Ві́ктор Євге́нович Прокопе́нко ( , Маріуполь, Сталінська область, Українська РСР, СРСР — , Одеса, Україна) — радянський футболіст, грав на позиції нападника, український та радянський футбольний тренер. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер УРСР (1985) та РРФСР (1990), найкращий тренер Росії (1997).
Відомий виступами за вінницький «Локомотив», одеський «Чорноморець», донецький «Шахтар» та херсонський «Локомотив».
Перший в історії наставник збірної України з футболу. Очолював одеський «Чорноморець», донецький «Шахтар», волгоградський «Ротор» та московське «Динамо». На тренерському містку цих команд став дворазовим срібним призером чемпіонату України, триразовим володарем кубку України, срібним призером чемпіонату Росії, фіналістом розіграшу кубку Росії, володарем кубку Федерації футболу СРСР та бронзовим призером чемпіонату СРСР.
Кар'єра футболіста Віктор Євгенович Прокопенко народився 24 жовтня 1944 року у місті Маріуполь, Сталінська область (нині Донецька). Там же почав грати у футбол, спочатку на заводі ім. Ілліча під керівництвом Я. Козачка. У вересні 1964 року Прокопенка призвали до армії, під час служби Віктора направили до Східної Німеччини, де він непрофесійно грав у ГРВН три роки до вересня 1967 року. Першою командою майстрів для Прокопенка став вінницький «Локомотив», куди він перебрався у жовтні 1967 року. У ті роки подільська команда грала у Другій групі, клас А. чемпіонату СРСР. Там же Віктор Євгенович відіграв 43 матчі та забив п'ять м'ячів у чемпіонаті (у інших змаганнях вінничани на той час не брали участі).
У 1969 році Прокопенко переїхав до Одеси, грати за місцевий «Чорноморець». Тоді у складі «моряків» грали такі відомі футболісти, як Іштван Секеч, Семен Альтман, Сергій Звенигородський, Віктор Зубков та інші. У ті часи під керівництвом Сергія Шапошникова команда 1969 року посіла восьму сходинку у вищій лізі, але наступного сезону, зайнявши п'ятнадцятий рядок турнірної таблиці вилетіла до першої ліги. Опісля цього Прокопенко вирішив перейти до іншої української команди — донецького «Шахтаря». Всього за одеситів футболіст відіграв за два сезони 56 матчів, де забив дев'ять м'ячів.
Тоді у команді «гірників» грали багато легенд українського футболу — Юрій Дегтерьов, Анатолій Коньков та Валерій Яремченко. Відігравши 19 матчів та забивши 4 голи, Прокопенко не зміг допомогти донеччанам піднятися вище останньої сходинки вищої ліги, після чого у 1971 році «Шахтар» залишив найвищий дивізіон. Після провалу керівництво клубу вирішило призначити на посаду головного тренера команди Олега Базилевича. Разом із командою Олег Петрович зумів повернути команду до турніру найсильніших клубів, а для Віктора 1972 рік став найрезультативнішим у кар'єрі нападника — він забив 10 м'ячів у 25 іграх чемпіонату. «Гірники», зайнявши 2-ге місце, вийшли до вищої ліги. Але у липні наступного року Прокопенко залишив команду і переїхав до Херсона, грати у місцевому «Локомотиві» (нині «Кристал»). Там у другій лізі Прокопенко провів також два сезони і мало відзначився.
У липні 1974 року Віктор Євгенович повернувся до Одеси. Але у «Чорноморці» футболіст не зумів вже повноцінно грати, хоч в першому ж сезоні і здобув разом із командою бронзові медалі. Наступного року майже на початку сезону 31-річний футболіст отримав травму меніска, після чого лікарі майже по часточках збирали коліно спортсмена. Після отриманої травми декілька місяців Віктор проходив на милицях у гіпсі, потім такий же час розробляв ногу, але це не допомогло відновити форму, тому футболіст вирішив завершити кар'єру гравця. За два сезони Прокопенко відіграв лише 18 матчів та забив 2 м'ячі. Усього за свою кар'єру футболіст відіграв 166 матчів (153 з них у чемпіонаті) та забив 39 голів (з них 33 у чемпіонаті).
Статистика гравця +КлубЛігаСезонЧемпіонатКубокІнші змаганняВсьогоІгорГолівІгорГолівНазваІгорГолівІгорГолів«Чорноморець» ОВЛ19753010———40197414200———142 Всього 17 2 1 0 — — 18 2«Локомотив» Х2Л1974?3—————031973?200———02 Всього ? 5 0 0 — — 0 5«Шахтар» Д1Л19722510—————2510ВЛ197119453ПД?1248 Всього 44 14 5 3 0 1 49 18«Чорноморець» ОВЛ197024250———2421Л196925522———277 Всього 49 7 7 2 — — 56 9«Локомотив» В2Л1968395—————395196740—————40 Всього 43 5 — — — — 43 5Всього за кар'єру 153 33 13 5 0 1 166 392Л — друга ліга; 1Л — перша ліга; ВЛ — вища ліга; ПД — першість дублерів.
Тренерська кар'єра
«Чорноморець» Після завершення кар'єри гравця Віктор Євгенович, недовго думаючи, вирішив продовжити займатися футболом. У 1975 році колишній футболіст закінчив Одеський педагогічний інститут імені К. Д. Ушинського, а наступного року переїхав до Москви, щоб закінчити Вищу школу тренерів. Він був одним з перших випускників московської ВШТ, яка відкрилася у столиці СРСР у середині 1970-х. І повернувшись до «Південної Пальміри» 1977 року, увійшов до тренерського штабу одеської команди.
1982 року молодий тренер очолив команду, змінивши легендарного у минулому радянського футболіста та найкращого бомбардира московського «Спартака» Мкртича Симоняна. З того часу почалася нова історія клубу — «Ера Віктора Прокопенка». У тренерському штабі Віктора Євгеновича працювали професіонали та легенди одеського та українського футболу: начальником команди був призначений Юрій Заболотний, а асистентами головного тренера — Матвій Черкаський та колишній одноклубник Прокопенка, Семен Альтман, через якийсь час до них приєднався Валерій Поркуян. При тренерстві Віктора Євгеновича команда спочатку зарекомендувала себе як «середняк» вищої ліги, а потім зажадала найвищих місць у чемпіонаті. Так у першому сезоні команда перейшла з одинадцятої сходинки на десяту, потім на восьму, а у сезоні 1984 року зайняла 4-е місце у вищій лізі чемпіонату СРСР. Того сезону одесити по два рази перемогли київське «Динамо» та московський «Спартак» і один раз виграли у тодішніх чемпіонів — ленінградського «Зеніта», що давало шанси здобути навіть «бронзу» того року. В одному з принципових матчів наприкінці сезону одесити зустрілися із дніпропетровським «Дніпром», яке рік тому здобуло золоті медалі. У кінці матчу при рахунку 1:1 «моряки» забили чистий гол, але харківський арбітр Юрій Сергієнко, що обслуговував той матч не зарахував голу, який потіснив би дніпропетровців з третьої сходинки. При чому арбітр пояснює незарахований гол тим, що час матчу закінчився саме у той момент, коли м'яч залетів у ворота.
Ключовими футболістами тоді були Юрій Роменський (у воротах), Володимир Плоскіна (в обороні) та Віктор Пасулько (у середині поля). У нападі грали Іван Шарій, Віктор Сахно (одна з легенд «Одеського дербі») та Ігор Бєланов (майбутній володар «Золотого м'яча»). Здобуток такого високого місця у чемпіонаті дозволив команді через 10 років повернутися у розіграш єврокубків. Першим супротивником тоді ще радянської команди став німецький «Вердер». Перший матч проходив на рідному стадіоні «Чорноморець», де одесити вибороли мінімальну перемогу 2:1. Друга зустріч для «моряків» стала справжнім випробуванням — на «Везерштадіоні» одесити поступилися 2:3, але за правилом гола, забитого на чужому полі пройшли далі, а німці залишили престижний турнір. Героєм того матчу став воротар одеситів, Віктор Гришко, що виручив команду у декількох безнадійних моментах, а Прокопенко у своєму «тактичному двобої» обіграв одного з найкращих німецьких тренерів — Отто Рехагеля. Наступний суперник «моряків» був не легшим попереднього — «Реал Мадрид». Перший матч між командами проходив на домашньому стадіоні іспанців, «Сантьяго Бернабеу». Під поглядами 75 тисяч вболівальниківП одесити програли з рахунком 1:2, але ситуацію можна було докорінно змінити, зігравши вдома хоча б 1:0. Підопічним Віктора Прокопенка це не вдалося, вдома гра завершилася з рахунком 0:0 і «Реал» пройшов далі, щоправда цьому ж клубу вдалося виграти Кубок УЄФА того року. Того ж сезону, хоча й клуб показував непогану гру в єврокубках, то у чемпіонаті «моряки» майже провалили сезон — вигравши 11 ігор з 34-х одесити посіли п'ятнадцяте місце з 18, але у перехідному турнірі «Чорноморець» зайняв перше місце, зберігши заявку у вищому дивізіоні. Але у жовтні наступного року Віктор Євгенович покинув команду. Того сезону одеська команда також зайняла 15-те місце, але стикові матчі вже не проводилися, тому клуб опинився у першій лізі.
«Ротор» Згодом у серпні 1987 наставник перейшов до волгоградського «Ротора». Там уродженець Маріуполя прийняв команду, яка мало не вилетіла в третій дивізіон. Прийшовши до клубу спеціаліст спочатку утримав клуб у другому дивізіоні, де разом із командою зайняв 17-те місце. Але наступного сезону команда вже змогла вибороти срібні медалі, поступившись першим місцем «Паміру» з Душанбе. Для волгоградського клубу це досягнення стало предметом гордості — останній сезон у вищому дивізіоні «синьо-голубі» проводили 39 років тому, а тренер, що зумів знову повернути клубу престиж, став для місцевих вболівальників героєм. Тоді ж в російській команді встановлено рекорд забитих м'ячів за сезон — 22 м'ячі з 76, забитих командою у чемпіонаті, забив відомий радянський та російський футболіст Олександр Нікітін.
Повернення до Одеси По поверненні до «Чорноморця» Віктор Прокопенко взявся знову за розбудову команди. Хоч тренера й не було у місті всього два роки, але склад та становище «моряків» істотно змінилося: у сезоні 1987 року клуб побував у першій лізі і хоча зумів одразу ж повернутися до «грандів» стартував у вищому дивізіоні невдало — 13 місце з 16-ти, також команду покинув її багаторічний капітан, пенальтист та рекордсмен за кількістю матчів, Володимир Плоскіна. Тренерський штаб клубу також змінився — Плоскіна зайнявся тренерством, до нього приєднався ще один «гвардієць клубу», В'ячеслав Лещук, що змінив Юрія Заболотного, а також інші спеціалісти Віталій Фейдман та Герман Маневич. Щоправда у «чорноморців» до того часу з'явилися нові досвідчені футболісти — Віктор Гришко (у воротах), Сергій Третяк та Василь Третяк (у лінії захисту), Юрій Шелепницький та Ілля Цимбалар (у центрі поля), Іван Гецко та Сергій Гусєв на вістрі атаки. У першому ж сезоні 1989 року команда під керівництвом старого-нового тренера здобула шосте місце у чемпіонаті і ще одну путівку до міжнародних змагань.
Наступного сезону виявилося, що команда, яка, здавалося б, повинна показати видовищну гру була ще занадто «сира» для різкого підвищення графіку. Показником стали результати — у чемпіонаті одесити посіли дев'яте місце з тринадцяти, у розіграші Кубка УЄФА, після проходження норвезького «Русенборга» вилетіли від одного з лідерів Ліги 1 XX століття — «Монако». Щоправда одеситам дістався один із престижних трофеїв радянського футболу Кубок Федерації футболу СРСР, після перемоги над дніпропетровським Дніпром з рахунком 2:0. Це був останній розіграш кубка. Наступного сезону «моряки» змогли поліпшити свій результат зайнявши четверту сходинку. У 1/8 фіналу кубка СРСР перемогли донецький «Шахтар» в серії післяматчевих пенальті. І навіть у розіграші Кубку кубків встановили рекорд — перемогли ліхтенштейнський «Вадуц» з рахунком 7:1. Але це були останні успіхи одеситів, як радянської команди. З 24 серпня 1991 року «Чорноморець» став українською командою, а Віктор Прокопенко — українським тренером. Наступний матч розіграшу кубку СРСР «моряки» повинні були зіграти з московським ЦСКА 25 травня 1992 року, але команда відмовилася брати подальшу участь у турнірі і перемогу зараховали «армійцям».
Збірна України