Tiger () — чотирилопатний, двомоторний ударний вертоліт, який вперше вступив на службу у 2003 році. Він виробляється компанією Airbus Helicopters (раніше Eurocopter), що утворилася внаслідок злиття вертолітних підрозділів Aérospatiale та DASA. Airbus Helicopters позначає його як EC665. У Франції та Іспанії Tiger відомий як Tigre (що французькою та іспанською означає «Тигр»), тоді як у Німеччині та Австралії його називають Tiger.
Розробка Tiger розпочалася під час Холодної війни, і спочатку він задумувався як протитанкова вертолітна платформа для використання проти радянського наземного вторгнення в Західну Європу. Під час тривалого періоду розробки Радянський Союз розпався, що змінило ситуацію з безпекою в Європі. Франція та Німеччина вирішили продовжити роботу над Tiger, розробивши його як багатоцільовий ударний вертоліт. Він досяг бойової готовності у 2008 році.
Tiger має відзнаку першого повністю композитного вертольота, розробленого в Європі; навіть найперші моделі включали інші передові елементи, такі як «скляна кабіна», технології малопомітності та висока маневровість для підвищення живучості. Оновлені варіанти відтоді надійшли на службу, оснащені більш потужними двигунами та сумісні з ширшим спектром озброєння. З моменту вступу на службу Tiger використовувався в бойових діях в Афганістані, Лівії та Малі.
Історія створення Походження та ранній етап розробки
У 1984 році уряди Франції та Західної Німеччини висунули вимоги до перспективного протитанкового ударного вертольота, при цьому французька сторона бажала мати варіант, спеціально призначений для супроводу та боротьби з вертольотами противника.
Згідно з початковими планами, обидві країни мали закупити загалом 427 вертольотів. Західна Німеччина планувала придбати 212 машин у протитанковому варіанті під назвою PAH-2 (Panzerabwehrhubschrauber — «протитанковий вертоліт») з початком поставок наприкінці 1992 року. Франція планувала закупити 75 HAP (Hélicoptère d’Appui Protection — «вертоліт підтримки та прикриття») і 140 HAC (Hélicoptère Anti Char — «протитанковий вертоліт»), з початком поставок відповідно наприкінці 1991 і 1995 років.
Згодом як основного постачальника було обрано спільне підприємство Aérospatiale та MBB. Однак у 1986 році програму фактично скасували через стрімке зростання вартості; офіційно було підраховано, що постачання німецьким збройним силам еквівалентної кількості американських ударних вертольотів McDonnell Douglas AH-64 Apache обійшлося б значно дешевше, ніж продовження розробки Tiger.Krotz 2001, p. 130. За заявами міністра оборони Франції Андре Жиро у квітні 1986 року, спільна програма стала дорожчою за національну та, за прогнозами, потребувала більше часу на завершення. У липні 1986 року урядовий звіт також стверджував, що розробка відійшла від реальних вимог і побажань військових замовників.
Франція та Німеччина реорганізували програму, зокрема запровадили строкові контракти, які перекладали більші фінансові ризики на приватні компанії. Компанія Thomson CSF взяла на себе більшість робіт з розробки електронних систем Tiger, зокрема візуальних систем і сенсорів. Незважаючи на проблеми початкового етапу та політичну невизначеність у 1984–1986 роках, програму офіційно відновили в листопаді 1987 року; саме тоді більший акцент було зроблено на протитанкові можливості ударного вертольота. Значну частину організаційної структури проєкту було швидко переглянуто у 1987–1989 роках, зокрема у травні 1989 року було створено Франко-німецьке вертолітне управління як виконавчий орган програми.
У листопаді 1989 року Eurocopter підписала угоду, яка фінансово забезпечила більшу частину розробки вертольота аж до серійного виробництва, включно з будівництвом двох складальних ліній — на заводі Aérospatiale в Маріньяні та на підприємстві MBB у Донауверті. Ця ж угода передбачала виготовлення п’яти прототипів Tiger: три — як неозброєні льотні лабораторії та два — як озброєні бойові прототипи (один для французького варіанта супроводу і один для німецького протитанкового варіанта). Перший прототип здійснив свій перший політ 27 квітня 1991 року, який тривав 30 хвилин.
Після завершення Холодної війни та скорочення оборонних бюджетів у 1990-х роках фінансовий тиск знову поставив під сумнів необхідність усієї програми; у 1992 році з’явилися припущення, що Міністерство оборони Німеччини може відмовитися від проєкту через потребу скорочення витрат. Водночас Німеччина все більше прагнула, щоб Tiger виконував ширший спектр завдань: окрім протитанкової ролі, до вимог додали збройну розвідку поля бою, безпосередню авіаційну підтримку сухопутних військ і супровід інших вертольотів.
У 1992 році Aérospatiale та MBB, разом з іншими компаніями, об’єдналися, утворивши групу Eurocopter; це призвело до значної консолідації авіаційної промисловості та самої програми Tiger. У грудні 1996 року між Францією та Німеччиною було укладено важливу угоду, яка закріпила перспективи Tiger і передбачила розробку супутніх елементів, зокрема нових ракет наступного покоління для цього вертольота. Водночас національні політичні питання й надалі впливали на долю програми: запропонований продаж до 145 вертольотів Tiger Туреччині став джерелом суперечок, і через розбіжності між Eurocopter, Францією та Німеччиною щодо військового експорту Туреччина зрештою відмовилася від цієї угоди.
18 червня 1999 року Німеччина та Франція публічно розмістили замовлення на початкову партію з 160 Tiger (по 80 для кожної країни) загальною вартістю €3,3 млрд. 22 березня 2002 року перший серійний Tiger був урочисто представлений на заводі Eurocopter у Донауверті; хоча приймальні випробування серійних машин почалися у 2003 році, перша офіційна поставка до армії Франції відбулася 18 березня 2005 року, а до Німеччини — 6 квітня 2005 року. У березні 2013 року Німеччина скоротила своє замовлення до 57 одиниць."Germany finalises cuts to NH90, Tiger helicopter orders" . Flightglobal.com, 18 March 2013.
У 2008 році OCCAR оцінила загальну вартість проєкту в €7,3 млрд.Tran, Pierre. "Eurocopter: Despite Slow Economy, Tiger Helo Deliveries On Track." Defense News, 29 January 2013. У бюджеті Франції на 2013 фінансовий рік частка країни в програмі становила €6,4 млрд (≈ US$8,7 млрд), що передбачало загальну вартість програми близько €14,7 млрд (≈ US$20,1 млрд) для трьох основних партнерів. Біла книга оборони Франції 2013 року змінила структуру замовлення на 60 HAP і 20 дорожчих HAD; за цінами FY2013 один HAP коштував €27,4 млн (≈ US$37 млн), а HAD — €36,1 млн (≈ US$49 млн). З урахуванням витрат на розробку один французький Tiger обходився приблизно в €80 млн (≈ US$109 млн). У грудні 2015 року Франція додатково замовила 7 вертольотів HAD, із планом модернізувати весь парк до стандарту HAD до 2025 року, довівши загальну кількість до 67 машин.
Експорт
Упродовж 1990-х років експортні перспективи Tiger пожвавилися завдяки двом великим заявкам на закупівлю з боку Великої Британії та Нідерландів. Непублічні переговори між Великою Британією та Францією щодо участі в програмі Tiger тривали ще з кінця 1980-х років, і хоча спочатку Британія відмовлялася від промислової участі в проєкті, вже до середини 1990-х років було відомо, що вона готова придбати сучасні ударні вертольоти за кордоном. Керівництво Eurocopter прагнуло якнайшвидше запустити серійне виробництво Tiger, оскільки невизначеність щодо дати початку виробництва й, відповідно, доступності вертольотів негативно впливала на потенційні експортні угоди. Як у Нідерландах, так і у Великій Британії здійснювався значний лобістський тиск з надією на вибір Tiger. Проте жодна з цих країн зрештою не замовила Tiger.
21 грудня 2001 року Eurocopter отримала контракт на виконання вимог програми AIR 87 Австралійської армії щодо постачання 22 вертольотів Tiger у варіанті ARH (Armed Reconnaissance Helicopter; ). Відмінності від стандартного Tiger включали нові системи зв’язку та авіоніки, а також відповідність австралійським вимогам безпеки. Згідно з умовами контракту, 18 із 22 машин були зібрані на підприємстві Australian Aerospace у Брісбені, дочірній компанії Eurocopter. 1 липня 2007 року, через затримки з досягненням оперативної готовності, Австралійська організація з матеріально-технічного забезпечення оборони призупинила всі платежі за контрактом. За даними Міністерства оборони Австралії, до 2008 року основні проблеми були усунуті, і виплати відновилися."Progress on Project AIR 87 – Tiger Armed Reconnaissance Helicopters" . Australian Department of Defence. Retrieved: 18 October 2009. У жовтні 2010 року було повідомлено, що вертольоти не досягнуть повної бойової готовності ще протягом двох років.. У грудні 2011 року останній Tiger ARH був переданий Австралійській армії. У серпні 2019 року Австралія оголосила програму LAND 4503 з заміни Tiger ARH.
У вересні 2003 року Іспанія обрала для своєї армії варіант бойового вертольота підтримки Tiger HAD, що базувався на Tiger HAP. 24 машини цього типу мали бути озброєні ракетними системами PARS 3 LR та Mistral, а також оснащені модернізованими двигунами Enhanced MTR390, здатними підіймати більші корисні навантаження. Поставки варіанту HAD розпочалися у 2007 році. Угода від вересня 2003 року передбачала не лише закупівлю, а й приєднання Іспанії до програми Tiger, що сприяло глибшій інтеграції іспанської авіаційної промисловості до нової багатонаціональної організації Eurocopter. Невдовзі після замовлення Іспанією Франція вирішила відмовитися від чисто протитанкового варіанта Tiger HAC, надавши перевагу багатофункціональному Tiger HAD, який також закуповувала Іспанія.
У липні 2006 року уряд Саудівської Аравії підписав контракт на €6,9 млрд на закупівлю 142 вертольотів, зокрема 12 ударних Tiger. Однак наприкінці 2007 року угоду було скасовано з невідомих причин.
У травні 2007 року, у відповідь на тендер на 22 ударні вертольоти для ПС Індії, Tiger був заявлений у конкурсі проти низки російських та американських машин.Govindasamy, Siva. "Bell, Boeing quit Indian attack helicopter contest" . Flight International, 10 October 2008. Наприкінці 2009 року повідомлялося, що Tiger не зможе взяти участь у польових випробуваннях в Індії через необхідність модернізації."Tiger not participating in India's contest, Boeing to offer Apache" . Asian Defence, 23 October 2009. У 2011 році кілька Tiger брали участь у стрільбових випробуваннях ракети PARS 3 LR у межах маркетингової кампанії, спрямованої на індійські збройні сили.Donald, David. "Paris 2011: MBDA Has India in Its Sights for Fire-and-forget Missile ." AIN Online, 23 June 2011.
У 2012 році Tiger брав участь у конкурсі на контракт вартістю ₩1,8 трлн на постачання до 20 ударних вертольотів для Південної Кореї, змагаючись з Boeing AH-64 Apache та TAI/AgustaWestland T-129."Republic of Korea Marine Corps – systems directory." Republic of Korea Marine Corps, 29 March 2009."AFP: S. Korea says three bidding for $6.9bn fighter deal." Google News, 18 June 2012. У квітні 2013 року Південна Корея обрала AH-64.
У січні 2013 року повідомлялося, що Eurocopter веде активні переговори щодо потенційних закупівель Tiger з Бразилією, Малайзією та Катаром. Станом на грудень 2015 року Tiger також розглядався у межах польської програми закупівлі нового ударного вертольота для заміни парку Мі-24.Perry, Dominic. "France orders seven more Tiger attack helicopters." Flight International, 22 December 2015.
Вартість експлуатації Станом на червень 2016 року вартість однієї льотної години вертольота Tiger ARH австралійської армії становила 30 335 австралійських доларів (приблизно 22 550 доларів США за середнім курсом обміну 2016 року), при цільовому значенні 20 000 доларів. Довгострокова середня вартість (за період з 2007 по 2016 рік) становила 39 472 долари за годину.
Після перегляду контракту на технічне обслуговування у 2014 році витрати на льотну годину зменшилися на 29 % у період з червня 2014 по червень 2016 року.
Опис