Джанлуїджі Лентіні (, 27 березня 1969, Карманьйола) — італійський футболіст, що грав на позиції флангового півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Мілан», куди перейшов 1992 року за 13 млн. фунтів, ставши найдорожчим гравцем в історії футболу. Також виступав за національну збірну Італії.

Клубна кар'єра Народився 27 березня 1969 року в місті Карманьйола. Вихованець футбольної школи клубу «Торіно». Вже у 16 років, 1986 року, Лентіні був включений до основної команди, що виступала в Серії А. У сезоні 1986/87 і 1987/88 Джіджі зіграв по 11 матчів, але жодного м'яча так і не забив. Після цього сезон 1988/89 проводить в «Анконі», за яку провів аж 37 матчів і забив чотири м'ячі. Після цього Лентіні повернувся в Турин і наступні три сезони був основним гравцем, де під керівництвом Еміліано Мондоніко у стані «гранатових» дійшов до фіналу Кубка УЄФА і третього місця в чемпіонаті 1991/92, а також виграв Кубок Мітропи.

Своєю грою молодий півзахисник зацікавив «Ювентус» і «Мілан». Лентіні практично підписав контракт з «б'янконері», проте в боротьбу за 23-річного вінгера включився міланський суперклуб, який перебив ціну «Ювентуса». Туринський гранд також не хотів здаватись і підіймав суму. Ціна за Лентіні злетіла до позахмарних на ті часи висот. Цей «аукціон» викликав потужну дискусію у світовій пресі. На сумі в 13 мільйонів фунтів «Ювентус» здався і перехід Лентіні в стан «россонері» став найдорожчим в історії світового футболуPer il processo Lentini prosciolti Berlusconi e Galliani Repubblica.it. У справу втрутився навіть Ватикан. Протягом всієї фінансової війни Ватикан активно протестував проти самого явища — сплати великих грошей за одного футболіста. А коли трансфер відбувся, і була оголошена його сума — 13 мільйонів! — Ватикан піддав анафемі Джанлуїджі Лентіні. Тільки через чотири роки був побитий цей трансферний рекорд, коли Алан Ширер перейшов з «Блекберн Роверс» в «Ньюкасл Юнайтед» за £ 15 мільйонів.

У той час «Торіно» зазнавав серйозних фінансових труднощів, і продаж Лентіні був життєво необхідним. Але фанати клубу були настільки розлючені розставанням зі своїм лідером, що навіть пообіцяли вбити президента «Мілану» Сільвіо Берлусконіdal sito Maidirecalcio.com .. Джанлуїджі повністю виправдав вкладення. У першому своєму сезоні за «Мілан» він зіграв 30 матчів і допоміг клубу завоювати Скудетто. Лентіні швидко став одним з лідерів і мотором команди.

3 серпня 1993 року на трасі П'яченца-Туринpag.25 del Corriere della sera del 4/8/1993, vd. Archivio Storico Corriere della sera . Джанлуїджі не впорався з керуванням свого «Porsche-turbo». Машина не вписалася в поворот і, кілька разів перекинувшись, звалилася в кювет, де загоріласяpag.45 del Corriere della sera del 28/9/2003, vd. Archivio Storico Corriere della sera .. Футболіст дивом залишився живий, але отримав серйозні травми: сильні опіки, безліч переломів, в тому числі й перелом основи черепа. Через годину після аварії Лентіні в коматозному стані доставили в шпиталь, розташований неподалік містечка Асті, де йому була надана перша медична допомога. Після цього футболіста негайно переправили в Турин.. Лентіні декілька днів провів в комі, пройшов величезне число відновних операцій. А поспішав гравець на побачення з жінкою, яка була колишньою дружиною Сальваторе Скіллачі, нападника збірної Італії, який проявив себе на ЧС-1990. Тото Скілаччі все знав і розлучився з невірною дружиною, після чого його кар'єра пішла вниз.

Лентіні ж зумів повернутися у футбол в кінці сезону 1993/94 і навіть виграв з «Міланом» в 1994 році Лігу чемпіонів. У фінальному матчі проти «Барселони» Джанлуїджі вийшов на поле за чотири хвилини до закінчення основного часу поєдинку, замінивши Звонимира Бобана. Але в цілому Лентіні серйозно здав і до того ж став дуже схильний до травм. За наступні три сезони після відмінного дебютного він зіграв за россонері всього 33 матчі.

1996 року Лентіні перейшов в «Аталанту», де грав з майбутньою зіркою Філіппо Індзагі, але провівши лише один рік Джанлуїджі повернувся в рідне «Торіно», з яким у сезоні 1998/99 домігся виходу до Серії А. Саме у наступному сезоні 1999/00 Лентіні востаннє грав у вищому дивізіоні, провівши 24 матчі, проте голів не забивав.

У січні 2001 року Лентіні став гравцем «Козенци», яку очолював Бортоло Мутті, практично домігшись виходу з нею в Серію А, але втрачає цю можливість лише в заключній частині сезону. У 2003 році «Козенца» вилітає з Серії В відразу до Серії D. В цей період Лентіні став капітаном команди й не залишив її, незважаючи на відправлення в нижчі дивізіони, після чого отримує високу оцінку і повагу тифозі клубу. Загалом за 4 сезони в «Козенці» він забив 9 голів у 84 матчах.

У 2004 році Джанлуїджі переходить в маленьку команду «Канеллі». Тут разом зі своїм другом Дієго Фузером, з яким разом починав кар'єру у «Торіно», у сезоні 2005/06 виводять регіональний клуб в Серію D. Джанлуїджі вносить вагомий внесок в успіхи «Канеллі», забиваючи 19 м'ячів у 29 матчах. Роком пізніше в Серії D він забиває 12 голів у 25 зустрічах за сезон. Проте 6 вересня 2006 року Лентіні знову став учасником небезпечного ДТП: на своєму моторолері він зіткнувся з автомобілем, їдучи на тренування команди. Під час зіткнення Джанлуїджі пошкодив коліна, після чого переніс на них операціюLentini, nuovo incidente tgcom.mediaset.it. У наступному сезоні він продовжив контракт з «Канеллі», де грав до 2008 року.

У сезоні 2008/09 разом з Дієго Фузером Лентіні захищав кольори «Савільянезе» у сьомому за рівнем дивізіоні Італії, після чого у 2009 році 40-річний півзахисник перейшов в аматорську команду «Ніцезе», провів за 3 сезони 8 матчів і забив 2 голи.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Карманьйола», за команду якого виступав протягом сезону 2011/12 років, після чого закінчив грати у футбол у віці 43 роківQuelli che non mollano il calcio lettera43.itIntervista a Gigi Lentini «Balotelli? sopravvalutato» ilquotidianodellacalabria.it.

Виступи за збірні Протягом 1987—1990 років залучався до складу молодіжної збірної Італії, разом з якою був учасником молодіжного Євро-1990, де італійці дійшли до півфіналу. Всього на молодіжному рівні зіграв у 2 офіційних матчах.

13 лютого 1991 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Бельгії (0:0). Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни лише 13 матчів.

Статистика виступів Статистика клубних виступів СезонКлубЧемпіонатЛігаІгорГолів1986–87 «Торіно»A1101987–88A1101988–89 «Анкона»B (II)3741989–90 «Торіно»B (II)2261990–91A3451991–92A3351992–93 «Мілан»A3071993–94A701994–95A1751995–96A911996–97 «Аталанта»A3141997–98 «Торіно»B (II)3431998–99B (II)3531999–00A2402000–01 «Козенца»B (II)1112001–02B (II)2612002–03B (II)3342003–04D (V)1432004–05 «Канеллі»Ечч. (VI)2062005–06Ечч. (VI)29192006–07D (V)25122007–08Ечч. (VI)29122008–09 «Савільянезе»Про. (VII)26152009–10Ечч. (VI)402009–10 «Нічезе»Ечч. (VI)822010–11Про. (VII)??2011–12 «Карманьйола»Про. (VII)??

Статистика виступів за збірну

Титули і досягнення Чемпіон Італії (3): «Мілан»: 1992–93, 1993–94, 1995–96 Володар Суперкубка Італії (3): «Мілан»: 1992, 1993, 1994 Переможець Ліги чемпіонів УЄФА (1): «Мілан»: 1993–94 Володар Суперкубка Європи (1): «Мілан»: 1994 Володар Кубка Мітропи (1): «Торіно»: 1991

Примітки

Посилання Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії.