захищають хазяїна від безконтрольного збільшення інтенсивності інвазії у випадках повторного зараження. У корінних жителів ендемічних районів виробляється частковий імунітет, який обумовлює зниження чисельності дорослих особин, скорочення терміну їх життя, а також придушення народження мікрофілярій. Поступово розвивається також резистентність до повторних заражень.
Патогенез Препатентний період визначають як інтервал між часом укусу комахи та появою мікрофілярій в крові з передбачуваною тривалістю його близько 12 місяців. Наступні фактори впливають на патогенез філяріїдоза: кількість філярійного антигену, який накопичився в лімфатичній системі; тривалість і кількість інфективних укусів комах; кількість вторинних бактеріальних і грибкових інфекцій;