Імпічмент у Сполучених Штатах Америки — офіційне звинувачення державному службовцю за ймовірно вчинені злочини, яке висувається представниками законодавчої влади. Більшість імпічментів стосувалася злочинів, імовірно скоєних під час перебування на посаді, хоча було кілька випадків, коли Конгрес притягав до відповідальності та засуджував чиновників частково за колишні злочиниCole, J.P.; Garvey, T. (October 29, 2015). "Impeachment and Removal"(PDF). Federation of American Scientists. Congressional Research Service. pp. 15–16. Retrieved 22 September 2016.. Розгляд такого звинуваченням та подальше зняття з посади на підставі визнання вини відбувається окремо від акту самого імпічменту.

Імпічмент є аналогом обвинувального висновку у судовому провадженні; розгляд імпічменту здійснюється аналогічно до судового розгляду суддею та присяжними засідателями у звичайних судах. Як правило, імпічмент оголошує нижня палата парламенту, у свою чергу верхня палата проводить розгляд справи.

У Філадельфійській Конвенції Бенджамін Франклін зазначив, що історично зняття з посад «шкідливих» керівників досягалося шляхом вбивства. Франклін припустив, що процесуальний механізм для зняття з посад (тобто, імпічмент) буде кращимJosh Chafetz (2010). "Impeachment and Assassination". 95. Minnesota Law Review..

На федеральному рівні, у статті II Конституції США у розділі 4 зазначено, що «президент, віцепрезидент та всі державні службовці Сполучених Штатів Америки, повинні бути відсторонені від посади в порядку імпічменту, і засудженні за зраду, хабарництво або інші серйозні злочини і проступки». Виключне право імпічменту має Палата Представників, у той час як Сенат США має виключне право розслідування в порядку імпічменту. Зняття з посади за результатами процедури імпічменту здійснюється автоматично, на підставі визнання вини в Сенаті. У процесі Ніксон проти США (1993), Верховний суд ухвалив, що федеральні судові органи не мають права розглядати такі справи.

В історії США розслідування імпічменту ініційовувалося Комітетом з юстиції Палати представників Конгресу США проти чотирьох президентів США: Ендрю Джонсона (7 лютого 1868 року), Річарда Ніксона (6 лютого 1974 року), Білла Клінтона (6 лютого 1998 року) та Дональда Трампа (24 вересня 2019 року та 11 січня 2021 року). З них, проти — Ендрю Джонсона, Білла Клінтона та Дональда Трампа — нижня палата чотириразово проголосувала абсолютною більшістю за імпічмент, однак верхня палата не змогла набрати необхідну кількість голосів (⅔) за усуненя їх з посади. Процес імпічменту Річарда Ніксона був технічно невдалим, оскільки той подав у відставку ще до голосування повним складом Палати відносно його імпічменту. Дональда Трампа піддавався двом процедурам імпічменту. 18 грудня 2019 року та 13 січня 2021 року нижня палата Конгресу проголосувала за імпічмент, проте верхня палата 5 лютого 2020 року та 13 лютого 2021 року його виправдала. Жоден президент США не був усунений з поста після імпічменту.

Законодавчі органи окремих штатів можуть оголосити імпічмент представникам органів влади штату, включно з губернаторами, згідно з конституціями відповідних Штатів.

Федеральний імпічмент Палата Представників Процедура імпічменту може бути розпочата членом Палати Представників за власною ініціативою, або за поданням під присягою списку пред’явлених обвинувачень, або на підставі прохання про передачу на розгляд до відповідного комітету. Процес імпічменту може бути ініційовано й не членом Палати. Наприклад, коли Конференція Суддів Сполучених Штатів Америки припустила, що Федеральний суддя може бути притягнутий до відповідальності в порядку імпічменту, звинувачення в діях, які є підставою для імпічменту, може бути здійснене спеціальним прокурором, Президентом, державою, територіальними законодавчими органами, присяжними або за петицією.

Тип винесення імпічменту визначає комітет, до повноважень якого він належить. Постанова про імпічмент стосовно конкретної особи зазвичай належить до повноважень Комітету Палати Представників по судовій системі. Постанова про санкціонування розслідування щодо поведінки, яка може призвести до імпічменту, передається до Комітету Палати Представників з нагляду за дотриманням правил, а потім — до юридичного Комітету. Комітет Палати Представників судової влади більшістю голосів буде визначати, чи існують підстави для імпічменту.

Якщо Комітет знаходить підстави для імпічменту, вони викладаються у конкретному звинуваченні в неправомірних діях чи неналежній поведінці, передбачених однією чи кількома статтями імпічменту. Резолюція про Імпічмент, або Артикул(и) імпічменту, передаються на розгляд всього складу Палати з рекомендаціями Комітету.

Палата обговорює резолюції і може при винесенні висновку розглянути резолюцію у цілому або голосувати по кожній статті імпічменту окремо. Для продовження процедури необхідна проста більшість присутніх, що беруть участь у голосуванні і вона є обов'язковою для кожної статті або резолюції в цілому. Якщо Палата голосує за імпічмент, обирають представників (їх називають «представники Палати» та «провідні представники Палати») з метою викладення суті справи на розгляді Сенатом.

Останнім часом представників призначають резолюцією, хоча історично Палата час від часу обирала представників або передавала резолюцію, що передбачає призначення представників, на розсуд спікера Палати Представників. Ці представники здійснюють обвинувачення приблизно як обвинувачення здійснюється окружним прокурором у стандартному кримінальному процесі.

Крім того, Палата ухвалює резолюцію для того, щоб повідомити Сенат про свої дії. Після отримання повідомлення, Сенат затверджує наказ, повідомивши про це Палати, що він готовий до прийому представників. Тоді представники Палати постають перед Сенатом і викладають обвинувачення відповідно до статей імпічменту. Після оголошення обвинувачення, представники повертаються та усно доповідають Палаті.

Сенат

Процедура здійснюється у формі судового розгляду, кожна сторона має право на виклик свідків та проведення перехресного допиту. Члени палати, яким надається колективна назва представники в ході судового розгляду, пред'являють обвинувачення, а ті посадові особи, що підлягають імпічменту, мають право захищатися за допомогою власних адвокатів. Сенатори також повинні прийняти присягу або заяву, що вони будуть виконувати свої обов'язки чесно і з використанням належних процедур (на відміну від Палати Лордів Парламенту Сполученого Королівства, які голосують за їхню честь). Вислухавши звинувачення, Сенат, як правило, радиться у приватному порядку. Конституція США вимагає дві третини голосів для винесення обвинувального вироку.

Сенат виносить своє рішення, яким може бути як засудження, так і виправдання, копія рішення подається до державного секретаря."Rules of Procedure and Practice in the Senate When Sitting on Impeachment Trials" (PDF). law.cornell.edu. За результатами вироку, посадова особа автоматично відсторонюється від посади, а також може бути позбавлена права займати у майбутньому таку посаду. Відсторонена посадова особа також може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Президент не може помилувати у разі імпічменту, але може при будь-якому результаті розгляду кримінальної справи.

На початку 1980-х років Сенат після справи з Гаррі Клейборном почав використовувати «Судові Комітети з імпічменту» відповідно до правила 11 Сенату.http://www.senate.gov/artandhistory/history/resources/pdf/3_1986SenatesImpeachmentRules.pdf . Ці Комітети головували під час доказової фази розгляду справи, судового слідства, допиту та перехресного допиту свідків. Потім Комітети повинні скласти доказовий запис і представити його до Сенату; після чого всі сенатори будуть мати можливість ознайомитися з доказами до того, як Палати проголосують за те, щоб звинуватити особу чи виправдати. Мета цих комітетів полягала в максимальному спрощенні процедури імпічменту, які в іншому випадку зайняли б більшу частину часу роботи Палати. Відповідачі оскаржили використання цих комітетів, стверджуючи, що їх наявність є прямим порушенням їх прав на справедливий розгляд справи, тому що лише конституційні повноваження Сенату як органу, передбачають «виключне право на проведення розслідування у порядку імпічменту». Кілька усунутих з посад суддів вимагали втручання суду до їх процедури імпічменту за цих підстав, однак суд відмовився брати участь у процесі з огляду на надання Конституцією повноважень для проведення імпічменту та зняття з посади виключно законодавчій владі, роблячи це політичним питанням.

Історія У Сполученому Королівстві імпічментом була процедура, при якій член Палати Громад міг звинувачувати кого-небудь у злочині. Якщо Палата Громад проголосувала за імпічмент, то розгляд у подальшому проводився у Палаті Лордів. На відміну від Білля про позбавлення громадянських та майнових прав, закону про визнання особи винною у вчиненні злочину, імпічмент не потребує королівської згоди, тому він може бути використаний для зняття з посад небажаних служителів корони, навіть якщо король намагався їх захистити.

Однак сам король був понад законом і до нього неможливе застосування процедури імпічменту, також неможливим було визнання його дійсно винним у вчиненні будь-якого злочину.

Коли король Карл I постав перед парламентом Охвістя армії нового зразка у 1649 році він заперечував, що вони мали право на законних підставах звинуватити його, свого царя, чия влада була дана Богом і законами країни, зауважуючи, що: «ніяка земна сила не може по праву називати мене (вашого Короля) злочинцем ... жодний досвідчений адвокат не буде стверджувати, що імпічмент може бути висунутий проти царя». У той час як Палата Громад визнала його винним та призначила смертну кару, юрисдикційний питання залишилися невирішеними, а сам процес звинувачення - заплямованим.

З урахуванням цього прикладу, делегати Конгресу у Філадельфії прийняли рішення про включення процедури імпічменту до статті II Розділ 4 Конституції, яка може бути застосована до будь-якого представника державної влади, з метою уникнення двозначності у ній чітко згадується Президент. Однак думки відносно підстав за яких Конгрес має право ініціювати імпічмент розійшлися.

Початкові проєкти перераховували тільки зраду та хабарництво, однак Джордж Мейсон виступав за імпічмент на підставі «неправомірних дій адміністрації» (некомпетентність). Джеймс Медісон стверджував, що імпічмент повинен бути застосований тільки за злочинну поведінку, підкреслюючи, що порушення, допущені за стандартом некомпетентності фактично означали, що Президент буде виконувати волю Сенату.Welcome to The American Presidency. Таким чином, делегати прийняли компромісний варіант, що дозволяє застосування імпічменту за «зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини і проступки».

Точне значення виразу «тяжкі злочини і проступки» дещо неоднозначне; деякі вчені, такі як Кевін Гутсман, стверджують, що воно може охопити навіть некримінальне зловживання владою. Які б не були його теоретичні рамки, Конгрес традиційно відноситься до імпічменту, як до заходів, які можуть бути використані тільки у крайніх випадках. Палата Представників фактично ініціювала процедуру імпічменту тільки 62 рази з 1789 року. Дві справи не дійшли до суду, тому що люди пішли у відставку.

Фактично здійснювались імпічменти, винесені 19 федеральним службовцям. З них 15 були федеральними суддями: тринадцять суддів районних судів, один суддя апеляційного суду (який також був членом Торговельного суду) і суддя Верховного Суду. З решти чотирьох двоє були президентами, один був членом Кабінету Міністрів, і один був сенатором США. З 19 усунених з посад чиновників вісім були засуджені. Один з них, колишній суддя Елсі Гастінгс, був обраний членом Палати Представників Сполучених Штатів Америки після того, як його зняли з посади.