Траге́дія села́ Павлоко́ми, Бійня у Павлокомі — винищення 1—3 березня 1945 року нерозформованим відділом польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса () на псевдо «Вацлав» разом з групами з навколишніх польських сіл українського мирного населення села Павлокома. На думку львівського історика Володимира Руденка, Павлокома — символ трагічної долі українців на землях Закерзоння.
Географічні відомості Українське село Павлокома розташоване у долині Сяну, на правому його березі, за 40 кілометрів на захід від Перемишля (нині це в Динівській гміні Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Це — напівдорозі між Перемишлем та Ряшевом — столицею Підкарпатського регіону.
Історичні дані та склад населення Вперше село Павлокома згадується у документах 1441 року як маєтність перемиського каштеляна Миколая Кміти гербу Шренява.
Архівні документи свідчать, що вже 1595 року там існувала парафія східного обряду.
За даними Перемиської римо-католицької дієцезії, 1938 року в селі проживало 273 католики латинського обряду, а шематизм Апостольської адміністрації Лемківщини за 1936 рік повідомляє про наявність 898 греко-католиківZ. Konieczny, Był taki czas…, s.17. Але поділ місцевих католиків на вірних латинського обряду (римо-католиків) і візантійського (греко-католиків) не завжди збігався з поділом за національністю (поляки та українці)Z. Konieczny, Był taki czas, s.20. Для прикладу, павлокомець, котрий керував місцевою читальнею української «Просвіти», за релігійною конфесією був римо-католикомПавлокома: пам'ять i прощення, Юрій ГАВРИЛЮК, головний редактор українського журналу «Над Бугом і Нарвою», м. Більськ на Підляшші, Польща. А жителі села у повсякденному житті послуговувалися українською мовою нарівні з мовою польськоюZ. Konieczny, Był taki czas, s.18. У селі була мурована (збудована у 1909 році), до парафії якої належали вірні з Павлокоми, Сільниці, Бартковки (тепер Бартковка — частина міста Динів). Крім того, в Павлокомі діяли Народний дім імені Тараса Шевченка (збудований у 1907 році), читальня товариства Просвіта, українська крамниця магазин, молочний кооператив«Тепер тут буде Польща!» Трагедія українського села Павлокома, Наталя Глотова, Тиждень.ua, 3 березня, 2012, підприємство з виготовлення дахівки та утраквістична (двомовна) школаZ. Konieczny, Był taki czas, s.21. А римо-католицька меншість Павлокоми належала до парафії у селі Дилягова.
Напередодні Другої світової війни Павлокома налічувала 1370 мешканців, у тому числі 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв. Протягом війни у результаті вивезень на примусові роботи до Третього Рейху і СРСР кількість жителів зменшилася. У січні 1945 року сільський солтис подав новий список, згідно з яким у Павлокомі проживало 366 поляків і 735 українцівZ. Konieczny, Był taki czas, s.19. Приблизно у той же період перелік українських мешканців села подав греко-католицький священик парафії Володимир Лемцьо, який вказав загальну кількість 655 українців, врахувавши й сімдесятьох, що перебували на роботах; сімох, що тимчасово проживали не у Павлокомі, та вісьмох вивезених до СРСР, про долю яких не було відомо.
Міжетнічні відносини
Стосунки між мешканцями села від часу розпаду Австро-Угорщини до початку Другої світової війни
Польський історик Здіслав Конечний () стверджує, що початки польсько-українського конфлікту у Павлокомі слід шукати у розподілі угідь фільварку Олександра Скшинського, проведеному після 1918 року. При розподілі землі інтересами українського населення села знехтувано, натомість нові ділянки надавали переважно полякам із Павлокоми, Дилягової та інших сусідніх польських сілZ. Konieczny, Był taki czas, s.21-22. (За іншими даними, поміщик-власник фільварку, у майбутньому — міністр закордонних справ та прем'єр-міністр в урядах міжвоєнної Польщі, продавав землю полякам з прилеглих сіл, і нові власники наділів утворили окрему колонію, яка формально належала до Павлокоми.) Здіслав Конечний також указує на участь військового підрозділу з Павлокоми (з української сторони) у польсько-українських боях 1918—1919 років та на енергійну проукраїнську пропагандистську діяльність місцевих греко-католицьких священиків, головним чином шляхом виголошення проповідейZ. Konieczny, Był taki czas, s.23-25. Священики у селі разом зі згуртованими навколо них групою патріотично налаштованих українців з яскраво вираженими націоналістичними поглядами втілювали у життя положення першого конгресу ОУН, а 1938 року організували у клубі «Просвіти» академію на честь Василя Біласа та Дмитра Данилишина і встановили пам'ятний хрест у спомин про Ольгу Басараб з написом «Борцям за волю України 1925». За організацію академії приміщення світлиці «Просвіти» було закрито польською владоюZ. Konieczny, Był taki czas, s.24.
Також пізніше у Павлокомі відбувалися таємні зустрічі місцевих членів і прихильників ОУН, за що чотирьох з них заарештовано. У будинку місцевого вчителя Миколи Левицького, в якого відбувалися такі зібрання, знайдено пропагандистські матеріали антипольського спрямуванняZ. Konieczny, Był taki czas, s.26-27. Усі ці події викликали негативне ставлення до українців у польських жителів Павлокоми і мешканців тих довколишніх сіл, де проживали здебільшого поляки, що гуртувалися навколо світлиці Стрільця в Павлокомі і у ()Z. Konieczny, Był taki czas, s.27. Село стало також місцем суперництва римо- і греко-католицького духівництва за здобування нових вірних, головним чином зі змішаних сімейZ. Konieczny, Był taki czas, s.27-28.
Павлокома у часи німецької окупації 1939 року
У 1939 році Павлокома два тижні перебувала під німецькою окупацією, перш ніж гітлерівські війська не покинули село згідно з договором про кордони між Третім Рейхом і СРСРZ. Konieczny, Był taki czas, s.31. У околицях Павлокоми під час вересневої кампанії дійшло до польсько-німецьких сутичок. Солдати Війська Польського, що відступали, залишили у селі частину свого озброєння та амуніції. Поляки допомагали цим солдатам, передавали їм цивільну одежуZ. Konieczny, Był taki czas, s.30.
Своєю чергою та частина українців, що підтримувала ОУН, прихильно вітала прихід військ вермахту, вважаючи це передумовою поновлення української державності. За даними Конечного, траплялися навіть випадки повідомлення німцям про поляків, які допомагали польським солдатам або обстрілювали німецьку залогу села. На підставі такого повідомлення німці заарештували 5 осіб, однак — згідно із спогадами жителів села — звільнили їх після того, як інші поляки заперечили його достовірністьZ. Konieczny, Był taki czas, s.30-31.
Павлокома у складі УРСР у 1939—1941 роках Після поділу території Другої Речі Посполитої між СРСР і Третім Рейхом кордон між ними пройшов по Сяну, і Павлокома, що знаходилась на правому березі ріки, відійшла до Радянського Союзу. Прихід до Павлокоми радянських військ був недовірливо сприйнятий українським населенням і викликав рішуче несприйняття місцевих поляків. Нова влада влаштувала ряд пропагандистських зустрічей, під час яких проголосила про визволення українців з-під утиску «польських панів» та приєднання українських земель до СРСР з включенням їх в Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Павлокома, ймовірно, увійшла до складу новоствореної Дрогобицької області УРСР. Заборонено діяльність усіх релігійних інституцій, натомість 10 лютого 1940 року з села депортовано 40 поляків. На думку групи польських жителів Павлокоми, це вивезення певним чином пов'язане з місцевим українським населенням, а місцеві українські націоналісти нібито навіть домагалися від радянського командування дозволу на вбивство польських сусідівZ. Konieczny, Był taki czas, s.32-33. У той же час Здіслав Конечний визнає той факт, що вчитель Микола Левицький з 1939 по 1941 рік перебував на лівому березі Сяну в Динові, зайнятому вермахтом, на території Генеральної губернії і до Павлокоми повернувся лише після відступу звідти радянських військ.Z. Konieczny, Był taki czas, s.34 В 1940 році 9 жителів села — 6 українців та 3 поляків, мобілізовано до Червоної армії.
Павлокома під час німецької окупації 1941—1944 років
Радянські війська відступили з села у червні 1941 у зв'язку з нападом Німеччини на СРСР. Повернення німців уможливило певну свободу дії українським націоналістам, зокрема Микола Левицький, що повернувся до Павлокоми, знову почав організовувати українську молодь села на антипольських та проукраїнських патріотичних засадах. Українська більшість Павлокоми здобула перевагу у доступі до місцевого самоврядування, а також у веденні освітньої, культурницької і спортивної діяльності. У село приїжджали активісти ОУН, щонайменше з 10 молодих чоловіків із Павлокоми вступили добровольцями у дивізію СС «Галичина»Z. Konieczny, s.34-35. Крім того, поляки звинувачували українців у причетності до дій, що спричинили вивезення до концтабору Аушвіц трьох поляків і однієї українки (з пропольською орієнтацією) та у вбивстві Юзефа Міхаліка (), ймовірно, члена Армії Крайової (АК)Z. Konieczny, s.35.
На терені Павлокоми й околиць доходило до сутичок між українськими організаціями і польським націоналістичним підпіллям, яке почало виникати у регіоні влітку-восени 1940 рокуZ. Konieczny, Był taki czas, s.37. Поляки знищили, зокрема, меморіальний хрест, встановлений українцями на честь бою під Крутами, який був місцем регулярних маніфестацій національного характеру; польське підпілля видало вирок смерті й убило чотирьох активістів ОУН — Миколу Левицького, Івана Карпа, Євгенію Троян і Івана Шпака. Першого з них застрелили 14 жовтня 1942 року, другого — у травні 1943 року, двох останніх — у 1944 році.
Як пише Петро Мірчук:
Ці події призвели до зменшення відкритості й довіри у стосунках між українською та польською спільнотамиZ. Konieczny, Był taki czas, s.36-37. Ще менше сприяла цьому поява в Павлокомі на переломі 1943/1944 років перших біженців із Волині, які розповідали місцевим полякам про волинську трагедію.
Дальше поглиблення антиукраїнських настроїв серед поляків настало після того, як українська поліція з Явірника-Руського заарештувала за причетність до Армії Крайової та зберігання зброї п'ятьох поляків із Павлокоми () та одного з Дилягової, а спроба їх визволити у спосіб нападу на приміщення поліційного поста в Явірнику-Руському закінчилася захопленням будівлі поста, але не звільненням арештантів, яких там уже не було. Доля заарештованих так і залишилась нез'ясованою, однак місцеві поляки вважали само собою зрозумілим, що вбили їх саме українціZ. Konieczny, Był taki czas, s.41. В помсту за напад на Явірник-Руський німці за підтримки української допоміжної поліції пацифікували село Дилягова, зокрема убивши там одного поляка.
Повернення Червоної Армії та радянської влади
У 1944 році, після того як радянсько-німецька лінія фронту перемістилася на захід, на територіях, що на схід від річки Сян, почали відновлювати структуру радянських органів влади. Військовий комісаріат мобілізував до Червоної Армії 5 українців із ПавлокомиZ. Konieczny, Był taki czas, s.43. У Павлокомі розквартировано військовий підрозділ, що спеціалізувався на навчанні радистів та телеграфістів, а водночас мав служити захистом як місцевого українського населення від можливих атак польського підпілля та АК, так і польського населення від можливого нападу УПА. Однак збройне протистояння між підпільними структурами українців та поляків не припинялось. Польське населення Павлокоми відчувало підтримку підрозділів АК та Батальйонів хлопських (БХ), що діяли в околицяхZ. Konieczny, Był taki czas, s.43-45, а українська більшість надіялась на допомогу підпільної мережі ОУН, загонів УПА та Самооборонних кущових відділів (СКВ)Z. Konieczny, Był taki czas, s.47. У самій Павлокомі діяла законспірована структура ОУН, на 1998 рік були відомі прізвища принаймні 50 її членів та симпатиківA. L. Sowa, Stosunki polsko-ukraińskie 1939—1947. Zarys problematyki, Kraków 1998, s.287.