Програма міжнародного оцінювання учнів () — міжнародне дослідження, координоване Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у країнах-членах та країнах, що не є членами, з метою оцінювання освітніх систем шляхом вимірювання успішності 15-річних учнів в математиці, природничих наукам та читанні. Вперше його провели 2000 року, і повторюють кожні три роки. Його метою є надання порівняльних даних задля допомоги країнам у покращення їхніх освітніх політик та результатів. Воно вимірює вміння розв'язувати проблеми і когнітивні здібності.

Результати збору даних 2022 року опубліковані в грудні 2023 року.

Вплив та значення PISA та подібні міжнародні стандартизовані оцінювання освітніх досягнень все частіше використовують у процесі формування освітньої політики як на національному, так і на міжнародному рівнях.

PISA задумали для того, щоби вписувати у ширший контекст інформацію, яку надає контроль успішності освітніх систем на рівні країн, шляхом регулярного дослідження в рамках загальної, міжнародно узгодженої системи. Досліджуючи зв'язки між навчанням учнів та іншими чинниками, вона може «надавати уявлення про джерела мінливості в успішності як всередині країн, так і між ними».

До 1990-х років національні перевірки використовували лише декілька європейських країн. У 1990-х роках десять країн або регіонів запровадили стандартизоване оцінювання, а з початку 2000-х років ще десять наслідували їхній приклад. До 2009 року лише п'ять європейських освітніх систем не мали національних оцінювань учнів.

Вплив цих міжнародних стандартизованих оцінювань у сфері освітньої політики був значним, зокрема щодо створення нових знань, змін у політики оцінювання та зовнішнього впливу на національну освітню політику в ширшому розумінні.

Створення нових знань Дані з міжнародних стандартизованих оцінювань можуть бути корисними для дослідження спричинювальних чинників як у межах, так і між освітніми системами. Мон зазначає, що бази даних, створені великомасштабними міжнародними оцінюваннями, дозволили здійснювати інвентаризацію та порівняння освітніх систем у безпрецедентному масштабіТоді брали участь 40 країн, а у зборі даних 2022 року взяла участь 81 країна чи економіка. за темами, що варіюються від умов навчання математики та читання до інституційної автономії та політики вступу. Вони дозволяють розробляти типології, які можливо використовувати для порівняльного статистичного аналізу індикаторів освітньої успішності, визначаючи наслідки різних політичних рішень. Вони створили нові знання про освіту: результати PISA кинули виклик глибоко вкоріненим освітнім практикам, як-от ранньому розподіленню учнів на професійний та академічний шляхи.

Баррозу та де Карвалью виявили, що PISA забезпечує спільний орієнтир, що з'єднує академічні дослідження в галузі освіти та політичну сферу державної політики, виконуючи роль посередника між різними напрямками знань у сфері освіти та державної політики. Проте, хоч дослідницька спільнота і широко поділяє ключові висновки порівняльних оцінювань, знання, які вони створюють, не завжди допасовуються до порядків денних урядових реформ; це призводить до деяких невідповідних використань даних оцінювань.

Зміни у національній політиці оцінювання Нові дослідження свідчать про те, що міжнародні стандартизовані оцінювання впливають на національну політику та практику оцінювання. PISA інтегрують у національні політики та практики щодо оцінювання, аналізу, стандартів навчальних програм і цільових показників успішності; її системи та інструменти оцінювання використовують як зразки найкращих практик для вдосконалення національних систем оцінювання. Багато країн явно включили та підкреслюють компетентності, подібні до PISA, у переглянутих національних стандартах і навчальних програмах; інші використовують дані PISA для доповнення національних даних і затвердження національних результатів за міжнародними еталонами.

Зовнішній вплив на національні освітні політики PISA може впливати на вибір національної освітньої політики різними способами. Участь у міжнародних оцінюваннях, як-от PISA, пов'язують із суттєвими змінами в освітній політиці та такими результатами як збільшення кількості учнів, що продовжують навчання в середній школі, та освітні реформи. Проте критики стверджують, що участь може призводити до небажаних наслідків, зокрема до підвищення рівня повторного проходження курсів та звуження навчальних програм. Вплив PISA також може відрізнятися залежно від конкретного контексту країни.

Розробники політик у більшості країн-учасниць розглядають PISA як важливий показник успішності освітньої системи; звіти PISA можуть визначати проблеми політик та встановлювати порядок денний для дискусій щодо національної політики. Розробники політик, здається, сприймають PISA як придатний і надійний інструмент для міжнародного порівняння успішності системи та її змін у часі; більшість країн — незалежно від того, чи була їхня успішність вище, на рівні чи нижче середнього балу PISA — розпочали реформи політики у відповідь на звіти PISA.

Водночас, вплив на національні освітні системи помітно відрізняється. Наприклад, у Німеччині результати першого оцінювання PISA спричинили так званий «PISA-шок»: перегляд раніше ухвалених освітніх політик; у державі, де відмінності регіональних політик ретельно охоронялися, це зрештою призвело до угоди між усіма федеральними землями про запровадження спільних національних стандартів та навіть узаконеної структури для забезпечення їх дотримання. Для порівняння, в Угорщині, де були подібні до Німеччини умови, результати PISA не призвели до значних змін в освітній політиці.

Оскільки багато країн встановили національні цільові показники успішності на основі свого відносного рейтингу або абсолютної оцінки PISA, оцінювання PISA збільшили вплив свого (невиборного) замовника — ОЕСР, як міжнародного контролера освіти та політичного гравця, що означає значний ступінь «передавання політики» з міжнародного на національний рівень; зокрема, PISA справляє «потужний нормативний вплив на напрямок національних освітніх політик». Таким чином, стверджується, що використання міжнародних стандартизованих оцінювань призвело до зміщення акценту на міжнародну, зовнішню підзвітність успішності національних освітніх систем; Рей вважає, що опитування PISA, представлені як об'єктивні, незалежні діагнози освітніх систем, насправді слугують просуванню певних орієнтирів у питаннях освіти.

Національні політичні діячі посилаються на країни, які досягли високих успіхів у PISA, щоби «допомогти легітимізувати та виправдати свої наміри щодо реформ у межах суперечливих національних політичних дебатів».Steiner-Khamsi (2003), цитовано у Дані PISA можуть «використовувати для підживлення давніх суперечок навколо наявних конфліктів або суперництва між різними варіантами політики, як це відбувається у Французькій спільноті Бельгії». У таких випадках дані оцінювання PISA використовують вибірково: у публічних дискусіях уряди часто застосовують лише поверхневі аспекти досліджень PISA, як-от рейтинги країн, а не докладніші аналізи. Рей (2010:145, цитуючи Грегера, 2008) зазначає, що часто реальні результати оцінювань PISA ігнорують, оскільки розробники політик вибірково звертаються до даних, щоби легітимізувати політики, запроваджені з інших причин. цитовано у

Крім того, міжнародні порівняння PISA можуть використовувати для обґрунтування реформ, які не мають зв'язку з самими даними. Наприклад, у Португалії дані PISA використовували для обґрунтування нових механізмів оцінювання вчителів (на основі висновків, які не були виправдані цими оцінюваннями та самими даними); вони також посилили урядовий дискурс щодо питання повторення року учнями (що, за дослідженнями, не покращує результати учнів). У Фінляндії результати PISA (які в інших країнах вважають відмінними) міністри використовували для просування нових політик щодо «обдарованих» учнів. Таке використання та інтерпретування часто виходять із причинно-наслідкових зв'язків, які неможливо легітимно обґрунтувати даними PISA, і зазвичай вимагають докладнішого дослідження за допомогою якісних поглиблених досліджень і повздовжніх опитувань на основі змішаних кількісних і якісних методів, фінансувати які політики часто несхильні.

Останні десятиліття стали свідками розширення сфер застосування PISA та подібних оцінювань: від оцінювання навчання учнів до встановлення зв'язків між «освітньою сферою (їх традиційною компетенцією) та політичною сферою». цитовано у Це піднімає питання про те, чи достатньо надійні дані PISA для того, щоби слугувати основою для ключових політичних рішень на їх основі, адже, за словами Брейкспіра, дані PISA «все більше формують, визначають та оцінюють ключові цілі національної / федеральної системи освіти». Це означає, що ті, хто визначає зміст перевірок PISA, наприклад, обираючи, що оцінювати, а що не оцінювати, опиняються у становищі значної влади, впливаючи на умови освітніх дебатів та спрямовуючи освітні реформи в багатьох країнах світу.

Система PISA належить до традиції міжнародних досліджень шкіл, які проводить з кінця 1950-х років (). Багато аспектів методології PISA наслідують приклад Міжнародного порівняльного дослідження якості математичної та природничої освіти (, розпочатого 1995 року), яке, своєю чергою, зазнало значного впливу з боку американського (). Складова PISA, що стосується читання, натхнена () IEA.

PISA має на меті перевіряти грамотність учнів у трьох галузях компетентності: читання, математика, природничі науки за невизначеною шкалою.

Перевірка PISA математичної грамотності пропонує учням застосувати свої математичні знання для розв'язання задач, сформульованих у практичних контекстах. Для розв'язання цих задач учні повинні задіяти низку математичних компетенцій, а також широкий спектр знань математичного змісту. Натомість, TIMSS вимірює традиційніший зміст шкільної програми, як-от розуміння дробів та десяткових чисел і взаємозв'язку між ними (досягнення навчального плану). PISA претендує на вимірювання застосовності освіти до реальних життєвих задач і навчання впродовж життя (знання, необхідні для працевлаштування).

У перевірці з читання «OECD/PISA не вимірює, наскільки вправними читачами є 15-річні учні, чи наскільки вони компетентні у завданнях із розпізнавання слів, чи з правопису». Натомість, вони повинні бути здатними «конструювати, розширювати значення прочитаного та рефлексувати над ним у широкому спектрі як тяглих (), так і нетяглих () текстів».

PISA також оцінює учнів у новаторських галузях. У 2012 та 2015 роках, окрім читання, математики та природничих наук, учні проходили перевірку зі спільного розв'язування задач. 2018 року додатковою новаторською галуззю була глобальна компетентність.

Втілення PISA спонсорується, управляється та координується ОЕСР, але фінансується країнами-учасницями.

Метод перевірки

Вибірка Учні, яких перевіряє PISA, мають вік від 15 років і 3 місяців до 16 років і 2 місяців на початок періоду оцінювання. Навчальний рік, у якому перебувають учні, до уваги не беруть. Перевіряють лише учнів, які відвідують школу, а не тих, хто навчається вдома. Проте в PISA 2006 року декілька країн також використали вибірку учнів на основі класів. Це дало змогу дослідити взаємодію віку та навчального року.

Для виконання вимог ОЕСР кожна країна повинна відібрати вибірку щонайменше в 5 000 учнів. У малих країнах, як-от Ісландії та Люксембургу, де навчається менше ніж 5 000 учнів на кожен рік, перевіряють усю вікову когорту. Деякі країни використовували набагато більші вибірки, ніж це вимагається, щоб уможливити порівняння між регіонами.

Перевірка