«Реа́л Мадри́д» () — іспанський футбольний клуб із Мадрида, заснований 6 березня 1902 року. Один із найвідоміших і найсильніших клубів Іспанії та світу. Найкращий футбольний клуб XX століття за версією ФІФА.
Історія
Перші роки (1902—1945) Точної дати створення професійного колективу, на базі якого був потім заснований футбольний клуб, немає. Але в архівах клубу йде посилання на 6 березня 1902 року.
Тоді в Мадриді жив заможний бізнесмен Падрос. Він мав синів, які обожнювали футбол, навіть інколи самі брали участь у грі. Тому в один день у синів з'явилася думка стосовно створення на основі аматорської молодіжної команди, яка тоді мала назву — Madrid Foot Ball Club, власного професійного клубу. Все це здійснилося за рахунок їхнього батька Падроса.
Прабатьком футбольної команди прийнято вважати клуб колишніх студентів та іноземних представників (здебільшого англійців) — «Foot-Ball Sky». Вони з 1897 року ганяли шкіряного м'яча на вільних ділянках поля,збираючи довкола охочих глядачів та охочих, які бажали брати участь з ними.
Команда мала підпільний статус і не була офіційно зареєстрована, тому що її засновники не розуміли необхідності проведення юридичної процедури оформлення клубу, оскільки просування нового виду спорту під назвою «foot-ball» тоді не мало жодного сенсу.
Ситуація координально змінюється у 1900 році, коли, через різні погляди на майбутнє, команду залишив один з її лідерів — Хуліан Паласьос. Він заснував нову організацію, до якої з часом почали приєднуватися колишні гравці команди «Foot-Ball Sky». Так новими гравцями стали: Варела, Мендіа, брати Падрос, Мелендес, брати Хіральт та інші. Саме вони заклали фундамент, для майбутнього гранду світового футболу — Реал Мадрид. Своєю чергою, втрата більшості гравців команди «Foot-Ball Sky», стало причиною її ліквідації.
Тодішні гравці та функціонери клубу базувалися на полі «Campo de Estrada», яке отримало свою назву в честь мармурника Естради, який в той час жив та працював поряд, оскільки неподалік знаходилася його майстерня та магазин.
Трохи з часом, команда переїхала на нове поле, яке знаходилося на «Avenida de la Plaza de Toros». Але був нюанс. Тоді ця земля знаходилася на праві приватної власності в королеві Марії-Крістіні, а тому, щоб користуватися цим полем, потрібно було платити оренду, в розмірі 150 песет на рік (якщо переводити на сучасні гроші, то це близько одного долара за нинішнім курсом). Перевдягалися члени команди неподалік від поля, а саме в таверні «La Taurina». Для цього, господар закладу, сеньйор Марроном, виділив у своїй таверні невеликий куточок, спеціально для них. Саме це місто згадується в історії клубу, як перша роздягальня, і зі слів тодішніх гравців, воно мало один великий недолік — між таверною та клубом знаходилися трамвайні шляхи, тому гравцям потрібно було постійно їх перебігати, щоб дістатися поля.
Тоді в столиці існувало кілька любительських команд, а гравці вільно переходили з одного клубу до іншого. У 1902 році в Мадриді проходить турнір на честь коронації Альфонсо XIII. У змаганнях брали участь 5 команд — «Мадрид», «New Foot Ball Club» (ще одна столична команда), «Барселона», «Еспаньйол» (Барселона) і «Атлетік» (Більбао). «Мадрид» у піфіналі поступився 1:3 «Барселоні» і переміг «Еспаньйол» в матчі за 3-тє місце. А переможцем турніру став «Атлетік». Згодом турнір отримав сучасну назву «Копа дель Рей», та його перший розіграш вважають першим Кубком Іспанії з футболу. У другому розіграші «Мадрид» програв фінал баскському «Атлетіку». У 1905—1908 рр. мадридська команда здобула Кубок чотири рази поспіль, а 1909 р. за молодіжну команду «Мадрида» почав виступати 14-річний Сантьяго Бернабеу — майбутній президент клубу.
Король Альфонс XIII у 1920 р. дозволив додати до назви команди титульне слово Real («королівський»). Саме така назва клубу відома всім вболівальникам футболу по всьому світі. «Реал» був одним з ініціаторів створення національного чемпіонату.
Перший чемпіонат Іспанії був проведений з лютого по червень 1929 р., у якому «Реал» посів 2 місце. Тодішнім чемпіоном стала «Барселона». Наступного сезону (1929/30) клуб посів 5-е місце серед 10 команд, що брали участь. Для амбітного керівництва це було незадовільним результатом. Саме поганий результат став причиною зміни президента, натомість головним тренером команди почав працювати угорець Ліппо Гертцка (проте в ті роки тренери працювали в «Реалі» недовго — переважно 1-2 роки). Мадридці придбали декілька сильних та відомих футболістів: одного з найкращих воротарів Європи Рікардо Самору, захисника Хасінто Кінкосеса та інсайда Луїса Регейро. Усіх вони запрошувалися до збірної Іспанії. «Реал» став відомим завдяки найкращому захисту в Іспанії. Самора став кумиром для шанувальників «вершкових». У сезоні 1931/32 команда не програла жодного матчу (з 18), а на своєму полі пропустила лише 4 м'ячі. «Реал» уперше став чемпіоном Іспанії. У чотирьох наступних сезонах мадридці жодного разу не опустилися нижче 2-го місця (1 титул чемпіонів, тричі 2-ге місце) і двічі здобули Кубок Іспанії. У 1936 році почалась громадянська війна.
У 1939 році збройні сутички припинились — в Іспанії встановили режим генерала Франко. Клубний стадіон «Чамартін» майже повністю зруйнували повітряні бомбардування. Арену швидко відбудували, але з довоєнного складу залишилося тільки кілька гравців. Нова влада дещо симпатизувала мадридському «Атлетіко» (йому присвоїли нову, армійську наву «Атлетіко Авіасьйон»), що й виграв 3 з перших 4 післявоєнних чемпіонатів. «Реал» на початку та в середині сорокових виступав дуже нестабільно: 4, 6, 2, 10, 7, 2 місця за період з 1940 до 1945 року.
Епоха Сантьяго Бернабеу (1945—1978) У 1945 р. президентом клубу став Сантьяго Бернабеу — людина, яка розпочала нову епоху в історії «Реала». Він почав перетворювати клуб на бізнес-структуру, яка зможе давати великі прибутки та досягне значних спортивних результатів.
До середини 1950-х років, коли в Європі вирішили створити континентальну федерацію футболу, яке налагодило б регулярне проведення змагань як клубних, так і національних команд, мадридський «Реал» не був головним авторитетом в Іспанії. Однак саме «Реал» виграв першість 1954/55, завдяки чому став першим іспанським делегатом в Кубку європейських чемпіонів. З того моменту «Реал» утвердився на європейській вершині на п'ять років. Успіхи на міжнародній арені супроводжували й перемоги у внутрішньому чемпіонаті, яких в період з 1954 по 1969 рік було 12. Протягом півтора десятка років виходило так, що якщо мадридці й поступалися вдома першістю, то обов'язково вигравали Кубок чемпіонів. Таким чином, вони постійно брали участь в найпрестижнішому європейському турнірі впродовж 15 років поспіль, вперше не потрапивши до нього лише в 1970 році. У ту золоту епоху в «Реалі» сяяли натуралізований аргентинець Альфредо Ді Стефано (найкращий футболіст Європи 1957 і 1959 років), француз Раймон Копа (володар «Золотого м'яча» 1958 року), угорець Ференц Пушкаш, Франсіско Хенто — шестиразовий володар Кубка чемпіонів. У середині 1960-х років компанію «довгожителеві» Хенто становили Хосе Сантамарія, Амансіо, Піррі.
Поступово після завершення кар'єри гравців ветеранів команди, переможні традиції в Європі було втрачено. 2 липня 1978 року під час проведення чемпіонату світу в Аргентині помер президент клубу Сантьяго Бернабеу. ФІФА у зв'язку з цим оголосив триденну жалобу. Наступного року клуб організував перший Кубок Сантьяго Бернабеу на згадку про свого колишнього президента.
Епоха La Quinta del Buitre (1980—2000) У 1978 році «Реал» придбав Улі Штіліке і Хуаніто, які, попри несхожість ігрової манери, на довгі роки стануть ідолами мадридських уболівальників. 4 червня 1980 року мадридці перемогли у фіналі Кубка країни, розгромивши «Кастілью» 6:1. Наступного року «Реал» знову нагадав про себе Європі, вийшовши у фінал Кубка європейських чемпіонів. Однак в матчі з «Ліверпулем» мадридці, керовані Вуядином Бошковим поступилися з рахунком 0:1. У грудні 1983 року тренером «Реала» став Альфредо ді Стефано, а команду поповнили Мартін Васкес, Мічел, Санчіс і Еміліо Бутрагеньйо, який зовсім скоро став одним із символів команди. Уже в першій грі за «королівський» клуб Бутрагеньйо відзначився двічі й приніс перемогу мадридцям в матчі проти «Кадіса».
24 травня 1985 року посаду президента обійняв Рамон Мендоса, чиє правління відзначено здобуттям чергових єврокубків. У 1985 і 1986 роках мадридці завойовували Кубок УЄФА, обігравши в фінальних матчах «Відеотон» і «Кельн». На своєму полі «Реал» виступав особливо натхненно: здавалося, його гравцям під силу відігратися за будь-якого рахунку. Одного разу їм вдалося зробити й зовсім щось неймовірне: програвши менхенгладбаській «Боруссії» з рахунком 1:5, мадридці провели на «Сантьяго Бернабеу» чотири м'ячі й вийшли до наступного раунду.
Після кількох невдалих сезонів пост головного тренера «Реала» обійняв Хорхе Вальдано, який до цього досить вдало попрацював в «Тенерифе». Наставник довірив місце в основному складі Редондо, Лаудрупу, Амавіска, Кіке Флорес.
8 січня 1995 року команда Вальдано знищила своїх головних суперників з «Барселони», перемігши в матчі чемпіонату з рахунком 5:0, а згодом завоювала чемпіонський титул. Однак наступний сезон «Реал» провалив, і місце на тренерському містку в липні 1996 року обійняв знаменитий італієць Фабіо Капелло. Помітно оновився і склад команди, в яку влилися Зеєдорф, Міятович і Роберто Карлос. Для перемоги в чемпіонаті команді Капелло вистачило одного сезону. У травні 1998 року «Реал» всьоме завойовав Кубок чемпіонів, перемігши у вирішальному матчі «Ювентус» (1:0), а через кілька місяців виграв і Міжконтинентальний кубок у «Васко да Гами».
Після невдалого сезону 1998/99 керівництво «Реала» вирішило довірити пост головного тренера Вісенте дель Боске і не прогадало: клуб увосьме здобув Кубок чемпіонів, обігравши в фінальному матчі «Валенсію» (3:0). Відмінно проявив себе Рауль, який став справжнім лідером команди. У 2001 році «Реал» здобув 28-й титул чемпіона країни.
Галактікос (2000—2009)
Флорентіно Перес Новим президентом був обраний амбітний Флорентіно Перес (замінив на цьому посту Лоренсо Санса), який вирішив зібрати в «Реалі» всіх найкращих футболістів планети. Свою діяльність Перес почав з покупки португальця Луїша Фігу у «Барселони» за рекордні 71 млн євро. Через рік до лав «Реала» влився Зінедін Зідан, за якого заплатили «Ювентусу» ще більше — 75 мільйонів. Ще через рік з «Інтера» прибув Роналдо, влітку 2003 року — Девід Бекхем, у 2004 — Майкл Оуен. Таким чином, у сезоні 2004/05 разом грали чотири футболісти, володарі різних років «Золотого м'яча»: Роналдо (1997 і 2002), Зідан (1998), Фігу (2000), Оуен (2001). Це зібрання зірок стали називати «Галактікос». За п'ять з гаком років правління Переса (він склав повноваження в лютому 2006 року) «Реал» двічі ставав чемпіоном Іспанії й лише раз виграв Лігу чемпіонів УЄФА (в сезоні 2001/02).
Рамон Кальдерон