Eastring — призупинений проєкт двонапрямного газопроводу між Словаччиною та зовнішнім кордоном Європейського Союзу в Болгарії через Угорщину та Румунію. Проєкт просувала словацька газотранспортна компанія Eustream. Його планували як новий газотранспортний коридор між ринками Центральної та Західної Європи, з одного боку, і Балканами, Туреччиною та потенційними джерелами газу в Каспійському, Чорноморському і Східносередземноморському регіонах — з іншого.
За результатами техніко-економічного обґрунтування 2018 року рекомендований маршрут мав починатися біля Вельке Злієвце у Словаччині, проходити центральною частиною Угорщини, перетинати Карпати в Румунії та Дунай на румунсько-болгарському кордоні й завершуватися біля Малкочлара на кордоні Болгарії з Туреччиною. Його довжина становила 1208 км. Початкову пропускну здатність оцінювали у 20 млрд м³ природного газу на рік із можливістю збільшення до 40 млрд м³.
Eastring входив до третього переліку (PCI), а Європейський Союз співфінансував його техніко-економічне обґрунтування. У 2019 році проєкт утратив статус PCI, після чого його розвиток фактично зупинився. У плані розвитку Eustream на 2026—2035 роки Eastring усе ще значиться серед запропонованих проєктів без остаточного інвестиційного рішення, однак компанія прямо зазначає, що через ситуацію на газовому ринку проєкт призупинено.
Історія Проєкт виник на тлі змін маршрутів постачання природного газу до Центральної та Південно-Східної Європи й побоювань щодо можливого скорочення транзиту через газотранспортну систему України. У січні 2015 року Reuters повідомляло, що Eustream розглядав спорудження коридору, яким газ із західноєвропейських газових хабів міг надходити через словацьку систему на Балкани. Один із ранніх варіантів передбачав використання української інфраструктури, зокрема газопроводу «Союз». На той час довжину нової інфраструктури оцінювали приблизно у 570 км, вартість — у 750 млн—1,2 млрд євро, а пропускну здатність — до 20 млрд м³ на рік.
У березні 2015 року Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія погодили основні положення меморандуму щодо Eastring. В українській пресі його тоді характеризували як один із можливих альтернативних проєктів після припинення Росією проєкту «Південний потік». У травні того самого року міністри закордонних справ чотирьох держав підписали в Ризі декларацію на підтримку спільних заходів із диверсифікації джерел і маршрутів постачання природного газу. Передбачалося з'єднати словацьку газотранспортну систему з румунсько-болгарською інфраструктурою.
У червні 2016 року Eustream і болгарський оператор підписали меморандум про співпрацю щодо Eastring, а наступного місяця підтримку проєкту окремим меморандумом висловили міністерства економіки Словаччини та енергетики Болгарії. У жовтні 2017 року меморандум щодо підтримки Eastring підписали також Словаччина й Угорщина. На той час газопровід уже входив до переліку PCI Європейського Союзу.
У листопаді 2016 року почалася реалізація профінансованої через Механізм «Сполучення Європи» (CEF) програми з підготовки техніко-економічного обґрунтування. Загальна сума прийнятних витрат становила 2 млн євро, максимальний внесок ЄС — 1 млн євро. Дослідження охопило дев'ять варіантів траси, з яких три були відібрані для детальнішого аналізу за вартістю, гідравлічними характеристиками, екологічними та соціальними наслідками. Роботи завершили у вересні 2018 року.
Маршрут Під час підготовки техніко-економічного обґрунтування розглядали кілька маршрутів, які починалися біля словацьких компресорних станцій у Вельке-Капушанах або Вельке-Злієвце. На південному кінці варіанти передбачали вихід або до болгарсько-турецького кордону в районі Малкочлара, або до болгарського узбережжя Чорного моря біля Паша-Дере.
За результатами дослідження технічно й екологічно найприйнятнішим визнали варіант 2A. Він мав починатися від компресорної станції Вельке-Злієвце, звідки вже існує інтерконектор між Словаччиною та Угорщиною, пройти центральною частиною Угорщини, перетнути Карпати в Румунії, Дунай на румунсько-болгарському кордоні та досягти кордону Болгарії з Туреччиною біля Малкочлара. Загальна довжина становила 1208 км.
Проєкт мав бути двонапрямним. У північному напрямку передбачався доступ Балкан і Туреччини до центрально- та західноєвропейських газових хабів, а в південному — можливість транспортування до Центральної Європи газу з Каспійського регіону, Чорного моря, Східного Середземномор'я та інших джерел. Через словацьку систему ресурс міг надалі транспортуватися також у напрямку України.
Технічні характеристики Газопровід планували повністю сухопутним. Проєктний діаметр труб становив DN 1400, внутрішній діаметр — приблизно 1,378 м, а максимальний робочий тиск — 100 бар.
Реалізацію поділили на дві фази. Перша передбачала спорудження самого газопроводу та трьох компресорних станцій, що забезпечували б пропускну здатність 20 млрд м³ на рік. Для другої планували ще п'ять компресорних станцій, після чого загальна пропускна здатність мала зрости до 40 млрд м³ на рік. Уздовж траси передбачали п'ять газовимірювальних станцій та лінійні крани приблизно через кожні 20—40 км.
Капітальні витрати на першу фазу після опрацювання остаточнішого маршруту оцінювали приблизно у 2,6 млрд євро.
Оцінки У 2017 році дослідники Матуш Мішик та Андрей Носко присвятили Eastring окрему статтю в журналі Nature Energy. Вони пов'язували появу проєкту з можливим припиненням російського транзиту газу через Україну та, як наслідок, загрозою скорочення транзитної ролі Словаччини. Автори поставили під сумнів аргументацію, за якою великі інвестиції в Eastring були необхідні передусім для регіональної енергетичної безпеки, і дійшли висновку, що проєкт значною мірою був зосереджений на проблемі майбутнього словацького газового транзиту.
В огляді розвитку газового ринку Південно-Східної Європи, опублікованому 2018 року в журналі Intereconomics, Eastring розглядався разом із BRUA як один із запланованих коридорів, здатних забезпечити рух природного газу між Південно-Східною, Центральною та Західною Європою в напрямку з півдня на північ. Водночас регіональна політика ЄС у межах ініціативи CESEC дедалі більше поєднувала спорудження окремих нових газопроводів із розширенням пропускної здатності та реверсуванням уже наявної інфраструктури.
Призупинення проєкту 31 жовтня 2019 року Європейська комісія оприлюднила четвертий перелік PCI, до якого Eastring уже не потрапив. У своєму десятирічному плані розвитку Bulgartransgaz згодом зазначав, що проєкт у 2019 році не отримав підтримки Європейської комісії, був вилучений із переліку PCI й подальшого поступу в його розвитку не відбулося.
Попри це, Eastring не був формально вилучений з усіх планів розвитку європейської газотранспортної мережі. У TYNDP 2024 ENTSOG словацька та румунська частини Eastring і далі значилися як проєкти без статусу PCI.
У десятирічному плані Eustream на 2026—2035 роки Eastring також залишено серед запропонованих проєктів. Для першої фази потужністю 20 млрд м³ на рік наведено індикативний 2032 рік, для другої потужністю 40 млрд м³ — 2037 рік; остаточного інвестиційного рішення щодо них не ухвалено. Водночас у текстовому описі Eustream прямо зазначає, що після завершення техніко-економічного обґрунтування 2018 року подальші рішення не були ухвалені й через поточну ситуацію на газовому ринку проєкт призупинено.
Розвиток альтернативної інфраструктури Упродовж 2010-х і 2020-х років у регіоні було створено або розширено низку газопроводів та інтерконекторів, які забезпечили значну частину функцій, заради яких планували Eastring: двонапрямне сполучення Балкан із Центральною Європою, доступ до Південного газотранспортного коридору та ЗПГ-терміналів і можливість транспортування газу в напрямку з півдня на північ.
Вертикальний газовий коридор Одним із головних напрямів такого розвитку став Вертикальний газовий коридор (), заснований на спільному використанні та розширенні газотранспортних мереж Греції, Болгарії, Румунії та Угорщини. У 2022 році меморандум щодо його розвитку підписали оператори DESFA, Bulgartransgaz, Transgaz, FGSZ, ICGB та оператор термінала ЗПГ в Александруполісі Gastrade.
Важливою південною ланкою коридору став введений у комерційну експлуатацію 2022 року газопровід Комотіні – Стара-Загора, або IGB. Він безпосередньо з'єднав газові мережі Греції та Болгарії й отримав доступ до Трансадріатичного газопроводу (TAP). Через TAP, Трансанатолійський газогін (TANAP) та Південнокавказький газогін ця система має доступ до азербайджанського газу, а через грецькі термінали — до скрапленого природного газу. Початкова максимальна пропускна здатність IGB становила 3 млрд м³ на рік із можливістю збільшення до 5 млрд м³.
На болгарсько-румунській ділянці двонапрямне сполучення забезпечує інтерконектор Русе — Джурджу. Ще одним напрямом став реверс колишнього Трансбалканського маршруту, до якого в Румунії належить система Ісакча – Негру-Воде, а в Болгарії — Транзитний газопровід. Transgaz зазначає, що після зміни потоків у регіоні трубопроводи Трансбалканського коридору було пристосовано до двонапрямної роботи, що дозволило транспортувати газ у напрямку з півдня на північ — зокрема з Азербайджану та ЗПГ-терміналів Туреччини й Греції.
Румунською центральною ланкою осі став BRUA — коридор Болгарія—Румунія—Угорщина—Австрія. Його перша фаза включала новий газопровід Подішор—Рекаш і компресорні станції, які забезпечили постійний двонапрямний рух між румунськими з'єднаннями з Болгарією та Угорщиною. На західному кордоні румунська мережа сполучена з угорською через Арад — Сегед. У сучасних планах Transgaz BRUA прямо визначено як складову Вертикального коридору.
19 січня 2024 року до співпраці в межах Вертикального коридору долучилися оператори газотранспортних систем Молдови, України та Словаччини — Vestmoldtransgaz, Оператор ГТС України та Eustream. Таким чином, проєктна вісь була продовжена від Греції й Туреччини через Болгарію, Румунію та Угорщину в напрямку Словаччини, Молдови й України.
На словацько-угорському кордоні для цього використовується вже наявний інтерконектор Вельке-Злієвце — Будапешт. У грудні 2025 року його гарантовану пропускну здатність у напрямку з Угорщини до Словаччини збільшили з 3,5 до 4,38 млрд м³ на рік. Eustream прямо назвав це розширення важливим кроком у розвитку Вертикального коридору.
Solidarity Ring Ще ближчим за географією та призначенням до Eastring став проєкт Solidarity Ring (STRING, ). У квітні 2023 року оператори Bulgartransgaz, Transgaz, FGSZ та Eustream разом із державною нафтовою компанією Азербайджану SOCAR підписали меморандум про його розвиток за підтримки Європейської комісії. Проєкт передбачає модернізацію наявних газотранспортних систем Болгарії, Румунії, Угорщини та Словаччини для збільшення постачання азербайджанського газу до Центральної Європи.
За планом Eustream на 2026—2035 роки STRING має забезпечити за мінімальної модернізації мережі маршрут для 5—10 млрд м³ газу на рік по всій осі, а цільова потужність на словацько-угорському кордоні становить 5 млрд м³ на рік. Він пов'язує словацьку систему й західноєвропейські газові хаби з мережами Угорщини, Румунії, Болгарії та Туреччини й через них із каспійськими джерелами.
Eustream безпосередньо порівнює STRING з Eastring і характеризує Solidarity Ring як швидше рішення для підвищення безпеки постачання Центральної Європи, оскільки STRING передбачає використання наявної інфраструктури, тоді як Eastring потребував спорудження нової 1208-кілометрової магістралі.
Інші інтерконектори Додатково диверсифікацію словацької газотранспортної системи посилив інтерконектор Польща — Словаччина, будівництво якого завершили 2022 року. Його пропускна здатність становить 4,7 млрд м³ на рік у напрямку Словаччини та 5,7 млрд м³ у напрямку Польщі. Через польську систему Словаччина отримала інфраструктурний доступ до Baltic Pipe і ЗПГ-термінала у Свіноуйсьце, тоді як Польща — до джерел у Південній Європі, Північній Африці та на Кавказі.