Жолобненська волость — історична адміністративно-територіальна одиниця Новоград-Волинського повіту Волинської губернії Російської імперії. Волосний центр — містечко Жолобне.
Розташування
Статистика У 1912 році до Жолобенської волості належало 46 населених пунктів і 2449 господарств, 2103 із них були власністю українців, 112 ― поляків, 112 — євреїв і 122 — німців.
Органи влади На чолі волості стояло волосне правління, що складалось із волосного старшини, сільських старост, збірників податків і волосного писаря. Волосний сход, що складався із цих осіб та представників сільського населення (1 на 10 дворів), вибирав місцевих урядових осіб, кандидатів у гласні до повітового земства, а також волосний суд, що вирішував менш важливі справи. У 1916 році старшиною волості був М.Оржеховський, писарем С.Новоселецький. Сільських общин було 20, колоній 8, сіл і поселень –38, дворів — 2325, селян — 12510.
Господарство Ярунь був торговим центром Жолобенської волості, тут концентрувався збут сільськогосподарської продукції.
На землях, де переважає сірий суглинок (села Жолобне, Мокре, Гурки, Юрківщина, Ярунь, Токарів, Коритище, Стовпи, Вересна, Хижівка, Кудиновичі, Майстрів, Малий Молодьків, Кошелів, Кам′янка, Косенів) і в селах Велика Горбаша, Мала Горбаша, Курмань, де ґрунт переважно темно-сірий суглинок, та у селах Закриниччя і Забара — сірий супісок, найбільші площі займали пшениця, просо, горох, льон. Кредитні товариства були у селах Велика Горбаша і Коритище. Мешканці Жолобного, Мокрого, Закриниччя, Токарева, Забари, Стовпи, Вересна, Кошелів, Кам′янки брали кредити у Коритищанському кредитному товаристві, а селяни сіл Хижівка і Мала Горбаша — у Великогорбашівському кредитному товаристві.
Німецькі колонії та хутори У 1910 році в Жолобенській волості нараховувалось 348 відрубів і 20 хуторів. У 1912 році число дворів німецьких колоністів становило 127, із них 99 було на хуторах. До німецьких поселень відносились : Августівка, Аделін, Антінівка, Горбащина, Горби, Дорофіївка, Калинівка, Курмань, Солянка.
Анета, заснована у 1815–1816 роках, була однією з найдавніших німецьких колоній на Волині. Архівні матеріали свідчать, що перші щепи в Анету привіз граф Бібердорф підводою з Німеччини у 1835 році. Вони не лише добре прижилися, а й поширилися всій Волині. В однокласному народному училищі, яке було відкрите на початку 70-х рр. XIX століття, навчалося 30 хлопчиків і 22 дівчинки. Викладання велося німецькою та російською мовами. Свого часу в Анеті було два кравці, один ткач, два столяри і один коваль. Висока хліборобська культура і культура побуту колоністів були принесені на землі Волині. У кожній колонії терміном на 1 рік обирався староста (шульц) — найавторитетніший і найзаможніший господар, який володів російською мовою.
Населенні пункти Августівка, колонія. На орендованих землях було 2 господарства. Аделін, колонія, 18 господарств належали німцям. Анелін, хутір. Було 1 господарство. Антонівка, село, 44 км від Звягеля. У 17 домах проживало 103 жителі. На початку XX ст. там було 5 господарств. Болото Голе, хутір. На початку XX ст. там було 4 господарства. Болсуни, хутір. На початку XX ст. там було 9 господарств. Будище, село, 14 км від Звягеля. За вірну службу вічно і непорушно князь Свидригайло у 1437 р. нагородив Каленика Мишковича чималим комплексом земель. Серед них назване і село „Бодище во Звяглі.“ Можливо, це було Будище. У кінці XIX ст. там у 10 домах проживало 85 мешканців. Колись селом володіли Суфчинські. На початку XX ст. там було 12 господарств, 9 із них належало українцям, 3 полякам. Велика Горбаша, село, 22 км від Звягеля, а від найближчого прихода Курманя 4 в., Мокрого 5 в, Жолобного 7 в, Яруня 9 в. У 1577 р. селом володів Іоаким (Юхим) Корецький, який платив від села 4 дим., 4 гор. У 1650 р. його син Самуель Кароль вносив за Велику Горбашу і Кам′янку від 55 дим; із самої Великої Горбаші у 1651 році вносилося від 4 дим., а в 1653 році вже від 1 дим. Велика Горбаша, під назвою село Горбаші, згадується в акті від 14 січня 1611 року у жалобі пана Стефан Немирич (старший)Немирича на Григорія Пашкевича, про те, що він―Пашкевич—грабував і чинив розбійницькі дії у маєтку Немирича. Це село також згадується в акті від 7 травня 1610 році в справі розмежування маєтку князя Януша Острозького волості Вільської, від маєтку Стефана Немирича волості Черняхівської. Присадибної землі у 1887 році було 4 дес., орної ―36 дес. і сінокісної 17 дес. Володарями села були Густав і Євгеній Врочинські. У кінці XIX ст. в селі було 101 домів і 568 жителів, селянам належало 455 дес. землі. У 1762 році селом володів ротмістр Пуславський, від нього воно перейшло до Дубицьких, пізніше — до Прушинських. Там у 1911 році, згідно з переписом, було 443 жителі, 1 крамниця, горілчана крамниця, кредитове товариство, кооператив, до великої земельної власності Хичевського належало 504 дес. землі. Зведена 1860 року на кошти прихожан церква Покрови Пресвятої Богородиці мала дзвіницю, проіснувала вона до 1936 року. Копії метричних книг зберігалися з 1704 року, а сповідальних відомостей — з 1822 року. Священик Іоанн Цихоцький (з 1856 р.) був нагороджений за заслуги по духовному відомству камилавкою і наперсним хрестом, псаломщиком був Іван Кирилович Масловський (1876 р.), а пономарем Василь Іларіонович Калинович (з 1848 р.). З нагоди дня народження Миколи ІІ священик Василь Шумовський у 1901 р. був нагороджений камилавкою, а в честь святих Кирила і Мефодія йому була вручена Біблія. Він був обраним депутатом Житомирського духовно–окружного з′їзду. Псаломщиком тоді був Леонтій Шанський. У школі грамоти (1861 р.) навчалося 16 учнів. Платня вчителя становила 3 руб., вартість його харчування оплачувалася селянами. У 1896 р. ця школа була відзначена Волинською Єпархіальною училищною радою як одна з найкращих шкіл повіту. Того ж року церковний староста, Зіновій Золотійчук, за влаштування церковноприходської школи і встановлення загорожі навколо кладовища був нагороджений Його Високопреосвященством похвальною грамотою. Прихожани Великої Горбаші виписали у свій храм із Почаєва ікону преподобного Іова, яка була привезена із залізничної станції Славута 6 серпня 1911 р. в церкву села Мокре, де перебувала до 28 серпня. І цього ж дня хресною ходою ікону перенесли у храм села Велика Горбаша. З цієї нагоди відбулась Божественна літургія, яку здійснили четверо священиків із місцевим дияконом. На початку XX ст. у Великій Горбаші було 123 господарства. На заробітки в Америку із села в 1910 р. виїхало 5 осіб. В 1911 році, згідно з переписом, у селі було 443 жителі, 1 крамниця, горілчана крамниця, кредитове товариство, кооператив. Великий Правутин, село, дерев'яна церква, побудована у 1882 році на кошти прихожан, носить ім'я святого Великомученика Дмитрія. Присадибної землі 930 с., орної та сінокосної землі немає. Церковно-приходська школа заснована у 1863 році. Великим землевласником був Антоній Воронич. Дворів було 76, прихожан 597. Церква була приписана до приходу села Хвощівка. Вересна, село, 34 км від Звягеля. Колись належала до Берездівського ключа Яблоновських, пізніше перейшла до Дорофеєвичів, а від них до Гурських. У кінці XIX ст. там було 45 домів і 272 жителі. Згідно з переписом 1911 року, 1130 дес. землі володіли Шиманські. На початку XX ст. там було 47 господарств, 38 із них належало українцям, 7 — полякам. Вовче, урочище. У кінці XIX ст. у 12 домах там мешкало 65 жителів. На початку XX ст. 6 господарств належало полякам, 4 — німцям. Гірки (Гурки), село, 15 км від Звягеля. У XVII ст. село було власністю Анни-Алоїзи Ходкевич дочки князя Олександра Васильовича Острозького, онучки князя Василя-Костянтина Острозького, яка вийшла 1621 року заміж за великого гетьмана литовського Яна Карловича Ходкевича. Анна-Алоїза Ходкевич у 1648 році платила від 80, в 1650 від 50, а в 1651 від 12 дим, вона займалася філантропічною діяльністю, відкрила початкову школу в Острозькому замку, в 1624 році заснувала єзуїтську колегію в Острозі та Ярославі, а у селі Білилів, за 25 км від Бердичева, збудувала замок, монастир східного обряду, дім для подорожніх. Пізніше село належало князям Любомирським, Уваровим. У 1887 році у селі було 60 домів і 369 жителів, на колонії ― 25 домів і 154 жителі. Степан Євфимович Якимчук, разом із Сергієм, Олександром, Анемподистом, Надією Якимчуками, Феодосією Ахтаніною і Дорою Островською володіли 245 дес.1742 кв.саж. різнорідної і під лісом землі. Власниками села були Якимчуки. На початку XX ст. 68 господарств належало українцям, 4 — євреям. У 1910 р. один мешканець села виїхав до Америки. Гірки (Гурки), колонія, 21 господарство належало українцям, 2 — німцям. Горбашівка (Горбащина), колонія. У кінці XIX ст. там було 18 домів і 76 жителів. На початку XX ст. 23 господарства належали німцям. Горби. На хуторі було 1 господарство. Долина Широка. Там, на хуторах, на початку XX ст. було 3 господарства. Дорофіївка, колонія, На початку XX ст. там було 15 господарств. Жереб'яче, урочище, там початку XX ст. знаходилось 4 господарства, трьома володіли українці, одне належало німцям. Забара, село, 43 км від Звягеля, у кінці XIX ст. у Забарі було 13 домів і 108 жителів. До села належало 577 дес. землі, воно було власністю князя Яблоновського. На початку XX ст. там із 26 господарств 22 належали українцям, рештою володіли поляки, євреї і німці. Лісопильня давала 30000 руб. продукції щорічно. Закриниччя (Закриниче), село, 33 км від Звягеля. В кінці XIX ст. там було 45 домів і 330 жителів, які володіли 412 дес. землі. 2289 дес. двірської землі належали Яблоновським, від них перейшли до Дорофеєвичів, пізніше ними володіли Гурські. У 1911 році в селі було 92 хати і 565 жителів, а до великої земельної власності належало 113 дес. землі. Великим землевласником був Генріх Михайлович Врочинський. Школу грамоти відкрив у загальному домі в 1870 році священик Василь Тишкевич. Платня вчителя тоді складала 27 руб. у рік при 8 учнях, а вже у 1905 р. вона становила 70 р. На заробітках в Америці у 1910 р., перебувало 4 мешканці села. На горі Чопівка знаходився великий курган.