До́нські козаки́ — козацька спільнота, що сформувалася на річці Дон у XV—XVII ст., на території сучасної Росії.
Більшість російських істориків вважають, що російські козаки (донські тощо) є окремим східнослов'янським етносом; ця теза також є поширеною серед західних істориків.Popov, Anton. (2017). Re-enacting “Cossack roots:” embodiment of memory, history, and tradition among young people in southern Russia // Nationalities Papers. # 46 (2017), p. 1-19 Holquist, Peter. "From Estate to Ethnos: the Changing Nature of Cossack Identity in the Twentieth Century" // Schleifman, Nurit (1998). Russia at a Crossroads: Historical Memory and Political Practice. London: Cass. 246 p.: pp. 89–123. ISBN 9781135225261 Українські ж історики заперечують, що російські козаки (донські тощо) є «окремим етносом»Чому українські козаки і російські кАзаки не «браття»? — Радіо свобода, 21 січня 2015Володимир Газін. Козацтво: зигзаги історії. Дзеркало тижня, 24 травня 2019. У XVI столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку XVIII століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (рос. сословия), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину XIX століття існувало 11 козацьких військ на території сучасної Росії, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру.
Донські та кубанські козаки походять від Запорізького козацтва та українських козаків-вигнанців, які оселилися на тих землях. Генеза донських/кубанських козаків має українське коріння, але варто зазначити, що переважна більшість російських істориків категорично заперечують вплив українських козаків на створення донського козацтва, вважаючи, що донські козаки утворилися від росіян, що зі свого боку принизливо для України, і засновників січей.В. Брехуненко. [Проблема причетності українських козаків до генези донського козацтва в історіографії] // Південна Україна XVIII–ХІХ ст. // Південна Україна XVI—XIX ст. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. — Запоріжжя, 2000. — Вип. 1 (7). — С. 145—151Гіря К. Генеза донського козацтва та українські козаки: історіографія проблеми // Наук. зап. / Нац. ун-т «Остроз. акад.». Іст. науки. — 2006. — Вип. 7.Козаки донські та запорізькі. Хто є старшим братом? — УТ, 5 квітня 2013
На початку XIX століття, військові донського козацтва розміщувалися на окремій автономній території Російської імперії, що називалася Область Війська Донського й займала малі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та основні частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою Дон (сточище Азовського моря). Столиця Війська Донського у 1571 — 1610 рр. розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — у Монастирському містечку (за 6 км від станиці Старочеркаської вниз за течією Дону), в час Азовського сидіння з 1637 по 1642 — в Азові, з 1644 по 1806 — у Черкаську (нині станиця Старочеркаська), тут збирали військовий круг, приймали царських послів і царську платню. З 1806 року столицею Донського козацтва є місто Новочеркаськ.
Донські козаки перебували не в кращих відносинах з Запорізькими козаками (городовими) від 1709 р. з часу каральних походів супроти булавінців. Ще гірші взаємини, від початку XVIII століття склалися у донських козаків з запорозькими козаками (низовими) через сварки з приводу кордонівЯворницький Д.I. Історія запорозьких козаків. — Т. I. — К., 1990. — С. 322.. На думку Валентина Мороза, у 1708 році внаслідок вирізання донського козацтва була здійснена зміна етнічного складу Подоння з переважно українського на переважно російський.
Історія Рання історія
Передголоссям козацької доби на Доні було бродництво, рязанські козаки, та переселення частини сіверян (севрюків) у пониззя Сіверського Дінця після отримання Сіверщини Московією.Скрынников Р. Г. Ермак. — Москва, Молодая гвардия, 2008 — ISBN 978-5-235-03095-4
1549 роком датовані скарги татарського князя Юсупа та відповідь на них Івана IV. Татарський князь скаржився на свавільства козаків, а цар відповідав: вони йому не підлягають. Юсуп в одній із скарг говорить: «козаки Севрюки, которые на Дону стоят», а в іншій згадує про те, що якісь «свавільники» поробили собі «городи» на Дону і б'ють послів.
Головне Донське військо
Головне Донське військо (1570–1671) — військове державне формування на землях Донщини, визначене грамотою московського царя Івана Грозного 3 січня 1570 року. Проте Головне Донське військо залишалося самостійним формуванням. До визнання московським царем, донські козаки мали старшину і центр у стані Роздорська. Грамота московського царя була важливим політичним кроком на противагу відносинам козаків з польським королем, який пов'язав Донщину з Московською державою, і поклала початок приборканню донців і реорганізації вольностей на керовані свободи в устрої війська.
Отаманські міста: станиця Роздори (1500-ті-1622), станиця Монастирський Городок (1622—1637), місто Азов (1637—1642), станиця Махин Острів (1642—1645), місто Черкаськ (1645—1806), місто Новочеркаськ (1806—1920).
У 1584 Донське військо давало присягу вірності царю Федору Івановичу. У 1612—1615 роках військо переходило з ведення Розряду в Посольський приказ і присягало на вірність Михайлу Федоровичу Романову.
Донське козацьке військо
1671 року Головне Донське військо присягнуло на вірність московському цареві і Московській державі, втративши свою самостійність. Після присяги почали іменуватися Донським козацьким військом.
У 1700 році за наказом Петра I змінили порядок збору на військовий круг, на який слід було приходити тільки станичним отаманам.
У 1707—1709 роках донські козаки були широко задіяні у Булавінському повстанні.
До 1716 року Московське царство вело відносини з областю Війська Донського через Посольський приказ, як зі всіма іншими самостійними державами. 1716 року військо Донське перейшло у ведення Урядового Сенату. 1718 року всі православні парафії війська донського увійшли до складу Воронезької єпархії.
Область Війська Донського
У 1721 Донське козацьке військо вступило у ведення Військової Колегії Російської Імперії.
У 1775 році князь Потьомкін засновує Військову Канцелярію на Дону, козацькі чини зрівняні в правах з офіцерськими чинами армії Російської Імперії. Чин козацького полковника давав права на спадкове дворянство Російської імперії. Всі козаки чоловічої статі були військовозобов'язаними.
22 травня 1786 року утворена Земля війська Донського з центром у Черкаську.
У 1804 році триста осіб торгових козаків було звільнено від військової служби. 1834 року було засновано Донську торгову громаду.
21 травня 1870 року було утворено Область війська Донського.
Російська революція на Дону
Після Жовтневого перевороту козацтво вело боротьбу за власну країну. УЦР попри ультиматуми раднаркому, насамперед завдяки позиції Симона Петлюри, сприяла безперешкодному поверненню з фронту до Дону донських козаків підпорядкованих КаледінуТинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). — Київ, Львів: Інститут українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 1996. — 371 с. — ISBN 5-7702-1011-7. 1918 році було проголошено незалежну державу Всевелике Військо Донське.
Після захоплення радянською владою 24 січня 1919 року була прийнята директива Оргбюро ЦК РКП(б) «Про розкозачення» для придушення національних і вольницьких устремлінь народу. Під час геноциду загинуло більше ніж півтора мільйона донців. Ця дата вважається днем пам'яті загиблих донських козаків під час репресій.
Донці у Другій світовій війні
У Другій світовій війні донські козаки переважно служили на стороні Третього Рейху. На окупованих німцями територіях діяли козацькі поліцейські батальйони, які мали головним завданням боротьбу з партизанами. Козаки цих батальйонів часто служили наглядачами військовополонених червоноармійців. При німецьких комендатурах були козацькі сотні, які виконували поліцейські завдання. Дві такі сотні донські козаки мали у Станиці Луганській та ще дві — у Краснодоні. У співпраці з козацькою еміграцією були створені козацькі військові частини у складі Вермахту та СС, які пізніше були об'єднані у Козачий Стан. Після завершення Другої світової війни козаки, що воювали на боці Німеччини та здалися західним союзникам, були видані СРСР.
Після розпаду СРСР Починаючи з кінця 1980-х почалося відродження козацьких військ у Росії, а разом з ним — ідеї козацького автономізму. Восени 1991 року була проголошена Донська козацька республіка, яка увійшла до складу Союзу козацьких республік півдня Росії (що мав стати однією з союзних республік). Козаки були офіційно визнані етнічною групою росіян. Окремі організації і у 2010-х виступали за створення донської автономії; у ці роки за свою діяльність до позбавлення волі були засуджені донські козацькі активісти Сергій Лошкарьов, Олександр Дзіковицький, Петро Молоділов.
Росія використовувала відроджене козацтво у опосередкованих війнах, зокрема у своїй агресії проти України, під час якої очолювані Миколою Козіциним бойовики з числа донських козаків контролювали частину Луганської області.
Етнічні групи донських козаків Низові донські козаки (українці) Донських козаки здавна поділяються на низових й верхових козаків. Низовими донськими козаками називають власне мешканців станиць та їх юртів: Старочеркаської, Аксайської, Гнилівської, Єлисаветинської та трьох Новочеркаських.
Відомо, що у 1510-х роках запорозькі козаки вже мали свої поселення, «зимівники», біля річки Дон“Козак я, не москаль”. Міф про донське козацтво/. А у 1530–40-х роках на Нижньому Дону вже остаточно домінували вихідці з українських земель. Межа між територією верхових і низових козаків проходила по городку Роздори. Саме українським козакам належить основна роль у покозаченні Нижнього Дону, перетворенні донців на окрему спільноту та в утвердженні поділу Донських козаків на верхових і низовихДонські козаки.
Вже у 1559—1560 роках український князь Дмитро Вишневецький на чолі 5 тис. козаків вирушив у похід проти Кримського ханства. Він не спромігся взяти османську фортецю Азов, але за 70 км за Доном він заснував запорозьке містечко Черкаський городок, на згадку про козацькі наддніпрянські Черкаси, а першим донським отаманом став теж виходець з Черкас Михайло Черкашенин, з якого почалася історія Донського козацтва. Саме збудоване українськими козаками під керівництвом Вишневецького Черкаський городок було столицею всіх донських козаків з 1645 по 1806 рікДОНСЬКІ КОЗАКИ З БАРА.
Від 1580-х років історичні джерела фіксують чисельні свідченнями про перебування українських козаків на Донській землі та в прилеглому Дикому полі. Фіксуються окремі групи українських козаків і на Волзі, а згодом на Яїку й Тереку. В період 1580–1630 років українці становили більшість у зародку нижнього донського козацтва, а потік мігрантів з Московії на ці землі був мінімальним. Вже починаючи з 1610-х років переміщення українських козаків на Дон стають регулярними і в рази перевищують притік населення з регіонів Московії:
Рік Кількість прибулихукраїнських козаківна Дон 1622 500 1623 300 1624 500 1625 541 1631 1,000 1632 500 1634 2,000—3,000 1636 1,000 1637 4,000 1638 2,000 1640 500 1641 1045 1642 500