«Дракон» — п'єса-казка Євгена Шварца, написана російською мовою. Роботу над п'єсою Шварц розпочав перед початком німецько-радянської війниАкимов Н. П. Не только о театре і продовжив в 1942—1944 рр. під час евакуації в Душанбе. П'єса є жорсткою критикою тоталітаризму і довгий час була заборонена в СРСРРежиссер Марк Захаров: «Мой спектакль запретили после посещения Хрущевым выставки абстракционистов» .

За основу п'єси взято казковий сюжет народів Південно-Східної Азії про дракона, якого не можна перемогти, тому що переможець кожного разу сам перетворюється на дракона, і тільки юнак з чистими помислами здатен вбити чудовисько. У ній ідеться про лицаря Ланселота, що прибуває до міста, яким давно і жорстоко править Дракон. Але мешканці міста, всупереч звичайному казковому сюжету, зовсім не хочуть аби лицар убив Дракона і визволив їх; більш того — вони знаходять різні виправдання злочинам Дракона. Казкова основа п'єси спонукає як до проведення паралелей з гітлеризмом і сталінізмом, так і міркувань про тоталітиразим узагалі.

Сюжет Мандрівний лицар на ім'я Ланселот приходить в місто, яким править жорстокий тиран і вбивця на ім'я Дракон. Перша зупинка лицаря — це будинок архіваріуса Шарлеманя та його дочки Ельзи. Поки вони відсутні, балакучий Кіт розповідає як 400 років тому Дракон захопив владу. Щороку Дракон обирає собі дівчину, яку забирає до свого лігва. Всі жертви, як кажуть, помирають від огиди. Цього року в жертву обрано Ельзу. Коли Шарлемань із дочкою повертаються, вони гостинно приймають Ланселота. Обоє змирилися з приготованою їм долею і не чинять ніякого спротиву. Ланселот вирішує убити Дракона, врятувати містян і Ельзу.

До будинку прибуває Дракон в подобі людини. Він погрожує негайно вбити лицаря. Але архіваріус каже, що в давнину Дракон сам підписав документ, згідно з яким час битви обирає суперник. Дракон заявляє, що ніякі документи для нього нічого не значать. Тоді Кіт тікає, щоб розповісти містянам про порушення Драконом його ж законів. Дракон погоджується битися тоді, коли хоче Ланселот — завтра.

Ельза намагається відмовити Ланселота від битви. Приходить Бургомістр і вимагає, щоби лицар негайно покинув місто — цим він врятує своє життя і збереже порядок у місті, до якого всі звикли. Потім син Бургомістра на ім'я Генріх передає Ельзі отруєний ніж. Він сподівається, що дівчина уб'є ним Дракона. Раніше Ельза була нареченою Генріха, а тепер він — лакей тирана. Але Ельза вирішує, що краще вб'є ножем саму себе.

Бургомістр і Генріх підозрюють одне одного в змові, але розходяться, не отримавши ніяких прямих свідчень. Ланселоту вручають «зброю» і «лати»: мідний тазок, довідку, що спис у ремонті, а латів не виявляється на складі. Дракон дозволяє Ельзі востаннє побачитися з Ланселотом. Ельза викидає ніж і цілує лицаря. Дракон з'являється в подобі триголового чудовиська. Несподівано для всіх Ланселот убиває тирана завдяки мечу та шапці-невидимці, які йому принели повстанці, котрих сповістив Кіт. Лицар, однак, поранений і невдовзі зникає.

Після загибелі Дракона владу в місті захоплює Бургомістр. Він проголошує себе президентом, а другим після себе робить Генріха. Бургомістр присвоює собі перемогу над Драконом, усіх незгідних кидає до в'язниці і проголошує, що Ельза тепер належить йому. Генріх розпитує Ельзу чи не повернеться Ланселот. Вона пояснює, що лицар помер і його тіло вивіз із міста на спині віслюк. Генріх дізнається про це і радіє. Він організовує весілля з Ельзою на річницю перемоги над Драконом.

На весіллі Ельза звертається до містян, кажучи, що Дракон не загинув: Бургомістр став новим Драконом. Зненацька повертається Ланселот. Його врятували друзі в далеких Чорних горах і він рік ходив по місту в шапці-невидимці, бачачи, що самі люди підтримують свого тирана, бо втратили здатність чинити опір злу. Ельза освідчується йому в коханні. Запрошені на церемонію гості лякаються, Бургомістр і Генріх вирішують тікати. Лицар схоплює їх, бере владу в свої руки та проголошує, що Дракона ще належить перемогти в душі кожної людини. Ланселот бере Ельзу за руку та наказує оркестру грати на честь їхнього весілля.

Алегорії

Різні трактування Автор не дає однозначних відомостей про місце та час подій, зображених в п'єсі, але наводить деякі деталі, що спонукали критиків та захисників п'єси до пошуку аналогій — в різний час місцем та історичним тлом подій обстоювались нацистська Німеччина та сталінський СРСРМихаил Харитонов. «ДРАКОН» ЕВГЕНИЯ ШВАРЦА: ПОБЕДА НАД СОЛНЦЕМ .

Загалом, зазначені нижче алегорії вказують на спорідненість та антигуманну направленість комуністичної та нацистської ідеологій.

Народ і тиранія Шварц розглядає тему перетворення переможця в тирана з діаметрально протилежної до казкового сюжету точки зору: не переможець перетворюється на тирана, а пригнічені тираном щоразу бажають собі нового тирана: у п'єсі люди, яких рятує лицар, в більшості своїй вважають життя під владою тирана цілком стерпним: до жорстокості і утисків вони звикли, і кожен сподівається, що гірше не буде. Втративши одного тирана, вони із задоволенням йдуть під владу іншого. Лицар з подивом виявляє — для того, щоб звільнити людей, убити тирана недостатньо. Отже одним з винуватців тиранії є народ.

Схід і Захід Символ дракона відіграє важливу роль в культурі Сходу і часто сприймається як символ Сходу. Лицар та лицарство є елементом культури Заходу. Дракон в культурі Сходу має як позитивну, так і негативну складові, а в культурі Заходу звичайно є ототожненням зла. Отже, протистояння Ланселота та Дракона є протистоянням гуманного Заходу та тиранічного Сходу.

Місто та історія правління Дракона Автор подає декілька часових позначок, пов'язаних з історію появи Дракона та його влади: «син війни», «майже чотириста років», «вісімдесят два», «триста вісімдесят два» роки тому тощо. Достеменно не відомо, коли саме ці часові позначки були проставлені автором. Якщо вважати місцем подій Росію (тоді — Московське царство), то «війна» та часова позначка «триста вісімдесят два» можливо вказують на напад на Москву кримського хана Девлет-Герая у 1571 році та Новгородський погром 1569—1570 року (за 372 роки до 1941—1943 рр., коли автор писав п'єсу). В обох війнах фігурував вогонь, на який неодноразово посилається автор (спалення Москви Девлет-Гераєм та спалення Новгорода Іваном Грозним). Алегорію щодо Новгорода також підсилює посилання на те, що Місто розташоване поблизу Озера (озеро Ільмень на південь від Новгорода). В обох випадках фігурує Іван Грозний, влада якого починається з перемоги над татарами (Молодинська битва) та над народом (спалення Новгорода).

Часова позначка «майже чотириста років» також можливо вказує на 1547 рік — рік початку царства Івана Грозного.

Отже цілком можлива аналогія: Дракон — московська тиранія, яка починається з часів Івана Грозного і майже 400 років панує над Містом — Росією, народ якої настільки звик до рабства, що опирається спробам свого визволення.

Образи та імена Окрім числових та історичних аналогій цікавими є аналогії через образи та імена героїв.

Дракон вперше з'являється перед Ланселотом в образі білявого чоловіка з солдатською виправкою, що цілком відповідає образу хтивої «білявої бестії», про яку писав Фрідріх Ніцше у статті «До генеалогії моралі»Фридрих Ницше. К генеалогии морали . Так само хтивим є Дракон, який вимагає молодих дівчат, так само вважають містяни: «якщо ми проклятому чудовиську віддавали найкращих наших дівчат, то невже ми відмовимо в цьому простому і природному праві нашому дорогому визволителю».

Ланселот приходить з півдня. Відносно германської «білявої бестії» цим півднем є Рим, який довгий час страждав від варварів — германських племен. Отже, алегорія «Ланселот — білявий Дракон» вказує на протистояння гуманізму та культури цивілізації войовничій дикості варварів.

Цікавим також є образ «циган» («вороги будь-якої державної системи, інакше вони влаштувалися б де-небудь, а не бродили б туди-сюди»Шварц, схоже, передбачив появу відомого терміну «безрідні космополіти»). Схоже під «циганами» Шварц мав на увазі скоріше євреїв, які зазнали гонінь в СРСР та нацистській Німеччині, оскільки і сам був євреєм. Алегорія культури цивілізації півдня тут також зберігалась — в Італії часів фашизму євреї гонінь не зазнавали, більше того, Муссоліні зайклеймив антисемітизм як «германське зло»Mussolini, Benito // Encyclopaedia Judaica.

Сексизм

Досить цікавим є поділ героїв за статевою приналежністю: лицар Ланселот, войовничий Дракон, Бургомістр по смерті Дракона — беззаперечні представники чоловічої статі. Ельза та її подруги — незаймані дівчата. Взагалі, слово «дівчина» зустрічається у Шварца близько 20 разів; двічі зустрічається слово «жінка» — один раз як жертва Дракона, інший як дружина лісоруба, що лікувала Ланселота після битви; один раз — слово «дама», яку чоловік кохає лише тоді, кола та у вишуканому капелюсі, цей випадок також є єдиним, коли зустрічається «чоловік-мужчина». Всі інші дорослі герої здається не мають вираженої статі, навіть Кіт носить ім'я «Машенька».

Такий поділ за статтю та доля дівчат, які діставшись Дракону ніколи не повертаються («кажуть, що вони вмирають там від огиди»), цілком символізує, що суспільство згодовує Дракону своє ненароджене майбутнє.

Істрія створення Євген Шварц задумав п'єсу «Дракон» у 1940 році, після успішної постановки «Тіні» в Москві, проведеної трупою Миколи Акімова. В німецько-радянську війну Шварца з дружиною вивезли з Ленінграда, де вони потерпали від голоду. На початку 1942 року він переїхав у Кіров, потім у Сталінбад. Акімов став наполягати, щоби Шварц продовжив роботу на п'єсою, яку ставитиме його театр.

Вперше Шварц зачитав «Дракона» трупі Акімова 21 листопада 1943 року. Наступного року Акімов вирушив до Москви, щоб отримати дозвіл на постановку. Наприкінці січня він отримав схвалення в Комітеті у справах мистецтв. Через рік п'єсу дозволили до постановки без жодних правок, і видали тиражем 500 примірників спеціально для театрів і письменників.

Постановки та заборона в СРСР Перші оцінки тексту п'єси були схвальні. На тлі наступу радянської армії на захід, п'єса здавалася критикам дуже актуальною як антифашистський твір.Однак, 25 березня 1944 в газеті «Література та мистецтво» () вийшла стаття Сергія Бродіна «Шкідлива казка» (), де він назвав «Дракона» «пасквілем на героїчну визвольну боротьбу народу з гітлеризмом».

Микола Акімов, попри статтю Бродіна, поставив «Дракона» в Ленінградському театрі Комедії в 1944 році, а потім, 4 серпня 1944 — у Москві. Попередній показ пройшов успішно, глядачі були в захваті. Але одразу після нього її заборонили без пояснення причин. 30 листопада 1944 група літераторів виступила на захист п'єси, описуючи її як суто антигітлерівський твір.

Євген Шварц вніс правки, видалив деякі діалоги та сцену, де Шарлемань каже людям: «народ підкорити не можна, а хто підкориться, той не народ. Підкорений допомагає підкорювачу, відповідає з ним разом за всі його злодіяння». Пропонувалося показувати п'єсу лише за кордоном, тому що «у них є дракони, а в нас нема». Попри всі спроби, «Дракона» за життя Сталіна не повертали в театри.

Наступного разу на сцену в СРСР п'єса вийшла за часів хрущовської відлиги, в 1962 році. Постановку 1962 року повторно здійснив Микола Акімов в Ленінградському театрі Комедії, вже після смерті Шварца.

Постановки в Україні В інтерпретації Володимира Горянського, поставленій 20 жовтня 2018 року в Міжнародному центрі культури і мистецтв Федерації профспілок України, «Дракон» більш комедійного настрою, з вокальними партіями, танцями і жартами.

Екранізації 1988: «Убити дракона» — Реж.: Марк Захаров. У головних ролях: Дракон — Олег Янковський, Ланселот — Олександр Абдулов, Бургомістр — Євген Леонов. Сценарій до фільму написали Григорій Горін і Марк Захаров.

Примітки

Посилання Евгений Шварц. Дракон