152-мм гармата зразка 1935 року (Бр-2Після введення СРСР буквенних індексів для машинобудівних виробництв у 30-х роках, ці індекси стали використовуватись у назві виробів, виготовлених на цих виробництвах. Індекс «Бр» був привласнений заводу «Барикади» (м. Сталінград), а вироби стали називатись Бр-3, Бр-5 і т.д., індекси ГРАУ — 52-П-550 і 52-П-551) — радянська гармата великої потужності калібру 152,4 мм періоду Другої світової війни. Вона була першим у часі зразком створення радянської важкої гарматної артилерії в 1935—1945 роках, що випускався серійно. Гармата відрізнялась оригінальним компонуванням — використовувався гусеничний лафет, єдиний для ще двох потужних артилерійських систем. Попри невелику кількість вироблених гармат та ряд недоліків, гармата взяла участь у Німецько-радянській війні, була модернізована після її закінчення і довгий час стояла на озброєнні Радянської армії.

Історія створення

Вже наприкінці XIX століття в артилерії провідних країн світу з'явився клас далекобійних гармат великої та особливої потужності, призначених для контрбатарейної боротьби, обстрілу важливих об'єктів у ближньому тилу супротивника, руйнування особливо міцних довготривалих фортифікаційних споруд. Практично всі такі гармати на обліку Російської імперії були імпортного виробництва, і до закінчення Громадянської війни вони морально застаріли та фізично зносилися. Тому керівництво СРСР, не маючи в 1920-х роках можливості придбання такого роду озброєнь за кордоном, віддало наказ про розробку практично з нуля гаубиць і гармат великої потужності.

Гармати Б-10

Роботи зі створення далекобійних довгоствольних 152-мм гармат для артилерії резерву головного командування було розпочато у СРСР 21 вересня 1929 року, коли артилерійське управління (АУ) видало ленінградському заводу «Більшовик» (тогочасність Обухівський завод) тактико-технічні вимоги (ТТТ) на нові гарматиШирокорад А. Б. Енциклопедія вітчизняної артилерії. — Мн.: Харвест, 2000. — 1156 с.. Перший ствол нової гармати, що отримав індекс Б-10 (всі гармати заводу «Більшовик» мали індекс, який складається з літери «Б» і цифрового позначення), був готовий у квітні 1932 року. Того ж року 10 травня почалися полігонні випробування гармати, поки ще без штатного лафета. Від листопада 1932 року до жовтня 1934 року проводилися повторні полігонні випробування перших двох зразків на штатному лафеті, а у 1935 році — військові випробування нової артсистеми. Випробування виявили ряд недоліків нової гармати, до найбільш суттєвих з них належали: низька швидкість вертикального наведення (ВН); невисока скорострільність; низька живучість. В результаті система не витримала випробування.

Як наслідок, було вирішено гармату Б-10 на озброєння не приймати (тим більше, що вже були готові більш досконалі гармати Б-30 та Бр-2), а два виготовлених дослідних зразка вирішено було використовувати для різних експериментів. Зокрема ствол № 1 був перенарізаний для стрільби снарядами з нарізами, а ствол № 2 — для стрільби полігональними снарядами. Крім того, була зроблена спроба збільшити швидкість ВН установкою електропривода, вперше для радянських сухопутних гармат. Всі експерименти закінчилися невдало — нарізні та полігональні снаряди мають ряд специфічних недоліків (що було з'ясовано в ході випробувань на російських полігонах ще в XIX столітті), а забезпечити плавну наводку з допомогою електропривода не вдалося — для цього потрібна була муфта Дженні, як на приводах морських гармат. Військові моряки також зацікавилися можливістю використання Б-10 в береговій обороні, тому були створені проєкти гармати для буксирування і самохідної установки, остання на базі танка Т-28. Проєкт установки, призначеної для буксирування отримав індекс Б-25 і дійшов до стадії заводських випробувань, однак у підсумку був відхилений через ряд важко переборюваних недоліків та відмови армійського керівництва від прийняття на озброєння Б-10.

Концептуальні особливості Б-10 — балістичні характеристики і гусеничний рушій лафет — перейшли в проєкти подальших гармат Б-30 і Бр-2.

Вибір між Б-30 та Бр-2 У 1930-х роках АУ зробило спробу створення триплексу великої потужності — 203-мм гаубиці, 152-мм гармати та 280-мм міномета на єдиному лафеті. Використання єдиного лафета давало ряд переваг — істотно здешевлювалася і спрощувалася розробка, виробництво і експлуатація гармат. Розробкою триплексу займалися конкуруючі конструкторські бюро двох заводів — ленінградського «Більшовик» і сталінградського «Барикади».

Проєкт заводу «Більшовик» отримав назву Б-30 (іноді використовувався індекс Б-10-2-30). Нова гармата була накладенням дещо зміненого ствола гармати Б-10 на гусеничний лафет 203-мм гаубиці Б-4. Перша гармата Б-30 прибула на полігон 21 липня 1935 року. За результатами військових випробувань, гармата була рекомендована до прийняття на озброєння, за умови усунення виявлених недоліків. Наприкінці 1936 року на заводі «Більшовик» була виготовлена партія з шести гармат, одна з яких була встановлена на дослідній самохідній установці СУ-14. Гармати Б-30, як і Б-10, використовувалися для проведення серії експериментів, що стосуються різних систем нарізки стволів. Так, випробовувалася система нарізки фірми «Ансальдо» змінної глибини, а також знову ж таки стрільба снарядами з готовими нарізами. Усі випробування завершилися невдало. Також були виготовлені стволи для Б-30 збільшеної довжини (55 калібрів) і нормальної довжини, але з поглибленою нарізкою. У результаті, Б-30 на озброєння не була прийнята. Доля інших до цього часу залишається неясною.

Проєкт заводу «Барикади» отримав назву Бр-2 (літери «Бр» й цифровий індекс мали у назві всі гармати, розроблені на цьому заводі). Як і Б-30, ця гармата являла собою накладення ствола Б-10 на лафет Б-4. Від Б-З0 гармата відрізнялася будовою ствола (скріпленим замість вільної труби), наявністю зрівноважувального механізму й незначними змінами в ударному механізмі затвора. Дослідний зразок Бр-2 прибув на полігон 9 грудня 1931. Полігонні випробування гармати не пройшли через неврівноваженість, низьку скорострільність, туге замикання затвора й ряд інших проблем. Проте, всупереч рекомендації полігону, АУ направило Бр-2 на військові випробування, які проходили з 7 по 24 березня 1936 року та були припинені унаслідок руйнування гармати. Комісії обох полігонів віддавали перевагу Б-30, проте за незрозумілих причин керівництво АУ вибрало для прийняття на озброєння Бр-2. Відомий історик російської та радянської артилерії О. Б. Широкорад вважає, що даний вибір мав суб'єктивний характер, він відзначає, що причетні до цього рішення керівники АУ згодом були притягнені до відповідальності.

Удосконалення гармати

Збільшення живучості ствола

Серійне виробництво гармат Бр-2 почалося 14 березня 1936 року (тобто ще до завершення військових випробувань), причому, на відміну від дослідного зразка, серійні гармати було вирішено випускати з вільної трубою типу Б-30. Прийнята на озброєння гармата мала ряд дефектів, зокрема, надзвичайно низьку живучість ствола (близько 100 пострілів; ця величина оцінюється за зменшенням початкової швидкості снаряду від паспортного значення до деякої мінімально допустимої межі). Рішення цієї проблеми пішло за двома напрямками — був створений і випробуваний зразок гармати з більш довгим стволом (55 калібрів), а також випробуваний ствол з більш глибокою нарізкою і зменшеною каморою. У підсумку був обраний перший варіант, з 1938 року почалося виробництво гармат з глибокою нарізкою. При цьому було заявлено, що живучість ствола збільшилася в п'ять разів, що є сумнівним у світлі допущених при випробуваннях послаблень до критерію оцінки цього параметра (допустиме падіння початкової швидкості снаряда збільшили з 4 до 10 %).

Гармата Бр-19 Наступною спробою модернізації Бр-2 стала гармата Бр-19. Дана гармата являла собою доопрацювання Б-30 з використанням вже відпрацьованих у серійному виробництві вузлів Бр-2 — ствола із поглибленою нарізкою і затвора. Військові випробування Бр-19 проходили спільно з Бр-2 (пізній варіант із поглибленою нарізкою) з 25 листопада до 30 грудня 1939 року. За результатами випробувань було відзначено перевагу Бр-19 перед Бр-2, перша система була рекомендована для прийняття на озброєння замість останньої. Було розпочато відпрацювання робочих креслеників Бр-19 для серійного виробництва, яке, з нез'ясованих поки причин, так і не почалося.

Модернізації лафету Інший напрям модернізації Бр-2 стосувався поліпшення рухливості гармати за рахунок введення колісного ходу, оскільки гусеничний лафет гармати мав значну кількість недоліків (див. Оцінка проекту). Спроби модернізації гусеничного лафета (наприклад, експерименти у 1939 році з новим ходом Т-117) до позитивних результатів не привели. Колісний ствольний віз Бр-15 в 1940 році був рекомендована до прийняття на озброєння, але в підсумку прийнятий не був через недоцільність наявності ствольного возу підвищеної рухливості при наявності гусеничного лафета низької рухливості.

У 1938 році АУ затвердив тактико-технічні вимоги до розробки дуплексу великої потужності (152-мм гармата Бр-2 і 203-мм гаубиця Б-4) нового колісного лафета, у 1940 році даний лафет пропонувалося розробити також і для 280-мм міномета Бр-5. Новий лафет повинно було розробляти КБ заводу № 172 (Пермський завод) під керівництвом Ф. Ф. Петрова. Лафет отримав індекс М-50, але роботи по ньому йшли вкрай повільно через велику завантаженість КБ роботами за іншими системами. У результаті до початку війни все обмежилося розробкою проекту, після чого всі роботи були припинені.

У 1955 році Бр-2 пройшли капітальну модернізацію, для гармати був розроблений новий колісний лафет. Перевезення гармати стало нероздільним, швидкість перевезення істотно (до 35 км/год по шосе) збільшилася. Модернізована гармата отримала індекс Бр-2М.

Досліди та експерименти Гармата Бр-2 використовувалася в дослідах з понаддальньою стрільбою бронебійними снарядами з піддоном, що відокремлюється. При цьому для ствола гармати була виготовлена спеціальна вільна труба калібром 162 мм і снаряди із зірчастими піддонами калібром 162/100 мм. Після покидання каналу ствола під час пострілу піддон калібру 162 мм відокремлювався, і далі політ продовжував вторинний снаряд калібру 100 мм. Випробування проходили у 1940 році та закінчилися невдало (відзначався неправильний політ снаряду, складність заряджання й інші проблеми), при цьому ствол гармати був пошкоджений. Тоді ж проводилися досліди зі стрільби із штатної гармати підкаліберними снарядами з поясковим піддоном калібру 152/107 мм, що також закінчився невдачею — виявилося, що дальність стрільби підкаліберним снарядом ненабагато перевищувала аналогічний показник для штатного снаряду.

Гармата Бр-21 Також на базі Бр-2 була створена 180-мм гармата Бр-21. Гармату було створено на заводі «Барикади» в ініціативному порядку, при цьому ставилась мета використання накопичених на заводі стволів Бр-2, з тих чи інших причин не прийнятих військовою приймальною комісією (в основному — з дрібною нарізкою). Ствол Бр-2 розточувався до калібру 180 мм, накладався на стандартний лафет гармати Б-4. 20 грудня 1939 року гармата надійшла на полігонні випробування і успішно пройшло їх, продемонструвавши у порівнянні з Бр-2 істотно кращу купчастість, а також кращу дію по укріплених спорудах. Проте на озброєння гармату прийнято не було, оскільки калібр 180 мм не використовувався сухопутною артилерією, а снаряди морських 180-мм гармат для нього не підходили. Відповідно, для Бр-21 довелося б розробляти та виготовляти нові снаряди.

Виробництво Гармати Бр-2 серійно вироблялися на сталінградському заводі «Барикади» з 1937 до 1940 рік. Всього було випущено не менше 37 гармат, у тому числі частина гармат (ймовірно, дослідні зразки) була випущена до 1937 року. У 1937 році було випущено 7 гармат із дрібною нарізкою, згодом випускалися тільки гармати з глибокою нарізкою. У 1938 році гармата не випускалася, в 1939 році було випущено 4 гармати, в 1940 році — ще 23, після чого серійне виробництво Бр-2 було закінчено.

Опис конструкції