Архітекту́рні па́м'ятки Жо́вкви

Місто Жовква збудоване за концепцією «ідеальних міст»  доби Ренесансу. Суть концепції полягала у створенні збалансованої планувальної структури міста — кожному архітектурному об'єктові відводилося певне розміщення відносно інших. Один із сучасних дослідників міста Микола Бевз звернув увагу на відповідність планувальної структури Жовкви до теоретичної розробки італійця П'єтро Катанео (1500—1572 роки). Цей архітектурний задум реалізовував Павло Щасливий.

До видатних історико-архітектурних ансамблів відносяться Ринкова площа (сучасна площа Вічева) із замком 1594 року, костелом Святого Лаврентія XVII століття, Василіянським (XVII—XX століття) і Домініканським (XVII—XVIII століття) монастирями та ін. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества, збережені на території колишніх передмість та синагога в стилі ренеса́нсу. Загалом, щоб пішки оглянути найвидатніші архітектурні пам'ятки Жовкви, потрібно не більше як дві години, адже більшість із них розміщені на площі Вічевій та вулицях, що виходять із площі, зокрема Львівській.

На невеликій території історичного центру, що з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні близько 55 пам'яток архітектури, в тому числі світового рівня. Місто належить до першої категорії цінності списку історичних населених місць України. З 1998 року Жовква є претендентом на занесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Ринкова площа (пл. Вічева) Докладніше:Площа Вічева (Жовква)

Перед замком будівничі міста заклали головну торгову площу — Ринок. Її багатий архітектурний ансамбль творили кам'яниці із високими дахами, підтінням та аттиковим завершенням, із заходу та сходу та костел святого Лаврентія із заходу. Обабіч замку до площі примикали оборонні стіни із казематами і дерев'яними бойовими галереями та дві міські брами — Звіринецька та Глинська.

Перші поверхи кам'яниць переважно займали крамниці. Кілька будинків мають аркадні галереї, що дають змогу перебувати на площі за будь-якої погоди. Частину композиції площі було втрачено у 1941, коли було зруйновано квартал по вулиці Львівській, крамниці у котрому належали переважно євреям. Недалеко від цього місця видно сліди археологічних розкопок, що виявили підвали колишніх споруд — знахідки доступні до огляду. Поряд із ними встановлено знак, який стверджує, що «тут має стояти пам'ятник Тарасу Шевченку, великому сину України».

До нашого часу дійшло не багато інформації про власників та історію окремих кам'яниць. Зокрема, у XVII столітті будинок № 13 належав митнику Руських земель Якубу Бецалу, що купив його у золотника Станіслава Томашовича. У будинку № 7 розміщувалася єврейська друкарня Урі Фебуса «Гай Леві», запрошеного Яном ІІІ Собеським із Амстердама в 1691 р. А в будинку № 9 могло міститися посольство Венеційської республіки, згадки про яке є в історії міста вірменського монаха-дослідника Садока Баронча. Про це може свідчити крилатий лев на фасаді. Окремо варто відзначити, що огляд площі згідно з путівниками може бути ускладнений відсутністю видимої нумерації на більшості будівель.

Костел святого Лаврентія

Костел святого Лаврентія, площа Вічева, 18

Збудований у 1606—1618 роках на штучному насипі, закладеному полоненими турками, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. У підземеллі похований Станіслав Жолкевський, його дружина Реґіна з Гербуртів зі сином Яном, родина Даниловичів, батько короля Якуб Собєський, королевичі, державні секретарі, настоятелі, меценати храму. За кількістю і значущістю поховань видатних діячів Польської держави костел часто називають «Малим Вавелем».

Храм вважають найбільшою, найгарнішою, найбагатшою спорудою Жовкви. Його дзвіниця отримала назву «малої Пізанської вежі» (трохи перехилена).

Костел будував Павло Щасливий, після його смерті (1610 р.) — Павло Римлянин, Амвросій Прихильний. Храм у формі латинського хреста в плані увінчаний візантійською банею, характерною для українських дерев'яних церков, прикрашений скульптурним фризом, багатьма декоративними елементами, скульптурою Архангела Михаїла на фронтоні та сиґнатуркою над вівтарною частиною. Головний вхід обрамлений білокам'яним різьбленим порталом із зображенням апостолів Петра і Павла, святих Лаврентія та Станіслава, євангелістів та Христа Вседержителя в оточенні ангельських голівок і орнаментів. Цей портал вважається одним із найкращих ренесансних порталів України та Польщі.

Ще однією ознакою храму як пантеону лицарської слави є живописні полотна XVII століття авторства Шимона Богушовича, А.Стеха та Мартіно Альтамонте («Битва під Віднем»), які зображали бойові подвиги С.Жолкевського та Яна ІІІ Собєського. Зараз вони містяться в експозиції музею «Олеський замок». Вважається, що після закінчення реставрації костелу вже відреставровані полотна (або їхні копії) будуть повернуті на свої місця.

Колись у храмі знаходився дуже добрий орган. З приходом радянської влади у храмі зробили склад добрив і на початку 1990-х виявилося, що орган кудись зник. У храмі є тільки його імітація та тривають роботи з відновлення.

Зараз тут знаходиться діючий Парафіяльний костел св. Лаврентія () Римо-Католицької Церкви в Україні. Костел перебуває у доброму стані, зокрема, завдяки опіці польської армії та відділу реставрації Варшавської політехніки.

Монастир отців Василіян (Храм серця Христового)

Монастир отців Василіян (Храм серця Христового), вулиця Василіянська 4—6

Церкву збудовано 1612 року на місці дерев'яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.

У 1691 р. Ян III Собеський переносить до церкви з Молдови мощі Івана Сучавського. Тоді ж до Жовкви прибувають монахи-василіяни, хоча відомості про їхнє перебування у місті вже є з 1682. При церкві закладають монастир, ігуменом котрого стає румунський філософ митрополит Досифей, що прибув, супроводжуючи мощі.

У 1697-99 жовківський художник Іван Руткович із різьбярами виконав іконостас. У 30-х рр. XVIII століття іконостас було продано до Нової Скваряви. У 30-х рр. ХХ століття митрополит Андрей Шептицький придбав іконостас для збірки Національного музею у Львові.

У XVIII столітті збудовано вежу. У 1895 було закладено друкарню отців Василіян. Решту споруд добудовували аж до початку XX століття. Також на початку XX століття відбулася перебудова храму за проєктом Едгара Ковача, професора «Львівської політехніки». Від давніших часів залишився тільки ренесансний білокам'яний портал бічного входу.

Теперішній розпис церкви з 1932 по 1934 створював Юліан Буцманюк. Розпис ідентифікують з українським бароко та окремо відзначають його оригінальність. До прикладу, на одній фресці зображено козаків, які принесли дари новонародженому Ісусу, а на іншій — Акт Злуки із зображеннями відомих політичних та громадських постатей того часу (в радянський час була частково затерта, в наш час була законсервована й чекає реставрації).

Недалеко від вівтаря лежать нетлінні останки мученика святого Партенія (†250), котрі у 1783 привезли з Відня. Вони замінили мощі Івана Сучавського, котрі повернули Сучаві на вимогу тамтешніх мешканців.

У 1990 церкву повернено ордену Отців Василіян і вона тепер належить до Львівської митрополії УГКЦ. У 2003 р. посвячено новий іконостас роботи жовківських майстрів.

Домініканський монастир (храм св. вм. Йосафата)

Домініканський монастир (храм святого великомученика Йосафата), вулиця Львівська, 7

Церква на цьому місці постала вперше у 2-й половині 16 століття й спочатку була дерев'яною, тому за деякий час згоріла. Така неприємна пригода повторювалася ще двічі. Тільки коли почали будувати вчетверте, то звели храм із каменю. Ранньобароковий костел було зведено в 1653—1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собеської як усипальницю для її сина Ма́рка. В інтер'єрі дотепер збереглися надгробки Теофілії та Марка Собеських, виконані у другій половині XVII ст. відомим скульптором Андреасом Шлютером (1662?-1714). Келії постали у 1754—1792 рр. У тому ж 1792 р. храм набрав сучасного вигляду. Живописець К.Політинський розписав інтер'єр храму в 1903—1927 рр. Проте, до наших часів елементи зовнішнього оздоблення храму не збереглися. Також тут містилася чудотворна ікона Богородиці, нині перевезена до Варшави.

Тут також знаходяться залишки північно-східного муру, а навпроти входу (якщо стати спиною, то зліва), була Львівська Брама, коло якої стояло три дзвони цього храму — Марія, Яцек та Домінік. За часів Речі Посполитої, Австро-Угорщини та знову Польщі це був діючий храм. За часів радянської влади тут були казарми кількох полків, стайні (конюшня) і склад. Тепер перший поверх належить Львівській архієпархії Греко-Католицької Церкви, так само як і храм, що названо тепер іменем Святого великомученика Йосафата. Вже кілька років триває відновлення внутрішньої частини храму, тож усередині все заставлено риштуванням ремонтників, що, однак, не заважає священикам провадити відправи.

Синагога

Синагога, вулиця Запорізька

Спочатку, в 1625, синагога була зведена дерев'яною, бо побудова була дешевшою і не потребувала дозволу на спорудження, на відміну від кам'яної. Проте відносно скоро вона згорає. І хоча у 1635 другий власник Жовкви Станіслав Данилович дає дозвіл на будівництво кам'яної синагоги на місці тої, що згоріла, нову синагогу починають будувати щойно лиш у 1692 за сприяння короля Яна ІІІ Собєського, третього власника Жовкви, та під керівництвом королівського архітектора Петра Бебера. Збудували нову святиню у 1698 р. у стилі ренесансу. Вона є однією з найбільших у Європі оборонних споруд у цьому стилі. Стіни синагоги оборонного типу, бо вона була, як підтвердили археологічні розкопки, розташована коло міського муру.

З другим приходом у Жовкву радянської влади, синагогу перетворили на склад. Хоча вона на той час вже не функціонувала, бо ще нацисти її закрили. Також під час німецької окупації споруда горіла, після чого фактично збереглися тільки стіни. Синагога відома у всьому світі. І не тільки тим, що її занесли у список Нью-Йоркського фонду світових пам'яток «100 пам'яток світу, що перебувають у загрозливому стані», завдяки чому у 2000 розпочалася реставрація і у майбутньому тут буде Єврейський центр Галичини. Відома вона тим, що на її манір будують синагоги в інших містах. Зокрема, до прикладу, у Тель-Авіві збудували декілька таких «жовківських синагог».

Замок

Замок, площа Вічева, 2

Закладений засновником Жовкви С.Жолкевським у 1594 р., будувався до 1606 р. Павлом Щасливим. Також відомо, що на запрошення С. Жолкевського тут працювали такі відомі архітектори як Амвросій Прихильний, Павло Римлянин, Петро Бебер.

За переказами, навколо замку знаходився сад дружини Жолкевського неймовірної краси, та до нашого часу він не зберігся. У 1606 за замком Жолкевським був створений звіринець, де розводили зубрів, оленів, сарн, котрий існував тільки до кінця XVII століття. Цей звіринець дав назву одній із міських брам.

На фасаді замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собєських, Радзивіллів. У подвір'ї знаходиться будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом дубовим водогоном витікала в корито джерельна вода. У південному, палацовому корпусі, містилися приватні покої власника замку, скарбниця, парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

Одразу коло замку протікає річка Свиня. За легендою, назву вона дістала через те, що в цій річці слуги гетьмана Жолкевського мили однойменних тварин.

Ратуша

Ратуша, площа Вічева, 1