MBT-70 (Main Battle Tank 70) () ( 70) — спільний американо-німецький проєкт зі створення перспективного основного бойового танка другого покоління для озброєння армій обох держав. Проєкт відносився до другої половини шістдесятих років двадцятого століття, основною метою проєкту було створення заміни танку M60, яка б змогла перевершити перспективний основний танк СРСР англ. Future Soviet Tank, FST, яким виявився Т-64. У MBT-70 втілили багато оригінальних для свого часу технічних рішень, таких як низький силует з розташування механіка-водія у башті, регульована гідропневматична підвіска, застосовано комбіновану броню, дистанційно керована станція допоміжного озброєння і (на американському варіанті) поєднана з пусковою установкою керованих протитанкових ракет 152-мм танкова гармата. Оскільки MBT-70 створювався як переважаюча система (), його комплекс озброєння розраховано на ураження всіх перспективних броньованих цілей із забезпеченням показників бронепробиття по гомогенній сталевій броні : 250 мм/60°/2000 м — при стрільбі бронебійними опереними підкаліберними снарядами (БОПС); та 600 мм/0° — при стрільбі ПТРК «Шілейла».
Хоч проєкт був відносно успішний, у вересні 1969 року Міністерство Оборони США переглянуло своє ставлення до цієї спільної програми, в основному через її високу вартість. В результаті, 20 січня 1970 року спільний проєкт закрили й розділили на дві незалежні національні програми, американську XM803 та німецьку Leopard II.
Історія створення
Початок робіт по проєкту MBT-70 пов'язано з завершенням у 1960 році американської програми розробки середнього танка T95. Танк T95 не взяли на озброєння, замість цього адаптували 105-мм гармату M68 на танк M48, танк з такою гарматою стандартизували як M60, який став основним бойовим танком американської армії. Розробка нового ОБТ почалася «з нуля».
У 1957 році в Америці почалася розробка легкого танка, який має на озброєнні великокаліберну 152-мм гладкоствольну гармату з низькою початковою швидкістю снаряда, яка б була пусковою установкою для протитанкових ракет «Шілейла». Розроблений за цією програмою танк назвали «Шеридан», а його комплекс керованого ракетного озброєння (ККРО) передбачалось також використати на новому ОБТ. Програма розробки нового ОБТ дістала робочу назву MBT(MR). У межах цієї програми початково розробили багато систем перспективного танка, таких як гідропневматична підвіска, поєднане бойове відділення ті відділення керування тощо.
У 1962 році між США та ФРН укладено угоду про спільну розробку основного бойового танка. Ця угода мала за мету створення загально для армій обох країн зразку до 1970 року, причому угода передбачала припинення самостійних розробок за даним напрямком. Вважалося, що об'єднання конструкторських, фінансових та виробничих ресурсів обох країн дасть можливість достатньо швидко і відносно дешево створити ОБТ, який втілював би усі найбільш передові розробки у цій області. Крім того, у перспективі це спрощувала питання обслуговування, навчання і постачання. Однією з суттєвих причин цієї угоди була поява у СССР нового ОБТ Т-64, який перевищував за своїми характеристиками сучасні танки країн НАТО.
Для забезпечення контролю за ходом робіт створили Об'єднане конструкторське управляння (Joint Engeneering Agency, JEA), до якого увійшли представники обох країн. У це управління входила спільна група розробки (Joint design Team, JDT), в якій об'єднали конструкторські команди основних виконавців проєкту, фірм Allison (відділення General Motors Corporation) з американського боку, та German Development Corporation з німецького. Крім того, у проєкті брала участь фірма Lockheed Martin. Участь сторін була рівноправна. Тактико-технічні вимоги до нового танка сформували обидві сторони на початку 1964 року.
Американський та німецький варіанти
З самого початку робіт виявилася різниця між вимогами німецької та американської сторін. Американці були схильні дотримуватися первинних вимог і наполягали на озброєнні MBT-70 пусковою установкою ракет «Шілейла». Німці займали більш консервативну позицію, бажаючи бачити на озброєнні танка звичайну гладкоствольну гармату з високою початковою швидкістю снаряда. Крім того, німецька сторона у першу чергу орієнтувалася на умови Західної Європи, що наклало відбиток на їх вимоги до перспективного танка, наприклад, німці мали суворіші вагові обмеження. У результаті досягли певного компромісу:
Американський варіант MBT-70 мав бути озброєний 152-мм гарматою XM150, могла вести вогонь ПТРК «Шілейла». Німецький варіант KPz 70 мав бути озброєний 120-мм гладкоствольною гарматою.
Вважалось, що основним озброєнням нового танка стане XM150, але деяка кількість танків німецького виробництва отримає 120-мм гармату, за бажанням німецької сторони.
Внаслідок компромісу кожна сторона виготовляла й готувала власний прототип, який сконструйовано з урахуванням національних вимог. Підсумковий варіант обирали на основі порівняльних випробувань, він мав включати в себе риси як одного, так і другого прототипів.
Перебіг розробки
Вироблення умов до нового танка затягнулося до 1966 року, що не в останню чергу зумовлено труднощами в забезпеченні спільної роботи двох рівноправних команд розробників. Крім того, що роботи велися одночасно у Детройті та Аугсбурзі, існувало також безліч інших перешкод, таких як мовний бар'єр, різниця в інженерній практиці американців і німців, різні системи вимірювання (німці використовували метричну, а американці англійську), різниця у вимогах військових відомств тощо. В результаті основні протиріччя вдалося подолати, домовившись, що кожна група працюватиме над своїм варіантом, використовуючи звичні методики розробки, систему вимірювання й мову документації, при цьому всі системи двох варіантів мали взаємозамінні, а описи проміжних вузлів і з'єднань мали використовувати метричну систему й англійську мову.
Після того, як основну документацію розробили, у США та у ФРН почалася розробка перших дослідних зразків MBT-70, а в 1967 році почалися їх випробування.
На американському дослідному зразку були встановлені переважно американські системи, на німецькому — німецькі. Такими різними системами були, в першу чергу: Основні гармати Автомати заряджання Двигуни Гідропневматичні підвіски
Існували незначні відмінності у проєктній документації корпусів і башт танків. Багато встановлених систем було однаковими.
Перші дослідні зразки призначалися для ходових випробувань, були виконані зі звичайної конструкційної сталі, і не мали приладів і систем, які б відповідали за керування вогнем. У 1969 році на випробування надійшли повністю укомплектовані дослідні зразки, з комплектами системи керування вогнем. Загалом було створено 14 дослідних зразків, по 7 з кожного боку проєкту.
Завершення програми Розробка MBT-70 супроводжувалася численними проблемами технічного складу, виникали проблеми з доводкою як американської, так і німецької версії автомата заряджання. Крім того, у американці виявилася не достатня потужність двигуна (пізніше вона була збільшена), а також з недостатньою продуктивністю системи розвороту башти. У німців були проблеми з доводкою власної системи керування вогнем. Але найбільшою стала проблема перевищення на 4 тони встановленого ліміту ваги. Німецька сторона, обмежена вимогами існуючої логістики, потребувала внесення змін у конструкцію, які були спрямовані на зниження ваги танка, американці не були схильні піти назустріч цим вимогам.
У вересні 1969 року Секретаріат МО США провів повний аналіз програми MBT-70. Аналіз виявив, що початковий бюджет програми перевищили в 5 разів і що по закінченні розробки й початку серійного виробництва додаткові затрати становитимуть 544 мільйони доларів, що давало кінцеву вартість одного танка в 1,2 млн доларів. Це виявилося неприйнятним для німецької сторони, і ФРН заявила про свій вихід з проєкту. Американці також порахували, що подальші роботи по MBT-70 недоцільні, і 20 січня 1970 року проєкт закрили. Проте роботи за цією темою в США вели далі, у межах розробки спрощеної версії XM803. У ФРН, тим часом, роботу по новому танку Leopard II.
Опис конструкції
MBT-70 мав незвичайну компоновку. У передньому відділенні танку розміщувався паливний бак, відділення від бойового відділення герметичною бронеперегородкою. Весь екіпаж розташовувався у башті танку, причому водій розміщувався у окремій капсулі, яка оберталася. Моторно-трансмісійне відділення розташовувалося позаду і мало збільшену висоту та довжину. Танк не мав окремого відділення керування. Через збільшення кормової частини, у якій було розміщено механізм заряджання, башта відрізнялась більшою довжиною. Кріплення гармати було висунуто вперед, цапфи винесено за межі заброньованого простору і розміщено в спеціальних щоках.
Корпус і башта танка Броньовий захист танка — протиснарядний. Корпус — зварний з вальцованих листів, для збільшення об'єму і розміщення погонного пристрою більшого діаметра він мав надгусенічні ніші. Кути нахилу лобових листів становили 60°. Башта плескатої форми з великим кутом нахилу бортів також була зварною. ВЛД була зібрана з внутрішньої литої деталі і зовнішнього броньового листа з вальцованої броні. В цілому по машині, по рознесеній схемі бронювання виконані: верхня лобова деталь бронекорпусу, лобова частина башти, її борти, а також бокові стінки ніші.
Характеристики бронювання МВТ-70 і через 40 років після завершення проєкту, залишаються закритими. Загально відомо, що бронювання МВТ-70 було розраховано на забезпечення захисту від сучасних бронебійних кумулятивних та бронебійних підкаліберних снарядів танкових гармат у діапазоні значень курсових кутів обстрілу ±30° на дальності 500…1000 м. І для захисту лобової проєкції башти танка використовувалася двоперепонна система броні зі сталі підвищеної противоснарядної стійкостіОсновной перспективный танк МВТ-70. В кн.: Защита танков. Под редакцией В. А. Григоряна. М.:Издат-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 2007, с. 227—228. . Також відомо, що на жодному з 14 дослідних зразків МВТ-70 проєктний бронезахист не встановлювався і у складі об'єкту не випробувався.
За даними, які публікувалися в минулі десятиліття в різних виданнях, бронювання танка МВТ-70 було рознесеним. Відомо, однак, що рознесене бронювання є ефективним від оперених підкаліберних снарядів (БОПС) з довгими корпусами у результаті дії на них згинальних моментів, викликаних асиметрією опору їх впровадженняДействие изгибающих моментов на корпус приводит к его деформированию и даже разрушению в результате его удара по основной броне в поврежденном виде и с пониженной устойчивостью. Защита танков. Под редакцией В. А. Григоряна. — М.: Издат. МГТУ им. Н. Э. Баумана, 2007. . Разом з тим, з урахуванням приоритету захисту МВТ-70 від кумулятивних засобів ураженняМВТ-70 являлся первым американским основным танком, к которому в 1964 году было предъявлено требование защиты от кумулятивных средств поражения (кумулятивних снарядів та ПТРК), бронепробивна властивість останніх у той період становила 400…450 мм сталі, а на перспективних зразках, типу ПТРК «Шілейла» досягала 600 мм, саме лише рознесення перешкод зі сталі не дає необхідного ефекту по комплексному захисту від БОПС і кумулятивних снарядів. І одним з рішень є наявність наповнювача з більш високою, ніж у повітря, здатністю гасіння струменю.
За даними роботи М. В. Павлова, що спирається на досліди та архіви ВНДІтрансмаша, бронекорпус МВТ-70 виконано з комбінованої броні (сталь + алюміній + склопластик), див. схему броньового захисту.
Лише у останні роки заявилось на сайті, який пов'язаний з артилерійським музеєм сухопутних військ США (Абердин) коротка згадка про планування для передсерійних зразків МВТ-70 рознесеного бронезахисту, у якому зовнішнім (лицевим) шаром є комбінована перешкода «сталь + вольфрамовий сплав + сталь» — очевидно, прообраз важкої «уранової броні», яка була розроблена у 1988 році на танку M1A1HA.