Renault 12 () — малиий сімейний автомобіль (C-сегмент), що представлений французьким виробником Renault на Паризькому автосалоні в жовтні 1969 року і виготовлявся у Франції до 1980 року і доступний як седан (Berline) і універсал (Break), також автомобіль виготовляли за ліцензією в багатьох країнах по всьому світу на початку 21-го століття.
У перші кілька років Renault 12 отримав похвалу від Європейської преси за просторий комфортабельний салон, стиль, продуктивність і низьке споживання палива.
Обсяг двигуна становив 1289 см³ і потужністю 54 к.с., що дозволяв розігнати автомобіль до 144 км/год. Витрата палива становив близько 9,4 літра на 100 км.
Виробництво і продаж Рено 12 закінчилася в Західній Європі в 1980 році, але модель як і раніше вироблялися і продавалися філій Renault в інших країнах. Останній R12 був виготовлений в 2000 році в Туреччині, в той час як румунський автовиробник Dacia продовжував виробляти седан і універсал 1310, виготовлений на основі R12, до 2004 року, а Dacia Pick-Up до грудня 2006 року.
Комерційно Renault 12 був успішним автомобілем, всього продали 2,5 млн. одиниць.
Конструкція Кузов Конструкція Renault 12 сягає початку Renault 16; насправді деякі початкові концептуальні конструкції R16 більше нагадують R12, ніж остаточний дизайн R16. Однак R12 технічно суттєво відрізнявся від R16 або меншого Renault 4. Як і всі нові Renault того часу (і тепер це було поширено на понад 60% автомобілів, вироблених у Франції), автомобіль мав передній привід, але R12 мав зовсім інше компонування, ніж існуючі передньопривідні моделі Renault. Двигун розташовувався поздовжньо перед передніми колесами, а на R4 і R16 — за колесами.
На момент запуску в жовтні 1969 року на Паризькому автосалоні Renault 12 був доступний лише як чотиридверний седан у специфікаціях L та TL. Дорожчий TL мав два окремих відкидаючихся передніх сидіння замість одного , на , освітлення в багажнику та , підігрів заднього вікна та додаткові попереджувальні вогні.
Двигуни 1289 см³ 810 I4 1397 см³ 847/C1J I4 1565 см³ C2L I4 (RA/TR) 1565 см³ A2L/807-20 I4 (США/Gordini) 1596 см³ 807-G I4 (Gordini) 1647 см³ A2M I4 (США)
Підвіска Підвіска R12 також відрізнялася від підвіски R4 і R16, маючи жорстку (але легку) задню вісь замість незалежної чотириколісної підвіски. Використання жорсткої задньої осі від виробника, який протягом двадцяти п'яти років підтримував універсальну незалежну підвіску, багато коментаторів сприйняли як крок назад.
Пізніший розвиток
У 1970 році було представлено дві нові версії. Універсал був представлений з тими ж комплектаціями та двигунами, що й седан, а високопродуктивна модель Renault 12 була оснащена повністю алюмінієвим блоком об'ємом 1565 см³ від R16 TS з двома двокамерними карбюраторами Weber потужністю , посиленим колінвалом і п'ятиступеневою коробкою передач, вентильовані дискові гальма на передніх колесах і звичайні дискові гальма на задніх, а також налаштовану підвіску. Gordini міг розвивати швидкість до і продавався з фарбуванням, що включали однотонний пастельний колір (було кілька варіантів на вибір) з подвійними білими смугами, найвідомішою з яких був французький синій із смугами. У 1971 році було продано 2225 Renault 12 Gordini, але після цього продажі почали різко падати. Renault припинила виробництво Gordini у 1974 році після продажу 5188 шт. (порівняно з 11'607 Renault 8 Gordini).
У жовтні 1972 року було представлено більш престижний R12 TS. Він використовував той самий двигун об'ємом 1289 см³, що й інші R12, але був оснащений одним двокамерним карбюратором Weber, який збільшував потужність до і підвищував максимальну швидкість до . Естетично автомобіль відрізнявся від інших R12 особливими колесами в стилі Gordini, хромованою смугою вздовж боків, а в деяких країнах — двома додатковими фарами. TS також мав інтегровані підголівники, тахометр і датчик температури охолоджувальної рідини. Жовтень 1972 року також став моментом, коли важіль ручного гальма було переміщено з позиції перед водієм на підлогу між передніми сидіннями. Це стало можливим завдяки тому, що навіть у базовій версії "L" переднє сидіння-диван замінили на два окремі сидіння.
У жовтні 1973 року на Паризькому автосалоні з'явився R12 TR. Ця модель розташовувалася між TL і TS і мала автоматичну коробку передач у стандартній комплектації. Цей триступеневий гідротрансформатор був розроблений самим Renault і відзначався електронним (а не гідравлічним) керуванням. Він уже кілька років був доступний у Renault 16, а в купе 15/17 — кілька місяців раніше.
У 1975 році вся лінійка була оновлена зі спрощеною решіткою радіатора, новими задніми ліхтарями та панеллю приладів. Наступник Renault 12, Renault 18, був представлений у 1978 році, але французьке виробництво Renault 12 тривало ще два роки, незважаючи на миттєву популярність наступника.
Виробництво по всьому світу Модель 12 була глобальним автомобілем, виготовленим щонайменше в десятку країн і продалався на всіх континентах. Він навіть став основою для GNW Duicer — так і ненародженого спортивного кабріолета з кузовом зі скловолокна, який мав стати початком національного автомобільного проєкту Родезії. Банкіри не погодилися, і наприкінці 1972 року все було припинено. Здається, було побудовано кілька екземплярів.
Румунія
Dacia придбала обладнання та базові конструкції Renault 12 і виробляла його в різних кузовах у Румунії, як Dacia 1300, у період з 1969 по 1979 рік. Також наступник цього автомобіля, названий Dacia 1310, був заснований на Dacia 1300. Виробництво 1310 розпочалося у 1979 році і припинилося у 2004 році.
За 35 років виробництва було виготовлено загалом 1'959'730 автомобілів, а з 1975 по 2006 рік — загалом 318'969 автомобілів, що належали до окремої гілки, яка стала відома під загальною назвою .
Туреччина
Автомобіль на базі Renault 12 вироблявся в Туреччині компанією Oyak-Renault у період з 1971 по 2000 рік. Ранні моделі були схожі на оригінальний R12, потім автомобіль зазнав фейсліфту в 1989 році і продавався під назвою Renault Toros, доки його не зняли з виробництва через жорсткіші європейські стандарти викидів. Назва «Торос» ("Toros") має подвійну етимологію: одна — гори Таурус (), інша — позначення модифікації моделі TS. Продавався як седан або універсал (TSW), він оснащувався 1,4-літровим карбюраторним двигуном потужністю і комплектувався чотири- або п'ятиступеневою коробкою передач.
Renault 12 став першим турецьким автомобілем, що був експортованим за кордон, й почав експортуватися до Лівану у 1973 році. Турецькі R12 також експортувалися до Алжиру, Азербайджану, Конго, Габону, Кот-д'Івуару, Малі, Мавританії, Марокко, окупованого Північного Кіпру, Нігеру, Сенегалу, Того, Тунісу та Верхньої Вольти.
Південна Америка Renault 12 Alpine
R12 Alpine був спортивною версією, розробленою для поліпшення іміджу марки на місцевих ралі. Головними особливостями були двигун об'ємом 1397 куб.см від R5 Alpine (побудований на місцевому рівні з імпортними деталями), опуклий капот зі скловолокна, підвіска, налаштована на змагання, та спеціальні схеми фарбування. Двигун видавав 110 PS (81 кВт; 108 к.с.), що давало Alpine максимальну швидкість близько 175 км/год (109 mph). Нова підвіска також була такою ж гарною, як і силова установка, будучи оціненою в той час як «видатна» і „йде як по рейках“ (CORSA Magazine). Однак Renault не була зацікавлена в масовому виробництві, і в період з 1977 по 1980 рік було виготовлено лише 493 одиниці (продавалися з 1978 року). Крім того, процес ручного складання Alpine та імпортні деталі зробили його таким, що коштував приблизно на 40% дорожче, ніж базова версія TL. Запчастини R12 Alpine іноді використовувалися ралійними R12 TS, оскільки вони надавали автомобілю досить бажані характеристики, але, як і сам R12 Alpine, ці деталі були рідкісними.
Примітки
Посилання