«Ілля́ Му́ромець» (; С-22 «Ілля Муромець») — загальна назва декількох серій чотиримоторних біпланів, що випускалися в Російській імперії на Російсько-Балтійському вагонному заводі протягом 1913—1918 років. Уперше в світовій практиці в даних літаках був застосований суцільний фюзеляж, який містить кабіну в обтічному корпусі. Цей літак поставив низку рекордів: вантажопідіймальності, числа пасажирів, часу і максимальної висоти польоту. Є першим у світі бомбардувальником, який вироблявся масово.
Прототип Польоти «Руського Витязя» повністю підтвердили можливість створення важких багатомоторних літаків, і свою зацікавленість в таких апаратах виявило військове міністерство. З серпня 1913 року на Російсько-Балтійському вагонному заводі (РБВЗ) розпочали будівництво прототипу нового чотиримоторного важкого аероплана, який отримав назву на честь руського билинного богатиря «Ілля Муромець» (воно стало загальною назвою для різних модифікацій цієї машини, що будувалася на заводі з 1913 по 1917 рік). Прототип за № 107 був готовий у грудні 1913 р. і 23 числа здійснив перший політ. На цьому апараті між коробкою крил і оперенням було середнє крило з кабанами (брусами) для кріплення розчалок, а під фюзеляжем було зроблено додаткове середнє шасі. Середнє крило себе не виправдало і його незабаром зняли. Після вдалих випробувань і ряду досягнень першого побудованого апарата типу «Ілля Муромець» № 107 Головне Військово-технічне Управління (ГВТУ) уклало 12 травня 1914 року контракт № 2685/1515 з РБВЗ на виробництво ще 10 аеропланів цього типу.
Перша серія
У квітні 1914 р. поза майбутнім контрактом ГВТУ-РБВЗ був побудований другий екземпляр за № 128 на якому були потужніші двигуни типу «Аргус» — 2 по 125 к. с. і 2 по 140 к. с. Корабель отримав почесне найменування «Київський» на честь знаменного червневого перельоту Санкт-Петербург — Київ — Ново-Сокільники — Санкт-Петербург. Першими пілотами повітряних кораблів стали інструктори Гатчинської авіашколи. Пілотуванню їх вчив особисто конструктор Ігор Сікорський на кораблі «Київському», який згодом став навчальним. У липні школа за готівку придбала цей літак.
Незабаром почалася війна, і Військове відомство стало квапити із побудовою десяти замовлених кораблів. У липні 1914 р. був затверджений штат № 7 Команди для аероплана типу «Ілля Муромець», що складалася з 4 офіцерів, 1 військового чиновника і 40 нижніх чинів. На апарат передбачалося потужне озброєння: 37 мм гармату Гочкіса (Hotchkiss), 2 кулемети «Максим» (Maxim), 2 рушниці-кулемета «Мадсен» (Madsen) і 2 пістолети «Маузер».
Один корабель прирівнювався до польового загону і виділявся у розпорядження штабам армій і фронтів.
5 серпня 1914 р. начальникові авіаційного відділу Офіцерської Повітроплавальної Школи в Гатчині, полковникові С. А. Ульяніну доручили формування перших чотирьох команд, а з вересня ще трьох. Командиром 1-го повітряного корабля був призначений штабскапітан Е. В. Руднєв, 2-го — поручник А. В. Панкратьєв, 3-го — штабскапітан С. М. Бродович і 4-го — поручик С. К. Модрах.
Ще до відправлення на фронт першого корабля, в серпні на ньому була випробувана 37 мм гармата Гочкіса, яка була встановлена на кулеметно-гарматному майданчику. За задумом гармата призначалася для боротьби з німецькими дирижаблями — «Цепелінами». Випробування були визнані незадовільними: при вазі в 6 пудів і скорострільності 10 пострілів на хвилину, гармата вимагала двох осіб для обслуги — навідника і піднощика снарядів, яких було 15 штук, та і їх розліт становив 200—250 м. Вже в Ескадрі в січні 1915 р. пробували іншу, на п'ятому кораблі, 3-дюймову гармату системи полковника Ґельвіґа, яку прислали з Головного Артилерійського Управління. Вона була безвідкотною, з додатковим стволом, прямо протилежним (опозитним) головному. При пострілі з головного дула вилітав бойовий снаряд, а з додаткового — пиж, це виключало відкіт ствола. Але від неї теж відмовилися через велику вагу, малу скорострільність і низьку ефективність стрільби.
З липня по вересень 1914 р. було виготовлено 5 апаратів типу Б № 135—138 і 143, що отримали відповідно найменування кораблів з I по V. Після численних доопрацювань і установки озброєння дві машини в серпні були готові до відправлення на фронт. Вранці 31 серпня «Ілля Муромець I» Е. В. Руднєва вилетів в Білосток на Північно-Західний фронт. 24 вересня на фронт відправився «Ілля Муромець II» поручика А. В. Панкратьєва.
Голова Правління АТ РБВЗ Шидловський написав доповідну записку військовому міністрові Сухомлинову і просив, щоб йому на ділі дали можливість довести придатність «Муромця» для військових цілей. У ній вказувалося на неправильне використання цих машин на фронті і пропонувалося сформувати з розрізнених загонів «Муромців» бойове з'єднання за типом ескадри морських бойових кораблів. Верховний головнокомандувач Великий князь Микола Миколайович і сам Імператор також ознайомилися з доповіддю і схвалили цей проєкт. На початку грудня 1914 р. був виданий наказ, згідно з яким вся авіація поділялася на важку і легку. Було сформовано Управління Ескадри повітряних кораблів (УЕПК), підпорядковане Верховному Головнокомандувачу. М. В. Шидловскому надано звання генерал-майора, що відповідало його чину дійсного статського радника, і призначили Начальником УЕПК. За штатом до Ескадри входило 10 бойових і 2 навчальних корабля. Аеродром УЕПК знаходився біля села Стара Яблонна (під Варшавою), куди в грудні 1914 року прибули 3-й, 5-й, 6-й і 7-й кораблі. Два останніх «Муромця» були нового типу В («полегшеного»), з гострим носом (перший навчальний з двома двигунами «Сальмсон», другий — бойовий). Ще у вересні 1914 року при формуванні трьох додаткових загонів (5-го поручика Г. В. Алехновича, 6-го штабс-капітана Б. Н. Фірсова і 7-го штабс-капітана Г. Г. Горшкова). Для загону «Київський» (7-го за порядком) призначався «Київський» № 128, що знаходився в Гатчинській школі. Але школа просила залишити корабель для підготовки льотчиків. Тоді Горшкову виділили новий аероплан за № 150 типу І, який отримав назву «Київський» за найменуванням загону. Мотори «Аргус» були зняті з гатчинця і поставлені на новий корабель, який у грудні відбув залізницею на фронт разом з УЕПК.
Гідроплан
Машина привернула увагу Морського відомства, з яким був підписаний контракт. Замість 100-сильних середніх «Аргусів» були встановлені «Сальмсони» в 200 к. с. Сухопутне шасі було замінене на гідро: два поплавці кріпилися поодинці під середніми моторами до спеціальних стійок шасі на гумових шнурах-амортизаторах, третій же був хвостовим. 14 травня 1914 р. в Лібаві відбувся перший пробний 12-хвилинний політ. Пілотував гідроплан І. І. Сікорський разом з лейтенантом Г. І. Лавровим (командиром корабля). Невдовзі після початку війни цей «Муромець» був втрачений в бухті Карал на острові Езель 21 липня 1914 р. за наступних обставин. Зважаючи на наближення «міноносців ворога», літак спробував вирулити з бухти, але через несправності моторів не зміг цього зробити. Довелося вилити з баків бензин і підпалити гідроплан. Згодом з'ясувалося, що побачені кораблі не були німецькими.
Кампанія 1915 року 14 лютого 1915 р. в свій перший бойовий політ піднявся повітряний корабель «Ілля Муромець» — апарат «Київський» типу В № 150. Сильна хмарність перешкодила виконати завдання, і він повернувся через 1 годину 51 хвилину. Так було покладено початок бойового застосування «Муромців». Вже 15 лютого «Київський» зробив успішний бойовий політ за завданням штабу 1-ї армії Північно-Західного фронту. Було поставлено завдання «з'ясувати існування переправ біля Плоцька на річці Вісла і зруйнувати їх». Переправу виявлено не було, але в тилу у супротивника було скинуто декілька бомб. 24 і 25 лютого «Київський» вилітав з Яблонни для бомбардування станції Вілленберг, на яку було скинуто понад 160 пудів бомб. За донесенням розвідки «Муромець» провів в місті і на станції такі руйнування:«…зруйнована станційна будівля і пакгауз, 6 товарних вагонів і вагон коменданта, причому комендант поранений, в місті зруйновано декілька будинків, убито 2 офіцери і 17 нижніх чинів, 7 коней. У місті паніка, жителі в ясну погоду ховаються в льохах».Отже, на ділі було доведено видатні якості повітряних кораблів, які в умілих руках виявилися могутньою зброєю. Здатні проникати вглиб ворожої території, «Муромці» несли значний бомбовий вантаж, озброєння і могли досить точно з великої висоти уражати наземні цілі.
У березні був готовий новий корабель типу В № 151 штабскапітана С. М. Бродовича. 3-му кораблю поставили «Аргуси» з машини Руднєва, яка була вже списана через зношеність.
«Київський» і III корабель виконали багато вдалих бойових вильотів в 1915 році, тим самим завоювавши славу «Муромцям» на полях битв. З квітня III корабель став працювати разом із «Київським».
У травні 1915 р. два єдиних придатних для бойових польотів корабля — III і «Київський» відрядили до Львова на фронт 3-ї армії. 28 травня поручик Й. С. Башко був призначений командиром «Київського», а командиром III став поручик Д. А. Озерський (штабскапітан С. М. Бродович подав рапорт про перевід до легкої авіації). У червні обидва кораблі перелетіли до Любліна, потім у Володаву. 14 червня «Київський» зробив вдалий наліт на станцію Пшеворск, де влучним попаданням пудової бомби знищив склад з боєприпасами (30 000 снарядів!).
Тим часом в Яблонну стали прибувати «Муромці» типу В з англійськими двигунами «Санбім» (Sunbeam). Після складання і випробувань нові кораблі (I, II і V) на початку липня виконали по 2 бойових завдання. Зазвичай в політ члени екіпажа брали один карабін, одну рушницю-кулемет Мадсена з 250 патронами і 12—15 пудів бомб. Зустрічей з німецькими аеропланами практично не було, і тому на борт воліли брати більше бомб і пального, ніж кулеметів, що ледь не привело до втрати корабля. Треба відзначити, що «Київський» іноді брав з собою 2 кулемети (Мадсен з Люїсом (Lewis) або Максимом). Про перший повітряний бій варто розповісти детальніше.