Республіка Китай — держава у Східній Азії, яка розташовувалася на території континентального Китаю з 1912 по 1949, до переїзду її уряду на острів Тайвань. Вона також включала в себе й території поза Китаєм, зокрема, Монголію у статусі автономії й Тайвань. Республіці Китай передувала остання китайська імператорська династія, династія Цін, і її зникнення ознаменувало кінець громадянської війни у Китаї, після якої Гоміньдан змушений був відступити на острів Тайвань, у той час як Комуністична партія Китаю проголосила на материковій частині Китайську Народну Республіку. Цей період іноді називають Республіканською епохоюhttps://www.ibiblio.org/chinesehistory/contents/06dat/bio.3rep.html або Материковим періодом.

Сунь Ятсен недовго перебував на посту президента республіки. Його партія, яку очолював Сун Цзяожень, перемогла на парламентських виборах які проходили у грудні 1912. Проте армія на чолі з Юань Шикаєм утримала контроль над національним урядом у Пекіні. Після смерті Юаня у 1916, місцеві військові лідери або воєначальники, заявили про автономію.

У 1925 Гоміньдан почав створювати коаліційний уряд на півдні у місті Гуанчжоу. Економіка півночі, яка підтримувала авантюри воєначальників, зруйнувалася у 1927—1928. Генерал Чан Кайші розпочав військову експедицію на Північ з метою скинути центральний уряд у Пекіні. Уряд було скинуто у 1928 і Чан Кайші встановив національний уряд у Нанкіні. Пізніше він обмежив зв'язки з комуністами і виключив їх з Гоміньдану.

Окрім індустріалізації і модернізації, відбувалися конфлікти між Національним урядом у Нанкіні, комуністичною партією Китаю, польовими командирами, які залишились, і Японською імперією. Національний уряд почав перемагати коли розпочалася війна з Японською імперією у 1937. Націоналістичні сили відкинули японців у провінції Юньнань протягом травня-червня 1944, але інші військові результати не вражали. Після японської беззастережної капітуляції у 1945 році союзники нарешті домоглися повної перемоги, але холодна війна між США і СРСР привели до відновлення бойових дій між Гоміньданом і комуністами. У 1947 році Конституцію Китайської Республіки замінив органічний закон 1928 року як основний закон країни. У 1949 році комуністи встановили Китайську Народну Республіку, поваливши націоналістів на материку, багато з яких були змушені відступити на Тайвань.

Історія Формально республіка була утворена 1 січня 1912 після Синьхайської революції, яка почалася з повстання в Учані 10 жовтня 1911. В ході революції було скинуто династію Цін і зруйнувано майже двохсотрічне імперське панування у Китаї. З початку створення і до 1949 вона контролювала і материкову частину Китаю. Центральна влада слабшала через мілітаристів (1915—1928), японське вторгнення (1937—1945) в Китайську громадянську війну(1927—1949), найбільш міцна центральна влада була під час декади Нанкіна (1927—1937), коли більша частина Китаю була під контролем Гоміньдану, авторитарної однопартійної системи. Наприкінці Другої світової війни у 1945, Японська імперія передала контроль над Тайванем і групою островів Союзникам і Тайвань було передано під контроль Республіки Китай. Законність цієї передачі є спірною і це ще один з аспектів спірного політичного статусу Тайваню.

Комуністи під час громадянської війни у 1949 захопили материковий Китай, а пізніше у 1950-ті Хайнань, Танчін та інші острови, залишивши під контролем Гоміндану лише Тайвань, Пенху, Цзіньмень, Острови Мацзу і кілька дрібніших островів. Після поразки під час громадянської війни у 1949 на материковій частині Китаю, уряд Республіки Китай евакуювався на Тайвань і Гоміндан проголосив Тайбей тимчасовою столицею. Комуністична партія Китаю захопила всю материкову частину Китаю і утворила Китайську Народну Республіку зі столицею у Пекіні, який проголосив континуїтет КНР над всіма територіями «Китаю» — у той час як Китайська республіка вважає, що на всій материковій частині Китаю повинні діяти закони Тайбею. Китайська республіка на Тайвані офіційно визнана 22 країнами і підтримує неофіційні відносини з багатьма іншими.

Створення

У 1911, після майже двохсотрічного імператорського правління, монархію було скинуто групою революціонерів і проголошено республіку у Китаї. Династія Цін, після пережитого століття нестабільності, страждала від внутрішніх повстань і закордонного імперіалізму. Неоконфуціанські принципи, які в той час підтримували династичну систему, тепер ставилися під сумнів. У 1900 році розпочалося Боксерське повстання після іноземного вторгнення, а також через відмову великих чиновників династії Цін, таких як Юань Шикай, Чжан Чжідун та Лі Хунчжан, боротися проти альянсу восьми держав, Китай підписав заключний протокол і виплатив велику контрибуцію іноземним країнам: 450 мільйонів рьо чистого срібла (приблизно 333 млн. дол. США або 67).Spence, Jonathan D. (1991), The Search for Modern China, WW Norton & Co. ISBN 0-393-30780-8. Відірваний від народу і неспроможний протистояти викликам сучасного Китаю, уряд династії Цін був на останньому етапі існування. Тільки відсутність альтернативного режиму продовжила його існування до 1912.

Витоки створення Республіки Китай полягають в Учанському повстанні проти династії Цін 10 жовтня 1911. Тепер цю дату вважають національним святом, яке також називають «Свято Двох Десяток». 29 грудня 1911, Сунь Ятсена було обрано президентом Нанкінської асамблеї яка представляла сімнадцять провінцій. 1 січня 1912 відбулася офіційна інаугурація на якій він пообіцяв «повалити деспотичний маньчжурський уряд, консолідувати Республіку Китай і план для добробуту народу».

Проте для повалення династії Цін Сунь не мав достатньої військової сили. Розуміючи це, він передав президентство Юань Шикаю, імператорському генералу, який змусив останнього імператора, Пуї, зректися престолу. Юань було офіційно обрано президентом у 1913. Він правив за допомогою військової сили і ігнорував республіканські інституції встановлені його попередником, погрожуючи стратити членів Сенату, які не погоджувалися з його рішеннями. Незабаром він розпустив правлячу партію Гоміндан, заборонив «таємні організації» (які неявно входили до Гоміньдану) і ігнорував тимчасову конституцію. Спроба демократичних виборів в 1911 році закінчилася вбивством обраного кандидата людиною, яку завербував Юань. Зрештою у 1915 році Юань проголосив себе імператором Китаю. Новий правитель Китаю намагався посилити централізацію шляхом скасування провінційної системи; проте, цей крок розлютив дворянство разом з губернаторами провінцій, які зазвичай були військовими. Багато провінцій проголосили незалежність і стали мілітаристськими державами. Через непопулярність і покинутий прихильниками, Юань відмовився бути імператором у 1916 і незабаром помер від природних причин.

Позбавлений сильного, єдиного уряду, Китай потрапив до іншого періоду мілітаристів. Сунь, який був змушений покинути країну, повернувся до провінції Ґуандун на півдні за допомогою мілітаристів у 1917 та 1922 і створив успішний уряд  на противагу уряду у Пекіні; він відновив Гоміндан у жовтні 1919. Сунь мріяв об'єднати Китай, розпочавши експедицію на північ. Проте, йому не вистачало військової підтримки і фінансування для здійснення її.

Тим часом, уряд у Пекіні щосили намагався втримати владу, а також точилася відкрита і широка дискусія про те, як розвиватися Китаю, щоб протистояти Заходу. У 1919, студентські протести проти слабкої відповіді уряду на Версальську угоду, підтримані китайською інтелігенцією, призвели до утворення руху четвертого травня. Метою цих демонстрацій було зменшення поширення впливу Заходу на китайську культуру. Крім того у такому інтелектуальному кліматі широкий вплив мали ідеї марксизму. Це привело до створення комуністичної партії Китаю у 1920.

Десятиліття Нанкіна

Після смерті Суня у березні 1925, Чан Кайші став лідером Гоміндану. У 1926 Чан очолив Північну експедицію з метою перемоги над мілітаристами Пекіну та об'єднання країни. Чан отримав допомогу від Радянського Союзу та китайських комуністів; проте, скоро він звільнив своїх радянських радників. Він був переконаний, і не без причини, що вони бажали позбутися Гоміндану і захопити контроль. Чан вирішив першим завдати удару і напав на комуністів (Шанхайська різанина (1927)), вбивши тисячі з них. У той же час у Китаї відбувався більш жорстокий конфлікт; на Півдні, де переважали комуністи, відбулася різанина прихильників Гоміндану. Ці події призвели до громадянської війни у Китаї між націоналістами і комуністами. Чан Кайші наніс поразку комуністам і створив уряд зі столицею у Нанкіні у 1927. До 1928, армія Чан Кайші скинула Бейянський уряд і об'єднала усю націю, принаймні номінально. Цей період отримав назву Нанкінська декада.

Згідно теорії Сунь Ятсена, Гоміньдан повинен був перебудувати Китай за три етапи: етап військового керування під час якого Гоміндан отримає владу і об'єднає Китай силою; етап політичної опіки і останній конституційний етап.Edmund S. K. Fung. У 1930 націоналісти, за допомогою військової сили, захопили владу і возз'єднали Китай, розпочавши другий етап, оприлюднивши тимчасову конституцію і розпочавши період так званої «опіки». Гоміндан критикували за заснування тоталітаризму, але він твердив, що це потрібно для створення сучасного демократичного суспільства. Крім того у той час було засновано Китайську Академію, центральний банк Китаю та інші агенції. У 1932 Китай направив вперше свою команду на Олімпійські ігри. Були прийняті закони і кампанії з метою проголошення прав жінок. Легкість і швидкість зв'язку також дозволили зосередити увагу на соціальних проблемах, в тому числі на проблемах села. Рух реконструкції сільських районів був одним з багатьох, які скористалися новою свободою, щоб підняти суспільну свідомість.

Історики, такі як Едмунд Фунг, стверджують, що встановлення демократії в Китаї в той час було неможливо. Нація воювала і була розділена між комуністами і націоналістами. Корупція в уряді і відсутність напрямку також не дали змоги провести реформу. Чан розумів, що відсутність реальної роботи, яка проводилася його адміністрацією і сказав Державній раді: «Наша організація стає все гіршою і гіршою… багато співробітників просто просиджують свої штани, інші читають газети, а інші сплять.» «Nationalist disunity, political instability, civil strife, the communist challenge, the autocracy of Chiang Kai-shek, the ascendancy of the military, the escalating Japanese threat, and the „crisis of democracy“ in Italy, Germany, Poland, and Spain, all contributed to a freezing of democracy by the Nationalist leadership.» Націоналістичний уряд написав проект конституції 5 травня 1936.

У цей час на заході Китаю відбулася серія збройних конфліктів, в тому числі Кумульське повстання, Китайсько-тибетська війна і радянська інтервенція у Синьцзян. Також центральний уряд лише номінально керував країною у цей період, велика частина Китаю залишалась під командуванням напів-автономних місцевих воєначальників, провінційних військових лідерів або коаліцій воєначальників. Влада націоналістів була міцною у східних регіонах навколо Нанкіна, але регіональні мілітаристи, такі як Фен Юсян і Янь Сишань мали значний вплив на місцеву владу. Війна центральних рівнин у 1930, японська інтервенція у 1931 і великий похід Червоної армії у 1934 призвели до посилення влади центрального уряду, але відбувалися акти непокори проти уряду, наприклад повстання Фуцзянь у 1933–34.

Друга японсько-китайська війна (1937—1945) Китайці не мали жодних ілюзій стосовно бажань Японії відносно Китаю. Маючи проблеми з сировиною та зі зростаючим населенням, Японія розпочала захоплення Маньчжурії у вересні 1931 і поставила колишнього імператора династії Цін Пуї як голову маріонеткового уряду Маньчжурської держави у 1932. Втрата Маньчжурії, і його величезний потенціал для промислового розвитку і військової промисловості, став ударом по економіці Гоміндану. Ліга Націй, створена наприкінці Першої світової війни, була неспроможна протидіяти японській агресії.