Олександр Аркадійович Дикгоф, барон. (псевдонім О. Деренталь 27 березня 1885, Томськ — 2 березня 1939, Москва) — діяч російського визвольного руху, есер. Передбачуваний вбивця Георгія Гапона. Письменник.
Біографія Олександр був родом із прибалтійських дворян. Студент Військово-медичної академії. Наприкінці 1905 року вступив у бойову дружину (одне з петербурзьких районних відділень партії есерів), на чолі якої стояв Петро Рутенберг.Борис Савинков. Передбачуваний свідок вбивства Георгія Гапона (за версією історика Б. В. Миколаївського). За версією Ст. Л. Бурцева, безпосередній убивця Гапона. У 1933 році у паризькому збірнику «Былое» Бурцев стверджував, що «це той самий Деренталь-Дикгоф, убивця Гапона, який затягував петлю на його шиї в Озерцях у 1906 році. Тоді він власноруч повісив Гапона за те, що той зв'язався з охоронцями, але у даний час він сам продався більшовикам із потрохами й зробився їхнім професійним агентом».
Потім була еміграція до Франції, де Дикгоф зайнявся літературою і публіцистикою. Через півтора року після вбивства Гапона, восени 1907 року, у журналі «Російське багатство» була опублікована його повість «В темну ніч», присвячена діяльності бойових дружин і замаху на вбивство студентами-терористами. Головний герой повісті Петро Варигін під час підготовки вбивства відчував сумніви у доцільності революційного терору.
З 1910 року Дикгоф був кореспондентом газети «Русские ведомости», де публікував кореспонденції з Іспанії, Португалії, Марокко, Голландії, Сербії, Македонії, Болгарії з фракійського театру військових дій, друкувався в журналах «Заповіти» та «Вісник Європи».
Під час Першої світової війни вступив добровольцем у французьку армію. У 1917 році повернувся до Росії, з березня 1918 став найближчим помічником Бориса Савинкова, входив у керівництво Союзу захисту Батьківщини і Свободи. Дружина Дикгоф-Деренталя Емма (Любов) Юхимівна Сторе була одночасно коханкою Савинкова.
У 1920-1921 роках Дикгофи й Савинков жили у Польщі. Член Російського Політичного, потім Евакуаційного Комітету, 28 жовтня 1921 року, разом з Б. В. Савинковим, В. В. Уляницьким, А. К. Рудиним та А. Р. Мягковим був депортований польською владою. Жив у Франції, де у 1922-1924 роках працював на заводі.
16 серпня 1924 року під час операції «», що проводилась чекістами, Савинков, Дикгоф-Деренталь та його дружина перейшли польсько-радянський кордон й були заарештовані в Мінську. Дикгоф-Деренталю офіційно не пред'являлося звинувачення, а на процесі Савинкова він виступав як свідок. У листопаді 1925 він був звільнений з внутрішньої тюрми ОГПУ.
Працював у ВОКСі. Автор російського тексту оперети «Фіалка Монмартра» (1933, Ленінградський театр музичної комедії), оперети «Чарито» (1935, Московський театр оперети). 20 травня 1937 року засуджений до 5 років позбавлення волі. 2 березня 1939 року Військовою колегією ВС СРСР засуджений до розстрілу. У той же день був розстріляний на Колимі. Реабілітований тільки у 1997 році.
Твори В темну ніч. — «Російське багатство», 1907, № 9-11. Що робиться на Балканах. Київ: Всерос. зем. союз, Кім. південно-зап. фронту. Изд. подотд., 1917. Силуети Жовтневого перевороту (Нарис) // Збірник «Пережите». 1917 — березень 1918. — М. — 1918. В наші дні: Збірник фейлетонів. Прага, 1922. Сінгапурська красуня. Повість. Берлін, Ольга Дьякова і Ко, 1923.
Література Олег Будницький. Історія тероризму в Росії у документах, біографії, дослідженнях. Фенікс, Ростов-на-Дону, 1996. Стр. 450.
Примітки