Критика ісламу — виявлення суперечностей та помилок у мусульманському вченні, їх аналіз і обговорення з метою дати об'єктивну оцінку ісламу.
Критика ісламу виникла вже під час початку діяльності Мухамеда — спочатку з боку мекканських язичників, пізніше — з боку жителів країн, що піддавалися мусульманській окупації. У міру розповзання ісламу по світу виникала критика навіть від тих, хто з ісламом безпосередньо ще не стикався.
Ранні критики з числа християн, що жили до 1000 рр. н. е., схильні були розглядати іслам як радикальну християнську єресьDe Haeresibus, Иоанн Дамаскин // См.. Пізніше критика виникла як всередині самого мусульманського світу, так і з боку юдейських і християнських авторівWarraq Ibn. Ibn Kammuna, Examination of the Three Faiths, trans.The Mind of Maimonides , by David Novak, retrieved April 29, 2006Mohammed and Mohammedanism , by Gabriel Oussani, Catholic Encyclopedia, retrieved April 16, 2006.
Найчастіше об'єктами критики справедливо ставали наступні питання: нетерпимість ісламу до критики (джихадизм, ісламський фундаменталізм), ставлення до передбачуваних єресей і єретиків, ставлення до відступників від ісламу згідно з шаріатом; моральність вчинків Мухаммада, як у особистому житті, так і в громадській діяльностіIbn Warraq, The Quest for Historical Muhammad (Amherst, Mass.:Prometheus, 2000), 103.; справжність і моральність змісту КорануBible in Mohammedian Literature. , by Kaufmann Kohler Duncan B. McDonald, Jewish Encyclopedia, retrieved April 22, 2006Robert Spencer, «Islam Unveiled», pp. 22, 63, 2003, Encounter Books, ISBN 1-893554-77-5; права людини в сучасних ісламських країнах (жінки в ісламі, касти в ісламських країнах Південної Азії та ін) протидія ісламського духовенства асиміляції мігрантів з мусульманських країн у США і Європі
Історія критики ісламу
Ранній іслам Кааб ібн Ашраф, єврей з Медіни, сучасник Мухаммада, про якого писав сатиричні вірші і памфлети. Одна поема присвячена ворогам ісламу — лідерам курайшитів, полеглим в бою при Бадрі. Щоб зупинити його діяльність, Мухаммад санкціонував вбивство. Вимога кари була винесена через підбурювання Каабом курайшитів, його призову вбивати мусульман і вести боротьбу з МухаммадомUri Rubin, The Assassination of Kaʿb b. al-Ashraf, Oriens, Vol. 32. (1990), pp. 65-71.. Башшар ібн Бурд (убитий у 783 р.), відомий поет. У місті Басрі, при великому скупченні народу, заслухавши вірші сучасників, сказав про деяких з них: «Ці вірші краще будь-якої сури Корану»Л. И. Климович. «Книга о коране, его происхождении и мифологии». -М, Издательство политической литературы, 1986. Абу-ль-Атагія (бл. 750—825) Ставив деякі свої вірші за літературними якостями вище Корану. Ібн ар-Раванді (IX століття). Арабський мислитель і літератор. Виступав з різкою критикою Корану, заперечуючи його гідності як літературного твору. До нас дійшло його твердження, що «у проповідника Актама ібн ас-Сайфи можна знайти куди більш витончену прозу, ніж в Корані»Мец А. Мусульманский Ренессанс, с.280. Абу-ль-Аля аль-Мааррі (973—1057), арабський поет. Написав відгук на вірші Аль-Мутанаббі (915—965), який назвав «Му'джиз Ахмед» — «Диво Ахмеда» — гра слів — з одного боку це прізвисько Мухаммада (сура 61:6), з іншого — натяк, що вірші аль-Маарів таке ж диво, як Коран. Аль-Мааррі розглядав релігії взагалі (а не тільки іслам) як «шкідливі бур'яни» і стверджував, що іслам не має монопольного права на істину.
Отці Церкви Найбільш ранню християнську критику ісламу можна виявити в творах Іоанна Дамаскіна (нар. 676), що жив у епоху раннього Халіфату. Він був знайомий з ісламом і знав арабську мову. Другий розділ його книги «Джерело мудрості», «Про єресі», являє собою серію дискусій між християнами і мусульманами. Іван вибирає як опонента аріанського ченця, що відчув вплив ісламу, і представляє ісламську доктрину як еклектичні подання, засновані на Біблії. Торкаючись питання про походження ісламу, Іван стверджує, ніби арабів називали «сарацинами» тому, що вони нібито були «позбавлені Сари». Ще їх звали «агарянами» (Hagarenes) тому, що вони були незаконними нащадками рабині Агар (Hagar)John McManners, The Oxford History of Christianity, Oxford University Press, p.185.
Критика епохи розквіту Середньовіччя
Юдаїзм Маймонід, один з найвидатніших єврейських суддів XII століття, розглядає зв'язок між ісламом та юдаїзмом як в основному теоретичний. Маймонід не сперечається з тим, що іслам — релігія строго монотеїстична, але знаходить огріхи в практиці ісламських режимів. Він також вважав, що ісламська етика і політика стоять нижче порівняно з єврейськими. Маймонід критикував за недолік чесноти методи мусульманських правителів, якими вони користувалися в управлінні своїми країнами і у відношенні один до одного. У своєму «Посланні єменським євреїв» він називає Мухаммеда hameshuga («божевільний»).Epistles of Maimonides: crisis and leadership..
У 1280 р. єврейський філософ Ібн Каммуна піддав критиці іслам у своїй книзі «Розгляд трьох віросповідань». На його думку, шаріат був несумісний з принципом справедливості, і це явно суперечило твердженнями про те, що Мухаммед був досконалою людиною: «немає доказів, що Мухаммед досяг досконалості і здатності вдосконалювати інших, як він вимагав».Ibn Warraq.Norman A. Stillman.
Християнство Деякі середньовічні християнські письменники зображували Мухаммада як одержимого Сатаною лжепророка, «попередника Антихриста» і навіть самого Антихриста. Діонісій Картезіанець написав два трактати із спростуванням ісламу на прохання Миколи Кузанського Contra perfidiam Mahometi, et contra multa dicta Sarracenorum libri quattuor; Dialogus disputationis inter Christianum et Sarracenum de lege Christi et contra perfidiam Mahometi.Оба опубликованы в: vol. 36, Tournai edition, pp. 231—442 and 443—500. Андалузький рукопис Tultusceptru libro de domni Metobii, описує, як Сатана змусив пророка Мухаммада (зображеного під ім'ям Озим) спотворити чисте Божественне одкровення. Рукопис оповідає, що Бог, заклопотаний духовною долею арабів, захотів виправити їх відхилення від віри. Так, згідно рукопису, виникло помилкове вчення, нині відоме як іслам. J. Tolan, Medieval Christian Perceptions of Islam (1996) p. 100—101 На думку ряду середньовічних авторів, прихід Мухаммада і виникнення ісламу були подані в Біблії. Як писав Біда Високоповажний, книга Буття (16:12 ) описує Ісмаїла як «дикої людини», чия «рука буде проти всякої людини». Біда пише про Мухаммеда: «Тепер як велика його рука проти всіх і всі руки проти нього; коли вони накладають свою владу по всій Африці і утримують найбільшу частину Азії і частину Європи, ненавидячи всіх і протистоячи всім.»J. Tolan, Saracens; Islam in the Medieval European Imagination (2002) p. 75 Візантійський богослов Григорій Палама (1296—1359) особливо піддавав критиці моральний образ ісламу: Ранні критики з числа християн, що жили до 1000 рр. н. е., схильні були розглядати іслам як радикальну християнську єресь. Пізніше критика виникла як всередині самого мусульманського світу, так і з боку юдейських і християнських авторів.
Критика ісламу в XIX—XX ст. Наприкінці 19 — початку 20 ст. Коран був підданий критиці з використанням нових наукових методів. Критики стверджували, що Коран не має божественного походження. Іґнац Ґольдціер і Анрі Корбен писали про вплив зороастризму, а інші — про вплив юдаїзму, християнства і сабеїзмуWhy I am not a Muslim by Ibn Warraq, p35 [ISBN 1-59102-011-5] Проти ісламу висловлювалися також політики. Вінстон Черчілль був сильним критиком того впливу, який іслам чинив на своїх послідовників у своїй книзі, що вийшла в 1899 р., «Річкова війна»Winston S. Churchill, from The River War, first edition, Vol.: Ще більш жорстко про іслам відгукувався індійський політик Амбедкар з касти «недоторканних», боровся за рівність каст. Мусульманське суспільство ще більше сповнене соціальним злом порівняно з індуським. Він критикував поширену серед мусульман класову дискримінацію таких груп, як «арзали» (аналог парій в індуїзмі), а також пригнічення жінок (система «пурда»). Він писав, що хоча «пурда» практикується також індусами, лише серед мусульман ця система санкціонована самою релігією, а не тільки традицією. Він критикував ісламський фанатизм, вважаючи, що буквальне тлумачення Корану зробило ісламське суспільство дуже жорстким, нездатним до змін. Він також вказував, що на відміну від Туреччини або Ірану, індійським мусульманам не вдалося реформувати суспільство.
Сучасна критика ісламу Найбільш відомі сучасні критики ісламу: — американський дослідник ісламу і тероризму, автор шести книг, з яких дві стали бестселерами. Він — засновник і керівник сайтів Jihad Watch і Dhimmi Watch, присвячених ісламським терористичним організаціям у всьому світі. Серж Трифкович, американський історик сербського походження, журналіст і політолог, автор книги «Меч пророка: Політично некоректне керівництво по ісламу» (Sword of the Prophet: The politically incorrect guide to Islam: History, Theology, Impact on the World (2002)). Події книги відносяться до перших століть ісламу, і в книзі мова йде про програму насильства, якої дотримувалися перші мусульмани). Данієль Пайпс — американський історик і аналітик, фахівець з Близького Сходу, автор блогу, де розглядає світові тенденції, в тому числі політику ісламських країн. Захарія Бутрос — коптський священик і критик ісламу-Корану і Мухаммеда; автор кількох книжок; веде телепрограму яка транслюється на Близький Схід. Бат Єор — англійська історикиня, народилася в Єгипті, спеціалізується на історії немусульман у мусульманських країнах на Близькому Сході, і зокрема історії християнських та єврейських зіммі.Griffith, Sidney H. «The Decline of Eastern Christianity under Islam: From Jihad to Dhimmitude, Seventh-Twentieth Century by Bat Yeor, Miriam Kochan, David Littman», International Journal of Middle East Studies, Vol. 30, No. 4, November 1998, pp. 619—621 Ґеерт Вілдерс — голландський політик, вимагає закриття усіх мечетей та заборони Корану в Нідерландах, оскільки, на його думку, він вступає в протиріччя з голландським правомВибори у Нідерландах — випробування європейської ідеї Deutsche Welle. Відіадхар Найпол, лауреат Нобелівської премії, британський романіст індуського походження, що народився на Тринідаді, публічно виступав з критикою ісламу. Найпол стверджує, що іслам надав «руйнівний вплив на звернених людей», зруйнувавши їх колишню культуру та історію. , засновник організації , автор книги «Тому що вони ненавидять» (Because They Hate). Оріана Фаллачі, італійська журналістка і романістка, автор трьох коротких книг, написаних по слідах подій 11 вересня 2001 р., яка стверджує, що «Західний світ знаходиться в небезпеці, що його поглине радикальний іслам». Праві європейські та американські політики і журналісти, зокрема, Том Танкредо, Нік Гріффін, Філіп де Вільє, Геерт Вілдерс, , Сюзанна Вінтер, Майкл Севедж і . Блогери: Г'ю Фіцджеральд, Лоренс Остер, Фьердман. Письменники: Чудінова Олена Петрівна, автор роману «Мечеть Паризької Богоматері» Ряд вчених, хоча і не називають себе критиками ісламу, критикують його приватні аспекти: Бернард Льюїс вважає, що атеїсти, раби і жінки розглядаються ісламським правом як низькі, порівняно з іншими соціальними групами. У той же час, він пише, що рівність вільних дорослих чоловіків-мусульман (з іншими мусульманами) являло собою деякий прогрес порівняно з греко-римським світом і Персією.Bernard Lewis, What Went Wrong?, p. 67, 2003, Harper Perennial, ISBN 0-06-051605-4 , історик, фахівець з ранньої історії ісламу, співавтор викликала суперечливу реакцію книги «Агаризм: створення ісламського світу» (Hagarism: The Making of the Islamic World), присвяченій ранньої історії ісламу, де автори приходять до висновків, відмінних від традиційних поглядів на цю релігію.
Атеїсти