Дрена́жний ко́мплекс, або дрена́жна систе́ма (, , ) — сукупність споруд (штреки, свердловини, колодязі, шурфи, канави тощо) і устаткування, призначених для відводу підземних і поверхневих вод.

За способами спорудження розрізняють дренажні комплекси поверхневі (поверхневе водовідведення), підземні, комбіновані. За строками спорудження — випереджальні, паралельні та суміщені. За строками служби — стабільні та змінні (ковзні). За схемами розташування в плані — кущові, лінійні, контурні, сітчасті. За схемами розташування у розрізі — одно- і багатогоризонтні, колекторні та безколекторні.

Нормативно, дренажна система визначається як інженерна система для збору і відведення поверхневого та підземного стоку, що забезпечує зниження рівня ґрунтових водНаказ Міністерства з питань ЖКХ України від 22 березня 2010 року N 76 «Про затвердження форми звітності N 1-ізт (річна) „Звіт про інженерний захист територій населених пунктів“ та Інструкції щодо її заповнення».

Застосування дренажів – це радикальний метод зниження рівня ґрунтових вод у тих випадках, коли підтоплення території вже відбулося або передбачається з великою ймовірністю. У містах України побудовані дренажі різноманітних конструкцій для захисту як великих територій, так і окремих будинків у зоні підтоплення. Характеристики різних типів дренажів і умови їхнього застосування наведені в табл.

Характеристики дренажних систем

У залежності від гідрогеологічних, геоморфологічних, гідрологічних та інженерно-геологічних умов застосування різних типів дренажів або й їх сукупності дозволяє запобігти підтопленню будівель і споруд. Особливо це стосується житлових та промислових територій з високим сезоним рівнем грунтових вод.

Примітки

Див. також

Дренажний штрек Дренажні виробки Поверхневе водовідведення

Література

Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с. Посилання