Blue Öyster Cult ( ; іноді скорочено BÖC або BOC) — американський рок гурт, створений на Лонг-Айленді, Нью-Йорк, у гамлеті Стоуні-Брук, в 1967 році.
Вони продали 25 мільйонів записів по всьому світу, у тому числі 7 мільйонів у Сполучених Штатах. Їхнє поєднання хард-року з психоделією та схильність до окультизму, фантастики та іронії мали великий вплив на музику хеві-металу. Вони розвинули культ послідовників та отримали популярність із «(Don't Fear) The Reaper» (1976), «Ґодзілла» (1977) та «Burnin' for You» (1981), які залишаються класикою рок-радіостанцій. Вони першими прийняли формат музичного відео, і їхні відео були в активній ротації на MTV на початку свого існування.
Blue Öyster Cult продовжували створювати студійні альбоми та гастролювати протягом 1980-х років, хоча їхня популярність настільки впала, що вони були виключені зі свого давнього лейбла CBS/Columbia Records після комерційного провалу їх 11-го студійного альбому «Imaginos» (1988). Окрім участі в альбомі «Bad Channels» до фільму 1992 року «На небезпечній хвилі» та альбому перезаписаного матеріалу «Cult Classic» у 1994 році, гурт продовжував виступати наживо, поки не випустив свій перший студійний альбом оригінального матеріалу за 10 років, «Heaven Forbid» (1998). Незначні продажі наступного альбому «Curse of the Hidden Mirror» (2001) призвели до чергової перерви в студійному записі, але вони продовжували виступати наживо. У 2020-х роках було випущено ще два студійні альбоми: «The Symbol Remains» (2020) і «Ghost Stories» (2024), останній з яких вважається останнім для гурту.
Найтриваліший і комерційно успішний склад Blue Öyster Cult включав Дональда «Бак Дарма» Ройзера (гітара, вокал), Еріка Блума (вокал, ритм-гітара, клавішні, синтезатор), Аллена Лейніра (клавішні, ритм-гітара), Джо Бушара (бас, вокал, клавішні) і Альберта Бушара (барабани, перкусія, вокал, різні інструменти). Поточний склад гурту все ще включає Блума та Розера, окрім Денні Міранди (бас, бек-вокал), Річі Кастеллано (клавішні, ритм-гітара, бек-вокал) і Жуля Радіно (ударні, перкусія). Менеджер дуету гурту Сенді Перлман і рок-критик Річард Мельтцер, які також познайомилися в Університеті Стоні Брук, відіграли ключову роль у написанні багатьох пісень гурту.
Історія Ранні роки як Soft White Underbelly (1967–1971) Blue Öyster Cult було створено в 1967 році як Soft White Underbelly (назву, яку група іноді використовувала в 1970-х і 1980-х роках для невеликих клубних концертів у Сполучених Штатах і Великій Британії) в комунальному будинку університету Стоуні Брук на Лонг-Айленді, коли рок-критик Сенді Перлман випадково почув джем-сейшн, який складався з однокурсника Stony Brook Дональда Розера та його друзів. Перлман запропонував стати менеджером гурту та творчим партнером, на що гурт погодився. Оригінальний склад гурту складався з гітариста Розера та барабанщика Альберта Бушара — після відходу оригінального барабанщика Джо Дік, клавішник Аллен Ланьє, Лес Браунштейн і басист Ендрю Вінтерс. У жовтні 1967 року група вперше виступила як група підтримки Стіва Нунана в Stony Brook University Gymnasium, концерт, замовлений Перлманом. Назва групи походить від Вінстона Черчилля, опис якого Італія як «м’яке підчерев’я Осі».
Перлмен був важливий для гурту – він зміг отримати для них концертів і контракти на запис із Elektra та Columbia, і він надав їм свої вірші для використання як слова для багатьох їхніх пісень, включаючи «Astronomy». Письменник Річард Мельцер, також студент Університету Стоуні Брук, надав гурту тексти пісень від ранніх днів і до останнього студійного альбому. У 1968 році група переїхала разом у свій перший будинок у районі Томастон у Грейт-Нек, Нью-Йорк. У 1968 році група записала для Elektra Records матеріалу на цілий альбом.
Навесні 1969 року Браунштейн відіграв своє останнє шоу як вокаліст Soft White Underbelly. Його відхід змусив Електру відкласти альбом, записаний з ним як вокал.
Ерік Блум був найнятий гуртом як інженер-акустик. Зрештою він замінив Браунштейна на посаді вокаліста через низку малоймовірних збігів, одним із яких стало те, що Ланьє вирішив приєднатися до Блума під час поїздки на концерт на північ штату Нью-Йорк, де він провів ніч зі старими колегами Блума по коледжу та послухав старі записи про талант Блума як головного вокаліста."Three Strokes of Fate", Living Legends Music interview (posted to YouTube on November 4, 2008) where Bloom explains three highly unlikely events that led to his joining the band and becoming their lead singer:1) Being their amp salesperson at Sam Ash,2) Telling one person where he was staying in NYC and getting the soundboard job offer, and3) An upstate roadtrip which Lanier decided to join and got to hear Bloom's old band tapes as lead vocalist. Через це, Блум запропонували роботу вокаліста для Soft White Underbelly.
Однак погана рецензія на шоу Fillmore East 1969 року змусила Перлмана змінити назву гурту — спочатку на Oaxaca, потім на Stalk-Forrest Group. Перлман також дав сценічні імена кожному з учасників гурту (Джессі Пайтон для Еріка Блума, Бак Дхарма для Дональда Розера, Енді Панда для Енді Вінтерса, Принц Омега для Альберта Бушара, Ла Верн для Аллена Ланьє), але лише Бак Дарма залишив своє. Гурт записав ще один матеріал для Elektra, але лише один сингл («What Is» Quicksand?" ч/б «Arthur Comics») було випущено (і лише в промо-виданні в 300 примірників) на Elektra Records (згодом цей альбом було випущено з додатковими випусками на Rhino Handmade Records під назвою St. Cecilia: The Elektra Recordings у 2001 році). В альбомі Блум був основним вокалістом, але Розер також виконав провідну роль у кількох піснях, модель спільного вокалу, яка тривала протягом усієї кар'єри гурту. З Bloom гурт Soft White Underbelly/Stalk-Forrest став одним із «домашніх гуртів» Університету Стоні Брук, популярних у кампусі.
Після ще кількох тимчасових назв гуртів, у тому числі Santos Sisters, гурт зупинився на Blue Öyster Cult у 1971 році (дивіться нижче для його походження).
Нью-йоркський продюсер/композитор і автор джинглів Девід Лукас побачив, як гурт виступив, і взяв їх у свою студію звукозапису Warehouse і створив чотири демо-записи, за допомогою яких Перлмен зміг організувати перейменований гурт на ще одне прослуховування в Columbia Records. Клайву Девісу сподобалося те, що він почув, і він підписав контракт із гуртом на лейбл. Перший альбом згодом був спродюсований і записаний Лукасом на восьми треках на студії Лукаса. Вінтерс залишив гурт і його замінив брат Бушара, Джо Бушар.
Чорно-білі роки (1971–1975)
Їхній дебютний альбом «Blue Öyster Cult» вийшов у січні 1972 року з чорно-білою обкладинкою, розробленою художником Біллом Ґоліком. До альбому увійшли пісні «Cities on Flame with Rock and Roll», «Stairway to the Stars» і «Then Came the Last Days of May». До цього часу звучання гурту стало більш орієнтованим на хард-рок, але такі пісні, як «She's as Beautiful as a Foot» і «Redeemed», також показали сильний елемент психоделічного коріння гурту. Перлман хотів, щоб група стала американською відповіддю на Black Sabbath.. Усі учасники гурту, за винятком Аллена Ланьє, співали головну роль, ця модель продовжувалась на багатьох наступних альбомах, хоча більшість пісень співав соліст Ерік Блум. Альбом добре продавався, і Blue Öyster Cult гастролювали з такими виконавцями, як the Byrds, Mahavishnu Orchestra та Alice Cooper. У міру гастролей гурт ставав важчим і прямішим.
Їхній другий альбом «Tyranny and Mutation», випущений у 1973 році, був написаний, коли група була в турі для свого першого альбому. Він містив такі пісні, як «The Red and the Black» (ода Королівській канадській кінній поліції та переписана «I'm on the Lamb But I Ain't No Sheep» з їхнього дебютного альбому, а також посилання на однойменний роман Стендаля), «Hot Rails to Hell» і «Baby Ice Dog», перша з багатьох спільних робіт гурту з Патті Сміт. У ньому був більш жорсткий підхід, ніж раніше, хоча пісні гурту також ставали складнішими. Альбом перевершив свого попередника, тенденція, яка триватиме в наступних альбомах.
Третій альбом гурту, «Secret Treaties» (1974), отримав позитивні відгуки, включаючи такі пісні, як «Career of Evil» (у співавторстві з Патті Сміт), «Dominance and Submission» і «Astronomy». В результаті постійних гастролей група тепер була здатна бути хедлайнерами шоу. Альбом продовжував тенденцію до зростання продажів і згодом став золотим.
Оскільки всі три альбоми цього періоду становлення мали чорно-білі обкладинки, період їхньої кар’єри охрестили шанувальники та критики «чорно-білими роками».
Комерційний успіх (1975–1981) Перший концертний альбом гурту On Your Feet or on Your Knees (1975) досяг більшого успіху і став золотим. Його успіх дав групі більше часу для роботи над подальшою діяльністю. Учасники гурту змогли придбати домашнє звукозаписне обладнання для запису демо для свого наступного альбому.Їхній наступний студійний альбом, Agents of Fortune (1976), став першим платиновим і знову був спродюсований Девідом Лукасом. Він містив хіт-сингл «(Don't Fear) The Reaper», який досяг 12 місця в чартах Billboard і став класикою жанру хард-рок. Іншими основними піснями в альбомі були «(This Ain't) The Summer of Love», «E.T.I. (Extra-Terrestrial Intelligence)» і «The Revenge of Vera Gemini». Після запису демо-записів пісень вдома перед записом альбому, процес написання пісень гуртом став більш індивідуальним, і жодна з пісень не містить спільного написання між членами гурту, яке було звичним для їхніх попередніх альбомів. Незважаючи на те, що в альбомі все ще був їхній фірмовий хард-рок із зловісними текстами, пісні стали більш звичайними за структурою, а продюсування було більш відшліфованим. Вперше і єдиний раз в альбомі звучали головні вокали всіх п’яти учасників гурту, причому Аллен Ланьє виконав головну роль у пісні «True Confessions». Оскільки Альберт Бушар співав головну роль у трьох піснях, а Джо Бушар і Дональд Розер співали головну роль у кожному, Ерік Блум зрештою взяв головну роль у виконанні лише чотирьох із десяти пісень альбому.
Під час туру гурт додав лазери до свого світлового шоу, завдяки якому вони стали відомі. Вони були одними з перших виконавців, які використовували лазери у виконанні.
Їхній наступний альбом, Spectres (1977), містив хіт FM-радіо «Godzilla» і став одним із найбільш продаваних альбомів гурту з іншими відомими піснями, такими як «I Love the Night» і «Goin' Through the Motions». Однак його продажі не були такими високими, як продажі попереднього альбому, він став золотим, але не платиновим, і став їх першим альбомом, який продавався менше, ніж його попередник. Він показав ще більш відшліфовану постановку та продовжив тенденцію провідного вокалу, широко розділеного між учасниками, хоча Аллен Ланьє не співав головної ролі. Як і в попередньому альбомі, Ерік Блум виконав головну роль у менш ніж половині пісень.
Потім група випустила ще один концертний альбом Some Enchanted Evening (1978). Хоча він був задуманий як ще один подвійний концертний альбом у дусі On Your Feet or on Your Knees, Columbia наполягав на тому, щоб його було відредаговано до довжини одного альбому. Він мав приголомшливий комерційний успіх, став найпопулярнішим альбомом Blue Öyster Cult і зрештою було продано понад два мільйони копій. Це також показало, що, незважаючи на те, що студійна робота гурту ставала все більш успішною, на сцені вони все ще залишалися хард-роковою групою.