Льві́вська націона́льна музи́чна акаде́мія і́мені Мико́ли Ли́сенка — найстаріший в Україні музичний заклад вищої освіти і один з найдавніших в Європі.
В 1796 році Юзеф Ельснер, майбутній вчитель Ф. Шопена, організував у Львові «Музичну академію», яка згуртувала кращі виконавські сили для концертної діяльності. Спеціальний музичний заклад під назвою «Інститут співу при товаристві Св. Цецилії», як прообраз сучасної академії, почав діяти у Львові ще в 1826 р., і заснував його син геніального австрійського класика Вольфганга Амадея Моцарта – Франц-Ксавер, який був центральною постаттю галицького музичного життя впродовж тридцяти років. На цій основі згодом виникло Галицьке музичне товариство (Galizischer Musik-Verein). При товаристві в 1839 р. організовано «Інститут музики» Галицького музичного товариства, яким керував австрійський музикант Йоганес Рукґабер.
З 1844 року “Інститут музики” став повноцінно функціонувати як багатопрофільний музичний навчальний заклад, про що свідчить офіційний державний реєстр “Schymatismus” за 1844 р., розділ “Заклади освіти і викладання (Unterrichts- und Bildungs – Anstalten)”.
Революційні події «Весни народів» 1848-1849 рр. призупинили діяльність Інституту музики і лише в 1853 р. при відновленому Галицькому музичному товаристві вдруге відродилась діяльність цього музичного навчального закладу вже як Консерваторії. Першим директором консерваторії у Львові знову став уже згаданий Йоганнес Рукгабер, другим — учень славетного Шопена відомий піаніст і композитор Кароль Мікулі.
Від 1903 року у Львові розгорнув свою діяльність Вищий музичний інститут імені М. Лисенка, засновником та першим директором якого був політик, громадський діяч та композитор Анатоль Вахнянин. У міжвоєнному двадцятиріччі у Львові виникла ще одна консерваторія — ім. К. Шимановського. Крім консерваторій, у Львівському університеті від 1911 року функціонував Інститут музикологіı̈, який очолив Адольф Хибінський. В 1939 році на основі об’єднання цих навчальних закладів створено Львівську державну консерваторію, якій в 1944 році присвоєно ім’я Миколи Лисенка. В 1992 році консерваторію перейменовано у Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, у 2000 році — у Львівську державну музичну академію імені М. В. Лисенка, яка в 2007 році Указом Президента України від 13 вересня 2007 р. № 863 отримала Національний статус.
Нині Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка є провідним державним музичним закладом вищої освіти України, унікальним надбанням національної культури, який за результатами своєї діяльності здобув загальнодержавне та міжнародне визнання.
Історія
Перед утворенням консерваторії Зародження Львівської консерваторії пов'язують із діяльністю багатьох видатних музикантів, які проживали в той чи інший період свого життя у Львові. Так, ще у 1796 р. польський композитор і диригент німецького походження, в майбутньому вчитель Фредерика Шопена Юзеф Ельснер заснував у Львові т. зв. «Музичну академію», яка була музично-філармонічним товариством, і зосереджувалась на музично-виконавській діяльності. Це товариство проіснувало лише рік, до 1797Мазепа 2003, т. 1, с. 34.
Згодом, у 1826 р. Франц Ксавер Моцарт, син Вольфганга Амадея Моцарта, заснував у Львові Товариство святої Цецилії (Cӓcilienverein), яке поєднувало в собі церковний хор та Інститут співу. Ґрандіозною подією було для товариства виконання Реквієму Вольфганга Амадея Моцарта 5 грудня 1826 р. в Соборі святого Юра (диригував тоді Кароль Ліпінський). Товариство святої Цецилії, щоправда, проіснувало тільки три роки: до 1829 р.
У 1820-х та 1830-х роках були спроби створити музичне товариство. Із 30-х років неофіційно існувало «Товариство друзів музики» («»), яке в 1836 р. налічувало понад 100 аматорів, а керівником на той час був Йоган Рукґабер.
14 серпня 1838 р. це товариство отримало офіційний статусМазепа 2003, т. 1, с. 38, а 25 серпня того ж року отримало назву Галицького музичного товаристваSzematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkim Księstwem Krakowskim na rok 1874. — Lwów, 1874. — S.594. Метою товариства був розвиток музичного життя в Галичині: товариство вело концертну діяльність, а також навчально-просвітницьку.
В 1839 р. Товариство заснувало музичну школу, а в 1853 р. — консерваторію.
Консерваторія Галицького музичного товариства
На жаль, в 1848 р. під час артилерійського обстрілу будівля, де перебувало музичне товариство, повністю згоріла, а з нею і бібліотека, музичні інструменти, архів товариства. Робота ГМТ почала поступово відновлюватись лише з 1851 р., коли цісар Франц Йосиф І відвідав Львів та надав 2000 золотих ринських фінансової допомоги на віднову діяльності ГМТ.
3 грудня 1852 р. за наказом Галицького намісника Вацлава ЗалєськогоВідомий також під псевдонімом Вацлав з Олеська, він ще у 1833 р. видав збірку польських та українських народних пісень «Piesni polskie i ruskie ludu galicyjskiego». було узаконено утворення музичної консерваторії. 4 грудня 1853 р. відбулись загальні збори товариства, де обрали основних його членів, зокрема директором консерваторії та першим диригентом концертів ГМТ обрали Йоганна Рукґабера. 1 травня 1854 р. відкрились т. зв. «школи» — класи співу, скрипки та віолончеліМазепа 2003, т. 1, с. 40.
Протягом 1858—1887 рр. керівником Галицького музичного товариства був піаніст і композитор вірменського походження, учень Фредерика Шопена Кароль Мікулі; окрім керівничої посади Мікулі був також керівником хору й оркестру, викладав гармонію, композицію та (з 1859 р.) гру на фортепіано, вів репетиції та виконував багато організаційної роботи в товаристві.
Кількість учнів Консерваторії ГМТ зростала: у 1858 їх було 90, у 1874—267, у 1885—390; навчальні дисципліни поступово стали охоплювати класи фортепіано, органа, скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, валторни, сольного й хорового співу, контрапункту, музичної форми, теорії музики, гармоніїСторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 16. В Консерваторії був і власний оркестр, який виконував симфонії К. В. Глюка, В. А. Моцарта та інших композиторів, також регулярно проводились концерти камерної музики, в яких виступали викладачі консерваторії, зокрема й сам Мікулі. Серед учнів Мікулі були Денис Січинський, Мечислав Солтис, Станіслав Невядомський.
Із 1887 року у зв'язку з погіршенням здоров'я Мікулі полишає посаду директора консерваторії, і його наступником стає Рудольф Шварц, органіст, композитор, дириґент, педагог, теоретик музики. Шварц був директором ГМТ до 1899 р. В 1899 р. Шварц помер, і було оголошено конкурс на посаду директора консерваторії. Серед кандидатів були, зокрема, композитор і диригент Мечислав Солтис та піаніст і диригент Генрик Мальцер-Щавінський. На посаду обрали Мечислава Солтиса, який залишився незмінним керівником консерваторії аж до 1929 р.
У 1906 р. Товариство побудувало власне приміщення, яке нині є приміщенням Філармонії, а в 1910 освятили Концертний залМазепа 2003, т. 1, с. 43Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, с. 17 (після війни тут була Львівська консерваторія, яка переїхала на вул. О. Нижанківського, 5 лише у 1962 р. Концертний зал до цього часу Філармонія орендувала у консерваторії)Мазепа 2003, т. 2, с. 56 Цікавим фактом є те, що в 1911 р. в Консерваторії ввели клас ритмової гімнастики за методом Еміля Жака-Далькроза.
Якщо до Першої світової війни взаємини між польською та українською частинами музикантів Львова були відносно теплими, то після війни вони дещо загострились і контакти охолонулиМазепа 2003, т 1, с. 42. Починаючи з 1919 р., після закінчення українсько-польської війни Галицьке музичне товариство все частіше почали називати Польським музичним товариством, хоча офіційно нова назва була затверджена тільки в 14 квітня 1939 р., тобто аж через 20 роківМазепа 2003, т 1, с. 44. На той час Консерваторія стала основним полем діяльності Музичного товариства, яке стало фактично синонімом Консерваторії.
В 20-х роках і пізніше ГМТ/ПМТ переживає певні фінансові труднощі, через що, наприклад, у 1923 р. Товариство змушене було підписати договір про оренду концертного зал приватному підприємству, яке організувало там кінотеатр «Аполло». Підтримка ПМТ владою постійно зменшувалась, і керівникам було все важче підтримувати роботу Консерваторії, доводилось покладатись і на добровільні внески небайдужих громадянМазепа 2003, т. 1, с. 44. Втім, під кінець свого існування Товариство почало виходити із кризи.
Останнім керівником ГМТ/ПМТ став Адам Солтис, композитор, громадський діяч, педагог. Він був керівником ПМТ із 1930 до 1939 р. В час його керівництва Товариство виконувало музику Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Георга Фрідріха Генделя, Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Артюра Онеггера, Золтана Кодаї, Мечислава Солтиса та ін. Окрім ПМТ, Адам Солтис був головою Польської музично-педагогічної спілки (утвореної 1919 р.) та президентом львівського відділу Польського товариства сучасної музики. Він спричинився до перших виконань у Львові музики Кароля Шимановського, Ігора Стравінського, Сергія Прокоф'єва та ін.
В 1939 р. Консерваторія ПМТ припинила своє існування у зв'язку із реорганізацією музичних закладів Львова, здійсненою Радянською владою (див. розділ Після об'єднання). В консерваторії ГМТ/ПМТ навчалось багато видатних діячів польської й української музичної культури, зокрема Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга, Зофія Лісса, Станіслав Невядомський, Денис Січинський, Юзеф Кофлер та інші.
Львівська музична консерваторія ім. Кароля Шимановського
Кафедра музикології Львівського університету (1912—1941)
Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка Ще з 1891 р. у Львові діяло хорове товариство Боян, яке заснували за ініціативою Анатоля Вахнянина. Метою цього хорового товариства було «плекання головно руського національного співу, так хорального, як і сольового, а також інструментальної музики»Сторінки історії…, с. 21. Згодом «Бояни» утворились і в інших містах Східної Галичини, зокрема у Перемишлі (1891), Бережанах (1892), Стриї (1894), Коломиї (1895), Станіславові (1895, теперішня назва міста — Івано-Франківськ), Чорткові (1898), Чернівцях (1899)Мазепа 2003, т. 1, с. 213. Щоби об'єднати ці товариства в єдину структуру та утворити школу музики з українською мовою викладання в 1903 р. утворили «Союз співацьких і музичних товариств», статут якого затвердили 1 лютого 1903Мазепа 2003, т. 1, с. 213. Автор наголошує на даті 1 лютого, а не на 28 червня щодо ухвалення Статуту..
Роботу музичний навчальний заклад «Союзу співацьких і музичних товариств» розпочав того ж таки 1903 року, 10 жовтня, і мав назву Вищого музичного інституту. 21 квітня 1907 р. «Союз…» перейменували на «Музичне товариство ім. Миколи Лисенка»Лешек Мазепа звертає увагу на те, що в назві ім'я Лисенка писалось без «Віталійович» (Мазепа 2003, т. 1, с. 229).. Натомість документа, який би засвідчував присвоєння Інститутові імені корифея української музики поки не вдалось знайти, проте перша згадка в пресі такої назви закладу датована вже 5 грудня 1912 р. (в газеті «Діло»)Мазепа 2003, т. 1, с. 236. Керівником ВМІ до 1908 р. був Анатоль Вахнянин. Після його смерті керівні обов'язки виконували Олена Ясеницька-Волошин i Володимир Шухевич, доки керівником у 1910 р. не став Станіслав Людкевич (який разом із Вахнянином був одним із ініціаторів створення Інституту). Людкевич, окрім того, викладав тут теорію, гармонію та історію музики. Із 1915 р. керівником Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка був Василь Барвінський, який також викладав в Інституті теоретичні предмети, зокрема гармонію, а також гру на фортепіано.
У 1909 р. в Інституті організували перший «салоновий» оркестр під керівництвом о. Івана ТуркевичаСторінками історії…, с. 23. В 1910—11 рр. також реформували навчання в Інституті, згідно з яким було три курси по три роки навчання (раніше тривалість навчання становила 8 років).