Павло Христофорович Граббе (1789—1875) — граф, російський генерал, командувач Кавказької війни (з 1838). Член Союзу Благоденства, військовий наказний отаман Донського козацького війська у 1862—1865 рр., член Державної Ради.
Біографія
Перші роки Народився 2 грудня 1789 року в Кексгольмі на Ладозькому озері, де батько Павла Христофоровича в чині титулярного радника займав громадське місце, а до цього часу служив підпоручиком у Сибірському гренадерському полку. У чотирирічному віці Граббе був відвезений з Кексгольма в Санкт-Петербург, в будинок свого вітчима, інженер-генерала Степана Даниловича Мігуліна.
У 1794 році Граббе було призначено до Сухопутного шляхетського кадетського корпусу, де вже навчався Карл — старший брат Павла Христофоровича. За кілька років до випуску батьки Граббе переїхали на проживання до Петербургу, там вітчим Павла Христофоровича очолював виховний будинок. Ще до випуску з кадетського корпусу Павло Христофорович, після смерті свого вітчима, разом зі своїми братами і сестрами був представлений імператриці Марії Федорівні, яка перейнялася долею сиріт. Мати Граббе після смерті чоловіка впала в іпохондрію і померла в 1828 році у Могильові на Дніпрі.
Під час Франко-російської війни 1812 р. 5 вересня 1805 року Граббе був зарахований підпоручиком артилерії у 2-й артилерійський полк, який було відправлено у похід в Моравію. Граббе був призначений у роту Чуйкевича, що входила у склад колони генерала Ессена, разом з якою Павло Христофорович зробив перехід по Угорщині. 14 грудня 1806 року Граббе вперше брав участь у битві під Голомином, під час якої ледь не потрапив у полон, втративши свого коня. 27 січня взяв участь у битві під Прейсіш-Ейлау, за яку отримав золотий хрест на шию; за битву під Голомином отримав 20 квітня 1808 р. Орден Святої Анни 3-го ступеня на шпагу. В наступному році Граббе, командуючи своєю ротою у Володимирському полку, брав участь у Гуттштадтській, Гейльсбергській битвах і під Фрідландом.
Після укладення Тільзитського миру Павло Христофорович був відпущений у Петербург, де він пробув до 1808 року, а потім перебував у російській армії в Польщі для охорони австрійського кордону (28 вересня 1808 р. проведений в поручики). У цей час Павло Христофорович жив у Кракові, був ад'ютантом генерала Єрмолова. У 1810 році Граббе, як відмінний офіцер, отримав від військового міністра Барклая-де-Толлі доручення, відповідно до якого перебував як військовий агент у Мюнхені у званні канцелярського чиновника при місії. Загалом виконував завдання до 1811 року, перебуваючи при російському посольстві в Баварії. Під час свого перебування за кордоном Граббе зав'язав зносини з відомими вченими того часу, в тому числі, з відомим вченим — бароном Шеллінгом, зносини з яким зберіг і згодом. У 1812 році Граббе був відряджений у Берлін, звідки, отримавши таємне доручення від берлінського посла барона Лівена, прибув у Петербург. Негайно після приїзду Павло Христофорович отримав наказ вирушити у Вільно, де тоді була головна квартира військового міністра Барклая-де-Толлі, ад'ютантом якого він був призначений.
До початку відкритих боїв із французами Граббе був відряджений Барклаем-де-Толлі як парламентер у французьку армію з таємним дорученням довідатися про місце головної французької армії та її чисельність. Це доручення було успішно виконане, причому Граббе особисто доповів Олександру I про результат своїх спостережень. У подальшому Граббе брав участь у битвах при Смоленську, а 6 серпня, коли становище частини російської армії було досить критичним через натиск французьких військ, Граббе відновив порядок, зібравши навколо себе велику кількість солдатів, вийшов з ними на дорогу, i рушив назустріч французькій арміі, прикривши таким чином відступ решти своїх вояків. За це згодом отримав Георгіївський хрест 4-го класу, та діамантові знаки до ордена св. Анни 2-го ступеня. Залишаючись ад'ютантом генерала Єрмолова, а пізніше -генерала Милорадовича, Граббе брав участь у всіх значних битвах Франко-російської війни, у тому числі, в битві під Вітебськом, при Бородіно (орден св. Анни 2-го ступеня, 22 вересня 1812 р.), Тарутине (орден св. Володимира 4-го ступеня з бантом, 25 лютого 1813 р.), Малоярославці (за цей бій був проведений в штабс-капітани), під Вязьмою і Красним. Під час відступу Наполеона Граббе був відряджений у партизанський загін Вальмодена, який чинив набіги на розкидані частини французької армії. У 1814 році Граббе брав участь у поході у Францію і 18 травня 1814 р. отримав чин капітана.
Союз благоденства Після повернення на батьківщину в 1815 році приїхав у Москву; 10 грудня 1816 р. Граббе отримав звання полковника і був призначений командиром Лубенського гусарського полку в Ярославлі. У той час відбулося знайомств Граббе з декабристами і його участь у Союзі порятунку. Будучи постійним відвідувачем зборів Союзу, Граббе був одним з найбільш гарячих прихильників ідей Союзу і негативно ставився до планів насильницького перевороту. Коли в 1818 році Товариство переробило свій статут («Зелену книгу») і змінило назву на Союз Благоденства, Граббе вступив у цей союз і долучився до з'їзду депутатів від різних відділів цього товариства, які зібрались у Москві у 1821 році. За «недотримання порядку військової служби» відсторонений від командування полком, однак, йому дозволено залишитися у Ярославлі; сам Граббе сприймав це як заслання . Після того, як з'їзд оголосив Союз знищеним, Граббе ухилився від активної участі в змові 14 грудня 1825 року.1825 року був заарештований у справі декабристів (до того часу служив у Сіверському кінно-єгерському полку), але не був засуджений верховним судом, хоча і провів 4 місяці в Динаминдській фортеці.
Російсько-турецька війна Перебуваючи деякий час у відставці, Граббе в 1827 р. був переведений в Дерптський кінно-єгерський полк і незабаром за тим в Новоросійський драгунський полк. З початком Турецької кампанії Граббе був призначений до складу військ, розташованих у Малій Валахії; тут, перебував на посаді начальника штабу і в той же час командуючи авангардом і кавалерією загону, брав участь у багатьох боях проти турків, за що був нагороджений чином генерал-майора (19 червня 1829 р., за успішний штурм Рахова), орденом св. Володимира 3-го ступеня (7 січня 1829 р., за битву при Буялешти), і золотою шаблею з алмазами і написом «За хоробрість» (3 квітня 1830 р., за бій біля Цибри). У цю кампанію, під час штурму укріпленого містечка Рахова, в Болгарії в 1829 році, командуючи мисливцями і одним єгерским батальйоном, Граббе першим переправився через Дунай, витіснив турків з передових позицій і зайняв цитадель, причому, незважаючи на кульове поранення в ногу, через кілька днів знову брав участь в бою з турецькою кавалеріею і не залишав військ до кінця кампанії.
Польська війна На початку 1830 року Граббе повернувся в Росію, пробув деякий час в Бессарабії. З початком повстання у Польщі генерал-майор Граббе 14 березня 1831 р. був призначений виконуючим обов'язки начальника штабу 1-го піхотного корпусу і брав участь у боях під Мінськом і Калушином, де був контужений в стегно і 16 вересня нагороджений орденом св. Анни 1-го ступеня, а також у штурмі Варшави; за битву при Остроленці 22 серпня 1831 р. отримав орден св. Георгія 3-го класу № 437.
Кавказ По закінченні військових дій в Польщі Граббе 6 грудня 1831 р. був призначений начальником 2-ї драгунської дивізії, 26 вересня 1834 р. удостоєний ордена св. Володимира 2-го ступеня. У 1835 році був звільнений для лікування хвороб на Кавказькі мінеральні води терміном на один рік. Від 18 квітня 1837 року — генерал-лейтенант, 18 квітня 1838 року призначений командувачем військами на Кавказькій лінії і в Чорноморській області. Коли у 1839 році на Кавказі розпочалися військові дії проти Шаміля, Павлу Христофоровичу був довірений загін війська, дислокованого у Північному Дагестані і Чечні, відомий під назвою Чеченського загону російської армії на Кавказі. Завдяки виключним умовам цієї війни, Чеченському загону вказана була тільки спільна мета дій; самі ж засоби для досягнення її, розподіл сил, вибір шляхів повинні були визначитися за обставинами та на розсуд Граббе. У розпорядженні очільника були всі військові засоби не тільки Кавказької лінії, але і Північного Дагестану, який тимчасово був підпорядкований йому у всьому, що стосувалося військових дій. Експедиція була розпланована самим Граббе. До 1 травня війська повинні були зібратися в призначених їм пунктах і почати дії. Головними опорними пунктами для Чеченського загону Граббе обрав фортеці Грозну і Внєзапную, з одного боку, і Темір-хан-Шуру, з іншого. Загальні сили, що були під командою Граббе, включали 10 батальйонів, 5 сотень козаків, 6 легких і 8 гірських гармат і 4 гармати козацької артилерії.
Спочатку вирішено було повернути в Чечню, щоб завдати поразки Ташав-Хаджі Ендиреевському, союзнику Шаміля, щоб потім рушити проти самого Шаміля. Виступ загону було призначено на 9 травня; перед виступом Граббе віддав загону наказ, у якому закликав солдатів до хоробрості, суворо наказав берегти жінок і дітей. Усі приготування до походу Граббе здійснював таємно і йому вдалося наблизитися до укріплення Ташав-Хаджі Ендиреевского Ахмет-Тага так раптово, що останній був захоплений серед глибокого сну. За наказом Граббе фортеця була спалена. Горяни з фортеці встигли сховатися, і незабаром зібрали з найближчих навколишніх жителів прихильників Шаміля. В той час, як горяни були приховані густотим лісом, передовий загін армії Граббе під управлінням полковника Лабинского був розташований на відкритій рівнині і піддавався безперервним нападам горців. Щоб вибити супротивника з позиції, Граббе рушив з головними силами для атаки з фронту, а всю кавалерію послав в обхід лісу. Ледь горяни помітили рух російських військ, як негайно зникли; військо Граббе розташувалося біля Балансу (найближче ічкеринське селище). На другий день, 11 травня, Граббе знову повів свій загін у землю ичкеринців; віддаючи вогню всі зустрічні аули, Граббе 12 травня зайняв селище Саясань, на березі річки Аксай, де були розташовані головні сили Ташав-Хаджі Ендиреевского, і завдав горцям другу поразку. Коли таким чином перша частина плану Граббе була вдало виконана, він наказав військам повернутися у фортецю Внєзапную, щоб звідти рушити проти Шаміля.
Центром сил Шаміля був майже неприступний аул Ахульго, куди Граббе вирушив небезпечним шляхом, через землі ворожих гірських племен. Такий напрям військ Граббе вибрав для того, щоб нанести поразку не тільки Шамілю, але й усім гірським племенам на шляху до Ахульго. Завдяки тому, що Граббе обрав саме такий шлях, вдалося закінчити протистояння, інакше Шаміль, витіснений з Ахульго, міг би знайти підкріплення серед гірських племен, які Граббе прагнув обеззброїти. Перша битва на шляху до Ахульго — біля аулу Таренгуль, де була розташована неприступна фортеця горців Буртунай. На допомогу горцям прийшов Шаміль с 4-тисячним військом і зайняв зручну позицію на найвищих висотах. Розділивши свою армію на дві колони, Граббе оточив супротивника і горці Шаміля відступили. Наступний бій відбувся біля фортеці Аргуань, де зібралися 16 тисяч горців, очолюваних Шамілем. Неприступне поселення було оточене з усіх боків, Граббе намагався витіснити звідти горців неперервним артилерійським вогнем, коли ж йому це не вдалося, він наказав солдатам підніматися на висоти одночасно з двох сторін. У відповідь горці вступили в рукопашний бій, який тривав безперервно увесь день 30 травня. Після того, як більша частина оборонців була вбита, фортецю було взято. В подальшому саме за цю військову кампанію генерал-лейтенант Граббе отримав звання генерал-ад'ютанта.