Петро Мойсейович Рабінович (26 жовтня 1936, Київ, Українська РСР, СРСР] — 19 грудня 2023, Львів), Україна — український учений-правознавець, доктор юридичних наук (1979), професор (1981), академік Національної академії правових наук України (2009), професор кафедри теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана ФранкаПівстоліття наукового повноліття: до ювілею проф. Петра Мойсейовича Рабіновича / Львівський національний університет імені Івана Франка, Юридичний факультет; упоряд. П. М. Рабінович. — Львів, 2016. — 100 с. — (Серія: Персоналії)., Заслужений професор Львівського університету (2002).
Життєпис Народжений восени 1936 року у Києві, син офіцера Червоної Армії, П. М. Рабінович влітку 1954 року приїжджає до Львова, де у Франковому університеті розпочне вивчення правознавства. До цього прагнув вступити на філософський факультет Київського університету. Але інтерес залишився і реалізовувався, коли Петро Мойсейович уже в зрілі роки — у 2002 році — вперше запровадив на львівському юридичному факультеті курс «Філософія права». Саме любов до мудрості, осмислення реальності, зокрема правової, її умоглядне конструювання — такі необхідні риси філософа-аналітика згодом утвердять його як одного з провідних сучасних українських фахівців з теорії права — сфери, в якій успіх і визнання не можливі без його філософського осмислення.
У студентські роки Петра Мойсейовича сформувалося його покликання до наукових пошуків у праві. Як відзначав через півстоліття один із його однокурсників, «з-поміж нас були такі, чиє покликання міг розпізнати кожен. Чи й не від самого початку наш студентський загал визнав за П. Рабіновичем обов'язок інтелектуальної праці: бути йому професором та й годі… Він справдив наші прогнози: став відомим ученим і зістався душею нашого товариства, і в чомусь його символом»Чуприна В. Хризантеми, або З любов'ю до тебе, наша незабутня юносте // Освіта. — 2005. — № 16..
У ті роки становлення фахового інтелектуального потенціалу Петра Мойсейовича активізувалося у згаданому студентському науковому гуртку, старостою якого він був упродовж усього часу навчання на юридичному факультеті. Керівниками же гуртка були тоді доценти В. Г. Сокуренко та Н. І. Тітова, а з 1958 р. — відомий вітчизняний правознавець професор П. О. Недбайло. Саме під його педагогічним впливом відбувалися формування і розвиток теоретично- й філософсько-правового світогляду П. М. Рабіновича. Петро Омелянович Недбайло керував підготовкою доповідей учасниками цього гуртка (а також, до речі, й дипломної роботи Петра Мойсейовича), читав лекції з проблем теорії права на випускному курсі. Усе це ставало вагомою складовою формування унікальної школи дослідницького правового мислення.
Наукова співпраця Вчителя й учня з роками лише утвердяться: професор П. О. Недбайло, очоливши вже у 60-му році кафедру теорії держави і праваКафедра теорії держави і права Київського університету імені Т. Г. Шевченка, продовжував співпрацювати зі своїм, цього разу вже молодшим, колегою. Відтак закономірним був вступ П. М. Рабіновича до аспірантури саме з теорії держави і права провідного тоді центру вітчизняних юридичних досліджень — Інституту держави і права Академії наук Союзу РСР (м. Москва). Керівниками аспіранта були науковці цього Інституту М. П. Лєбєдєв, а пізніше — О. А. Лукашова (нині відомий фахівець з теорії прав людини).
Велика наука Лаконічність виразів, ясність думки, глибина аналізу П. М. Рабіновичем явищ реального та ідеального правового світу вражає й донині. У цьому міг переконатись кожен, хто мав нагоду, для прикладу, слухати наукові доповіді та навчальні виступи метра. Одним із доказів цього є його постійно удосконалюваний посібник із основ загальної теорії права та держави, який протягом 1992—2008 років витримав загалом десять перевидань у різних містах України: у Києві (1992, 1993, 1994, 1995, 2001 рр), Львові (1992, 2007, 2008 рр.), Харкові (2002, 2005 рр.), Одесі (2002 р.), Тернополі (2007 р.), Бородянці (1993 р.).
Усе зазначене — це результат не лише яскравих здібностей, чи то генетично успадкованих, чи то розвинутих, але й практичного фахового досвіду Петра Мойсейовича. Здобувши в 1959 році диплом юриста, він працює (за державним направленням) адвокатом у м. Нововолинську та у смт. Стара Вижівка (Стара Вижва) Волинської області (до 1962 року), а пізніше − патентознавцем на київських підприємствах (до осені 1966 року). Водночас заочно навчається у згаданій аспірантурі, яку завершує захистом кандидатської дисертації «Законность и целесообразность в советском праве». Відтак — на запрошення декана юридичного факультету Львівського університету В. Г. Сокуренка — повертається до Alma Mater, де працює асистентом, доцентом, а згодом (після захисту у 1979 році докторської дисертації на тему: «Упрочение законности — закономерность социализма (вопросы теории и методологии исследования)»), — професором кафедри теорії та історії держави і права (згодом, до 19 грудня 2023 року — професором кафедри теорії та філософії права).
У 1992 році, коли створюється Академія правових наук України він обирається її членом-кореспондентом, а у 2009 році — її дійсним членом (академіком). Як фахівець із загальної теорії та філософії права і держави (особливо теорії прав людини), він опублікував понад 940 наукових праць, включаючи, зокрема, 30 монографій та 25 навчальних посібників (індивідуальних і колективних).
Як зазначав академік В. Т. Нор, наукову діяльність П. М. Рабіновича можна розділити на три етапиНор В. Т. Сторінки наукової біографії // Петро Мойсейович Рабінович. Матеріали до наукової біографії. — Львів, 2006.. Перший тривав з другої половини 60-х до кінця 70-х років минулого століття. Він був насичений дослідженнями теоретичних проблем законності (зокрема, її співвідношення з доцільністю), емпіричного (кількісного) визначення її рівня, ефективності засобів її забезпечення, її закономірностей у суспільстві, яке тоді йменувалось «соціалістичним». У цьому зв'язку розроблялась і більш широка проблема методологічного рівня — загальна концепція державно-правових закономірностей. Результати отих розвідок, що були опубліковані автором у двох монографіях (1975 і 1979 рр.), і донині використовуються науковцями.
Другий етап припадає на 80-ті роки. У цей час основним предметом досліджень П. М. Рабіновича стала низка проблем філософсько-правового рівня, як-от: об'єктивне і суб'єктивне у праві; час у правовому регулюванні; аксіологія права й інших юридичних явищ. Результати цих напрацювань було представлено, зокрема, у постановці й розробленні питання про так званий потребовий підхід до виявлення цінності позитивного права та й загалом його соціальної сутності (а відтак, і сутності будь-яких державних чи юридичних явищ); у конструюванні емпірично фіксованих показників цінності позитивного права — цінності особистісної, групової (особливо — класової) та загальносоціальної. Деякі з цих результатів було оприлюднено 1985 року в третій індивідуальній монографії вченого − «Социалистическое право как ценность». (У 2006 році її перевидано в Одесі в рамках серії «Антологія юридичної думки»). Вони використовувались, зокрема, й у наступних кількарічних конкретно-соціологічних дослідженнях аксіологічних засад правосвідомості молоді Львова, які виконувалися під керівництвом професора П. М. Рабіновича із залученням студентів-гуртківців та дипломників.
Що ж стосується, до речі, потребового дослідницького підходу, то його розвиток і авторська реалізація у подальших теоретико-правових дослідженнях стали, можна сказати, пожиттєвим науковим кредо Петра Мойсейовича. Згодом (2011 р.) він відверто позиціонує такий підхід як конкретизацію історико-матеріалістичної парадигми і на його основі конструює так зване «потребове праворозуміння» (2013 р.).
З початку 90-х років і донині триває третій етап наукової творчості Петра Мойсейовича. Основним об'єктом його досліджень стають основоположні («природні», «загальносоціальні», «соціально-природні») права людини — насамперед у їх загальнотеоретичному осягненні, включаючи й філософсько-правовий вимір. У зв'язку з цим робиться спроба закласти підвалини сучасної вітчизняної загальної теорії таких прав. І деякі її положення вже тоді було включено П. М. Рабіновичем до концептуально й методологічно реформованого (порівняно з радянським періодом) згадуваного вище навчального посібника з основ загальної теорії права і держави. Згодом цю працю було відзначено спеціальним дипломом на V Всеукраїнському конкурсі на найкраще юридичне видання (2003 р.). А його посібник «Права людини і громадянина» (Київ, 2004; у співавторстві) теж нагороджується дипломом на VI такому конкурсі.
Науковець також двічі стає лауреатом престижної Премії імені Ярослава Мудрого, присуджуваної Національною юридичною академією України і Президією АПрН України (2004, 2011 рр.).
І тут не можна не згадати про те, що — за свідченням Петра Мойсейовича — величезний вплив на його творчість справили численні монографічні праці одного з лідерів (можна сказати, — класика) вітчизняної теорії права радянського періоду другої половини ХХ ст. — професора Сергія Сергійовича Алєксєєва (усі твори якого згодом були оприлюднені у 10-томному виданні, опублікованому у Москві у 2010 р.). Петро Мойсейович мав можливість не раз спілкуватися з С. С. Алєксєєвим у Львові й у Свердловську (нині — Єкатеринбург) — причому не тільки під час наукових і навчальних заходів, а між іншим, у спільних туристичних походах на у Карпатах та на Уралі…
Наукова школа Аби краще зрозуміти особистість П. М. Рабіновича як науковця, ще раз звернімося до постаті одного з його наукових учителів. Про наукову складову особистості професора П. О. Недбайла Петро Мойсейович, як автор статті до 100-ліття від дня народження свого вчителя (2007 р.), напише: «Усе життя П. Недбайло займався викладацькою діяльністю, вихованням наукових кадрів. І в цьому яскраво виявилась його творча індивідуальність, методична майстерність, тактовність та доступність. Й не випадково чимало студентів Львівського та Київського університетів, що навчались у П. Недбайла, згодом присвятили себе саме тій науці, яку він їм викладав; багато з них з часом стали докторами юридичних наук — теоретиками держави і права (М. В. Вітрук, М. І. Козюбра, В. В. Кравченко, О. А. Лукашова, В. А. Патюлін, А. С. Піголкін, В. Г. Сокуренко, О. В. Сурілов (та й сам Петро Мойсейович). Загалом під керівництвом П. О. Недбайла майже 20 аспірантів підготували кандидатські дисертації»Рабінович П. М. Пам'яті вчителя (до 100-річчя від дня народження професора Петра Омеляновича Недбайла) // Вісник Львівського ун-ту. — Сер. юрид. — Вип. 44. — Львів, 2007.''.
Майже те ж саме можна сказати й про П. М. Рабіновича. Він — як науковий керівник або ж як консультант — безпосередньо сприяв підготовці й захисту кандидатських дисертацій з теорії держави і права або з філософії права Г. Г. Шмельовою, Л. А. Луць, Є. І. Федиком, В. М. Косовичем, І. М. Панкевичем, Н. М. Раданович, Ю. П. Лободою, О. В. Грищук, С. Є. Федиком, Л. В. Ярмол, С. П. Добрянським, О. З. Панкевичем, А. В. Рабінович, С. П. Рабінович, М. Б. Рясним, Т. І. Пашуком, І. Я. Сенютою. Р. Б. Сивим, Д. А. Гудимою, С. О. Верлановим, Т. І. Дудаш, Т. Т. Полянським, О. В. Соловйовим, В. В. Гончаровим, О. М. Луцівим, Г. В. Перетятко, С. Б. Цебенко, С. Б. Ратушною, Т. В. Бачинським та ін., а також докторських дисертацій М. А. Дамірлі і В. М. Косовичем. Значна частина цих здобувачів під час їх навчання на юридичному факультеті Львівського університету працювали у студентському науковому гуртку з теорії держави і права, яким протягом 45 років опікувався П. М. Рабінович.